Фінансові методи торгівельної політики

До фінансових методів торгової політики належать: демпінг, субсидії, експортне кредитування.

Демпінг - це експорт товарів за цінами, нижчими від собівартості, чи, принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Отже, демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дозволяють виробникові встановлювати і диктувати ціни; торгові бар'єри і високі транспортні витрати, що дозволяє виробникові відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається продаж товару за вищими цінами.

Залежно від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування.

Прямі субсидії - це безпосередні виплати експортеру після здійснення ним експортної операції, що дорівнюють різниці між його витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії - це приховане дотирування експортерів через надання пільг щодо сплати податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т.п.

Внутрішні субсидії - це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним з найбільше замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту порівняно з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішніх цін і забезпечують менші втрати для країни (втрати для національної економіки виникають через те, що: а) внаслідок одержання субсидії неефективні місцеві товаровиробники мають можливість продавати свій товар; б) субсидії фінансуються за рахунок бюджету, тобто за рахунок податків).

Експортні субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку, і тим самим стимулювати експорт.

Експортні кредити. Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, що передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками.

Надання експортних кредитів здійснюється у вигляді:

1) субсидованих кредитів вітчизняним експортерам. Такі кредити видаються державними банками під відсоткову ставку, нижчу від ринкової;

2) державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит.

18. Теорія торгівлі послугами

Послуга (services) – вид діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється новий матеріально-уречевлений продукт, який раніше не існував, але змінюється якість вже створеного продукту. Послуги у міжнародній економіці поділяються на виробничі, транспортно-експедиційні, страхові, консультаційні, маркетингові, експортні, посередницькі, брокерські, агентські, консигнаційні, управлінські, облікові, аудиторські, юридичні, туристські.

Послуги поділяються: факторні – платежі, що виникають у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва; нефакторні – транспорт, подорожі та інші нефінансові послуги. Існує також поділ на базові, додаткові та спеціальні послуги. До базових послуг відносяться ті, які є основою надання послуги даного виду, наприклад, телефонний зв'язок чи інтернет. Додаткові послуги поділяються на платні та безкоштовні. До платних додаткових послуг зазвичай відносять можливість дистанційного замовлення, відмови чи керування процесом надання послуги. Спеціальні послуги надаються на замовлення державних установ, комерційних підприємств, фізичних осіб.

Для визначення ролі сфери послуг у національній економіці використовуються два показники: 1) частка сектору послуг у загальному числі зайнятих; 2) частка обсягу наданих послуг у ВНП.

Спеціалізація країн на тих чи інших видах послуг залежить від рівня економічного розвитку. У промислово розвинутих країнах перевага надається фінансовим, інформаційно-комунікаційним і у більшості галузей – діловим послугам. Для країн, що розвиваються, характерною є спеціалізація на транспортних, туристичних і фінансових послугах.

19. Міжнародні транспортні послуги

Міжнародний транспорт - це послуги всіх видів транспорту з переміщення предмета транспортної операції, що надаються резидентами однієї країни резидентам іншої країни. Спектр транспортних послуг широкий.

Послуги класифікуються залежно від:

1) виду транспорту: водний (морський, річковий); наземний (залізничний, автомобільний); повітряний (авіаційний); космічний; трубопровідний;

2) предмета транспортної операції (вантаж, пасажир, багаж);

3) транспортної характеристики товару: сухий (вугілля, руда), насипний (зерно, цемент), штучний, наливний (нафта, рослинні олії);

4) періодичності перевезення (регулярні і нерегулярні);

5) порядку проходження кордону (перевантажувальні і без перевантажувальні);

6) виду транспортно-технологічної системи (контейнерна, поромна, ліхтерна;

7) виду повідомлення (пряме, непряме та ін.);

8) географічних районів перевезення (міждержавні, міжконтинентальні)

Наразі широко використовуються транспортні коридори, що поєднують на визначених напрямках відразу кілька видів транспорту для перевезень через територію ряду країн з відповідним фінансовим і правовим забезпеченням.

Транспортні послуги розрізняються за такими категоріями:

1) пасажирські перевезення;

2) вантажні перевезення;

3) послуги з оренди суден (морських, річкових, повітряних), наземного транспорту з командою та оператором;

4) послуги з лагодження та ремонту транспорту;

5) маневрові послуги (для залізничного транспорту);

6) послуги щодо спуску на воду та буксирування (для морського та річкового транспорту);

7) допоміжні послуги (послуги з оброблення вантажів, зі зберігання, упаковки/розпаковки, навігації, лоції, техобслуговування, комісійні платежі тощо).

