Валютний курс та фактори, що на нього впливають

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни. Він встановлюється шляхом котирування валют на ринку. При цьому встановлюється курс продавця іноземної валюти і курс її покупця. Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних валют, їх паритет. А поточний курс валют формується під безпосереднім впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Попит на іноземну валюту визначається потребами імпорту або обсягами вкладень національного капіталу за кордоном. Пропозиція іноземної валюти формується надходженнями від експорту й обсягами вкладень іноземного капіталу всередині країни.

Валютний паритет - співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютний курс і валютний паритет є сполучною ланкою між національними валютними системами.

Міжнародна валютна система - форма організації валютних відносин у межах світового господарства.

Фактори, що впливають на валютний курс:

- попит і пропозиція валюти;

- економічний стан країн, у яких встановлюється курс валюти;

- наявність обмежень в обміні валюти;

- інфляція;

- попит на національні і іноземні товари в межах країни;

- співвідношення між експортом і імпортом країн, які обмінюють валюту;

- величина національних та іноземних капіталовкладень у країну.

Провідною ланкою валютної системи є валютне регулювання, головним об’єктом якого є валютний курс національної грошової одиниці. До основних інструментів валютного регулювання відносяться валютна інтервенція і застосування валютних обмежень.

Валютна інтервенція – це втручання центральних банків або казначейств в операції на валютному ринку з метою впливу на динаміку курсу національної або іноземної валюти. Як правило, це масштабна валютна операція, яка проводиться в короткотерміновий період. Для підвищення курсу національної валюти здійснюється масовий продаж іноземної валюти і купівля своєї. Для зниження її курсу проводиться зворотна операція. Для здійснення цих операцій центральний банк повинен мати значні грошові ресурси.

Валютні обмеження – це заходи по регулюванню ввозу і вивозу національної й іноземної валюти за межі країни і до неї. До цих заходів відносяться: обмеження ввозу та вивозу готівкової національної валюти, обмеження на перекази капіталів, обмеження ввозу та вивозу іноземної валюти та золота, обов’язковий продаж експортної виручки від неторгових операцій і від експорту товарів та послуг, тощо.

29. Системи плаваючих та фіксованих валютних курсів

Валютний курс представляє собою ціну грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни. Валютний курс, так само, як і ціна будь-якого звичайного товару, має свою вартісну основу та коливається залежно від попиту та пропозиції.

У реальній практиці міжнародних відносин в умовах паперово-грошового обігу застосовуються наступні два види валютних курсів: фіксовані та плаваючі або гнучкі.

Фіксовані курси – система, що припускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів, що підтримуються державними валютними органами.

Фіксований валютний курс офіційно встановлюється центральним банком з врахуванням співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних партнерів, рівня валютних резервів, стану торговельного балансу. Фіксований валютний курс найбільш доцільний за умов внутрішніх кризових ситуацій в нестабільній економіці, тому що забезпечує нижчі темпи інфляції, стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Гнучкі (плаваючі) курси – це система, при якій у валют відсутні офіційні паритети.

Розрізняють плаваючі курси, які змінюються в залежності від попиту та пропозиції на ринку та курси, які змінюються в залежності від попиту і пропозиції на ринку, але корегуються валютними інтервенціями центральних банків.

В разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральний банк може проводити свою грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

30. Державне регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Всі держави світу пов´язані між собою складними схемами зовнішньоекономічних відносин – торгівлею, переміщенням капіталів, робочої сили, валютними операціями тощо. Зовнішньоекономічні відносини будь-якої країни розвиваються на основі міжнародного поділу праці та відкритості економіки.

Зовнішньоекономічна діяльність - це сукупність відносин суб´єктів господарської діяльності України та іноземних суб´єктів господарювання, побудованих на принципах взаємної вигоди, еквівалентного обміну і дотримання положень міжнародного права.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності суб´єктів господарювання сприяє включенню національної економіки в світові господарські процеси, підвищенню її конкурентоспроможності на світових ринках, підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню всіх ресурсів, ліквідації дефіциту, підвищенню рівня життя населення, розв´язанню багатьох соціальних та екологічних проблем.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб´єктів господарювання в різних країнах.

Мета державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності полягає у:

— сприянні забезпеченню збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку;

— стимулюванні прогресивних структурних змін в економіці;

— створенні найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур зарубіжних країн;

В основу державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності покладені принципи:

— адекватності національним інтересам та забезпеченню економічної безпеки країни;

— врахування вимог сучасного світового розвитку, поділу праці, глобалізаційних процесів;

— демократизації, демонополізації та деідеологізації зовнішньоекономічних зв´язків;

Основними видами (об´єктами) зовнішньоекономічної діяльності є:

· Зовнішня торгівля (експорт, імпорт товарів, послуг).

· Наукова, науково-технічна, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб´єктами господарської діяльності.

· Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами.

· Кредитні та розрахункові операції між суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності.

· Підприємницька діяльність

· Організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, ярмарок, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів та інших подібних заходів, які здійснюються на комерційній основі;

· Товарообмінні (бартерні) операції.

· Орендні операції.

· Операції з придбання, продажу, обміну валюти на валютних аукціонах, біржах, міжбанківському валютному ринку.

Суб´єктами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності виступають: держава; недержавні органи управління, економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки тощо), які діють на основі статутних документів; безпосередньо суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності (підприємства, фірми, організації); міждержавні та міжрегіональні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності (СОТ, ГАТТ, ЄБРР, МВФ).

Найвищим органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є Верховна Рада України. До її компетенції, крім прийняття, зміни, скасування законів, належить затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики держави.

Кабінет Міністрів України вживає заходів до реалізації, координації зовнішньоекономічної діяльності; укладає міжурядові договори, забезпечує їх виконання; формує платіжний баланс, зведений валютний план держави.

Національний банк України здійснює зберігання та використання золотовалютного резерву та інших коштовностей, регулює курс національної валюти до грошових одиниць інших держав, виконує облікові та представницькі функції.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, здійснює заходи нетарифного регулювання, проводить антидемпінгові розслідування тощо.

Державна митна служба України забезпечує митний контроль, Антимонополъний комітет та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі виконують функції регулювання та контролю відповідно до своїх повноважень.

На регіональному рівні управління та регулювання зовнішньоекономічної діяльності виконують органи місцевого управління цієї сфери в межах своєї компетенції.