В.П.Кіпень

НОВА МОДЕЛЬ ВИРОБНИЦТВА ЗНАНЬ І ТРАНСФОРМАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТІВ В ХХI СТОЛІТТІ

В.П.Кіпень

докторант Київського національного університету

Вища освіта стикається з серйозними проблемами і вимогами еволюціонуючої цивілізації, на які повинна знайти ефективні відповіді. Ці трансформації значною мірою обумовлені появою нової моделі розвитку науки і виробництва знань. Існуюча до цього модель була жорстко пов’язана з розділенням знання між окремими науками і може бути названа дисциплінарною. Дисциплінарна структура у вищій освіті являла собою чітке поєднання викладання і досліджень. Ця структура визначала, що повинно вважатися «справжньою наукою» і у відповідності з цим, що повинні вивчати і знати студенти, щоб стати хорошими фахівцями. В даний момент дисциплінарний підхід грає певну роль при управлінні університетами і в їх структурній організації. Проте зараз дисциплінарна система заміняється новою. Очікується, що саме вона ляже в основу майбутньої організації науково-дослідницької роботи і навчання в університетах. При порівнянні характеристик обох моделей виділяють п’ять основних розбіжностей.

1. Якщо перша, дисциплінарна, модель займається проблемами, пов’язаними з так званою «чистою наукою», то друга веде дослідження в контексті реальних соціально-значимих задач.

2. Модель перша - дисциплінарна, в той час як друга - трансдисциплінарна.

3. Перша модель характеризується однорідністю навиків і знань у підготовці спеціалістів і дослідників, а друга - їх різнорідністю.

4. Якщо перша модель ієрархічна в управлінні, повільно піддається прийняттю нововведень, то друга - більш мобільна і відкрита для змін.

5. Друга модель включає в себе більш розширену систему контролю за якістю в порівнянні з першою[1].

Пройшли певні зміни і в характері досліджень в цілому - зростають проблемно орієнтовані дослідження. Вони стають все менше базованими на простій цікавості і все менше фінансуються із коштів університету, набуваючи риси специфічного, вузькоорієнтованого дослідження, фінансованого різними фондами, організаціями. Акцент посунувся на розв’язання конкретної проблеми через дослідження. Міняються задачі дослідження: зі звичайного накопичення і оприлюднення певних даних, інформації на процес розгляду отриманих знань в різних контекстах.

Доступ до спеціалізованих знань, надання їм в процесі обробки нової конфігурації у відповідності з новими потребами стає новою зростаючою сферою бізнесу. Робота з подібними даними вимагає залучення нових інформаційних технологій, систем комунікацій і способів обробки даних. Це, в свою чергу, стимулює такі сфери як мікроелектроніка, телекомунікації, комп’ютерні технології. Подібна індустрія знань є ключовою в новій техно-економічній парадигмі - становленні інформаційно-технологічного суспільства.

На протязі останніх років фірми в різних країнах створюють різноманітні нові організаційні форми науково-дослідницької роботи. Появились сітьові фірми, що займаються вузькоспеціалізованим навчанням з наступним безпосереднім застосуванням отриманих знань на практиці. Сітьові фірми являють собою багаторівневі структури з горизонтальним управлінням, а не ієрархічним вертикальним, як раніше. Появилась нова форма дослідницьких бюро (R&D альянс), які створені як міжорганізаційні альянси, що займаються широким спектром проблем в рамках конкретної галузі. Ще одним нововведенням є активний розвиток так званої служби сервісу виробника. Такі організації являють собою мережу горизонтально зв’язаних дослідницьких фірм, притому що кожна з них займається роботою в чітко визначеній, спеціалізованій області, контактуючи одна з одною через різноманітні системи комунікацій. Сфера їх діяльності лежить в виявленні нагальних проблем, їх ідентифікації, аналізі і наступному розв’язанні. В ході подібної роботи одночасно йдуть процеси взаємного обміну знаннями, досвідом і пошук можливих варіантів вирішення тої чи іншої проблеми. Координування таких структур здійснюється в основному горизонтально, а не жорстко вертикально. Обговорення проходять в неформальній обстановці, тому що проблеми не можуть бути позначені заздалегідь і формальні зібрання їх не виявлять. В ході обговорень люди активно обмінюються знаннями один з одним, взнають сильні і слабкі сторони, наявні вміння, щоб в подальшому використати отримані знання, допомагаючи один одному і добиватись, таким чином, все більш високих результатів у роботі. Члени подібних структур взаємодіють між собою, частіше всього, через комп'ютери, факси, нові супутникові системи комунікації.