Головне місце на ринку транспортних послуг посідають морські перевезення, на які припадає 80% усього вантажообігу світової торгівлі.

Ринок морських перевезень класифікують:

1) за типами фрахтованих суден (перевезення танкерами, суховантажниками, лісовозами, рефрижераторами, поромами та ін.);

2) за формами організації перевезень (ринки лінійного чи регулярного, трампового чи нерегулярного тоннажу);

3) за видами суден (рейсові, орендовані);

4) за географією (північноєвропейський, середземноморський, далекосхідний).

Ринок морських перевезень зростає за рахунок збільшення тоннажу розвинутих країн, на котрі припадає понад 70% світового торговельного флоту: Греції, Японії, США, Велика Британії, Норвегії, Китаю, Росії, Німеччини.

Найбільший торговельний флот у світі - в Японії. Тоннаж країн Східної і Центральної Європи становить 4% загального світового торгівельного тоннажу, країн, що розвиваються, -19,7%.

20. Регулювання міжнародної торгівлі послугами

Держави різними засобами обмежують і регулюють міжнародну торгівлю послугами. До таких засобів належать:

1. Обмеження на пересування людей і на їхнє право здійснювати фахову практику за кордоном.

2. Податкові норми і правила переказу валюти за кордон, що на практиці призводить до відсутності іноземних джерел послуг.

3. Обмежувальна практика ліцензування або сертифікації, наприклад, ліцензування телевізійних станцій або надання іноземним літакам права приземлятися на своїй території.

4. Обмеження на створення іноземцями підприємств з надання послуг.

5. Існування монополій на надання певних послуг, визнаних державою, а іноді навіть здійснюваних нею.

6. Заборона державним органам закуповувати іноземні послуги

7. Обов'язкові вимоги використовувати місцеві підприємства з надання певних послуг.

8. Заборона передавати у власність іноземцям приміщення, устаткування і т.ін., необхідні для надання послуг.

9. Неофіційна, але дуже ефективна бюрократична протидія роботі іноземних (або контрольованих іноземцями) підприємств, що надають послуги.

За результатами Уругвайського раунду переговорів у ГАТТ було підписано Генеральну угоду про торгівлю послугами (ГАТС). Участь у ГАТС є обов'язковою умовою членства у СОТ, прямої спадкоємиці ГАТТ.

ГАТС - перша спроба встановити "всесвітні правила поведінки" держав при регулюванні торгівлі послугами. Оскільки ще немає досвіду таких всесвітніх угод і тому, що міжнародна торгівля послугами, на відміну від міжнародної торгівлі товарами, справа порівняно "нова", держави змогли домовитися тільки про загальні підходи до регулювання торгівлі послугами. На основі цих єдиних підходів деякі країни вже знижують бар'єри в торгівлі послугами. Що особливо важливо, ГАТТ заклала основу для подальших переговорів між країнами - членами СОТ про зниження бар'єрів у торгівлі послугами.

Вже зараз ведуться переговори про:

- фінансові послуги (банківські, страхові й ін.);

- професійні послуги (бухгалтерські і юридичні);

- обмеження на пересування фізичних осіб.

21. Міжнародний туризм та його види

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.

За економічними ознаками; а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки -рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим)

туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.

В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить тур фірмі або орендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін. За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.

22. Фінансові ресурси та їх види

Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому проходить їх формування і використання, поділяють на:

1) централізовані — утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, галузевих об'єднань;

2) децентралізовані — створюються окремими суб'єктами підприємництва.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є ВВП

- Прибуток
- Амортизаційні відрахування
- Відрахування на соціальні заходи
- Податок на додану вартість, акцизний збір
- Податок на прибуток
- Ресурсні платежі до бюджету
- Доходи від зовнішньоекономічної діяльності
- Резервні фонди
- Доходи від зовнішніх і внутрішніх позик
- Інші

За методами мобілізації розрізняють:
1. У складі державних (централізованих) фінансових ресурсів:
1.1. Податкові надходження.
1.2. Позичкові кошти (державний кредит).
1.3. Надходження від державного майна.
2. У складі децентралізованих фінансових ресурсів:
2.1. Власний капітал.
2.2. Залучений капітал.
2.3. Позичковий капітал.
За економічним призначенням (напрямами використання) державні фінансові ресурси мають галузеве і цільове спрямування, що дозволяє точно врахувати об'єкти державного фінансування і своєчасно забезпечити їх необхідними грошовими коштами.

