Діагностика та профілактика патології з боку кісткової системи при дизгенезії гонад

Для діагностики змін структурно-функціонального стану КС використовуються променеві та біохімічні лабораторні методи. Серед променевих методів основне місце займає рентгенологічне дослідження, яке дозволяє вивчати зміни форми, розміри та структуру кісток, в тому числі і остеопороз, але відомо, що при візуальній оцінці рентгенограм остеопороз діагностується після втрати 20-30% кісткової маси, тому для більш ранньої діагностики остеопорозу застосовують рентгенограмометричні методики, які дозволяють діагностувати остеопороз при втраті 5-10% кісткової маси.

В останні десятиріччя для діагностики остеопорозу отримала значне розповсюдження УЗДМ, яка дозволяє виявляти остеопороз при втраті 3-5% кісткової маси, що дозволяє діагностувати остеопенічні стани досить рано і призначати профілактичне лікування. Але при УЗДМ остеопороз діагностується за допомогою побічних ознак: швидкості поширення ультразвуку та його широкополосного ослаблення, а потім на їх основі комп'ютер вираховує ІМ, який використовується для оцінки стану кісток.

В літературі в поодиноких дослідженнях описані зміни кісткової тканини у хворих з СШТ при рентгенографічному обстеженні: гіпертрофічний остеопороз із дефектом кісткової речовини у вигляді кіст з чіткіми межами, зміни форми тіл хребців [24,25]. Остеопороз виявляли в губчатих кістках таза, хребетному стовбурі, склепінні, в епіфізах та метафізах довгих трубчастих кісток [95], але в інших роботах вказується, що стан хребців залишався незмінним [202]. Нещодавно було показано, що у жінок з СШТ з самого дитинства підвищений ризик переломів і він зберігається на протязі всього життя [140]. В дослідженні Ross (1991) було показано, що при СШТ існує високий ризик переломів передпліччя, не дивлячись на нормальні показники МЩКТ [213].

Структурно-функціональний стан кісткової системи при СШТ також явно недостатньо освітлений в літературі [56,227,228]. Так, в дослідженні Поворознюка В.В. (2000) показано, що у більшості обстежених хворих з СШТ були виявлені наступні зміни кісткової тканини: у 31% жінок – остеопороз, у 50% - остеопенічний синдром, у більшості жінок – дегенеративно-дистрофічні зміни у хребцево-рухових сегментах, що пов’язувалось в віковими змінами, але залишається нез’ясованим питання щодо ступеня вираженності остеопенічного синдрому і залежності дегенеративно-дистрофічних змін хребта безпосередньо від СШТ [56]. Також було виявлено, що СТФ КС при СШТ залежить від маси тіла, зросту, індекса маси тіла, віку на початку прийому замістної гормонотерапії, тривалості гормонотерапії та не залежить від віку [56], але порівняльний аналіз таких даних залежно від цитогенетичних варіантів СШТ в літературі не проводився. У дослідженні Gravholt (1999) показано, що при СШТ зниження МЩКТ не корелює з віком обстежених, але також не було виявлено кореляції між МЩКТ і початком/тривалістю ЗГТ, пряма кореляція була між зростом і МЩКТ в будь-який локалізації скелету. Крім того, було встановлено, що Z-критерій найбільш був знижений в мало навантажених кістках зап’ястка, а в відносно навантажених поперекових хребцях МЩКТ була значно вища [141].

Залишається не з’ясованим питання, з якими факторами пов’язано зниження МЩКТ при СШТ: тільки як результат гіпоестрогенії або обумовлено відсутністю генетичного матеріала Х-хромосоми на фоні гіпоестрогенії [22,117,119,185,226,235].