Динаміка змін в науці і індустрії знань чітко вказує на необхідність глибинної трансформації вищої освіти. В даний момент розуміння науки, виробництва знань і споживання їх суспільством набуває кардинально нового значення. Найбільш важливі види знань продукуються не стільки вченими, технологами, а більшою мірою так званими символічними аналітиками, людьми, які працюють з символами, концепціями, теоріями, моделями, даними, виробленими іншими, а ними лиш сформованими в нові комбінації. І якщо традиційні знання направляються на те, щоб вдосконалити який-небудь процес виробництва товарів, то в індустрії знань саме знання стає товаром, виробленим в різних місцях - університетах, аналітичних центрах, урядових лабораторіях. Перехід від елітарної до масової вищої освіти дозволяє подібній індустрії знань рости і міцніти. І в цьому процесі традиційним університетам залишається все менше місця. Випускаючи висококласних спеціалістів, які активно продовжують свою освіту поза університетськими стінами і здатні на високому професійному рівні судити, що саме досліджується в університетах, останні тим самим підривають свої позиції. Університети більше не володіють домінуючими науковими, економічними, політичними позиціями, щоб визначати, що є найкращим і в підготовці спеціалістів, і в проведенні досліджень. З цього для майбутнього університетів, всієї системи вищої освіти проглядають високо ймовірні далекосяжні загрози.

З інтенсифікацією міжнародної конкуренції питання про практичне втілення результатів досліджень і отримання певної вигоди, стає все більш актуальним. І це стосується не стільки виробництва нових знань, скільки комерціалізації вже отриманих. Виходячи з цього, щоб зберегти свій статус безпосереднього джерела знань, університетам необхідно реформуватись, ставати частиною так званої системи розв’язання проблем, ідентифікації проблем, стратегічного брокерства і, таким чином, всього того, що характеризує сучасну індустрію знань. В тому випадку, коли університети не пройдуть такої трансформації, не стануть більш мобільними в управлінні, в сприйнятті всього нового і застосуванні якісно нових форм виробництва знань, вони ризикують залишитись за бортом тих стрімких перемін, які протікають зараз в суспільстві.

На протязі останніх кількох десятиліть йде становлення нової парадигми функціонування вищої освіти. Відходить в небуття ідея фон Гумбольдта і Ньюмена, яка мету освіти визначала як власне отримання знань[2]. На її місце приходить нова теорія мети вищої освіти. Вона полягає в тому, що університети безпосередньо ставляться на службу суспільству, головним чином підтримуючи економіку і забезпечуючи необхідний рівень життя для членів даного суспільства. Передбачається, що нова, економічно зорієнтована парадигма вищої освіти не буде перервана і тенденція до підвищення підзвітності вищої освіти суспільству не буде зупинена[3]. Відповідність вищої школи вимогам ХХІ століття буде розглядатись в світлі того, наскільки сильна її віддача, наскільки внесок вищої освіти забезпечує економічний розвиток країни і підвищення рівня життя.

Аналогічно існуючому світовому економічному ринку, існує так званий світовий ринок знань. І як на економічному ринку, на ринку знань постійно діє взаємовідношення між попитом і пропозицією. Джерелом попиту є суспільство з різноманіттям своїх вимог - від держави, різних інститутів суспільства, груп інтересів і т. п. Ринок знань в цілому, вища освіта зокрема, орієнтуючись на ці вимоги, повинні запропонувати відповідний конкурентноспроможний товар.

