Беседа и дискуссия, ток-шоу

В беседе чаще всего принимают участие более двух человек. Другой термин – «круглый стол». Журналист в этом случае из интервьюера превращается в модератора. Он и участник беседы, он и организатор, гостеприимный хозяин. Беседа (круглый стол) может быть формой отдельной передачи («Как жить будем?», РТР), либо фрагментом в передаче наряду с другими жанровыми формами. В передаче «Как жить будем?» жанр был усложнен: беседа с участием двух-четырех собеседников в московской студии сочеталась с беседой примерно такого же формата в другом городе в виде телемоста. Столкновение различных точек зрения в разговоре нередко приводит к эволюции жанра: беседа перерастает в дискуссию.

Дискуссия заменяет беседу все чаще – это соответствует стилю жизни в условиях многообразия мнений и суждений, динамики общественных изменений, уровню социальной активности. Дискуссия (от латинского discussio – исследование, обсуждение, рассмотрение) предполагает, что процесс развития мысли вокруг обсуждаемого предмета происходит на глазах телезрителей и, тем самым, активизирует интеллектуальную деятельность аудитории, включая ее в процесс поиска истины. Предварительная работа журналиста при подготовке передачи этого жанра может быть невелика, зато резко возрастает значимость таких качеств как умение регулировать разговор, давать возможность высказываться и вовремя останавливать участников, направлять общий ход дискуссии. Важно, чтобы разговор не ушел в какую-то узкопрофессиональную нишу, а оставался на уровне, интересном аудитории. Модератор в данном случае выполняет роль посредника между интересами зрителей и находящимися в студии специалистами по той или иной теме. Важное место здесь занимает умение журналиста импровизировать, так как ход дискуссии не всегда может быть предсказуем, и домашними заготовками обойтись не получится. Тем более что эта жанровая форма чаще всего применяется для работы в прямом эфире (например, это могут быть предвыборные теледебаты).

3. Продовження і розвиток традицій в українській музиці на межі 19-20 ст.

Білет 17

1. Жанр як рівень умовності спілкування з глядачем. Стиль. Види і жанри в кінодраматургії. Новаторські пошуки жанрового різноманіття.

Жанр (від фр. genre — «манера, різновид») у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

У кіно немає єдиного загальноприйнятого набору жанрів (як, наприклад, у живописі), за яким можна було б точно класифікувати всі кінофільми. Крім того, більшість художніх кінофільмів можна сміло віднести до більш ніж одного жанру. Тому говорити про нижчеподану систему жанрів художнього кіно можна лише з великою часткою умовності. Ця система скоріше була сформована самими глядачами на основі особистих вражень, чим кінознавцями в рамках наукових досліджень. Проте, ця система широко поширена й, у певній мірі, загальноприйнята.

Екшн - цей жанр ілюструє відому тезу "добро повинне бути з кулаками". Фільми цього жанру найчастіше не мають складний сюжет. Головний герой звичайно зіштовхується зі злом у найочевиднішому його прояві: злочин, корупція, тероризм, убивство. Не знаходячи іншого виходу, головний герой вирішує вдатися до насильства. У результаті знищенню піддаються десятки, а іноді й сотні лиходіїв. "Хепі енд" (англ. happy end - щасливий кінець) - неодмінний атрибут бойовика, зло повинне бути покаране.

Вестерн - у класичних фільмах цього жанру дія відбувається на дикому Заході Америки в XIX столітті. Конфлікт звичайно розвертається між бандою злочинців, представниками влади й мисливцями за нагородою (англ. bounty hunter). Як і у звичайному бойовику, конфлікт вирішується насильством зі стріляниною. Вестерни просочені атмосферою волі й незалежності, характерної для заходу Сполучених Штатів.

Гангстерський фільм - дія фільмів цього піджанру найчастіше відбувається в США в 1930-і роки - під час розквіту гангстерських угруповань. "Розбирання" між гангстерами і є основою сюжету таких фільмів.

Фільм з бойовими мистецтвами - фільми цього піджанру сюжетно мало відрізняються від звичайних фільмів жанру екшен. Але в протистоянні персонажів карате-фільмів ставка робиться не на застосування вогнепальної зброї, а на рукопашні сутички із застосуванням прийомів східних бойових мистецтв, наприклад, карате.

Пригодницький фільм - на відміну від бойовика, у пригодницьких фільмах акцент зміщений із грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити, обдурити лиходія. У пригодницьких фільмах герой повинен оригінально виплутатися зі складних ситуацій. "Хепі енд" також дуже ймовірний.

