Рада з туризму Карпатського регіону

Автори:

П. Горішевський — старший викладач кафедри менеджменту організацій Інституту менеджменту та економіки «Галицька Академія» (м. Івано-Франківськ); Почесний працівник туризму України

М. Ковалів — магістр з міжнародної економіки; заступник голови Ради Асоціації еко- номічного розвитку Івано-Франківщини

Віктор Мельник — зав. відділом образотворчого мистецтва Івано-Франківського об- ласного художнього музею, мистецтвознавець, експерт сакрального мистецтва

С. Оришко — заступник директора Інституту туризму і менеджменту, асистент кафе- дри рекреації та екології; спів-координатор проекту «Розширення бізнес-можли- востей розвитку музейної справи в Західній Україні»

Консультанти проекту:

І. Турчак — директор туристичної агенції «Довіра ІФ» (м. Івано-Франківськ), асистент кафедри цивільного права і процесу юридичного інституту Прикарпатського наці- онального університету ім. В. Стефаника

Г. Яремчук — керівник проекту «Розширення бізнес-можливостей розвитку музейної справи в Західній Україні», Регіональний туристично-інформаційний центр (м. І- вано-Франківськ)

Рецензенти:

Б. Гаврилів — кандидат історичних наук; доцент кафедри історії України Прикарпат- ського національного університету ім. В. Стефаника

О. Ткач — кандидат економічних наук; доцент кафедри фінансів Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника

М. Дейнега — член Національного спілки Художників України; директор Івано-Фран- ківського обласного художнього музею; викладач кафедри дизайну Інституту мис- тецтв

Н. Рега — завідувач науково-освітнім відділом Івано-Франківського обласного краєз- навчого музею; викладач кафедри менеджменту і маркетингу Прикарпатського на- ціонального університету ім. В. Стефаника

О. Соколова — доцент кафедри туризму Інституту менеджменту та економіки «Га- лицька Академія» (м. Івано-Франківськ); начальник управління туризму Івано- Франківської облдержадміністрації

Підтримка проекту К04-0175 була здійснена Фондом Євразія за рахунок коштів, наданих Агентством

США з Міжнародного Розвитку (USAID).

Точка зору, відображена у посібнику, може не збігатися з точкою зору Фонду або Агентства США з

Міжнародного Розвитку (USAID)

ЗМІСТ

ВСТУП 7

РОЗДІЛ І 9

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МУЗЕЇВ. МУЗЕЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА..................... 9

1.1 Визначення музеїв. Історичний та сучасний досвід музейної справи....... 9

1.2. Особливості музеїв................................................. 11

1.3. Музеєзнавство та його специфіка.................................... 12

РОЗДІЛ ІІ 13

КЛАСИФІКАЦІЯ МУЗЕЇВ.ФІНАНСУВАННЯ МУЗЕЇВ.......................... 13

2.1. Типи і профілі музеїв................................................ 13

2.2. Основні профілі музеїв.............................................. 14

2.3. Джерела фінансування музеїв........................................ 17

РОЗДІЛ ІІІ 18

КОМПЛЕКТУВАННЯ, ОБЛІКІ ЗБЕРІГАННЯ МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ............... 18

3.1. Наукове комплектування музеїв...................................... 18

3.2. Облік музейних колекцій............................................. 19

РОЗДІЛ ІV 21

ЕКСПОЗИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ............................................ 21

РОЗДІЛ V 23

МАРКЕТИНГТА РЕКЛАМНО-ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ МУЗЕЇВ............. 23

РОЗДІЛ VI 32

ЕКСКУРСІЙНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ В МУЗЕЙНИХ УСТАНОВАХ................. 32

6.1. Етапи підготовки екскурсії........................................... 32

6.2. Контрольний та індивідуальний тексти екскурсій....................... 32

6.3. Класифікація екскурсій та диференціація екскурсійного обслуговування.. 33

6.4. Засади співпраці із туристичними організаціями та колективними замовниками...................................................... 34

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО 37

ДОДАТКИ 39

Додаток 1............................................................. 39

Додаток 2............................................................. 40

Додаток 3............................................................. 43

Додаток 4............................................................. 44

Додаток 5............................................................. 47

Додаток 6............................................................. 50

Додаток 7............................................................. 60

Додаток 8............................................................. 61

БІБЛІОГРАФІЯ 62

ВСТУП

Відпочинок на Західній Україні стає дедалі популярнішим в українських та інозем- них туристів. Серед визначальних факторів, що впливають на рішення гостей приїха- ти до регіону, є самобутня культура та багата історична спадщина краю.

