Причини виникнення, загальна характеристика та основні школи неолібералізму

Відновлення неокласичної теорії пов'язане з появою неолібералізму. Цей напрям економічної науки виник майже одночасно з кейнсіанством в 30-і роки XX століття.

Формування і розвиток кейнсіанства в 30-х роках суттєво підірвали устої неокласичного напряму в економічній теорії. Після Другої світової війни позиції економічного лібералізму ще більше послаблись. На тлі загального захоплення кейнсіанськими ідеями ліберальні економічні теорії продовжувала лише невелика група економістів-неокласиків, які сприймали розширення економічних функцій держави під впливом кейнсіанських рекомендацій як аномалію, відхилення від нормального розвитку.

Однак після кризи кейнсіанського регулювання в 60- 70-х роках розпочався справжній ренесанс економічного лібералізму в нових формах. Тепер його прихильники змушені визнати необхідність певного регулюючого впливу держави на економіку, хоча й не вважають його вирішальним чинником стабільного економічного розвитку. Вони продовжують обстоювати здатність конкурентного ринкового механізму в довготривалому періоді відновлювати втрачену економічну рівновагу.

Сучасна ліберальна економічна концепція представлена передусім неолібералізмом і сучасним монетаризмом, не втратила свого значення й ортодоксальна неокласична теорія, у 80-90-х роках з'явилась так звана нова класична теорія. Водночас було зроблено спробу поєднати два основні напрями сучасної економічної теорії - кейнсіанство і неокласичну теорію - в єдиній течії "неокласичного синтезу".

Теоретичне положення економічного лібералізму зводяться до того, що рівень економічної ефективності суспільства обумовлений індивідуальною вільною й приватною власністю. На думку представників цього напряму, ніхто не має права порушувати чужу волю, у тому числі й економічну.

Відомий представник неолібералізму Фрідріх Хайек писав: "Індивідуалізм - це не егоїзм і самозакоханість, це насамперед, повага до особистості близького, це абсолютний пріоритет права кожної людину реалізувати себе в цьому світі."

Як відомо, існує два напрями державного регулювання економіки: кейнсіанське й неоліберальне.

Кейнсіанство припускає активне державне втручання в економіку, неолібералізм - відносно пасивне державне регулювання.

Кейнсіанська модель - це сукупність державних заходів щодо інвестування різних сфер економіки, розширення обсягів замовлень і закупівель уряду, що, у свою чергу, призводить до дефіциту державного бюджету й інфляції.

Неоліберальна модель - це лібералізація економіки, вільне ціноутворення, провідна роль в економіці приватної власності і приватного сектора економіки. Передбачається обмежена участь держави в економічних процесах і її сприяння вільному й стабільному функціонуванню ринку з метою забезпечення рівноваги в економіці.

Уже в 30-ті роки в низці країн для протидії кейнсіанським ідеям державного регулювання економіки сприяли відродженню економічного лібералізму. Найбільш великі центри в Німеччині,

США й Великобританії одержали назви, відповідно, Фрайбурзької школи (В. Ойкен, В. Репке, А. Рюстов, Л. Ерхард та ін.), Чиказької школи, яку також називають монетарною школою (Л. Мізес, М. Фрідмен, А. Шварц та ін.), Лондонська школа (Е.Кеннан, Л. Роббінс та ін.), Віденська школа (Л. Мізес, Ф. Хайек).