Закордонний досвід фінансування охорони здоров'я

Досвід Чехії щодо фінансування охорони здоров’я.

На основі матеріалів про реформу охорони здоров’я в Чеській республіці, де до початку реформ схема організації медичної допомоги була ідентична країнам СНД, можна констатувати, що досвід проведення реформи охорони здоров’я в цій країні, є прийнятним для України, зокрема, для великих міст. Менш ніж за два роки, Чеська республіка повністю змінила систему охоро­ни здоров’я, переклавши її на фінансування від медичного страхування та від внесків від працедавців. (80%) У результаті витрати на охорону здоров’я збільшилися за два роки на 40%. Перехід від централізованої (адміністра­тивної) системи організації надання медичної допомоги до системи, що за­безпечує гарантований доступ до медичного обслуговування в умовах дефі­циту бюджетного фінансування, реалізувався через упровадження системи медичного страхування.

Основні напрями організації надання медичної допомоги полягали в на­ступному: розподіл клінічних ресурсів, установка відносної вартості послуг лікарів, установка кількості і розподіл лікарів, створення єдиної інформа­ційної бази.

Основним завданням було створення організаційної структури, яка від­повідає новим умовам і вимогам надання загальнодоступної і гарантованої медичної допомоги жителям міста. Перша і обов’язкова умова - всі ЛПУ міста, незалежно від форми власності, повинні мати юридичний статус і здійснювати свою діяльність згідно Статуту і укладеним договорам з ор­ганом, що здійснює страхування медичної допомоги. Друга умова - міське управління охороною здоров’я перетворюється на Муніципальний фонд з розвитку охорони здоров’я і медичного страхування (МФМС) працюючого відповідно до Статуту, який окрім розподільних функцій повинен виконува­ти фінансові зобов’язання, а саме:

• спостерігає за встановленим рівнем внесків, витратами і збором вне­сків;

• відстежує проходження засобів на охорону здоров’я з джерел форму­вання, по всіх видах платників податків і працедавцях;

• контролює своєчасність надходження засобів і їх повноту до міського бюджету на статтю «Медичне страхування», у випадках бюджетного дефіциту, організовує фінансову допомогу і додаткове фінансування за рахунок кредитів, позик і т.п. підтримує збалансованість між кількістю гарантованої медичної до­помоги і наявними фінансами через видачу жителям міста страхових медичних полісів, причому, при цьому повинна виконуватися така умова: сума виданих полісів на отримання гарантованого медичного обслуговування не повинна перевищувати суму коштів передбачених міським бюджетом щодо розділу «Охорона здоров’я».

Передбачена можлива структура надходжень страхових засобів:

• 50 % від працедавців;

• 30 % від міських органів;

• 15% від обласних структур;

• 5 % від приватних осіб, які купили страхові поліси.

В задачах МФМС передбачалося - постійне ведення міського переліку медичної допомоги і послуг (своєрідна «шкала процедур», яка ведеться як державний банк даних і включає 4 000 пунктів). МФМС на об’єм засобіввстановлених у бюджеті, організовує якби «продаж» медичним установамцих засобів і з вказівкою переліку медичної допомоги і видів медичних по­слуг, граничний рівень витрат або тарифи на кожний вид, інші обов’язкові умови зібрані якби в «пакети» документів. Цей своєрідний «пакет» (перелік медичної допомоги і тарифи на них) і аванс засобів у розмірі 80% вартості, до початку планованого кварталу, передаються на виконання ЛПУ. Організа­ція торгів серед ЛПУ на придбання «пакетів», повинна була різко посилити їх зацікавленість у підвищенні якості медичної допомоги. В результаті та­кого підходу деякі ЛПУ, які надають соціально значущі види допомоги або пріоритетні послуги, можуть не одержати «пакету» або не доберуть засобів, тоді задача МФМС - за рахунок залучення не бюджетних засобів (кредитів банків і ін.) підтримати такі ЛПУ

У паралель з організацією МФМС і доданням юридичного статусу ЛПУ, в Чеській республіці передбачалося почати роботи з виділення первинноїмедико-санітарної допомоги населенню (дільничної терапевтичної медичної допомоги) з поліклінічної, в самостійні юридичні медичні установи першо­го рівня за поданням первинної допомоги населенню за місцем проживання. Така міра сприяє забезпеченню широких кіл населення доступною і гаранто­ваною медико-санітарною допомогою, підвищує професійну активність лі­карів без зниження кількості і якості медичної допомоги. Найефективнішим економічним рішенням була передача фінансування тільки первинної медико-санітарної медичної допомоги (дільничних лікарів) з районних бюджетів. Організаційна схема виглядала приблизно так: районний орган самовряду­вання укладає договір з медичною установою первинної медичної допомоги на надання медико-санітарної допомоги по видах, кількості і якості. В до­говорі встановлюються: кількість жителів, нормативи фінансування, взаємні зобов’язання і відповідальність сторін, дислокація ділянки обслуговування і інші договірні умови. У свою чергу, медична установа первинної медичної допомоги укладає договір з територіальними відділеннями МФМС.

Основа становлення нової системи - першочергова розробка інформацій­ної бази, створення єдиного банку даних медичних послуг, тарифів, жителів, кадрово-кваліфікаційного складу медперсоналу. Взагалі, на сьогодні в світо­вій практиці виділяють три основні системи фінансування охорони здоров’я з точки зору організаційно-фінансових особливостей:

• державна система (бюджетна, національна, «модель Беверіджа» або беверіджська система (Великобританія), а так само соціалістична): основний постачальник медичних послуг - держава, вони надаються як суспільне благо, фінансування здійснюється за рахунок загального оподаткування, управління і контроль з боку урядових органів, рівний доступ до медичної допомоги для всіх громадян. Принципи соціаліс­тичної охорони здоров’я багато в чому співпадають з беверіджськими системами, але на відміну від них їм характерні всеосяжна роль дер­жави в організації охорони здоров’я, зверх - централізація управління (принципи були розроблені Н.А. Семашко і встановлені в основу охо­рони здоров’я СРСР);

• система соціального медичного страхування (страхова система, «мо­дель Бісмарка» або бісмаркська система (Німеччина)): роль уряду в такій системі обмежена, вона визначає перелік основних послуг, які повинні виявлятися застрахованими, встановлює групи населення, які повинні бути застраховані, регулює величину страхового внеску, до­зволяє спірні питання і визначає основні правила гри;

• приватна система (США): ставить основною задачею не суспільну, а індивідуальну відповідальність за здоров’я, має розвинену систему приватного медичного страхування, велика різноманітність програм, що охоплюють значну частину населення, серед основних державних програм можна виділити - для пенсіонерів, для малозабезпечених, для військовослужбовців, для тих військових, що знаходяться у від­ставці. Програми для середнього класу в основному здійснюються приватними страховими компаніями.