Важливе місце тут належить музеям. Музейні експонати — носії історичної пам’яті, цивілізаційних знань, духовного прогресу, матеріаль-

ної культури — завдяки своїй наочності незмінно при- ваблюють відвідувачів музейних закладів, щонайкраще пропагують регіон, формують позитивне ставлення до нього краян та гостей. На сучасному етапі музеї по- винні стати відкритими, багатоцільовими осередками культури, науки, освіти та виховання відповідно до сві- тових тенденцій у розвитку музейної справи.

У вересні 2003 року в місті Івано-Франківську створений Регіональний туристично-інформаційний центр (РТІЦ). Згідно із стратегією діяльності, центр надає ту- ристичну інформацію, чим сприяє розвиткові ту- ристичної індустрії, забезпечує захист інтересів спо-

живачів туристичного продукту та об’єднує у своїй діяльності регіональну мережу.

Регіональний туристично-інформаційний центр

Одна з обов’язкових умов ефективного функціонування РТІЦ — забезпечити увесь спектр інформації про туристичні можливості регіону.

Сьогодні найбільш поширене в інформаційній сфері надання інформації про турис- тичні компанії, заклади розміщення та їх послуги. Однак відчувається брак інформації про культурно-мистецькі заклади і заходи, які проводяться в регіоні. Адже особливо важливо наповнити програму перебування туристів так званим «інтелектуальним продуктом».

З липня 2004 року РТІЦ спільно з Радою з туризму Карпатського регіону за під- тримки Фонду Євразія і фінансового сприяння Агентства Міжнародного Розвитку США розпочали проект «Розширення бізнес-можливостей розвитку музейної справи».

Мета проекту — пожвавити життєдіяльність музейних закладів за рахунок органі- зації комплексу заходів, які підвищать рівень менеджменту, маркетингу. Йдеться, зокре- ма, й про додаткові послуги, котрі музеї можуть надавати для залучення нових джерел надходжень. Проект спрямований також на організацію нових напрямків діяльності та підвищення якості обслуговування відвідувачів.

Крім того, завданнями проекту є:

1. Організовувати круглі столи із представниками туристичної галузі регіону, Такі зібрання спрямовані на підтримку і розвиток нових напрямків діяльності музейних комплексів;

2. Підтримати ініціативи працівників музеїв у розвитку їхньої справи й допомогти створити нові коаліції між музеями та іншими складовими туристичного бізнесу;

3. Сприяти підвищенню професійності послуг музеїв та їх працівників за допомогою тренінгів та спеціалі- зованих семінарів з обслуговування відвідувачів музеїв;

4. Підтримати збереження національної та культурної спадщини регіону, а також інформувати громадсь- кість про значення культури й традицій для розвитку туристичного бізнесу регіону.

За даними офіційного сайту Міністерства культури та туризму в Україні діє близь- ко 500 музеїв, офіційно зареєстрованих державою. За іншими даними кількість музеїв сягає до 2000 — сюди входять і приватні музеї, і музеї при школах та підприємствах, музеї, створені на громадських засадах тощо. За базою даних Регіонального турис- тично-інформаційного центру, на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львів- ської, Тернопільської та Чернівецької областей діє понад 130 краєзнавчих, історичних та художніх музеїв.

Проведена в рамках проекту робота з вивчення стану діяльності музеїв, пошук перспектив розвитку дасть можливість покращити ведення музейної справи в регіо- ні, активніше рекламувати та популяризувати історично-культурну спадщину краю, за- безпечити цільові групи РТІЦ необхідними послугами.

Як результат проекту в РТІЦ створена інформаційна база даних музейних установ та закладів культури, які об’єднані у партнерську мережу із Регіональним туристично- інформаційним центром та Радою з туризму Карпатського регіону.

В рамках проекту організовувались ознайомчі тури для туристичних організацій та представників ЗМІ музеями регіону для розробки та популяризації туристичних маршрутів місцями культурної спадщини регіону. Після закінчення турів опублікова- но понад 30 статей про музеї регіону у засобах масової інформації обласного, регіо- нального та всеукраїнського значення; приблизно 10 сюжетів журналісти обласних та національних телеканалів присвятили тематиці культури, музеїв та питанням збере- ження і відродження національної самобутності та автентичності. Протягом поїздок учасники ознайомилися із діяльністю майже 30 музеїв регіону. Загальна кількість учас- ників становила понад 50 осіб.

