Додаткова. 9. Бігняк О. Поняття права на підприємницьку діяльність / О

9. Бігняк О. Поняття права на підприємницьку діяльність / О. Бігняк // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 99-103.

10. Бігняк О. Цілі підприємницької діяльності: правові аспекти / О. Бігняк // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 6. – С. 101-104.

11. Бойко М.Д. Правове регулювання підприємництва в Україні: навч-практ. посібник / М.Д. Бойко – К.: Атіка, 2007. – 712 с.

12. Булгакова І.В. Господарське право України: навч. посібник / І.В. Булгакова. – К.: Прецедент, 2006. – 346 с.

13. Вінник О. Системний підхід до розв’язання проблеми гармонізації публічних і приватних інтересів у господарській діяльності / О. Вінник // Юридична Україна. – 2003. – № 1. – С. 37-45.

14. Віхров О. У центрі регулювання: про співвідношення Цивільного та Господарського кодексів / О. Віхров // Закон і бізнес. – 2003. – 30 серпня. – № 35. – С. 5.

15. Волков В. Господарський Кодекс – портрет без ретуші / В. Волков // Дзеркало тижня. – 2004. – 10-16 січня. – № 1. – С. 6.

16. Господарське право: підручник / за ред. О.П. Подцерковного. – Харків: Одіссей, 2010. – 640 с.

17. Господарське право: навч. посібник у схемах і таблицях / за ред. М.Л. Шелухіна. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 616 с.

18. Господарський кодекс України: Коментар / Ред. Н.О. Саніахметова. – Харків: Одісей, 2004. – 846 с.

19. Гражданское и торговое право зарубежных стран: Учебное пособие для вузов / Ред. В.В. Безбах. – М.: МЦФЭР, 2004. – 896 с.

20. Жук Л.А. Господарське право: навч. посібник / Л.А. Жук; І.Л. Жук; О.М. Неживець. – К.: Кондор, 2007. – 400 с.

21. Карлін М.І. Підприємницьке право у запитаннях та відповідях: навч. посібник / М.І. Карлін, А.В. Носалюк. – К.: Кондор, 2008. – 356 с.

22. Коростей В. Господарське право України як галузь права: проблеми та їх реалізація / В. Коростей // Право України. – 2005. – № 12. – С. 72-77.

23. Крупка Ю.М. Правові основи підприємницької діяльності: навч. посіб. для студ. вузів / Ю.М. Крупка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 480 с.

24. Мамутов В. Чи такий страшний ГК, як його малюють: у чому ж проблема застосування Цивільного і Господарського кодексів? / В. Мамутов // Закон і бізнес. – 2004. – 21 лютого. – № 8. – С. 5.

25. Мілаш В.С. Господарське право. У 2 ч. Ч. 1: курс лекцій / В.С. Мілаш. – Харків: Право, 2008. – 496 с.

26. Мілаш В.С. Господарське право. У 2 ч. Ч. 2: курс лекцій / В.С. Мілаш. – Харків: Право, 2010. – 336 с.

27. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України: Станом на 1 січня 2004 року / ред. В.К. Мамутов. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.

28. Несинова С.В. Господарське право України: навч. посіб. / С.В. Несинова, В.С. Воронко, Т.С. Чебикіна; за заг. ред. С.В. Несинової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 564 с.

29. Подцерковный О. ХК – основа дальнейшей кодификации и компактизации хоззаконодательства / О. Подцерковный // Юридическая практика. – 2008. – 8 января. – № 1/2. – С. 22-23.

30. Пономаренко А. Цивільний і Господарський кодекси: спільне і відмінне // Все про бухгалтерський облік. – 2003. – 9 вересня. – С. 23-25.

31. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. – 7-е изд, перераб. и доп. / Н.А. Саниахметова – Харків: Одиссей, 2005. – 992 с.

32. Смолин Г.В. Господарське право України: Загальна частина: навч. посіб. / Г.В. Смолин; М‑во внутр. справ України, Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Львів: ЛьвДУВС, 2008. – 468 с.

33. Смолин Г.В. Господарське право України: Особлива частина: навч. посіб. / Г.В. Смолин; М‑во внутр. справ України, Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. – 579 с.

34. Хозяйственное право Украины: учебник / под ред. А.С. Васильева, О.П. Подцерковного. – 4 изд., с изм. и доп. – Х.: Одиссей, 2010. – 488 с.

35. Щербина В.С. Господарське право: підручник / В.С. Щербина. – 3-є вид., перероб. доп. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 656 с.

Тема 2. Державне регулювання і контроль у сфері комерційної діяльності

Вивчення цієї теми має бути спрямоване насамперед на з’ясування правових засад, на яких будується суспільний господарський порядок в економічній системі України.

Зазначений порядок формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів. До загальних принципів господарювання в Україні відносять: свободу господарської діяльності (у межах, визначених законом); рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини та ін. Основні напрями та форми участі держави у сфері господарювання визначені у статтях глави 2 ГК України.

Ст. 9 ГК України визначає форми реалізації державою економічної політики: у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, відповідно до ст. 10 ГК України, є структурно-галузева, інвестиційна, амортизаційна політика, політика інституційних перетворень, цінова, антимонопольно-конкурентна, бюджетна, податкова, грошово-кредитна, валютна, зовнішньоекономічна та екологічна політика.

Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних і правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку (ст. 11 ГК України).

Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.

Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Згідно зі ст. 12 ГК України, основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення і державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються законодавством.

Зокрема. у сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей, в інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку.

З метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві в виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів. Відповідно до ст. 15 ГК України у сфері господарювання застосовуються: державні стандарти України; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (відповідно до чинних міжнародних договорів України). Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стандартів.

Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів. Визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання здійснюється лише законом. Антимонопольно-конкурентна політика має бути спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Правопорушенням є не сам факт монопольного становища суб’єкта господарювання, а зловживання цим становищем. Законодавство встановлює правила визначення монопольного становища суб’єктів господарювання, а також визначає дії, які можна вважати зловживанням монопольним становищем на ринку (недопущення, усунення чи обмеження конкуренції та ряд інших дій, спрямованих на утиски прав споживачів та інших суб’єктів, які були б неможливими без займання монопольного становища на ринку).

Поряд із зловживанням монопольним становищем на ринку існує ще низка порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема: антиконкурентні узгоджені дії, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання, яка полягає в тому, що суб’єкти господарювання схиляють інших суб’єктів до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також примушують інших суб’єктів господарювання до антиконкурентних узгоджених дій та участі в концентрації суб’єктів господарювання. Правопорушенням також є концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна.

Окремий вид порушень у сфері економічної конкуренції позначають терміном «недобросовісна конкуренція», під якою розуміють будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Перелік дій, які належать до недобросовісної конкуренції, закріплено в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Загальні засади державного контролю та нагляду за господарською діяльністю викладені у ст. 19 ГК України. Передбачено, що суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації і мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; цін і ціноутворення – з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги; монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг; зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.