Із збільшенням сили тиску світової конкуренції велика кількість фірм робить ставку на використання нових технологій в сфері своєї діяльності. Проте наявність нових технологій все ж ще не гарантує стабільного успіху. Головною умовою успіху стає використання спеціальних знань. Фірми, які неспроможні самостійно займатись розробкою таких знань, активно включаються в співробітництво з університетами та іншими фірмами. Таким чином, зростаюча потреба в спеціалізованих знаннях, з однієї сторони, і розширення числа потенційних виробників подібних знань, з другої, приводить до появи нової моделі виробництва знань - моделі соціально розподілених знань. Дана модель утверджує наступний принцип: для використання знань необхідно приймати безпосередню участь в їх генерації.

Ключовим моментом є той факт, що виробництво знань все менше залишається замкнутою діяльністю. В тому вигляді, в якому воно існує зараз, знання є ні чисто університетською наукою, ні індустріальною технологією. Виробництво знань вийшло за стіни університету і отримало прописку в багатьох інших соціальних інститутах. Відбулося злиття двох зазначених засад і саме активність взаємодії різних соціальних інститутів з даною моделлю виробництва знань буде визначати відповідність вищої освіти вимогам ХХІ століття.

Прийняття того факту, що виробництво знань більше не є замкнутим і що в цьому процесі повинні приймати участь різні соціальні інститути буде, напевне, найбільш важливим і найбільш тяжким випробуванням, через які повинні будуть пройти університети, бажаючи адаптуватись до нової освітньої моделі. В новій економічній парадигмі, яка буде управляти взаємовідносинами вищої освіти і суспільства, актуальність вищої освіти буде витікати із того факту, наскільки вона здатна зробити внесок в підсилення переваг країни на міжнародному ринку конкуренції. Ключ до такої ефективності лежить, перш за все, в здатності до тісної взаємодії з іншими виробниками знань і взаємодії настільки постійній, наскільки цього вимагає контекст конкретної проблеми. Актуальними будуть ті університети, які зможуть знайти своє місце в такому колі суспільно-значущих проблем, вирішення яких буде сприяти досягненню і їх інституційних цілей. Ці університети зможуть привнести в свої системи цінностей такі поняття як співробітництво і користування спільними ресурсами. Подібні переміни вимагають значних реорганізацій в діяльності сучасних університетів.

В даний момент університети стоять перед проблемою власної адаптації до нової системи виробництва знань. Під час організації досліджень дана проблема лежить в площині взаємовідносин між виробником знань і їх замовником. Сучасне дослідження може проводитись лише в умовах групової взаємодії. Принцип академічного виживання в нинішніх умовах зміщується з попереднього «публікуйся або вмирай» на новий «співробітничай або вмирай». Співробітництва вимагає той факт, що дослідження проводиться зараз не в рамках лише однієї дисципліни, а трансдисциплінарно, вимагаючи розгляду проблеми під різними кутами і відповідно залучаючи все більшу кількість спеціалістів і експертів з різних областей знань.

Перехід до нової системи виробництва знань поступово веде до уніфікації навчальних програм. Зараз це особливо помітно в таких дисциплінах як фізика, хімія, біологія, економіка, політологія. Практично скрізь базові елементи курсів однакові, однакова і структура екзаменів. Підтвердженням уніфікації може служити той факт, що більшість випускників університетів продовжують свою післядипломну освіту в університетах різних країн світу.

Модель навчальної програми, що закріпилась після другої світової війни, являла собою результат поєднання викладання і дослідження. Пояснювалось це тим, що студенти повинні були отримати знання у відповідності з останніми досягненнями в тій чи іншій сфері наукових знань. З початком масифікації вищої освіти з’явились нові вимоги до планування навчання. З розширенням діапазону призначення знань в підготовці фахівця (відкриття нових знань; розвиток знань; пошук, організація і збереження знань; використання знань і т.п.), появляється необхідність диференціації інститутів вищої освіти з тим, щоб вони могли задовольнити нові вимоги. Для цього університети повинні підключатися до можливо більшої кількості проектів, проводити фундаментальні і прикладні дослідження, спільні з іншими дослідження та експертні консультації.