Викликає зацікавленість вивчення метаболізму кісткової тканини при гипогонадизмі, пов’язаному з аномаліями статевих хромосом за даними біохімічних методів [22,81,118], тому що результати таких досліджень можуть виявитися корисними для оцінки виразності патологічного процесу, контролю за ефективністю проведеного лікування. Швидкість утворення або руйнування матрикса кісткової тканини може оцінюватися або по зміні активності специфічних ферментів костеутворюючих або костеруйнівних клітин (лужної і кислої фосфатаз), або шляхом визначення компонентів, що надходять у загальний кровообіг під час синтезу або резорбції кістки. Хоча ці показники розділяються на маркери синтезу й резорбції кістки, варто враховувати, що в патологічних умовах, коли процеси перебудови кісткової тканини сполучені й змінені кількісно, можливо і якісно, кожний із зазначених маркерів буде відбивати сумарну швидкість метаболізму кістки.

При СШТ спостерігається порушення сполучення процесів резорбції кісткової тканини і репаративного кісткоутворення, що проявляється дисбалансом маркерів резорбції та остеогенеза [118,121,158,231].

При дослідженні біохімічних маркерів метаболізму кісткової тканини у хворих з СШТ був виявлений прискорений кістковий обмін за допомогою показників кісткового ремодулювання: знижений рівень лужної кісткової фосфатази на 54%, яка відображає формування матрикса кісток, в той час як рівень загального остеокальцину в плазмі крові (відображає мінералізацію кістової тканини) залишався без змін, також рівні N-термінального пропептіду проколагену ІІІ (характерізує внекісткове утворення колагену), N-термінального пропептіду проколагену І (характерізує ранні стадії остеогенезу) були нормальні [22,121,130]. Такі маркери кісткової резорбції, як С-термінальний телопептид колагена І типу у крові та N-термінальний телопептид колагена І типу в сечі по відношенню до креатинину були підвищені на 21-23% [22,130]. При СШТ також виявлено порушення обміну вітаміну D: значне зниження рівня 1,25-дигідроксивітаміна D3 і зниження кальцію, в той час як обмін кальцитоніна не порушувався або виявляється його підвищення [102,221]. В одному дослідженні виявлена пряма кореляція між рівнем паратиреоїдного гормону і загального остеокальцину в крові та N-термінального телопептида колагена І типу в сечі, що підтвержує катаболічний (остеолітичний) ефект підвищенного рівня паратиреоїдного гормону (ПТГ) і супроводжується мобілізацією кальцію, а нормальний рівень ПТГ дає анаболічний (остеопластичний) ефект з посиленим новоутворенням та мінералізацією кістки при СШТ [141]. Зниження вмісту іонізованого кальцію в крові стимулює секрецію ПТГ за механізмом зворотного зв'язку [37,46,47,77,85,181].

Однак для первинного моніторинга доцільно використовувати більш доступні для виконання скринінгу показники, такі як концентрація кальцію, неорганічного фосфору в крові і сечі (які становлять головну мінеральну масу кісткової тканини, а їхній рівень у сироватці крові й сечі може бути показником стану мінералізації кістки), ГАГ крові, рівень оксипроліну, уронових кислот в сечі [29,46,47,49]. Визначення активності ЛФ обумовлене тим, що це один з деяких доступних, не потребуючих складного устаткування біохімічних показників, що характеризують активність остеобластів. Біохімічна роль ЛФ полягає в тому, що вона бере участь у позаклітинному руйнуванні пірофосфата - білкового інгібітору відкладення фосфату кальцію. Активність загальної ЛФ підвищується при експресії остеобластів [46,47,65]. Важливим показником стану кісткової тканини є гідроксіпролін. Це амінокислота, що вивільняється в процесі руйнування колагену. У сечі частка гідроксіпроліна кісткового походження становить близько 60% [46,65]. Оскільки приблизно половина колагену в організмі втримується в кістках, де рівень його метаболізму вище, ніж в інших тканинах, екскреція гідроксіпроліну із сечею може відображати процес кісткової резорбції. Є відомості про підвищення змісту гідроксіпроліна в сечі при різних видах остеопороза [64,65]. Найважливішими компонентами кісткової тканини є протеоглікани і вхідні в їхній склад глікозаміногликани (ГАГ) - лінійні нерозгалужені полімери, побудовані з повторюваних дисахаридних одиниць, обов'язковими складовими компонентом яких є гексозамін (глюкозамін або галактозамін) та уронові кислоти (глюкуронова, ідуронова). ГАГ входять до складу міжклітинної речовини сполучної тканини. До фракцій ГАГ відносяться: гіалуронати, хондроітіни, хондроітін 4-і-6-сульфати, кератан-, дерматан і гепарансульфати, а також гепарин. При патологічних змінах хрящової й кісткової тканини відбувається перерозподіл фракцій ГАГ (в основному, хондроітін- і кератансульфатів) і відзначається підвищений зміст у сироватці крові й сечі продуктів їх деполімеризації. Ці показники діагностично значимі при системної сполучної дисплазії ССД і є маркерами стану сполучної тканини, зміна рівня й співвідношень яких відбивають різні, у тому числі ранні стадії дистрофічного процесу в кістьових суглобах і хребті [45,46,64,65]..