Складовою частиною фінансових ресурсів є фінансові резерви, які характеризуються:
1. Як особлива група фондів грошових коштів держави чи підприємств, які тимчасово не беруть участі в обороті коштів свого власника, але продовжують рух у загальному грошовому обігу, зберігаючи потенційну можливість повернення в оборот власника.

2. Виступають необхідною умовою стабільного і збалансованого розвитку.

Фінансові резерви класифікуються на централізовані та децентралізовані.

В Україні застосовуються такі методи формування фінансових резервів:

1. Бюджетний — створення в складі кожного бюджету резервного фонду й оборотної касової готівки.

2. Галузевий — створення галузевих резервів за рахунок відрахувань від прибутку підприємств певної галузі.

3. Страховий — формування фінансових фондів страхових організацій.

4. Госпрозрахунковий — створення резервних фондів суб'єктами підприємництва.

Напрями використання централізованих фінансових ресурсів:
- Розвиток економіки, структурна перебудова її галузей
- Фінансування невиробничої сфери
- Соціальний захист населення
- Зовнішньоекономічна діяльність
- Охорона навколишнього природного середовища
- Створення резервів і страхових фондів
- Державне управління
- Національна оборона
- Обслуговування державного боргу
- Напрями використання децентралізованих фінансових ресурсів:
- Сплата податків
- Інноваційно-інвестиційна діяльність
- Соціальна сфера
- Матеріальне стимулювання працівників
- Створення фінансових резервів
- Задоволення інших потреб

23. Фінансовий ринок і його структура

Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу). Гроші - не тільки головна мета підприємництва, а й найважливіший засіб для досягнення цієї мети. При цьому необхідно вирішити питання про джерела капіталу та шляхи його вкладання. Тому всі суб'єкти господарювання стикаються насамперед із фінансовим ринком, де шукають необхідні кошти або здійснюють інвестування тимчасово вільних коштів і отримують від цього додатковий прибуток. Таким чином, на фінансовому ринку виникає кругообіг капіталу, причому в одних суб'єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих ринків:

1) кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

2) валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо - та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторинний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку та виконуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, технологічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не котируються на біржі.

За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами економіки.

Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок робить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу.

24. Фондові біржі: функції і механізм функціонування

Фондова біржа - організований ринок цінних паперів, що функціонує на основі постійних операцій по їхньої купівлі-продажу. Ознаки класичної фондової біржі: 1) фіксоване місце проведення торгів (операційний зал); 2) лістинг - процедура відбору найкращих цінних паперів, що відповідають вимогам надійності, масовості попиту, стандартності й т.д.; 3) процедура відбору кращих учасників ринку як члени біржі; 4) тимчасові обмеження торгівлі цінними паперами; 5) централізація угод і розрахунків по них (кліринг); 6) установлення біржових котирувань.

Фондова біржа - некомерційна організація, що виступає як гарант по угодах, одержуючи за це комісійні.

Учасників торгів, які прагнуть знизити курс цінних паперів, називають «ведмедями», а тих, які намагаються його підвищити, - «биками». Ціль «ведмедів» - знизити ціни цінних паперів для того, щоб їх скупити «по дешевше». Тому вони можуть розпускати слухи про закриття підприємства, про тимчасові труднощі його кредиторів і т.д. Наміру ж «биків» підвищити ціни, для того щоб «дорожче» продати. У результаті ринок цінних паперів рухається циклічно: нагору або вниз. Дії й тих й інших необхідні для стабільності ринку цінних паперів і запобігання зниження різкого підйому або спаду цін.

Після завершення торгів, фіксуються біржові індекси, що показують орієнтири для наступного дня торгівлі. Перед відкриттям біржі розрахункова палата повідомляє остаточний біржовий індекс і жадає від учасників торгів покриття всіх збитків.

Функції фондової біржі: 1) створення постійно діючого ринку; 2) визначення цін; 3) інформація про ціни й умови обігу цінних паперів; 4) підтримка професійних фінансових посередників; 5) індикація стану економіки на її товарних і фондових ринках.

25. Фінансові інновації на світовому фінансовому ринку

З розвитком фондового ринку розвиваються і його інструменти:

1. Технічні – нові види ЦП, які є привабливими для інвесторів (Євровалюти, Єврооблігації, Євроакції).

2. Фінансові – інноваційні операції, які сприяють перерозподілу цільових та кредитних ризиків, збільшенню ліквідності фінансових ресурсів; зниженню вартості позик та отриманню доступу до певних ринків.

