Природні ресурси як чинник виробництва та його особливості

Виробництво завжди пов’язане із природними ресурсами та невіддільне від них. Власне процес праці полягає у перетворенні речовини природи у життєві блага: моря і ріки використовуються для відлову риби, прісна вода – для зрошування ґрунтів; із надр добувають мінерали й енергоносії; атмосферний кисень застосовується у металургії; на певних ділянках відбувається будівництво промислових і житлових об’єктів; кліматичні особливості домінують при наданні послуг із оздоровлення людей і для здійснення аграрного виробництва.

Процес використання ресурсів, даних природою, породжує специфічні економічні відносини господарювання, ціноутворення, купівлі-продажу, утворення й розподілу доходів. Це стосується галузей, для яких найважливішим фактором виробництва є земля: аграрної, добувної, будівельної, туристичної, тощо. У зв’язку з цим виникає потреба з’ясувати особливості землі (природних ресурсів) як чинника виробництва і як об’єкта ринкових відносин 1.

По-перше, за своїм походженням земля не є продуктом праці, а даром природи.

По-друге,оскільки людина не може вплинути на кількість ресурсів, даних природою, то зе мля виступає рідкісним благом, тобто не може бути продукованою у більших масштабах. “Хоча вона (земля) може бути створена за допомогою осушення або зволоження, – пише П. Семюельсон, – її кількість, як правило, не можна збільшити при підвищенні ціни і не можна зменшити при зниженні ціни” [7, 284]. У межах існуючих обсягів землю можна зробити більш придатною для використання шляхом очищення, дренажу або іригації. Це призведе лише до поліпшення її якості, а не до зміни кількості.

По-третє, на відміну від інших економічних ресурсів – капіталу, праці і підприємницьких здібностей, які є обмеженими відносно, природні ресурси є обмеженими абсолютно – поверхнею землі на планеті.

По-четверте, будучи залученою до виробничої діяльності, земля виступає всезагальним засобом праці, тобто основною умовою будь-якого виробництва. У різних галузях виробництва роль землі неоднакова. Якщо у неаграрному секторі економіки вона служить місцем для розташування капітальних споруд, доріг, каналів тощо, то у сільському господарстві – як умова, та активний чинник процесу праці.

По-п’яте, земля не піддається переміщенню із однієї галузі в іншу, з одного підприємства на інше, тобто її ділянки нерухомі, нетранспортабельні.

По-шосте,земля є універсальним засобом процесу виробництва і може використовуватись з різною альтернативою: для вирощування сільськогосподарських культур, будівництва промислових споруд, житла. У той же час, ділянки, що мають особливі якості, можуть використовуватись для вирощування лише певних культур, видобування лише певних видів мінералів чи сировини, надання унікальних рекреаційних послуг.

По-сьоме,більшість природних ресурсів, на відміну від інших факторів виробництва, має необмежений термін “розумного” використання. Зберігаючи свою неповторність, у зв’язку з певним розташуванням, особливостями ландшафтів, кліматичних умов, запасів мінеральної сировини, вона завжди є об’єктом попиту, засобом капіталізації заощаджень.

По-восьме,більшість природних ресурсів є невідтворюваними. Неможливо відновити використані людьми корисні копалини і мінеральну сировину, зниклі види рослин; втрати, спричинені землетрусами, техногенними катастрофами, глобальними змінами клімату або нераціональної людської діяльності.

В Україні, наприклад, де на земельні ресурси припадає понад 44% загального природного ресурсного потенціалу країни, деградовано 60% чорноземів, які визнано орнонепридатними. За прогнозами Національного центру Інституту ґрунтознавства та агрохімії протягом найближчих років більшість ґрунтів України втратять практично весь фосфор, накопичений за роки інтенсивної хімізації. Значний руйнівний вплив на поверхню земель України виявляє ерозія, впливу якої на сьогодні зазнає 57,5% земельного фонду країни. Щорічно, внаслідок цього втрачається близько 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору, 0,7 млн. тонн калію. За оптимального вмісту гумусу у 4% його склад становить лише 3%.

Такі негативні процеси є наслідком дії як природних, так і суспільних чинників: недолугого реформування земельних відносин; непродуманої реорганізації сільськогосподарських підприємств; економічної кризи; руйнації системи фінансування програм охорони, поліпшення і раціонального використання земельних ресурсів; застосування недосконалих технологій сільськогосподарського виробництва.

Значних збитків стану земельних ресурсів України завдано Чорнобильською катастрофою: за деякими оцінками радіоактивністю забруднено близько 5,7 млн. гектарів.

Властивості землі поділяються на природні і штучні. Зокрема, до природних належать: 1) розташування земельних ділянок – їх віддаленість від ринків збуту продукції, транспортних комунікацій, індустріальних центрів; 2) власне природна родючість, зумовлена структурою ґрунтів, кліматичними умовами, температурою повітря. Штучних властивостей земля набуває в результаті застосування людиною різноманітних агротехнічних дій; впровадження генної, лазерної, біотехнології, кібернетизованих систем управління природними процесами.

Землю можна обробляти більш напружено за допомогою застосування до неї додаткових витрат праці й капіталу; але, як відомо, якщо обсяг одного з ресурсів виробництва є фіксованим, то приріст інших змінних факторів виробництва супроводжується спадною віддачею. Мова йде про дію закону спадної віддачі ресурсів, сформульованого А. Маршаллом: “кожен приріст капіталу і праці, що вкладається в обробіток землі, породжує загалом пропорційно менше збільшення кількості отримуваного продукту, якщо тільки вказаний приріст не співпав у часі з удосконаленням агротехніки” [4, 220].

Першим дослідником дії даного закону вважається французькій економіст А. Тюрго, який у 70-х роках 18 століття зазначав: “Насіння, вкинуте у родючу від природи землю, але без всілякого її обробітку, майже напевно пропаде. Якщо ж докласти працю, урожай зросте. Другий і третій обробітки, можливо дозволять зібрати не подвійний і потрійний, а у чотири і десять разів більший урожай, який зросте, таким чином, у значно більшій пропорції, ніж зросла вкладена праця. Це буде продовжуватись аж до того моменту, поки одержана продукція виявиться максимальною по відношенню до здійснених затрат. Услід за цим, якщо ще збільшити затрати, продукція може зростати, але меншою мірою, а потім буде зростати усе менше і менше – аж до того моменту, коли земля повністю виснажиться. Мистецтво землекористувача уже ніяким чином не зможе змінити дану ситуацію, зростання затрат не дасть тепер ніякої добавки продукції”.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і підвищення штучної якості земель модифікували дію згаданого закону: якість землі зростає, але з певного моменту обов’язково настає спадна віддача додаткових інвестицій. Отже, удосконалення агротехніки може лише тимчасово призупинити спадну віддачу, але не усуває її остаточно.