Судовий контроль;

Прокурорський нагляд;

судовий контроль;

7) відомчий контроль;

8) інститут оскарження дій органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес;

9) процесуальні строки та ін.

4. Кримінально-процесуальні функції: поняття, види, суб'єкти.

Кримінально-процесуальні функції - виражені у законі основні напрями кримінально-процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

Основні функції у кримінальному процесі:

- функція обвинувачення (кримінальне переслідування);

- функція захисту;

- функція вирішення справи по суті (чи правосуддя).

Основними їх справедливо називають тому, що вони завжди проявляються у центральній стадії процесу - стадії судового розгляду - та визначають змагальну побудову судового розгляду кримінальної справи.

З-поміж інших функцій у юридичній літературі виділяють: функцію провадження дізнання, функцію досудового розслідування кримінальної справи, функцію прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, функцію судового розгляду кримінальної справи, функцію підтримання і забезпечення цивільного позову у кримінальній справі тощо.

Функції кримінального процесу завжди виконують певні суб'єкти процесу, при цьому один суб'єкт не може виконувати одночасно дві та більшу кількість функцій.

Форми реалізації процесуальних функцій:

- прийняття рішень;

- виконання дій;

- участь у провадженні процесуальних дій.

Таким чином, для характеристики процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:

- закріплені у законі певними видами, напрямами процесуальної діяльності;

- виділяються з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов'язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

- здійснюються суб'єктами, які уповноважені на провадження у справ або мають у ній процесуальний інтерес.

Суб’єкти – суд, прокурор, слідчий суддя, та ін..

5.Стадії кримінального процесу.

Стадії кримінального процесу-це порівняно самостійні етапи кримінально-процесуальної діяльності, що характеризуються безпосередніми завданнями, специфічним колом суб'єктів і процесуальних засобів діяльності, а також підсумковими рішеннями.

Кожна стадія передусім вирішує загальні завдання кримінального процесу у властивій цій стадії процесуальній формі, яка визначає специфіку процесуального становища суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, засобів доказування, правозахисних механізмів, процесуальних рішень і повноважень органів і посадових осіб, що ведуть кримінальний процес.

Згідно з чинним законодавством, кримінально-процесуальне провадження складається з певної кількості стадій, сукупність яких утворює систему стадій кримінального процесу, а саме:

1) внесення відомостей до ЄРДР;

2) досудове розслідування(форми-дізнання та досудове слідство);

3) підготовче провадження

4) судовий розгляд(частини (етапи) - підготовча частина, суд розгляж, судові дебати, останнє слово обвинуваченого, постановлення і проголошення вироку);

5) апеляційне провадження;

6) касаційне провадження;

7) розгляд справи ВСУ;

8) виконання вироку, ухвали і постанови суду;

9) провадження за нововиявленими обставинами

6. Історичні форми кримінального процесу.

Історична форма кримінального процесу -це форма організації кримінального судочинства, що визначає порядок провадження у кримінальній справі та основи процесуального статусу його учасників.

На форму кримінального процесу впливають два чинники - державно- політичний режим і рівень правової культури суспільства.

Виділяють три історичні форми кримінального процесу: інквізиційний (розшуковий, або слідчо-розшуковий); змагальний (обвинувальний); змішаний (слідчо-судовий, континентальний).

Інквізиційний (розшуковий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес має такі основні ознаки:

- застосування, переважно, імперативного методу правового регулювання кримінально-процесуальних відносин;

- функції обвинувачення, захисту та вирішення кримінальної справи зосереджено в одному державному органі;

- суд має право змінювати обвинувачення у досить значних межах;

- відсутність у процесі самостійних сторін, а відповідно і їх змагальності;

- наявність у обвинуваченого певних прав, реалізація яких цілком залежить від державних органів, що ведуть процес;

- визнання обвинуваченим своєї вини має перевагу над іншими доказами;

- таємність провадження.