Детективний фільм - жанр, добутки якого незмінно містять ілюстрації злочинних діянь, що випливає за ними розслідування й визначення винних. У глядача, як правило, виникає бажання провести власне розслідування й висунути власну версію злочину.

Драма - специфіку жанру становлять сюжетність, конфліктність дії, достаток діалогів і монологів. Драми зображують в основному приватне життя людини і його гострий конфлікт із суспільством. При цьому акцент часто робиться на загальнолюдських протиріччях, втілених у поводженні і вчинках конкретних героїв фільму.

Трагедія - напевно театральну трагедію не слід розглядати як окремий випадок драми, але в кінематографі це в принципі вірно. Основу трагедії також становить зіткнення особистості зі світом, суспільством, долею, вираження в боротьбі сильних характерів і страстей. Але, на відміну від звичайної драми, трагічна колізія звичайно завершується загибеллю головного героя.

Історичний фільм - фільми цього жанру реконструюють історичні події, що реально відбувалися.

Військовий фільм - назва говорить саме за себе, це фільми про війну.

Кінокомедія - до цього жанру відносяться фільми, які ставлять за мету розсмішити глядача, викликати посмішку, поліпшити настрій.

Комедія положень - це класичний вид комедії, заснований на тому, що герої фільму потрапляють у курйозні, смішні положення.

Пародія - вид комедії, що базується на пародіюванні чого-небудь (наприклад, на пародіюванні інших фільмів).

Фарс - комедія легкого змісту із чисто зовнішніми комічними прийомами.

Мелодрама - добутки цього жанру розкривають духовний і почуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних ситуаціях, часто на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть і т.п..

Любовна історія - улюблений жанр більшості жінок усього світу. У таких фільмах найчастіше описується гарна й глибока любов, що не розуміють навколишні і якій перешкоджають складні обставини.

Сімейний фільм - дитячі фільми й фільми, призначені для перегляду всією родиною. Фільми цього жанру найчастіше позбавлені насильства, мають безліч елементів мелодрами й комедії з немудрим гумором.

Музичний фільм - мюзикл або оперета, перенесена з театральних підмостків на кіноекран. Багато пісень, танців, гарні костюми й декорації. Обов'язково присутні елементи мелодрами й часто "хепі енд". Насильство якщо і є, то в самій необразливій формі.

Еротичний фільм - цей жанр, розрахований в основному на чоловіків, має стабільний успіх. Фільми цього жанру спрямовані на те, щоб викликати в глядача сексуальне збудження й еротичні фантазії. Неповнолітні на сеанси не допускаються.

Порнофільм - порнографія у кіно. Більш жорсткий і відвертий варіант еротичного фільму. У багатьох країнах публічна демонстрація таких фільмів заборонена, дозволений тільки показ у закритих клубах і поширення на відео.

Трилер (від англ. thrill - трепет) - так називають фільми, що прагнуть створити у глядача відчуття напруженого переживання, хвилювання. Жанр не має чітких границь. Часто до трилерів відносять детективно-пригодницькі фільми, акцент у які зміщений на підготовку до якогось унікального злочину. До трилерів також часто відносять фільми жахів.

Містичний трилер - фільм на грані трилера й фільму жахів. Сюжет побудований на зіткненні героїв з яким-небудь незрозумілим, містичним явищем. Часто мова йде про окультизм, чаклунство, пришесті антихриста й т.п..

Катастрофа - фільм, герої якого потрапили в катастрофу і намагаються врятуватися. Мова може йти як про природну катастрофу (смерч, землетрус, виверження вулкану і т.п.) або техногенну катастрофу (катастрофа літака, наприклад).

Фільм жахів - до цього жанру відносять фільми, які покликані налякати глядача, вселити почуття тривоги й страху, створити напружену атмосферу жаху або болісного очікування чого-небудь жахливого. Сюжет фільмів жахів часто побудований на появі серійного вбивці в якому-небудь спокійному, що не викликає страх, місці. Ще одна улюблена тема - поява в мирній обстановці кровожерливого монстра (генетичного мутанта, інопланетянина, зомбі й т.п.). У фільмах часто присутні шокуючі кадри знівечених людських тіл.

Фантастичний фільм - жанр кінематографа, головної ідейно-естетичної установкою якого є диктат уяви над реальністю. Дія фільмів цього жанру відбувається в майбутньому, минулому або в "паралельному світі". Події фільму найчастіше навмисно протиставляються повсякденній дійсності й звичним поданням про правдоподібність.

Фентезі - піджанр, заснований на особливому "казковому" художньому світі. Цей світ нагадує середньовіччя, але населений міфічними істотами, наповнений магією і чаклунством, і має власну розвинену міфологію.