Одним із практичних наслідків виконання проекту є також розробка та видання посібника про організацію та ведення музейної справи. Функції музейних закладів ши- рокі й складні, а форми діяльності — різноманітні. Тому посібник в доступній формі відображає напрямки діяльності музеїв: науково-дослідну роботу, реставраційно-фон- дову, екскурсійну та маркетингову.

Посібник має на меті дати цілісне уявлення про основи музейної справи, менедж- менту, маркетингу та рекламно-інформаційної діяльності музеїв, правового регулю- вання їх діяльності, а також практичні рекомендації щодо запровадження нових видів послуг та збільшення кількості відвідувачів установ.

Актуальність цього видання підтверджена результатами опитування керівників му- зейних установ, яке було проведене в рамках проекту. У дослідженні взяли участь 110 музейних установ та закладів культури з п’яти областей Західної України з різними ор- ганізаційними формами, типами закладів, напрямами діяльності, формами власності та розміром (за кількістю працюючих). За результатами дослідження визначено про- блеми, із якими зіштовхуються працівники закладів — це недосконалість законодав- ства, недостатній доступ до інформації, брак спеціалізованого навчання працівників, недостатнє промоціювання їх діяльності та відсутність постійної співпраці із турис- тичними організаціями. Серед найважливіших питань, із яких хотіли б працівники му- зеїв пройти навчання, були названі: ведення музейної справи; менеджмент і маркетинг музейного бізнесу; науково-пошукова робота, обмін досвідом.

Тож автори цього видання, беручи до уваги наведені вище питання, спробували висвітлити їх на сторінках посібника.

РОЗДІЛ І

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МУЗЕЇВ. МУЗЕЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА

1.1 Визначення музеїв.

Історичний та сучасний досвід музейної справи

Щодня в цілому світі мільйони людей відвідують музеї, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним. Музейні експозиції розповідають про безліч важли- вих і цікавих речей мовою, яка не потребує перекладу. Музеї дають змогу побувати у давньому минулому, побачити сьогодення людства, цивілізаційні здобутки і навіть за- глянути у майбутнє. Музеї мають шанс завжди бути тим місцем, де людина шукатиме відповіді на численні запитання свого минулого і теперішнього. Не дивно, що наука про музеї — музеєзнавство — не одне століття намагається визначитися з самим по- няттям «музей». Що це: храм, сховищем раритетів, університет знань, ідеологічна уста- нова, клуб, театралізований видовищний заклад?

Академік Борис Піотровський порівнював музеї з книгами. Подібно до книг, вони вражають своєю різноманітністю. Найбільші з них нагадують багатотомні наукові праці в солідних оправах. Є музеї спеціалізовані, на зразок навчального курсу, музеї-життєпи- си, музеї-школи. Усі вони мають право на існування, всі вони відповідно до своїх мож- ливостей і масштабу поширюють інформацію, проводять наукову, виховну, популяриза- торську роботу, допомагають людям відчути красу, дізнатися про нове й невідоме.

Це поняття об’єднує такі несхожі між собою явища, як окремі колекції, національні парки, меморіали, політехнічні експозиції, палацові комплекси, заповідні частини іс- торичних міст, скансени (музеї під відкритим небом). Спільним для них є те, що вони зберігають і передають знання та культурні традиції, яким загрожує знищення. Музей, таким чином, виконує найважливішу місію в системі світової культури: забезпечує без- перервність її розвитку в загальнолюдському, національному і соціальному вимірах.

Музеями називають науково-дослідні й культурно-освітні заклади, які збирають, комплектують, вивчають і зберігають пам’ятки історії матеріальної й духовної куль- тури людства, природничо-етнографічні, меморіальні та інші колекції, за допомогою яких через свої експозиції, виставки, екскурсії, лекції та інші види наукової та освітньо- виховної роботи поширюють природничо-наукові і суспільно-політичні знання.

Функції сучасного музею сформувалися історично. Термін «музей» — запозичений з грецької мови. «Мусейон» — святилище муз, богинь поезії, мистецтв і науки, дочок по- кровительки пам’яті Мнемосіни. При одному з перших Мусейонів, зведеному в еллініс- тичну епоху в Александрії єгипетській, діяла знаменита бібліотека — збірня художніх та наукових раритетів. Проте безпосереднім прикладом сховища цінних пам’яток по- служили давньогрецькі «пінакотеки», влаштовані на Афінському Акрополі, у Дельфах, Коринфі та в інших священних містах Еллади.