Дані щодо біохімічних показників при СШТ, які лікарі можуть використовувати в своїй практичній роботі, як їх оцінювати, які маркери краще призначати для дослідження кісткової тканини при цьому синдромі, в літературі освітлені недостатньо.

Таким чином, комплексне вивчення кісткового гомеостазу за допомогою оцінки кісткових маркерів, стану скелету з використанням УЗДМ, рентгенологічних методів у дорослих пацієнток з СШТ викликає особливу цікавість [22,56,184,236].

Дефіцит ендогених естрогенів при СШТ обумовлює необхідність призначення замістної гормональної терапії, за допомогою якої не тільки добиваются пропорційного соматичного розвитку, але і покращують якість життя пацієнток, нервово-психічний статус з формуванням найбільш повноцінного сприйняття себе у соціумі [9,73,115,167,182,234]. Призначення ЗГТ сприяє нормалізації кісткового метаболізму [56]. Деякі вчені вважають, що ЗГТ не підвищує щільність кісткової тканини, а її проведення необхідне для попередження розвитку остеопорозу в подальшому [56,165,167,182,231].

Таким чином, є багато дискусійних питань щодо вивчення особливостей кісткового метаболізму і структурно-функціонального стану кісткової системи у жінок з різними цитогенетичним варіантами СШТ (при моносомії Х, мозаїчних формах синдрому, при структурних перебудовах Х-хромосоми), не повністю описана рентгенологічна картина змін кісткової тканини і не визначений ступінь їх вираженості при СШТ. Недостатньо освітлено питання зв'язку структурно-функціонального стану кісткової тканини при СШТ з антропометричними показниками та їх залежність від варіантів каріотипу. Не проводилось порівняння ефективності методів дослідження кісткової тканини при СШТ. Все вищесказане свідчить про актуальність проблеми.

Проблема вивчення СФС КС при дізгенезії гонад постійно привертає увагу дослідників. Це обумовлено високою частотою виражених змін кісткової системи на фоні гормональної дисфункції (гипогонадізм, в тому числі гипоестрогенія, дисфункція щитоподібної залози, підвищений рівень гипофизарних гонадотропинів, цукровий діабет). За даними низки авторів, у більшості пацієнток з СШТ спостерігається затримка росту, пору­шення накопичення пікової маси кістки, відставання кісткового віку від хронологічного, поява аномалій скелета, порушення процесів кісткового ремодулювання з демінералізацією кісткової тканини і розвитком остеопенії та остеопорозу, дегенеративно-дистрофічні зміни у хребцево-рухових сегментах [9,27,94,102].

