Теорії індустріального та постіндустріального суспільства

Теорії індустріального суспільства. Науково-технічна революція справила великий вплив на всю си­стему сучасної політичної економії. Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. Родоначальником концепції «індустріального су­спільства» вважають американського економіста П. Дракера, який у 40-х рр. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Май­бутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Ве­ликий бізнес» (1947), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949). Становлення «індустріальної системи» він відносить до XX ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійсню­ють масове виробництво. «Індустріальна система» знаменує перехід до «індустріального суспільства». Центральним інститутом «індуст­ріального суспільства» є велике спеціалізоване підприємство. Дракер визначає два різновиди «індустріального суспільства»: капіталі­стичне й соціалістичне. Капіталістичне «індустріальне суспільство» Дракер називав «вільним», а соціалістичне — «рабським».

У 60-х рр. теорію «індустріального суспільства» розвинули аме­риканський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію су­спільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній те­орії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання. Cаме Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удоско­наленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу гос­подарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продук­ції порівняно зі зростанням кількості населення. стадію Ростоу називає «індустріальним суспільством». Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і благоденство в самому широкому розумінні»³. П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку. Майбутнє суспільство він зв'язує зі стадією «за спожи­ванням», для неї характерним є пе­реважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживан­ням.

Рачмон Арон — французький соціолог. Свою концепцію індуст­ріального суспільства він виклав у таких творах: «18 лекцій про ін­дустріальне суспільство» (1962) та «Три нариси про індустріальну епоху» (1966), Індустріальне суспільство він визначає як таке, у котрому най­більш поширеною формою виробництва є велика промисловість. Такому суспільству притаманні повне відокремлення від сім'ї, тех­нологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація ро­бітників. Він також виділяє два типи інду­стріального суспільства: капіталістичне й радянське. Різницю між ними він бачить у формі власності на засоби виробництва і способах регулювання економіки. Жак Елпюль — французький соціолог, розробив концепцію «технологічного суспільства». Основою «технологічного суспільст­ва» у нього є техніка, яка панує над суспільством і людиною.

Теорія постіндустріального суспільства широко визнана і розповсюджена в Західному світі. Теорія постіндустріального суспільства розглядає формування і розвиток суспільства на основі прогресу наукового знання, технології суспільного виробництва. Термін "постіндустріальне суспільство" виник ще на початку XX століття. Вважається, що термін "постіндустріальне суспільство" зі змістом, наближеним до сучасного (хоч і ще далекого від нього), введений у науковий оборот у 1958 р. американським соціологом Д. Рісменом, який певною мірою виявив розуміння внутрішнього змісту теорії постіндустріального суспільства.

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою.

ТОФФЛЕР (Toffler) Олвин - книга “Шок майбутнього”. Її осн. ідея: прискорення соціальних і технологічних змін створює все більше труднощів для адаптації, надають шоковий вплив на індивіда і на про-во в цілому. В даних умовах збереження демократії можливе лише на основі її розширення і визнання плюралізму як осн. принципу у всіх сферах товариств. життя. Ці ідеї були теоретично поглиблено у книзі “Третя хвиля”. Тоффлер констатує крах усіх соціальних ін-тів і прагне виявити тенденції, що саме напрям наукової думки (від аналізу до синтезу) веде від централізації до децентралізації, чи від скупченості на підприємствах до надомному праці в “електронному котеджі”, від уніфікації до різноманіття життя в децентралізованих громадах. Криза, пережита суч. про-вом, Т. пояснює переходом до нової цивілізації “третьої хвилі” (перша - аграрна цивілізація, друга-індустріальна).