В епоху середньовіччя скарбницями творів сакрального мистецтва та реліквій ста- ють ризниці при соборах і монастирях. Відомо, що багатими зібраннями церковних старожитностей і рукописів славилися українські храми ще з княжих часів. Епоха Від- родження відкрила нові перспективи для розвитку колекційної та музейної діяльнос- ті, зокрема в напрямі переосмислення античної спадщини. Інтенсивний розвиток науквої класифікації у ХVІІ столітті, а також географічні відкриття кардинально змінили зміст музейних колекцій та розширили їхню тематику. У цей час у Голландії, Фландрії, Англії виникає цікавий різновид антикварної крамниці-музею, призначеної передусім для любителів старовини й мистецтва. Формується система «кунсткамер», чиї колекції часто формувалися на основі рідкісних або екзотичних предметів зоологічного, ме- дичного, етнографічного походження.

Рівень суспільства визначає стан і статус породжених ним музейних закладів. Ця обумовленість музейницької діяльності була закладена епохою Просвітництва у ХVІІІ столітті. У 1753 році створено Британський музей у Лондоні, з’явилися праці Вінкель- мана, «Салони» Дідро, започатковано систематичні археологічні розкопки Помпей та Геркуланума з наступною їх музеєфікацією, поширюється естетика класицизму й ро- мантизму. У цей же період формуються музеї імперського типу. Крім Британського му- зею, — галерея прусських імператорів у Дрездені, французький Лувр, російський Ермі- таж, віденський Бельведер. Претензії великих держав на монополію у світовій політиці супроводжувалися переміщенням до європейських столиць строкатих уламків зруй- нованих цивілізацій, передусім середземноморського ареалу, та систематичним гра- буванням національних колекцій по цілій Європі наполовину дипломатичними, напо- ловину військовими методами.

Перші музеї в Україні виникли на початку ХІХ століття завдяки археологічним розкопкам скіфських могильників та причорноморських міст античності. Зацікавлен- ня спадщиною Київської Русі, відкриття стародавніх фресок і мозаїк сприяло колекці- онуванню іконопису, літописної спадщини, обрядових предметів. Потужний музей з унікальними ранньохристиянськими іконами VІ—VІІ століть, вивезеними з Палести- ни, створюється при Київській духовній академії. Наприкінці ХІХ століття археоло- гічні з’їзди у Харкові, Чернігові, Катеринославі, Києві, Одесі сприяли систематичному проведенню виставок викопних археологічних матеріалів, пам’яток культури та цер- ковного мистецтва. При єпархіальних управліннях створювалися так звані древлєхра- нилища для зберігання історично-мистецьких реліквій, частина з яких згодом увійшла до музейного фонду. Справою загальнонаціонального значення стало відкриття 1899 року Міського музею в Києві (тепер Національний художній музей України). Під час Першої світової війни до його збірок потрапили рідкісні ікони ХVІ—ХVІІ століть із те- риторії сучасної Івано-Франківщини.

Схожі тенденції музейного руху на галицьких теренах простежуються із середини ХІХ століття. Збірки стародруків та ікон виникають при Ставропігійському інституті і Богословській академії у Львові. У 1905 році митрополит Андрей Шептицький створює фундацію Церковного музею, що згодом стане Національним — найбільшою скарбни- цею українського образотворчого й народного мистецтва, осередком глибокого нау- кового вивчення давньоукраїнського іконопису, книгодрукування, сакральної дерев’я- ної архітектури. Фондові збірки Національного музею у Львові містять велику кількість пам’яток матеріальної і духовної культури Покуття, Гуцульщини, Бойківщини, Опілля.

Музейні традиції нашого краю беруть початок від етнографічних та господарсько- промислових виставок, які наприкінці ХІХ століття проводилися в Коломиї і Станис- лавові (тепер Івано-Франківськ). Вироби народних майстрів широко представлялися на крайових виставках у Львові, Тернополі, Стрию, Кракові і стали надбанням багатьох музеїв у Відні, Празі, Будапешті, Санкт-Петербурзі.

