Правовий режим майна особистого селянського господарства

Правовий режим майна особистих селянських господарств — це сукупність правових норм, якими забезпечуються порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню ним, а також його правовій охороні.

Майнові відносини в особистому селянському господарстві засновуються на підставі Закону «Про власність», Сімейного кодексу України, шлюбного контракту та інших правових актів. Основою майнових відносин є право приватної власності громадянина. Виходячи із того, що особисте селянське господарство є сімейно-трудовим об'єднанням, майнові відносини в ньому грунтуються на основі права спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 60 Сімейного кодексу України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо не передбачено інше, є спільною сумісною власністю згідно зі статтями 17,18 Закону «Про власність». Уразі, коли особи, що спільно ведуть особисте селянське господарство, не перебувають у шлюбі, майно в такому господарстві, утворене спільною працею осіб, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними.

Об'єктами права власності громадян, які ведуть особисте господарство, є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на них, засоби виробництва, вирощена продукція, транспортні засоби, малогабаритна техніка, грошові кошти, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Виходячи із положень п.З ст. 13 Закону України «Про власність», склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Громадяни, які ведуть особисте селянське господарство, мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності. Громадяни мають право передавати майно в тимчасове користування і відчужувати його іншим громадянам, юридичним особам, державі. Право приватної власності також може бути передане у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.

При поділі майна, виокремленні його зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами та відкритої після нього спадщини визначається частка учасника спільної сумісної власності. Розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається мірою його трудової участі, якщо Інше не передбачено законодавством України. Визначення розміру часток у спільній сумісній власності подружжя на майно при веденні особистого господарства здійснюється згідно з нормами Сімейного кодексу України.

За відсутністю доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

59. Зайнятість членів особистих селянських господарств, їх права та обов'язки.

Члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства встановлює Кабінет Міністрів України.
Члени особистих селянських господарств підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування членів особистих селянських господарств здійснюється в порядку, встановленому законом.
Пенсійне забезпечення членів особистих селянських господарств та сплата ними страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення та загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Члени особистих селянських господарств можуть належати до категорії зайнятого населення в тому разі, якщо робота в госпо­дарстві є для його членів основною і розрахунковий місячний до­хід на кожного із них дорівнює розміру мінімальної заробітної пла­ти або перевищує його. Порядок визначення розрахункового мі­сячного доходу на одного члена особистого селянського господарс­тва встановлює Кабінет Міністрів України. Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим та облдержадміністрації один раз на 3 ро­ки до 20 грудня встановлюють розрахунковий місячний дохід осо­бистого селянського господарства в середньому по регіону й дово­дять до районних, Київської та Севастопольської міських держад­міністрацій, які в місячний строк встановлюють розрахунковий мі­сячний дохід на одного члена особистого селянського господарства та не пізніше 1 лютого того року, що настає за звітним, доводять його до районних, міських та районних у містах центрів зайнятос­ті, управлінь праці та соціального захисту населення районних дер­жадміністрацій, структурних підрозділів з питань праці та соціаль­ного захисту населення виконавчих органів міських і районних у містах рад та органів державної статистики. Члени особистого селянського господарства діють на свій роз­суд і ризик у межах встановленого правового господарського по­рядку. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності. Особисті селянські господарства підлягають обліку, який здій­снюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем роз­ташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.

60. Державна підтримка особистих селянських господарств.

Державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів. Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм при підготовці проекту Державного бюджету України, а також органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, відповідно до регіональних програм, в проектах місцевих бюджетів щорічно передбачають відповідні кошти на підтримування таких господарств.
Органи виконавчої влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані сприяти особистим селянським господарствам: в організації в сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами й молодняком худоби та птиці; в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням; у виділенні земельних ділянок єдиним масивом; в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбанні сільськогосподарської техніки та обладнання; в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 31 травня 1995 р. № 38 "Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств" на особисті селянські господарства поширено дію п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 1991 р. № 96 "Про розвиток селянських (фермерських) господарств і кооперативів по виробництву сільськогосподарської продукції" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. № 133) в частині забезпечення їх насінням та племінним молодняком худоби й птиці.
Чинним законодавством закріплюється принцип захисту державою сільської поселенської мережі незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування, переведення до іншої категорії тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише з волі жителів цих поселень. Запроваджується постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України.

61. Загальна характеристика законодавства у сфері сільськогосподарської кооперації.

Закон"Про с\г кооперацію", на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одно­го виду кооперативів — с\г. Він є комплексним нормативно-правовим актом, що регулює взаємозв'язані між со­бою земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в с\г кооперативі. Закон України "Про кооперацію" визначає кооператив як юри­дичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх еко­номічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів дає Закон України "Про кооперацію". Закон "Про с\г кооперацію" визначає поняття сільськогос­подарського виробничого та с\г обслуговуючо­го кооперативів. Законодавство містить чіткі критерії співвідношення обсягів ро­біт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для йо­го членів. Закон "Про с\г кооперацію" встанов­лює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загаль­ного обороту кооперативу. Такі положення обов'язкові для того, щоб обслуговуючий кооператив не перетворився в підприємниць­ку структуру, котра використовує в основному найману працю.