Призначення отриманих під час університетської підготовки знань нині може бути визначене як служіння значно більшому числу соціальних запитів. Це і підтримання і забезпечення економічного розвитку, і забезпечення можливості так званої «освіти протягом всього життя» з постійним підвищенням власної кваліфікації, і формування й розвиток громадянської культури суспільства. Програми освітньої і професійної підготовки в закладах вищої освіти повинні доповнюватись новим змістом, який передбачає набуття низки практичних навичок в сферах розв’язання проблемних ситуацій, міжособистісного спілкування і вивчення того, як правильно вчитись, набувати знання і вміння. Нерідко також включається засвоєння певного обсягу знань в декількох галузях науки.

Останнього часу у великій науці відбувається зміщення акценту з відкриття загальних законів світобудови на дослідження характеристик і природи поведінки комплексних систем, на усвідомлення того, як функціонують механізми природи і суспільства. Подібні багатогранні системи, базовою характеристикою яких виступає нелінійність процесів, вимагають синергетичного і мультидисциплінарного підходів для їх розуміння[4]. Тому у відповідності з цими новаціями повинна змінюватись і навчальна програма, рухаючись в сторону диференціації та постійної переконфігурації знань. Врешті-решт, це може привести до появи трансдисциплінарних знань.

Раніше під мультидисциплінарністю нерідко розумілось включення більшої кількості дисциплін в навчальний процес, завдяки чому забезпечувалась всезагальність освіти. Проте з виходом на арену нової освітньої моделі виникає потреба в переміщенні акценту з дисциплінарно-орієнтованого навчання на проблемно-орієнтоване, позаяк більший наголос робиться на вивчення конкретних проблем комплексних систем природи і суспільства з залученням багатьох дисциплін. Якщо раніше домінував підхід, який передбачав початкове ознайомлення з загальними положеннями тої чи іншої дисципліни з наступним рухом до конкретної проблематики, то тепер появляються протилежні підходи. Наприклад, в медицині деякі західні коледжі замість попереднього засвоєння базових знань по анатомії, біології, фізіології з наступним навчанням методикам роботи з пацієнтами, стали спочатку вчити майбутніх лікарів тому, як складати «алгоритм вирішення проблем». Студенти в них вчаться як правильно здійснювати пошук необхідних знань, щоб зуміти вірно описати симптоматику хворих. Іншими словами, симптоми встановлюють проблему і студенти вчаться, як використовувати знання підручників для вирішення даної проблеми. Такий проблемний підхід забезпечує більш швидке і ефективне набуття необхідних знань ніж той, що передбачає рух в ході навчання від базових знань до фундаментальних, і лише потім до симптомів.

Зразком трансдисциплінарності може служити наука про довкілля. При навчанні і дослідженнях в даній області неминуче фокусування на комплексних проблемах хімії, біології, географії, економіки, історії і т.д. Як правило, проблема появляється в результаті збою в роботі однієї чи кількох таких систем (або їх підсистем), а для її ліквідації необхідна багаторівнева і тісна взаємодія спеціальностей різних областей знань.

Отже, мультидисциплінарність, що репрезентує стару модель освіти, навіть після своєї часткової еволюції, являє собою своєрідну гібридність різних наук. Тоді як трансдисциплінарність, що репрезентує нову освітню модель, являє собою дещо більше, ніж просто гібрид із кількох дисциплін. Трансдисциплінарність буде фокусуватись безпосередньо на навчанні так званих спеціалістів по знаннях. Орієнтація навчального плану жорстко направляється на вирішення проблемних ситуацій. Головними якостями, які необхідно буде набувати в процесі навчання, стануть здатності використовувати раніше отримані знання в нових поєднаннях, нових сферах, для інноваційних проблем, застосовуючи творчі підходи в їх осмисленні і відтворенні. З’являться нові фахівці, такі як ідентифікатори проблем, проблемні брокери, спеціалісти по розв’язанню проблем[5].

Вагомою умовою ефективного розвитку для університетів є вибір партнерів, з якими можна буде співробітничати при проведенні комплексних досліджень. В цьому контексті, міжнародний університетський студентський обмін може стати тою ланкою, яка змусить продуктивно запрацювати механізм співробітництва. Університети повинні розробити план обміну студентами післядипломниками і внести його в свою стратегію підготовки фахівців і ведення досліджень.