За даними зарубіжних досліджень відомо, що розвиток низкорослості при СШТ обумовлений геном-SHOX (shot stature homeobox), який пригнічує злиття ростової пластинки і дозрівання скелету дистальної частини кінцівок, в той час, як при гаплоїдній недостатності гена злиття ростової пластинки прискорюється, що може пояснити кісткові диспропорції при СШТ [20,22,161,192,195], однак до сих пір залишається нез’ясованим питання з якими факторами пов’язано зниження мінеральної щільністі кісткової тканини (МЩКТ) при СШТ: тільки як результат гипоестрогенії або воно обумовлено відсутністю генетичного матеріала Х-хромосоми на фоні гипоестрогенії [22,117,119,185,226,235]. Тому питання вивчення особливостей кісткового метаболізму і стану структури кісток у жінок з різними цитогенетичними варіантами СШТ (при моносомії Х, мозаїчних формах синдрому, при структурних перебудовах Х-хромосоми), щодо біохімічних показників при СШТ, які лікарі можуть використовувати в своїй практичній роботі, як їх оцінювати, які маркери краще призначати для дослідження кісткової тканини, динамика змін у віковому аспекті залишались відкритим і вимагали свого рішення.

Недостатньо освітлено питання рентгенологічних змін і ступінь їх виразності при СШТ. Не проводилось порівняння ефективності методів дослідження кісткової тканини при СШТ (біохімічні маркери, УЗДМ, променеві методи). Результати таких досліджень можуть виявитися корисними для оцінки виразності патологічних процесів кісток, контролю за ефективністю профілактичних та лікувальних заходів.

Нами проведене порівняння діагностичної значущості сучасних методів діагностики остеопорозу при синдромі Шерешевського-Тернера з метою раннього виявлення і адекватного прогнозування.

Проведено соматогенетичне обстеження з синдромологічним аналізом у 83 хворих СШТ з різними цитогенетичними варіантами захворювання, які спостерігаються у Харківському спеціалізованому медико-генетичному центрі, та у 46 здорових жінок. Біохімічніе обстеження кісткового ремодулювання проведено у 77 пробандів з СШТ та у 46 здорових жінок. Ультразвукова денситометрія п'яткової кістки проведена у 63 пробандів з СШТ та у 46 здорових жінок. Використали рентгенографічний, рентгенограмометричний методи у 22 пробандів з СШТ та у 16 здорових жінок.

Проведене соматогенетичне дослідження з синдромологічним аналізом показало високу частоту малих аномалій розвитку, порушень оваріально-менструальної функції, вад розвитку внутрішніх органів серед жінок з СШТ (76,5%). Такі ознаки, як коротка шия, шийний птерігіум, низький рівень росту волосся, щитоподібна грудна клітина вірогідно частіше спостерігались у хворих з моносомією Х (p<0,01). Фенотипичні ознаки дисплазії сполучної тканини (асиметрія грудної клітини, сколіотичні зміни осанки, гіпермобільність дрібних суглобів верхніх кінцівок) частіше зустрічались при мозаїчних СШТ (65,3% порівняно з 43,2% у жінок з СПХХ та 38,4% при моносомії Х), але різниця між підгрупами була вірогідна лише за гіпермобільністю суглобів (p<0,01). Гіпоплазія нігтів спостерігалась приблизно з однаковою частотою при моносомії Х та СПХХ (52,2% і 57,7% відповідно) та вірогідно частіше, ніж при мозаїчних формах СШТ (5,9%), p<0,001. Виявлена вірогідна різниця в частоті брахідактилії, вкорочення метакарпальних, метатарзальних кісток, вкорочення і клінодактилії 4-5 пальців, сubitus valgus серед хворих (78,4% при моносомії Х, 56,2% при СПХХ та 36,7% при МФ СШТ, p<0,001). Фенотипичні ознаки гіпогонадизму у вигляді гіпоплазії грудних залоз, недорозвинутості статевих органів, бідного вторинного оволосіння, порушень оваріально-менструального циклу вірогідно частіше спостерігались при моносомії Х (91,5% порівняно з 54,2% при СПХХ і 43,2% при мозаїчних формах СШТ, p<0,01). Виявлена статистично достовірна різниця в частоті вад розвитку нирок (часткове та повне подвоєння, подковоподібна нирка, гіпоплазія нирок), які спостерігались у 43,5% жінок з моносомією Х, в той час як при СПХХ і мозаїчних формах СШТ – у 26,9% і 11,8% жінок відповідно (p<0,01). Вади розвитку внутрішніх жіночих статевих органів (аплазія вагіни, подвоєння матки) були виявлені з однаковою частотою у хворих всіх підгруп.