Фінансові інновації:

- Деривативи – фінансові інструменти, інвестиційна віддача яких залежить від їх похідних інструментів, тобто їх діяльність залежить від діяльності інших фінансових активів. Дериватив можна визначити як строковий контракт між покупцем та продавцем.

- Форвардні – укладаються поза біржею, не є стандартними, мають невелику ліквідність і всі умови визначені на момент укладення контракту.

- Ф’ючерсні – укладаються лише на біржі і умови розробляє біржа, є високо ліквідними і укладаються з метою хеджування.

- Своп – угода про обмін у майбутньому платежами, відповідно до визначених у контракті угод. Укладаються посередниками, які беруть на себе кредитний ризик і може бути:

1)валютними (обмін по номіналу);

2)процентні (з фіксованою % ставкою);

3) своп-актив – обмін активами з метою створення синтетичного активу спроможного дати вищий дохід;

4)товарний своп –обмін фіксованих платежів на плаваючі з прив’язкою до ціни товару.

- Опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати або продати цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

26. Характеристика міжнародної інвестиційної діяльності. Суть і джерела інвестицій.

Міжнародна інвестиційна діяльність — це сукупність дій її суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій з метою одержання прибутку.

Її суб’єктами — інвесторами є фізичні особи, корпорації, національні та міжнародні фінансові інституції, уряди країн, а суб’єктами — учасниками є фізичні та юридичні особи, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або доручень інвестора.
Щодо суб’єктів міжнародної інвестиційної діяльності використовують такі поняття:
інвестор інвестицій за рубіж — суб’єкт-донор, який є резидентом певної країни (країни базування) і який вкладає кошти в об’єкти за рубежем;
зарубіжний реципієнт інвестицій — суб’єкт, який не є резидентом країни базування і який отримує кошти від інвестора, який є резидентом країни базування;
іноземний інвестор — суб’єкт, який не є резидентом приймаючої країни і який вкладає кошти в реципієнтів, що є резидентами приймаючої країни;
реципієнт іноземних інвестицій — суб’єкт, який є резидентом приймаючої країни і який залучає кошти іноземних інвесторів.

Комплекс заходів з моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту визначається як інвестиційний цикл. Інвестиційний цикл включає передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну фази. Ряд інвестицій циклів, що повторюються, — це інвестиційний процес. У інвестиційний процес постійно залучаються ті, хто має вільні інвестиційні ресурси, і ті, хто відчуває в них потребу.
Інвестиційні ресурси —це поєднання реального і фінансового капіталу в процесі їх обігу.
Ресурси інвестора складаються з ресурсів, отриманих з усіх доступних джерел інвестування — внутрішніх, залучених і позичених. Суб’єкти інвестиційної діяльності мають різні джерела залучення ресурсів
Ресурси суб’єктів інвестиційної діяльності

Інвестори	Ресурси
Власні (внутрішні)	Залучені та запозичені
Фізичні особи	Збереження та заощадження, неспожита частина індивідуальних доходів	—
Корпорації	Запаси кампанії, нерозподілений при­буток, амортизаційні та інші фонди, інші власні засоби (ноу-хау, позареалі­заційні прибутки тощо)	Кошти, залучені за ра­хунок продажу акцій, об­лігацій, інших цінних па­перів, довгострокові кре­дити та позики
Держава (уряд)	Прибутки державних підприємств, податкові надходження, відрахування у державні фонди соціального страхуван­ня, державні резерви, кредитно-грошові емісії, кошти від приватизації	Внутрішні і зовнішні позики (державні обліга­ції, казначейські зобов’я­зання тощо)

Зазначимо, що залучені та позичені кошти — це перерозподілені кошти власних (внутрішніх, первинних) джерел інвестиційних ресурсів. Перерозподіл здійснюється згідно з певними методами фінансування інвестицій або, іншими словами, способів формування джерел інвестиційних ресурсів для окремих проектів або програм. Застосування тих чи інших методів фінансування інвестицій визначає і приводить до певної структури інвестиційних ресурсів — пропорції формування джерел фінансування інвестиційного проекту або портфеля в розрізі власних, залучених та позичених коштів. Структура інвестиційних ресурсів, з одного боку, суттєво впливає на доходність, ризик та ефективність інвестиційної діяльності, а з іншого — визначає коло та специфіку обліково-аналітичних завдань і процедур.