Зміни в управлінні університетами на сьогоднішній момент визначаються двома імперативами: необхідністю альянсів та широкомасштабного співробітництва і необхідністю постійно демонструвати якість пропонованих послуг.

В останній період різноманітні форми співробітництва набувають все більшої актуальності. Багато університетів, дослідницьких центрів і т.п., що займаються розробкою нових технологій, дуже зацікавлені в комерціалізації результатів своїх досліджень. Як відгук на таку потребу стали появлятись так звані організації технологічного трансферу, які грають роль посередників між академічним світом і світом бізнесу. Проте, з метою підвищення власної значущості і актуальності, університети повинні переходити від процесу передачі (трансферу) - продажі результатів своїх досліджень посередницьким організаціям до процесу технологічних обмінів.

Кожний серйозний університет стане перед необхідністю розробки стратегічного плану своєї участі в процесі технологічного обміну-трансферу. Система управління, інституційна політика і практика повинні активно сприяти розширенню комерціалізації результатів досліджень та їх обміну з іншими організаціями. Кожний значний університет врешті-решт стане фінансовим партнером в компаніях, що займаються експлуатацією інтелектуальної власності університетів. Поступово частка фінансування університетів з боку промислових організацій буде зростати в порівнянні з часткою бюджетного фінансування. В доповнення до цього, урядові та інші державні структури будуть сприяти переходу університетів до безпосереднього широкомасштабного співробітництва з промисловістю. Найбільш значним результатом розвитку відповідно даного прогнозу є те, що поступово технологічний трансфер-обмін переміститься із периферії в центр університетської системи цінностей.

Одним з ключових завдань для університетів в даний момент є розробка і втілення системи «навчання прот

ягом всього життя». Ідучи в цьому напрямі, університети повинні будуть провести значні реорганізації в своїй стратегії і тактиці викладання. Зокрема, необхідно буде організувати низку скорочених курсів по всім тим спеціальностям, які розраховані для людей, що підвищують власну кваліфікацію. Цікавим прикладом подібної внутрішньої академічної організації може послужити Британський аерокосмічний віртуальний університет. Заснований Британським аерокосмічним агентством, він служить постійному підвищенню кваліфікації 47 000 студентів - співробітників компанії. Необхідно зауважити, що хоча його базою є класична університетська система навчальних курсів, проте кожен з них суттєво модифікований для найбільш ефективного забезпечення потреб компанії у відповідності з наявною стратегією розвитку агентства[1,с.32].

Проблемою зростаючої актуальності для вищої школи стає підтвердження рівня якості її продукції. Гарантії якості викладання і досліджень, пропоновані тим чи іншим університетом, можуть виходити або від державних структур (як це є в Австралії, ряді європейських країн і також в Україні), або самі університети встановлюють як домінуючі власні механізми підтвердження якості, спираючись на той аргумент, що ринок абсолютно точно сам визначить, наскільки запропоновані курси добрі чи погані. В контексті появи нової моделі освіти, впровадження проблемно-орієнтованого навчання, механізми підтвердження якості повинні ускладнюватись і доповнюватись новими критеріями[6].

Університети, що прагнуть бути в авангарді процесів реформування вищої освіти мають свідомо розвивати в себе ті якості, що відповідають новій моделі освіти. Це вимагає від них більшої відкритості для різних нововведень і більшої гнучкості для швидкого і гармонійного сприйняття всього нового і прогресивного. Університети ймовірно розроблятимуть дві паралельно співіснуючі структури: одну для навчання (модель №1) і другу для досліджень (модель №2). Вірогідно, що в майбутньому це приведе до диференціації університетів на чисто дослідницькі і чисто навчальні.