У період 20–30-х років ХХ ст. виникають регіональні музеї у Станиславові, Рахові, Жаб’ї (Верховина), а в Коломиї з ініціативи культурно-громадського діяча Володими- ра Кобринського організовується музей «Гуцульщина». Формуються приватні колекції народного мистецтва, природознавства, мінералогії. Цікаво, що перша виставка Покутського музею у Станиславові (1928), яка включала королівські привілеї, історичні документи магістрату, мапи й плани міста, рукописи ХV—ХVІІІ століть, портрети, ре- лігійне малярство, барокову скульптуру і церковний одяг, за браком приміщення екс- понувалася в розрахунковій залі ощадної каси (тепер вулиця Гетьмана Мазепи, 14 в об- ласному центрі).

У повоєнні роки відбувалися методичні акції щодо знищення «ідеологічно шкід- ливих» творів. Загинули або були вивезені колекції європейського малярства, графіки, старовинної зброї, гуцульської ікони на склі та кераміки з християнською символікою. Музеям України випало пережити дуже складний період ідеологічного насильства та примусового вилучення експонатів. Націоналізація приватних колекцій, збочене представлення вітчизняної й світової історії у музейних експозиціях, систематичні чистки фондів, примусова підміна понять, як, скажімо, «музеєфікація» закритих храмів

— усе це обернулося для музеїв публічною недовірою, усуненням їх на периферію со- ціального буття, крахом економічного забезпечення.

Сьогодні відкриваються нові обнадійливі перспективи відродження традицій українського музейництва, зокрема й залучення різноманітного світового досвіду. У світі давно вже подолано межі елітарної відчуженості, знято найбільш декларативні моменти політичної та ідеологічної несвободи музеїв. У наскрізь комп’ютеризованому просторі новітньої культури ХХІ століття втрачають сенс колишні табуйовані й ритуа- лізовані музейницькі комплекси. З’явилися такі поняття як «музей-середовище», «музей без стін», «віртуальний музей», «Інтернет-музей», «музей-особистість», «музей-пам’ять»,

«музей-спогад», «музей-ілюзія». Публічність, максимальна доступність, толерантність і відкритість музейних колекцій є тепер головною передумовою успішного функціону- вання таких закладів.

1.2. Особливості музеїв

Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, зумовлених їхніми наукови- ми, культурно-освітніми, ідеологічними функціями.

Найголовніша особливість музеїв полягає у тому, що вони збирають, систематизу- ють, вивчають, зберігають і експонують першоджерела, або оригінали, тобто ті пам’ят- ки, які безпосередньо пов’язані з розвитком природи, життям людського суспільства. За цією особливістю музеї близькі до науково-дослідних установ, котрі також вивча- ють (у своїх аспектах) першоджерела.

Друга особливість музеїв у тому, що вони працюють над дуже різнорідними пер- шоджерелами — використовують геологічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні, антропологічні та інші природничі колекції, пам’ятки матеріальної культури (знаряддя праці, інструменти, ремісничі вироби, зброю, побутові речі тощо), пам’ятки духовної культури (твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва та ін.), а та- кож рукописні й друковані документи, книги.

Третьою особливістю музеїв є те, що вони використовують свої фонди для попу- ляризації першоджерел — показують їх в експозиційних залах, на спеціальних вистав- ках, під час екскурсій.

Специфіка музеїв виявляється також у тому, що в їхній діяльності науково-дослідні й освітні функції тісно поєднуються. Збираючи першоджерела, створюючи таким чи- ном базу для наукових досліджень і проводячи власні дослідження, музеї водночас за- ймаються широкою популяризаторською діяльністю. У своїх стінах вони об’єднують спеціалістів-дослідників і пристрасних колекціонерів, збирачів.

Свою багатогранну, корисну для суспільства роботу музеї будують на основі Кон- ституції України, законів та підзаконних актів, постанов Кабінету Міністрів. У світі є більш як 12 тисяч музеїв. Для обміну досвідом музейної роботи при ЮНЕСКО ще в1947 році створено Міжнародну раду музеїв (ІКОМ).

1.3. Музеєзнавство та його специфіка

Історія розвитку музеїв, теорія та методика музейної роботи становлять предмет дослідження особливої науки — музеєзнавства, або музеології. Музеєзнавство вивчає іс- торію та закономірності розвитку музеїв, їх внутрішню організацію, систему науково- го комплектування музейних фондів, документування й зберігання колекцій, а також опрацювання методики побудови музейних експозицій, виставок, різних видів і форм науково-освітньої діяльності музеїв.