27. Прямі інвестиції: суть та значення для економіки

Прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Пряма інвестиція передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Прямі іноземні інвестиції є предметом тривалого інтересу з боку резидента однієї країни (прямого інвестора) до підприємства-резидента іншої країни (підприємства з прямими інвестиціями). Основною метою прямого інвестора є його прагнення розмістити капітал у тій країні й у тій галузі, де він буде давати максимальний прибуток і диверсифікувати ризик. Міжнародне переміщення капіталу приводить до збільшення сукупного світового виробництва завдяки ефективнішому перерозподілу і використанню факторів виробництва. Держава заохочує прямих іноземних інвесторів, надаючи їм державні гарантії через страхування, виключення подвійного оподатковування, врегулювання інвестиційних суперечок за допомогою дипломатичних і адміністративних каналів.

28. Портфельні інвестиції та їх роль в економічних процесах

Міжнародні портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування.

Такі вкладення можуть здійснюватися або в акції, що засвідчують майнові права їхнього власника, або в боргові цінні папери (облігації, боргові розписки і т. ін.), що засвідчують відносини позики. Щодо інвестицій в акції статистика багатьох країн визначає кількісним критерієм портфельних інвестицій володіння менш ніж 10% акціонерного капіталу. Головним мотивом таких міжнародних портфельних інвестицій є не участь в управлінні підприємством, а отримання доходу у вигляді дивідендів.

Як свідчать події останніх десятиріч, міжнародні портфельні інвестиції більш ліквідні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках, ніж прямі іноземні інвестиції. Портфельному інвесторові все одно, в яку галузь або компанію вкладати кошти. Критеріями інвестування є лише рівень доходів та перспективи зниження ризику. У разі погіршення ситуації на ринках та зростання ризику портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор.

29. Міжнародний рух капіталу: суть, причини, особливості

Міжнародний рух капіталу - це приміщення і функціонування капіталу за рубежем, насамперед з метою його самозростання. Вкладаючи капітал за рубежем, інвестор здійснює закордонні інвестиції.

Основні причини вивозу капіталу:

- відносний надлишок капіталу в національній економіц;

- більш високі % ставки і рівні прибутку порівняно з показниками внутрішнього ринку;

- проникнення на перспективні ринки інших країн, при можливості обминути митні бар’єри;

- реалізація різних ініціатив уряду і міжнародних організацій.

В наш час основними особливостями міжнародного руху капіталу є:

- Вивіз капіталу розвинутими країнами одна одній.

- Активізація імпорту капіталу перехідними країнами.

- Інвестиції в сферу послуг та обробну промисловість.

- Іноземні інвестиції в інформаційні технології.

- Розширення експорту потенцій та ліцензій.

30. Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України

Для України особливо важливим є вдосконалення державної політики у сфері іноземного інвестування. Це зумовлюється тим, що в ході політичних і економічних реформ інвестиційна діяльність у країні значною мірою обмежується насамперед браком власних коштів підприємств для ведення господарської діяльності. Проте проблема інвестиційних ресурсів визначається високими процентними ставками за кредитами, низькою конкурентоспроможністю на фінансових ринках, недосконалістю механізму довгострокового кредитування та ін.

Широке залучення іноземних інвестицій стримують такі чинники:

• несприятливий інвестиційний клімат через недосконале законодавство, корупцію тощо;

• нестабільність вітчизняного податкового законодавства;

• високий податковий тиск на капітал підприємств;

• різні умови господарювання вітчизняних та іноземних інвесторів;

• відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;

• невисокий рівень національного інвестиційного менеджменту;

•нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури, низька ефективність функціонування національного фондового ринку та ін.

Для того щоб зростали обсяги і поширювалося застосування іноземних інвестицій, насамперед необхідне таке:

• максимальне спрощення процедур, що регламентують взаємовідносини держави і підприємців у сфері залучення іноземних інвестицій;

• законодавче створення надійної системи страхування та перестрахування інвестиційних ризиків, заснування за участі держави страхової компанії і забезпечення її виходу на міжнародні страхові ринки;

• надання іноземному інвесторові права оренди на земельну ділянку під розміщення підприємства з іноземним капіталом на вигідний для нього термін;

• створення нормативно-правової бази з питань врегулювання відносин щодо залучення іноземних інвестицій до розробки родовищ корисних копалин;

• забезпечення реалізації спеціальних режимів інвестиційної діяльності у вільних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку;

• залучення в інвестиційну сферу заощаджень іноземних громадян з використанням гарантійних механізмів їх повернення;

• створення системи гарантій стабільності для забезпечення довгострокового фінансування інвестиційних проектів.