Описані вище зміни є лише однією з складових тих трансформацій, що проходять зараз в суспільстві. Зміни в сфері освіти являють собою лише фрагмент нової так званої техно-економічної парадигми. Одним з аспектів цієї парадигми виступає культура відповідальності, що пронизує всі інститути - і суспільні, і приватні. Ця культура має багато вимірів, але напевно найбільш актуальним є той, який пов’язаний з розповсюдженням вимог ефективного управління і ефективного використання суспільних коштів або етосом цінності грошей. Багатьма комерціалізація підготовки і досліджень оцінюється як ознака занепаду університетів як «совісті суспільства»[7]. Проте такий підхід є мало перспективним, виходячи з об’єктивних тенденцій розвитку. Дана культура лише посилить інтеграцію університетів в еволюціонуюче суспільство. Що вже трапилось з університетами (рівно як і з іншими суспільними інститутами) - це падіння рівня громадської довіри. Цей чинник, навіть в більшій мірі ніж економічні фактори, вплинув на розповсюдження культури комерціалізації.

Відповідальність є лише один із шляхів інтеграції університету і суспільства. Іншими виступають відновлення довір’я і ринок. Тому поява нової системи освіти дозволить університетам посилити свої зв’язки з суспільством.

Резюме

Зроблений акцент на аналізі відповідності вищої освіти вимогам ХХІ століття базується на зміні моделі розвитку науки, що зараз проходить. Ця точка відліку була вибрана не тому, що ми вважаємо ведення наукових досліджень найбільш важливою функцією сучасного університету, а скоріше для того, щоб привернути увагу до того факту, що традиційне університетське дисциплінарне розчленування наук ставиться сьогодні під сумнів. Адже зрозуміло, якщо будуть мінятись принципи виробництва знань, то відповідно будуть мінятись критерії відповідності вищої освіти.

Зміни на такому фундаментальному рівні вплинуть не лише на проведення досліджень, а й на процес викладання. Найбільш значимою зміною, що буде проходити, це зміна в системі розповсюдження знань. Ця система якщо не тотожна, то близька за змістом поняттю навчання в широкому розумінні. Внутрішні характеристики цієї системи аналогічні тим параметрам, що були позначені як друга, трансдисциплінарна, модель виробництва знань. Значення цієї системи виробництва знань для університетів навряд чи можна перебільшити. Головна зміна, з якою зіткнуться університети, полягає в тому, що виробництво і розповсюдження знань (відповідно дослідження і навчання) більше не виступають самодостатніми, такими, що здійснюються в рамках одного інституту. Сьогодні університети виступають лише одним із учасників процесу виробництва знань і цей факт ляже в основу майбутніх взаємостосунків, які будуть встановлювати університети з іншими структурами. Відповідно викладання як процес повинно прийти до усвідомлення того факту, що знання більше не може вміщатись в навчальні посібники і підручники, і що розповсюдження знань - навчання - може проходити в контексті процесу досліджень. В даній ситуації особливий акцент повинен бути зроблений на розкритті потенціалу нових інформаційних і комунікаційних технологій. Найважливішим викликом, який кине університетам нова модель виробництва знань, буде їх здатність зайняти лідируючу роль в підготовці так званих спеціалістів по роботі зі знаннями, тих людей, які володіють відповідним набором навичок і творчим підходом по ефективному використанню знань, вироблених в рамках глобальної системи продукування знань.

1.Gibbons, Michael. Higher Education Relevance in the 21^st Century. Education the World Bank (1998). 64 P.

2.Ладыжец Н.С. Философия и практика университетского образования.- Ижевск: Изд-во Удм. ун-та, 1995.- С.63 -73.

3.Johnstone, B.D., Arona, A. and Experton, W. The Financing and Management of Higher Education: A Status Report on Worldwide Reforms, Education the World Bank (1998). P.30.

4.Самарский А.А., Курдюмов С.П. Парадоксы многовариантного нелинейного мира - мира вокруг нас/ Гипотезы, прогнозы (Будущее науки): Междунар.ежегодник. - М.: Знание, 1989.- Вып.22.- С.9-29.

5.Educating for a Sustainable Future: A Transdisciplinary Vision for Concerted Action. International Conference. Thessaloniki 8-12 December 1997. 40 P.

6.El-Khawas, E. Quality Assurance in Higher Education: Recent Progress; Challenges Ahead. The World Bank(1998). P.19.

7.Информационный бюллетень. Совет профсоюза работников образования и науки г. Москвы. - 1999.- №1.- С.27.