Антропометричні показники жок з СШТ були вірогідно нижчими, ніж в контролі (p<0,01). Встановлено достовірне зменшення показників зросту, маси тіла та індексу маси тіла (ІМТ) у жінок з моносомією Х відносно показників хворих з СПХХ і при мозаїчних формах СШТ, тобто вже за антропометричними даними можна передбачати відмінності в каріотипі хворих на СШТ: чим більша доля патологічного клону, тим нижче маса і зріст пацієнток.

За даними ретроспективного дослідження переломи (кисті, дистального відділу передпліччя, гомілки) вірогідно частіше відмічались у жінок з СШТ (20,4% проти 6,5% контроля, p<0,01). Значна кількість переломів, невідповідність ступеня травматичних пошкоджень силі дії травмуючого фактору свідчать про неповноцінність кісткової тканини, тобто про зміни її СФС. 26,5% хворих з СШТ пред’являли скарги з боку опорно-рухового апарату: на болі у хребті, переважно у поперековому відділі, зміни осанки по типу сколіоза.

При проведенні порівняльного аналізу даних анамнезу встановлено, що у матерів пробандів з СШТ вірогідно частіше зустрічались різноманітні ускладнення перебігу вагітності і пологів, наявність дії тератогенних факторів до запліднення і на ранніх термінах вагітності (рентгенологічне обстеження, гострі респіраторні інфекції, прийом лікарських препаратів), загроза перивання вагітності порівняно з контролем (p<0,001). Перебіг раннього неонатального періоду (за даними ретроспективного дослідження) ускладнився народженням в асфіксії, гіпоксично-ішемічним враження центральної нервової системи у 25,7% хворих з СШТ порівняно з 7,8% жінок групи контролю (p<0,01). У 34,9% пацієнток основної групи при народженні були клінічні ознаки СШТ: пренатальна гіпотрофія у вигляді зниження маси тіла до 2,400-2,700 кг, шийний птерігіум, лімфатичний набряк кистей і стоп (периферична лімфедема).

При аналізі біохімічних показників вірогідних розходжень у концентрації кальція, фосфору в сироватці крові основної групи з контролем не встановлено, р>0,05. Активність ЛФ була вірогідно вищою у жінок основної групи, ніж в групі контролю (102,5±12,3 Од/л порівняно з 77,89±10,3Од/л), p<0,01. Серед жінок 18-25 років вірогідно вищі показники активності ЛФ спостерігались при СПХХ та мозаїчних формах (р<0,05), що говорить про більш високий рівень кісткоутворення порівняно з жінками з моносомією Х в цьому віці. Серед жінок 26-35 років вірогідно вищі показники активності ЛФ та підвищення з віком відмічені у хворих з моносомією Х та при мозаїчних формах СШТ (p<0,05), в той час, як при СПХХ рівень активності ЛФ з віком істотно не змінюється (р>0,05). Отримані дані свідчать про те, що у жінок з моносомією Х та мозаїчними формами СШТ ступінь ремодулювання кістки посилюється з віком (відмічається залежність рівня активності ЛФ від віку), у жінок з СПХХ подібна залежність від віку не спостерігалась.