Фантасмагорія - фільм про щось зовсім нереальне, зображує вигадливі бачення, маревні фантазії. Цей жанр трохи перегукується з абстракціонізмом у живописі.

Зоряні війни - піджанр, що одержав свою назву від відомої серії фільмів. Сюжет фільмів цього жанру, відповідно, розгортається в далекому майбутньому на далеких планетах, у космосі або на космічних станціях.

Кіберпанк - піджанр, що фокусується на комп'ютерах, високих технологіях і проблемах, що виникають в суспільстві у зв'язку з неправильним застосуванням надбань прогресу. Основою сюжету часто є боротьба хакерів з могутніми транснаціональними корпораціями.

2. Ритм, як елемент композиції. Ритм і темпоритм.

Ритм (грец. rhythmos — розміренність) — рівномірне чергування мовних, звукових, зображальних елементів у відповідній послідовності; періодичне рівномірне членування звуків, рухів, зображень за такими ознаками, як сила, тривалість тощо. У переносному значенні - розміреність, злагодженість у протіканні чогось.

Ри́тм у літерату́рі ( грец. rhýtmos — такт, розмірність, узгодженість) — закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух, котрий у художній літературі набуває естетичного значення.

Формулювання ритму дав еллінський філософ Аристоксен у 4 ст. до н.е.: «Коли рух, котрий відчувається нами, такий, що розпадається на дрібні частинки, це називається ритмом». Однак, крім рівності таких частинок, у природі існує ще й їхня співмірність, що відбилася на специфіці версифікації, на її квантативній та квалітативній системах. Так, ритм може формуватися і за рахунок довгих та коротких складів (античне віршування), і за рахунок їх кількості (силабіка), і за рахунок принципу наголошеності та ненаголошеності (силабо-тоніка), і за рахунок наголосів у вірші (тонічне віршування).

За всіх випадків віршовий ритм постає співвіднесенням віршів як співмірних відрізків, виникає завдяки динамічному їх сполученню. Ритм притаманний і прозі, як і взагалі людському мовленню, пов'язаному із ритмічною основою — вдиханням та видиханням, а відтак — з паузами, котрі почленовують мовний потік на окремі одиниці (такти), що включає в себе один ударний момент (акцент) та один або кілька неударних.Такт як поняття музики вживається за аналогією й у віршознавстві, оскільки віршовий твір (на противагу прозі) яскраво увиразнює ритмоінтонаційні особливості поетичного мовлення, близькі до властивостей музичних творів. Недарма спочатку поезія і музика існували неподільно, бо мали спільну ритмічну основу — мелодійність. У поетичному тексті ритм витворює враження «плавкості» або «стрімкості» та інших ознак експресивності, а також широкий діапазон переживань — від суму до радості, залежно від того, яким розміром написано текст.

У ритму спостерігаються його конкретно-історичні властивості (у новоєвропейській поезії він відмінний від античної чи тюркомовної), має риси національного світосприйняття (коломийковий розмір в Україні), котрі збагачуються і новими ритмоінтонаційними тенденціями, що з'явилися в українській поезії разом із появою силабічного вірша у 17 ст. чи силабо-тонічного у 19 ст., чи верлібра у 20 ст. Для сприйняття певної ритмічної традиції необхідна відповідна версифікаційна культура, адже люди, виховані на ямбічних чи хореїчних розмірах, не завжди легко сприймають тактовики чи верлібри, які їм видаються ритмізованою прозою.

Термін «ритм» означає фактичне розташування наголошених та ненаголошених складів у конкретному віршовому розмірі силабо-тонічної системи, динаміку акцентної ритмоінтонації у тонічній системі та верлібрі.

Поскольку темпоритм есть Выразительное средство то с помощью темпоритма мы можем донести до зрителя нужную нам информацию(идеи и мысли в том числе)причем поймет он ее самыми древними и примитивными структурами спинного мозга и самыми темными дебрями подсознания, где и бактерия не ночевала. У каждой монтажной фразы, сцены, эпизода, всего фильма в целом есть свой темпоритм. Даже у отдельного кадра он есть! Так что темпоритм не только Выразительное средство, но и органическая часть Всего сущего.

Темпоритм, как элемент актерского мастерства – количество или совокупность физического действия за время выполнения психологической задачи.(Частота физических действий за время выполнения психофизической задачи)

Темпоритм, как выразительное средство режиссера – частота за период развития факта действия. (Частота и соотношение событий и действенных фактов за время развития сквозного действия)

Темпоритм – это качественная характеристика действия. Исходя из темпоритма мы ставим задачи «Что делать?», «Как добиваться цели?» - а это качественно характеризует действие. То есть темпоритм влияет на сверхзадачу и качественно характеризует развитее действия.

