Причини запровадження політики «перебудови» в СРСР

Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.

Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.

Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступали за оновлення держави та суспільства.

У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво модифікувати радянську систему.

97. Демократизація суспільного та державного життя в УРСР у роки «перебудови»

Демократизація суспільного життя, зокрема розвиток гласності і політичного плюралізму та послаблення влади КПРС як стрижня адміністративно-командної системи управління, зумовили необхідність реформування державного апарату у центрі і на місцях, яке почало здійснюватись, передусім, на союзному рівні. Радикальним кроком у реформуванні держапарату було прийняття 15 березня 1990 р. ІІІ з’їздом народних депутатів СРСР постанови про обрання Горбачова Президентом СРСР.26 грудня 1990 р. з’їзд народних депутатів СРСР прийняв Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) СРСР у зв’язку з удосконаленням системи державного управління”, що врегульовував організацію і діяльність уряду СРСР. Уряд перейменовувався з Ради Міністрів СРСР на Кабінет Міністрів СРСР і був виконавчо-розпорядчим органом СРСР, підлеглим президенту СРСР. Детальніше організацію і діяльність уряду регламентував Закон СРСР від 20 березня 1991 р. “Про Кабінет Міністрів СРСР”.

Була реформована і судова система. 13 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла нові Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій, 20 червня 1989 р. – Закон “Про статус суддів в СРСР”, а в грудні 1989 р. ухвалила низку правових актів про судову систему, зокрема Закон СРСР “Про відповідальність за неповагу до суду”, постанови “Про затвердження Положення про кваліфікаційні колегії суддів судів СРСР”, “Про затвердження Положення про кваліфікаційну атестацію суддів”, “Про затвердження Положення про дисциплінарну відповідальність суддів, відкликання і дострокове звільнення суддів та народних засідателів судів СРСР”.

Було зроблено спробу створити орган конституційного контролю – Комітет конституційного нагляду СРСР, організацію і діяльність якого врегулював Закон “Про Конституційний нагляд в СРСР”, ухвалений з’їздом народних депутатів СРСР у грудні 1989 р. Проте фактично Комітет став лише додатком до з’їзду народних депутатів СРСР, а громадяни не мали змоги звертатись до нього з конкретних питань.

На союзному рівні було зроблено спробу здійснити корінну реформу організації місцевої влади. 9 квітня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР “Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР”, за яким місцеві Ради мали бути переведені з режиму єдиного державного керівництва у режим місцевого самоврядування як повноправні господарі на власній території.

Передбачалось функціонування Комітету конституційного нагляду УРСР, що обирався Верховною Радою строком на 10 р. Змінювався порядок обрання народних суддів районних народних судів – вони обирались обласними Радами народних депутатів; судді усіх судів обирались строком на 10 р. На розвиток демократичних засадах виборчої системи Верховна Рада УРСР прийняла 27 жовтня 1989 р. закони “Про вибори народних депутатів УРСР” і “Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів УРСР”.

У парламенті була сформована опозиція – Народна Рада, до складу якої увійшло 125 депутатів; між нею і партапаратною більшістю депутатів (“група 239”) розпочалась запекла політична боротьба. Уперше Верховна Рада почала працювати у парламентському режимі, тобто сесії тривали по кілька місяців. Порядок їх роботи визначався Тимчасовим регламентом засідань ВР УРСР 12-го скликання, затвердженим ВР УРСР 22 травня 1990 р. Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) УРСР” від 24 жовтня 1990 р. змінив принципи демократичного централізму – організація і діяльність держави мала грунтуватись на засадах виборності усіх органів державної влади, підзвітності їх народу, відповідальності кожної державної і службової особи за доручену справу, обовязковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих відповідно до їх компетенції. Цей же закон виключив ст.6 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КПРС у суспільному і державному житті і надав право політичним партіям, громадським організаціям і рухам через їхніх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах брати участь у розробці і здійсненні політики в управлінні державними і суспільними справами. Отож, були підірвані засади монопольного панування компартії у державі як вирішального чинника функціонування командно-адміністративної системи управління.

Відбулись зміни у розмежуваннях повноважень між представницькими, виконавчими і судовими органами. Передбачалось створення Конституційного Суду України.

Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. основними завданнями міліції оголосив: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням і їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань тощо.

Закон від 21 травня 1991 р. змінив структуру вищої виконавчої влади УРСР – посада голови Ради Міністрів замінялась посадою прем’єр-міністра, а Рада Міністрів перейменовувалась на Кабінет Міністрів як найвищий орган державного управління України. Визначною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР, з приводу чого 5 липня 1991 р. було прийнято закони “Про заснування поста Президента УРСР”, “Про Президента УРСР”, “Про вибори Президента УРСР” (які призначались на 1 грудня 1991 р.).

Закон від 19 липня 1991 р. передбачив створення Кримської Автономної республіки, що зумовило зміну адміністративно-територіального устрою, системи і компетенції державних органів.