У 64,9% жінок з СШТ спостерігалось підвищення рівня екскреції гідроксіпроліну в порівнянні із значеннями контрольної групи, що свідчить про посилення катаболізму колагену при СШТ (47,6±2,1мг/доб порівняно з 27,2±2,6 мг/доб, р<0,01). Серед жінок 18-25 років з СШТ вірогідної різниці між показниками екскреції гідроксипроліну не встановлено (р>0,05). Серед жінок 26-35 років вірогідно вищі значення екскреції гідроксипроліна спостерігались при моносомії Х та мозаїчних формах СШТ (53,69±7,9мг/доб і 56,45±±7,61мг/доб) порівняно з показниками при СПХХ (42,96±3,21мг/доб) p<0,01. Високі значення показників екскреції гідроксипроліну у жінок з СШТ відображають як процеси підвищенного руйнування новосинтезованого колагену у молодших, так і підвищенного руйнування тканевого колагену з віком. Залежно від проведення ЗГТ встановлено вірогідне збільшення екскреції гідроксипроліну з віком у жінок з моносомією Х та СПХХ, що не отримували ЗГТ (р<0,001). Серед жінок з мозаїчними формами подібної залежності від проведення ЗГТ не встановлено (р>0,05).

Показники екскреціїї фосфору і кальцію у жінок з моносомією Х (44,6±2,7 ммоль/д та 3,22±0,65 ммоль/д відповідно) вірогідно вищі, як при порівнянні з групою контролю (35,9±3,6 ммоль/д та 2,23±0,72ммоль/д), так і при порівнянні з показниками жінок з СПХХ (38,1±3,2 ммоль/д та 2,61±0,54 ммоль/д) та мозаїчними формами СШТ (36,4±2,5 ммоль/д та 2,38±0,75 ммоль/д), р<0,05. Також відмічалось зростання рівня екскреції фосфора і кальцію у старшої вікової групи при моносомії Х, що свідчить про наявність метаболічних порушень в органічній основі кісткової тканини у цих хворих та про посилення кісткової резорбції з віком.

Рівень загальних ГАГс у сироватці крові жінок з СШТ був достовірно вищий порівняно з групою контролю (13,8±1,3 Од/л порівняно з 9,1±1,8Од/л), р<0,01. Серед жінок з СШТ 18-25 років вірогідно вищі показники загальних ГАГс були при моносомії Х, а серед 26-35 років – при мозаїчних формах СШТ (р<0,05). Показники жінок з СПХХ також були підвищенними, але статистично від контролю не відрізнялись (р>0,05). Вивчили фракційний склад загальних ГАГс. Дослідили 3 фракції ГАГс: І фракція - хондроітін-6-сульфат, ІІ фракція - хондроітин-4-сульфат і ІІІ фракція - важкорозчинні, високосульфатовані ГАГс, переважно кератансульфати. Встановлено, що у жінок з СШТ, незалежно від віку, відбуваються різнонаправлені зміни: у хворих з моносомією Х частка І фракції, як серед жінок 18-25 років, так і серед 26-35 років, вірогідно нижча, ніж в групі контролю (p<0,05), а частка ІІІ фракції вірогідно вища (p<0,05), в той час, як при мозаїчних формах СШТ незалежно від віку спостерігалось вірогідне збільшення частки І фракції (p<0,01) та зниження ІІІ фракції (p<0,01). Були розраховані коефіцієнти, які відбивають співвідношення I /ІІ та І +ІІ / ІІІ. При моносомії Х спостерігалось зниження відношення І/ІІ і I+II/III, при мозаїчних формах СШТ - підвищення коефіцієнтів. У жінок з СПХХ виявлено незначне зниження цих показників, але статистично це не доведено (р>0,05).

Описані зміни співвідношення фракцій, можливо, можна пояснити порушеннями синтезу біглікана, ген якого розташований на Х хромосомі [234] і який входить до складу І фракції (містить мономери хондроітин-6-сульфату), тому при моносомії Х відбувається зниження синтезу біглікана і відповідно зменшується частка І фракції. Збільшення частки І фракції, коефіцієнтів І/ІІ та I+II/III характерно для пацієнтів з надлишком біглікана, який обумовлений наявністю ХХХ- клона, що чітко проглядається у жінок з мозаїчними формами СШТ, серед яких є і ті, що мають клон клітин 45,Х/46,ХХ/47,ХХХ або 45,Х/47,ХХХ. Підвищення частки ІІІ фракції (кератансульфата) при моносомії Х свідчить про більше раннє старіння сполучної тканини з деструктивними змінами в тканинах суглобів, хребті.