31. Переваги та недоліки іноземних інвестицій для країн-донорів та країн-реципієнтів

Іноземні інвестиції мають як переваги так і негативні наслідки.

До переваг відносять:

1. одержання технічної допомоги;

2. удосконалення менеджменту та маркетингу;

3. сприяння погашення зовнішнього боргу;

4. сприяння ефективнішій інтеграції в світовий простір.

Негативні наслідки:

Для країн-донорів:

- може поглибитися структурна криза із-за відтоку капіталу, деякі галузі можуть занепадати;

- якщо виникне необхідність у великих капіталовкладеннях у середині країни то такі капіталовкладення можуть бути відсутні;

- вивоз капіталу може посилити безробіття.

Для країн-реципієнтів:

- розвиток продуктивних сил може бути односпрямованим;

- країни можуть залишитися економічно залежними від країн донорів.

32. Класифікація інвестицій

Розглянемо класифікацію згідно з наступним загальноприйнятим набором класифікаційних ознак

— об'єкт інвестування;

— характер участі в інвестуванні;

— період інвестування;

— форма власності інвестора;

регіональний характер інвестицій;

— ступень ризику.

За об'єктом інвестування розрізняють реальні інвестиції, фінансові інвестиції, інтелектуальні інвестиції, інвестиції в людський капітал.

Реальні інвестиції — вкладення у виробничі фонди (основні та оборотні). В основному, це вкладення в матеріальні активи — будинки, споруди, обладнання та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, "know-how", технічна, науково-технічна, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Всередині цієї групи, як правило, виділяють наступні види інвестицій: інвестиції, які направляють на розширення виробничих потужностей, на реконструкцію та розширення діючого виробництва, відтворення основних фондів, які вибули.

Фінансові інвестиції — характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти (в основному в цінні папери) з метою отримання прибутку в майбутньому. Фінансові інвестиції, у свою чергу, підрозділяються на прямі (внесення засобів у статутний фонд юридичної особи в обмін на його корпоративні права) і портфельні (придбання цінних паперів та інших фінансових активів на фондовому ринку).

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, які виходять з авторського права, винахідницького та патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі.

Інвестиції в людський капітал — це вкладення в освіту, підвищення кваліфікації, соціальну сферу. Ці інвестиції довгострокові та скуповуються в майбутньому.

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення капіталу. Вони здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу до статутних капіталів інших підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному досвідчені інвестори, які достатньо поінформовані про об'єкти інвестування і добре ознайомленні з його механізмом.

Непрямі інвестиції передбачають вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і наступного керування ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними й іншими фінансовими посередниками, що зібрані в такий спосіб інвестиційні засоби розміщають за своїм розсудом, вибираючи найбільш ефективні об'єкти інвестування, беручи участь у керуванні ними, розподіляючи отримані доходи серед своїх клієнтів.

Наступною класифікаційною ознакою є період інвестування. За цією ознакою виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року, а під довгостроковими інвестиціями — вкладення капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються в такий спосіб: до 2-х років; на 2—3 років; на 3—5 років; понад 5 років.

За формами власності інвесторів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції.

Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних і юридичних (недержавних форм власності) осіб.

Державні інвестиції — вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних рівнів і державних позабюджетних фондів.

Іноземні інвестиції — вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Спільні інвестиції — це вкладення, що здійснюються суб'єктами даної країни й іноземних держав.

За регіональною ознакою можна виділити інвестиції усередині країни і за кордоном.

Інвестиції усередині країни (внутрішніми інвестиціями) — це вкладення коштів в об'єкти інвестування, розмішені в територіальних кордонах даної країни.

Інвестиції за кордон — це вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни (до цих інвестицій відносяться також придбання різних фінансових інструментів інших країн).

За рівнем інвестиційного ризику інвестиції поділяють на безризикові, низькоризикрві, середньоризикові, високоризикові, спекулятивні.

Безризикові інвестиції — це вкладення коштів у такі об'єкти інвестування, за якими відсутній реальний ризик втрати капіталу (очікуваного доходу) і практично гарантовано отримання розрахункової суми інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції — це вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик за якими значно нижчий від середньо ринкового.

Середньоризикові інвестиції — рівень ризику за об'єктами інвестування приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції — рівень ризику перевищує середньо ринковий.

Спекулятивні — вкладення капіталу в найризикованіші інвестиційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується Найвищий рівень інвестиційного доходу.