Темп – физическая характеристика – скорость. Ритм – психологическая характеристика – частота.

Темпоритм определяет точную манеру поведения героев.

Темпоритм (хотя уже говорил о нем, повторюсь) - частота за период развития факта действия. (Частота и соотношение событий и действенных фактов за время развития сквозного действия). Добавлю только на самом примитивном уровне, что, по сути, темпоритм – это количество событий(действенных фактов) в единицу времени.

3. Нові художні напрями і течії в музичному мистецтві країн Західної Європи і США у першій половині 20 ст.

Білет 18

1. Загальна характеристика композиції та її елементи.

Композиция (лат. сompositio - составление, соединение) - это понятие является актуальным для всех видов искусств. Под ней понимают - значимое соотношение частей художественного произведения. Драматургическая композиция может быть определена как способ, с помощью которого упорядочивается драматическое произведение (в частности текст), как организация действия в пространстве и во времени. Определений может быть много, но в них мы встречаем два различных по своей сути подхода. Один рассматривает соотношение частей литературного текста (дискурс персонажей), другой - непосредственно склад событий, действий персонажей (дискурс постановки). В теоретическом плане подобное разделение имеет смысл, но в практике сценической деятельности вряд ли возможно его осуществить.

Рассматривая общие принципы, необходимо рассмотреть части композиции, и здесь мы вновь обратимся к Аристотелю. Он первый в теории выделил части трагедии, которые составляют ее композицию. Во всякой трагедии, пишет Аристотель, должно быть шесть частей:

• сказание (mythos);

• характеры (ethe);

• речь (lexis);

• мысль (dianoia);

• зрелище (opsis);

• музыкальная часть (melos);

Первые четыре части относятся непосредственно к драматургии, две последние непосредственно к представлению. Самой важной из всех частей Аристотель считает склад событий (сказание), т.к. целью подражания является изображение какого-нибудь действия, а не качества. По его мнению, характеры придают людям именно качества.

Каким же должен быть склад событий? Первое условие - действие должно иметь «известный объем», т.е. быть законченным, целым, имеющим начало, середину и конец. Склад событий, как и всякая вещь, состоящая из частей, не только должен «иметь эти части в порядке», но и объем должен быть не случайным. Это - закон единства и цельности и он выражает отношение части к целому. Следующим принципом Аристотель выделил положение, по которому композиция должна выражать действие сосредоточенное не вокруг одного лица, но действия. «Потому, что с одним лицом может происходить бесконечное множество событий, их которых иные никакого единства не имеют». Подражание театральное состоит в подражании единому и целому действию, которое вовлекает в свою зону всех персонажей. Поэтому и склад событий есть выражение этого общего действия. События же должны быть сложены так, «чтобы с перестановкой или изъятием одной из частей менялось бы и расстраивалось целое, ибо то присутствие или отсутствие чего незаметно, не есть часть целого». Здесь следует отметить, что это есть закон «исключения события», который необходимо применять в анализе пьесы при выделении событий и отделения их от фактов. Если исключаемое меняет сюжет всей пьесы - это событие; если нет - это факт, который затрагивает действие персонажа или нескольких персонажей, но не сюжета всей пьесы.

Говоря о сюжете, мы должны понимать под ним «сказание», по определению Аристотеля, которое несомненно влияет на общую композицию пьесы. Сказания бывают простые и сложные (сплетенные). Сложные отличаются от простых - указывает Аристотель - наличием перелома (перемены судьбы), основанного на узнавании (более подробно об этих понятиях см. «Поэтику»). Выше названные части Аристотель называет образующими, т.к. эти принципы организуют и упорядочивают склад событий в некую определенную последовательность.

Вторая категория частей трагедии называется Аристотелем - составляющими, т.е. те, на которые трагедия делится по объему: пролог, эписодий, эксод, хоровая часть.

Пролог - вступительный монолог, иногда целая сцена, содержащая изложение завязки сюжета или исходной ситуации.

Эписодий - непосредственное развитие действия, диалогические сцены.

Эксод - финальная песня, сопровождающая торжественный уход хора.

Хоровая часть - в нее входит стасим (песнь хора без актеров), число и объем стасимов неодинаков, но после третьего действие движется к развязке; коммос - совместная вокальная партия солиста и хора.

Таковы части трагедии, которые составляют ее композицию. В каждой из этих частей находятся различное количество событий, но между ними есть определенная разница. Далее необходимо рассмотреть каждую из этих частей, а затем виды композиций, которые они образуют.