На відміну від літературних даних [S.H.Lemos-Marini, 2002], у жінок з мозаїчними формами СШТ підвищений рівень біохімічних маркерів відмічався і на фоні ЗГТ, що може свідчити про неадекватність лікування або різний механізм виникнення змін кісткового ремодулювання в даних групах хворих.

Остеопенія та остеопороз при УЗДМ встановлена у 66,7% жінок з СШТ, показники УЗДМ вірогідно менші, ніж в контрольній групі, незалежно від віку, що вказує на знижену щільність кісткової тканини постійно протягом життя хворих (не відбувається набору належного піку кісткової маси). За показником індекса міцності (ІМ) у 34,9% жінок з СШТ був виявлений остеопороз, у 31,8% – остеопенія, нормальні показники щільності кісткової тканини – у 33,3% пацієнток, в групі порівняння остеопенія – у 13,5% жінок. Найбільша кількість пацієнток з остеопорозом спостерігалася при моносомії Х (40,0%), сред жінок з СПХХ переважала кількість жінок з остеопенією (42,9%) і тільки серед жінок з мозаїчними формами СШТ вірогідно частіше відмічені нормальні показники кісткової щільності (41,1%).

Розподіл жінок з СШТ залежно від стану кісткової тканини та прийому ЗГТ подано на рис. 1 і 2. На фоні проведення ЗГТ вірогідно зменшилась кількість хворих з остеопорозом (з 61,9% до 21,4%) і збільшилась кількість пацієнток з нормальним станом кісткової структури (з 14,3% до 42,9%) і з остеопенією (з 23,8% до 35,7%). Найбільший вплив ЗГТ на МЩКТ отримано у хворих з моносомією Х.

Визначено, що при змінених біохімічних показниках, які вказують на підвищення обміну кісткової тканини з переважанням її резорбції, ІМ при моносомії Х та СПХХ вірогідно менший, ніж у хворих з нормальними значеннями біохімічних показників, а критерії Т і Z при моносомії Х вказують на наявність остеопорозу, при СПХХ – остеопенії. У жінок з мозаїчними формами СШТ показники УЗДМ не мали вірогідної залежності від біохімічних показників, крім того, навіть при високих рівнях біохімічної активності ІМ вірогідно був вищий, ніж при моносомії Х (p<0,01) і вищий ніж при СПХХ. Критерії Т і Z при мозаїчних формах СШТ в середньому відповідали рівню остеопенії, але коливання їх різнилися від норми до остеопорозу. Така різниця показників між підгрупами і різна залежність УЗДМ від біохімічних показників потребує додаткових досліджень і вказує на неоднорідність підгрупи з МФ СШТ

Встановлений високий рівень кореляції між підвищеними біохімічними показниками та даними УЗДМ, але зворотного зв’язку r=-0,73 при моносомії Х та СПХХ, при мозаїчних формах СШТ рівень кореляції значно нижчий і дорівнює r=-0,19. При нормальному значенні біохімічних показників кількість хворих з нормальною кістковою структурою складала 41,9% проти 25,0% у хворих з підвищеними біохімічними показниками (р<0,01), кількість хворих на остеопороз навпаки (19,4% і 50,0% відповідно - р<0,01). Кількість випадків остеопенії відрізнялась дещо менше (38,7% і 25,0% відповідно - p<0,05).