Музеєзнавство не лише вивчає роботу музеїв, а й спрямовує її. Воно тісно пов’яза- не з такими суспільними науками, як філософія, історія, археологія, етнографія, філо- логія, психологія, мистецтвознавство, педагогіка, а також із рядом природничих наук

— ботанікою, зоологією, антропологією, палеонтологією, геологією, ґрунтознавством тощо. Музеєзнавство широко використовує характерні для цих наук прийоми й мето- ди дослідження — польові розвідки та розкопки, систематичні спостереження, добір, взаємну документацію, рентгенографію, спектральний і хімічний аналіз тощо.

РОЗДІЛ ІІ

КЛАСИФІКАЦІЯ МУЗЕЇВ. ФІНАНСУВАННЯ МУЗЕЇВ

2.1. Типи і профілі музеїв

Теорію та практику музейної справи розробляли багато дослідників і практиків музеєзнавства, зокрема, фундатори українського музейництва — А. Шептицький, І. Свєнціцький, М. Біляшівський, Д. Щербаківський, Ф. Шміт. На жаль, ці праці, зрештою як і зарубіжні публікації, залишаються малодоступними для музейників. У 1980 році на матеріалах українських музеїв було видано курс лекцій Галини Мезенцевої «Музеєзнав- ство». Попри те, що підручник відображав ідеологічну заангажованість музейної науки радянського періоду, його фахово сформульовані методологічні основи не втратили свого значення дотепер, а тому використовуються в подальших рекомендаціях.

Мережа музеїв у нашій країні будується на основі їх наукової класифікації. На по- чатку розвитку музейної справи чіткої класифікації музеїв не було. Вони здебільшого зберігали невеликі різнорідні колекції і мали загальну назву, наприклад, «музей старо- житностей». Згодом, із розвитком музейної справи, ці заклади спеціалізуються — ви- никають історичні, художні, природничо-наукові та інших профілів музеї. Вони поді- лялися на групи відповідно до функцій, характеру збірок або за іншими ознаками.

Сучасна наукова класифікація розрізняє музеї за типами й профілями.

Суспільне призначення та напрями роботи визначають типи (види) музеїв. Пере- важна більшість вітчизняних музеїв є науково-освітніми установами. Як соціальні інституції вони, з одного боку, тісно пов’язані з системою освіти (як правило, основний контин- гент відвідувачів становить учнівська і студентська молодь), а з другого — виконують представницькі функції, знайомлячи світ з національними надбаннями країни, регіо- ну, конкретного міста чи села.

Здебільшого це поліфункціональні за принципом організації, формами й методами

роботи структури незалежно від того, чи це національний заповідник, обласний, му- ніципальний музей, чи центр сучасного мистецтва з відповідною галереєю. Завдяки публічності й доступності вони здійснюють широкий комплекс охоронних, збираль- ницьких, просвітницьких, наукових завдань. Відповідно спеціалізація таких закладів може охоплювати дуже різні напрями: археологію, охорону ландшафтного середови- ща та окремих природничих зон, історико-архітектурні заповідники, тематичні ко- лекції пам’яток матеріальної та духовної культури.

Музей — це ідеальна ланка, яка з’єднує різні історичні епохи, формує ідеали, сим- воли та пріоритети національної самосвідомості. Головна умова результативної діяль- ності загальнодоступного музею — максимальна об’єктивність і повнота матеріалу, одним із шляхів досягнення якої є комплекс тематичних експозицій з вичерпною ін- формацією.

Дещо іншою спеціалізацією характеризується інший різновид музеїв, пов’язаних із стратегічними напрямами наукових досліджень. Це академічні або науково-дослідні му- зеї при академіях наук та науково-дослідних інститутах (наприклад, Музей етнографії та художнього промислу у Львові, Центральний науково-природознавчий музей НАН України тощо). Профіль діяльності таких музеїв визначається напрямами наукових

розробок академічної установи. Самобутнім прикладом «наукової лабораторії» у сис- темі публічних музеїв є так звані відкриті фонди Львівської галереї мистецтв в Олесь- кому замку. Класифіковані за тематикою й хронологією художні колекції особливо приваблюють спеціалістів.

До третьої категорії належать суто навчальні музейні заклади, які діють у системі середньої, вищої освіти, на виробництвах і представляють еталонні зразки й напра- цювання різних галузей науки, промисловості, техніки, художніх ремесел. Державні заклади становлять основу національного музейного фонду України. Поряд з ними діє розгалужена система громадських музеїв і таких, що засновані благодійними фонда- ми, меценатами, а також зростає кількість приватних колекцій та установ музейного призначення.

Профіль музею визначається основним змістом його фондів та зв’язком з тією чи іншою галуз-