Змагальний (обвинувальний) кримінальний процес має такі основні ознаки

- наявність кримінально-правового спору;

- наявність сторін з різними за змістом інтересами;

- залежність вироку суду від результату змагання сторін;

- зміст і обсяг обвинувачення визначає обвинувач, а суд розглядає справу тільки у визначеному обвинувачем обсязі.

У жодній із сучасних держав кримінальний процес у "чистій" історичній формі (інквізиційна, змагальна) не існує.

У юридичній літературі розрізняють два види змішаного кримінального процесу:

1) процес, у якому досудове розслідування побудовано на суто інквізиційних, а судові стадії - на змагальних засадах. Основні його риси (ознаки):

- у досудове провадження не залучається захисник;

- обвинувачений та інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи лише після завершення досудового розслідування;

- судове оскарження дій і рішень органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, не допускається;

2) процес, у якому досудове провадження містить елементи змагальності. Його характерні риси:

- у досудовому провадженні бере участь захисник;

- заінтересованим учасникам досудового розслідування ще до закінчення розслідування може бути надано для ознайомлення певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення);

- усі учасники досудового розслідування мають право оскаржити до суду дії та рішення органів досудового розслідування.

В Україні існує кримінальний процес змішаної форми з наявністю змагальних елементів у досудовому провадженні.

7. Джерела кримінального процесуального права України.

Кримінально-процесуальне право України - писане й кодифіковане. Єдиним джерелом кримінально-процесуального права України є закон. Отже, кримінально-процесуальні норми, що регулюють порядок провадження в кримінальних справах, розміщуються в нормативно-правових актах, які мають силу закону.

До джерел кримінально-процесуального права України належать:

1) Конституція України як акт, який має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінального процесу, закріплює його принципи;

2) Кримінально-процесуальний кодекс України- систематизоване зведення кримінально-процесуальних норм, які докладно регламентують увесь порядок провадження в кримінальних справах. Прийнятий 13 квітня 2012. Вступив в силу 20 листопада 2012.

3) інші закони України(„Про судоустрій і статус суддів", „Про прокуратуру", „Про міліцію", „Про оперативно-розшукову діяльність", „Про адвокатуру", „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" тощо). Ці закони мають переважно комплексний характер і кожен з них має власний основний предмет правового регулювання. Питання ж кримінального процесу в них є фрагментарними, оскільки містяться там унаслідок регламентації організаційних та інших спеціальних питань;

4) міжнародні угоди та договори з питань правової допомоги у кримінальних справах,учасником яких є Україна та які ратифіковані Верховною Радою України. Серед них виділяють: багатосторонні міжнародні договори, що визначають становище особи у сфері кримінального процесу й вимоги до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному судочинстві (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини,

Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини та ін.); а також двосторонні міжнародні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах;

5) рішення Конституційного Суду України,якими визнаються неконституційними повністю чи в певній частині закони й інші правові акти, на підставі яких (зважаючи на які) органи досудового розслідування, прокурор або суд здійснюють провадження у кримінальних справах;

6) рішення Європейського суду з прав людини щодо питань, пов'язаних з тлумаченням відповідності законодавства, на підставі якого національним судом вирішена кримінальна справа, вимогам міжнародних актів з прав людини. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, а також накази, інструкції та вказівки Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України належать до нормативних актів, які встановлюють і роз'яснюють порядок застосування певних кримінально-процесуальних норм, а тому вони не є джерелами кримінально-процесуального права.

Найвищу юридичну силу і пряму дію на території України має Конституція України.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй.

8.Чинність кримінального процесуального закону в часі, просторі і за колом осіб.

Стаття 4. Дія Кодексу в просторі

1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення цього Кодексу. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України.

Стаття 5. Дія Кодексу в часі

1. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

2. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

Стаття 6. Дія Кодексу за колом осіб

1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України.

9. Засади верховенства права і законності в кримінальному процесі.

Стаття 8. Верховенство права

1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Стаття 9. Законність

1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.