При аналізі окремих груп найбільша різниця СФС КС встановлена при моносомії Х: у всіх хворих з підвищеними біохімічними показниками визначений або остеопороз (85,7%), або остеопенія (14,3%), причому значно переважав остеопороз, в той час як при нормальних їх значеннях - лише у 50,0% хворих відмічена остеопенія і у 50,0% - нормальний стан кісток (p<0,001). При СПХХ також відмічено вірогідне зменшення хворих на остеопороз при нормальних показниках біохімії (50,0% і 16,7% відповідно - p<0,05), але виявлено збільшення хворих з остеопенією (з 37,5% до 50,0%) і нормальним станом кісток (з 12,5% до 33,3%, p<0,05).

Рентгенографія проводилась хворим, які скаржилися на болі в хребті і яким не проводилось лікування, тому виявлені зміни можна трактувати, як характерні для СШТ. Зміни хребта у хворих з СШТ були у вигляді дифузного остеопорозу і аномалій розвитку грудного і поперекового відділів, які ускладнились дегенеративно-дистрофічними змінами – остеохондрозом і спондилоартрозом (у 63,6% обстежених). Вірогідних ознак частоти поширеності дистрофічних змін хребта між окремими групами хворих не встановлено. Вираженість таких патологічних станів не залежить від віку і каріотипу хворих, тому їх не можна пов’язувати лише з віковими змінами, а навпаки можна вважати що вони є проявами основного захворювання, тобто СШТ, що співпадає з данними літератури [В.В.Поворознюк, 2000; Б.Л.Риггз, 2000; Л.Я.Ковальчук, 2003].

Крім епіфізарного остеопороза було відмічено еностози (вогнищевий локальний склероз), вкорочення переважно п’ятої п’ясткової, рідше четвертої кістки у пацієнтів з моносомією Х і затримку кісткового віку на 4-6 років у всіх пацієнтів 18-25 років на рівні синостозів кісток. КІ також був вірогідно найменшим при моносомії Х (р<0,05) і в 33,3% відповідав рівню остеопенії, тобто був меншим за 50,0%. У пробандів з мозаїчними формами СШТ і СПХХ значення КІ менше 50,0% відмічені лише в поодиноких випадках.

У 81,2% пацієнтів, яким було проведене рентгенологічне дослідження кісток кистей, показник міцності УЗДМ дорівнював в середньому значенню остеопорозу (65,5%±6,6%), критерій Т коливався від рівня остеопенії (-1,3) до рівня остеопорозу (-2,8). Коефіцієнт кореляції між показниками УЗДМ і візуальною оцінкою епіфізарного остеопорозу кистей склав r=0,62, що свідчить про значну подібність змін губчастої тканини в різних відділах скелета (кисть і п’яткова кістка). Між губчастою і кортикальною речовиною кісток подібного відношення не встановлено і коефіцієнт кореляції r=0,22 (дуже слабкий рівень кореляції). Виявлені зміни можна поясніти своєчасним формуванням кортикального шару у більшості хворих із СШТ, при відставанні побудови губчастої тканини і більшого впливу гормональних порушень на губчасту речовину кістки.

У пацієнтів 18-25 років на фоні диспластичного остеохондрозу були визначені точки скостеніння апофізів тіл хребців, що свідчить про затримку розвитку локального кісткового віку хребців на 3-4 роки, крім того у таких хворих визначались сколіотичні деформації постави (57,1%).

Коефіцієнт кореляції між показниками УЗДМ і даними рентгенологічного обстеження стосовно виявлення остеопорозу в хребті склав r=0,78 - дещо вище, ніж за рентгенограми кистей.

Таким чином, за допомогою використаних методів встановлені особливості структурно-функціонального стану кісткової системи у хворих з синдромом Шерешевського-Тернера при різних цитогенетичних варіантах. Отримані результати про розповсюдженість порушень кісткової структури у хворих з синдромом Шерешевського-Тернера допоможуть при створені програм профілактики розвитку остеопорозу при цій патології з використанням досить поширених методів (біохімічні показники, променева діагностика, УЗДМ).