98. Зміни у законодавстві УРСР у роки «перебудови»

У діючі закони, інші правові акти вносяться численні зміни і доповнення. Крім того, приймаються нові законодавчі акти. Практично не було жодної галузі права, де б не сталися часом істотні зміни. Усе це було обумовлено процесами, які відбувалися у суспільстві. Особливо активний процес оновлення законодавства спостерігався в галузях права, які регулювали економічні відносини. Так, було прийнято низку правових актів, покликаних забезпечити перехід економіки СРСР на систему ринкових відносин. У травні 1991 p. були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які набрали чинності 1 січня 1992 p. Вони являли собою серйозний, глибоко продуманий, працездатний закон ринкового типу. До законодавства в галузі цивільного права тісно примикали правові акти, покликані створити сприятливі умови для підприємницької діяльності. Одним з них був Закон СРСР від 2 квітня 1991 p. "Про загальні засади підприємництва громадян в СРСР", яким, зокрема, регламентувалися права і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності. В Законі підкреслювалося, що він спрямований на створення умов для широкого виявлення господарсякої ініціативи і заповзятливості громадян на підставі реалізації принципу рівності усіх форм власностіі, свободи розпорядження майном і вибору сфер діяльності. На забезпечення ефективного функціонування економіки в умовах ринкових відносин були спрямовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 p., а також Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. "Про банки і банківську діяльність", який передбачав можливість існування поряд з державними й комерційних банків Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможливим без кардинального реформування трудового законодавства. Перші кроки у цьому напрямку були зроблені на початку 1988 p., коли розпочався перехід практично усіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування. З цього часу був встановлений новий порядок розробки й укладення колективних договорів. Основною його особливістю є деяка демократизація усієї колдоговірної роботи. У трудовому законодавстві були й інші зміни прогресивного характеру. Так, тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін трудового договору, були скасовані нерозумні обмеження роботи за сумісництвом, краще стимулювалося суміщення професій і посад тощо. Таким чином, і в союзному, і в республіканському трудовому законодавстві мали місце певні зрушення реформаторського характеру. Проте в цілому трудове законодавство перебувало у кризовому стані і не відповідало потребам часу. Істотними недоліками цієї галузі права були: • хибна орієнтація на виробництво, а не на працівника; • незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці; • майже повна відсутність договірних начал між працівником і адміністрацією підприємства, установи, організації; • слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеженість предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців держпідприємств, організацій і установ); • слабкість економічних методів регулювання; • негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; • надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік. Тому в умовах економічних реформ і розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього законодавства про працю, які відображали реальні процеси перебудови в різних сферах життя суспільства. Робилися також спроби реформувати законодавство, яке регулювало соціально-культурну сферу. Наприклад, були прийняті такі закони СРСР: від 11 квітня 1991 р. "Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР", від 15 травня 1990 р. "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР", від 24 квітня 1990 р. "Про мови народів СРСР", від 1 жовтня 1990 р. "Про свободу совісті і релігійні організації". Серед правових актів України соціально-культурного призначення можна назвати, зокрема, закони від 28 жовтня 1989 p. "Про мови в Українській СРСР" і від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення". У роки перебудови в кримінальне законодавство, яким керувались в Україні, вносилися зміни і доповнення, обумовлені процесами, які відбувалися в соціально-скономічній і політичній сферах. Так, у 1985—1986 pp. Кримінальне законодавство змінювалося у зв'язку з проведенням політики по посиленню боротьби з пияцтвом, а також одержанням нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік було встановлено, що в разі заміни в порядку помилування смертної кари позбавленням волі останнє могло бути призначене і на строк понад 15 років, але не більше 20 років. У 1987 р. в загальносоюзне законодавство були внесені зміни і доповнення у зв'язку з приєднанням СРСРдо міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, заручників. Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активізація громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угруповань, партій і рухів призвели до змін і доповнень в Закон СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини", обумовили прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. "Про захист честі і гідності Президента СРСР", від 23 жовтня 1990 р. "Про кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту". 2 липня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. Реформаторськими началами позначено й процесуальне законодавство. Так, 30 червня 1987 p. Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права громадян", який за формою і змістом відповідав принципам демократизації суспільного життя. Таким чином, законодавство у перебудовчий період зазнавало низки змін. У ньому певною мірою став виявлятися новий для радянської правової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи. Воно за своїм змістом ставало більш демократичним і гуманним. Проте правові акти як союзного, так і республіканського (в тому числі УРСР) рівня не змогли переломити процес розвитку країни, зупинити, а згодом й подолати кризові явища. Комплексний підхід до законодавства був явно недосконалим. Зміна напрямків і конкретних цілей, непослідовність і неповнота рішень негативно впливали на розвиток правової системи. У ній зберігалися "білі плями", застарілі норми, виникали розузгод-женість норм, їх суперечність. На цьому тлі потік законодавства не міг дати бажаного результату, а його престиж зменшувався. Немаловажне значення мало захоплення "валом" за рахунок якості законів. Так, Верховна Рада СРСР тільки у 1989—1991 pp. прийняла понад 100 законів. У правових актах було багато декларативних положень, які не підкріплювалися організаційним і правовим механізмом реалізації. В умовах невпинного ослаблення влади союзних структур розгорнулася справжня "війна" союзних і республіканських законів, яка набула особливого напруження після проголоше ння республіками декларацій про їх державний суверенітет. Ситуація не поліпшилась й після прийняття Закону СРСР від 24 жовтня 1990 р. "Про забезпечення дії законів та інших нормативних актів законодавства Союзу РСР", де, зокрема, передбачалось, що закони, укази Президента СРСР, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання усіма державними і громадськими органами, службовими особами і громадянами на території СоюзуРСР. Проте союзні республіки проігнорували це розпорядження, Більш того, у той же день, 24 жовтня. Верховна Рада УРСР прийняла закон про внесення змін і доповнень до Конституції УРСР. Тепер в ст. 71 Основного Закону України встановлювалося, що "на території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки". Отже, такі протилежні підходи до дії законодавства у просторі дестабілізували сферу правового регулювання, поглибили кризові явищау законодавстві. Після розпаду СРСР багато союзних правових актів втратили силу. Але згідно з постановою Верховної Ради України від 12 серпня 1991 р. на території України могли застосовуватися акти законодавства СРСР з питань, які не були врегульовані законодавством України, за умов, що вони не суперечать Конституції і законам України.