62. Поняття та класифікація сільськогосподарського кооперативу, його основні юридичні ознаки.

Правовою основою функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні є закони України від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію» та від 10 липня 2003 р. «Про кооперацію».

Закон України «Про кооперацію» визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Основними ознаками кооперативу є:

· Кооператив – це, насамперед, добровільне об'єднання.

· Членський характер об'єднання.

· Рівноправність членів, яка означає не лише рівність прав, але й рівність обов'язків, однакову відповідальність, а головне – що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості внесених паїв.

· Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай.

· Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів кооператив.

· Головною метою діяльності кооперативу є не одержання високого прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання.

· Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.

· Обов'язкова участь членів кооперативу в його діяльності.

Визначення поняття сільськогосподарського кооперативу наведено у ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», де зазначено, що сільськогосподарський кооператив – це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Головними ознаками, які визначають належність кооперативу до сільськогосподарського є: по-перше, розташування його в сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарства, обслуговування його потреб або потреб сільського населення.

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» поділяє сільськогосподарські кооперативи залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, на виробничі та обслуговуючі.

Сільськогосподарський виробничий кооператив – юридична особа, утворена шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов’язкової трудової участі у процесі виробництва (ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію).

До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать такі:

· засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

· обов'язковою є трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу;

· змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й лісового господарства;

· це одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.

Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам властиві такі ознаки:

· їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

· основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно – членів кооперативу;

· обов'язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;

· вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності обслуговуючі кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін.

До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.

63. Законодавче визначення поняття виробничих та обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів.

сільськогосподарський виробничий кооператив - сільськогосподарський кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку;

сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об’єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов’язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

сільськогосподарський обслуговуючий кооператив - сільськогосподарський кооператив, що утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб - виробників сільськогосподарської продукції для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів;

участь у господарській діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу - збут через такий кооператив сировини, продукції її переробки, закупівля засобів виробництва, користування технологічними послугами кооперативу в обсязі та порядку, передбачених його статутом та/або правилами внутрішньогосподарської діяльності.

64. Порядок створення сільськогосподарського кооперативу та його державної реєстрації. Статут кооперативу.

Сільськогосподарський кооператив є юридичною особою, користується правами та виконує обов'язки, пов'язані з його діяльністю, має самостійний баланс. Його функціонування потребує дотримання всіх правових вимог і порядку створення, які передбачено законодавством щодо юридичних осіб.
Загальними умовами створення сільськогосподарського кооперативу є такі:
1) створення його засновниками на добровільних засадах;
2) засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні;
3) проведення установчих зборів та прийняття ними рішення про створення кооперативу;
4) державна реєстрація сільськогосподарського кооперативу.
Відповідно до Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" кількість членів кооперативу не може бути меншою 3. Якщо вона стане меншою, діяльність кооперативу припиняється внаслідок його ліквідації.
Процес утворення кооперативу поділяється на 2 основні етапи: 1) організаційний етап; 2) етап реєстрації кооперативу.
Перший має такі основні стадії:
а) встановлення ініціатором (або ініціативною групою) на добровільній основі тих, хто бажає створити сільськогосподарський кооператив;
б) вивчення кооперативного та іншого законодавства, яке регулює діяльність кооперативів, підготовка проектів потрібних для реєстрації документів (зокрема, статуту);
в) проведення зборів тих, хто бажає створити кооператив (установчих зборів); на них слід прийняти статут кооперативу.
Другим етапом є державна реєстрація кооперативу, який після цього вважається створеним.
Кооператив підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію
Державна реєстрація кооперативу має для нього важливі юридичні наслідки:
— по-перше, він отримує статус юридичної особи і стає повноправним суб'єктом цивільно-правових та інших відносин;
— по-друге, ця реєстрація дає змогу зробити перші кроки в організації його діяльності: відкрити рахунок в банку, взяти в разі потреби приміщення чи земельну ділянку в оренду, виробити за дозволом міліції печатку, штампи тощо.
Статут є основним правовим документом, який регулює діяльність сільськогосподарського кооперативу.
Відмінність статуту від інших локальних внутрішньокооперативних актів полягає в тому, що він набирає чинності з моменту державної реєстрації кооперативу, а всі інші акти — з моменту їх прийняття.
Основні вимоги щодо статутів сільськогосподарських кооперативів встановлює Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію", в якій визначено перелік основних положень, які повинні мати місце в статуті, регламентовано порядок прийняття статуту та внесення до нього змін і доповнень.

65. Правові умови членства у сільськогосподарському кооперативі.

Правові засади членства сільськогосподарських кооперативах встановлені Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію”.
Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка: 1) зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу; 2) визнає принципи й цілі кооперативу; 3) визнає статут кооперативу і дотримується його вимог; 4) має право ухвального голосу; 5) користується послугами кооперативу. Вступ у члени кооперативу ґрунтується на принципі добровільності, юридично закріпленому в Законі “Про сільськогосподарську кооперацію”: він означає відсутність будь-якого примусу під час вступу в члени кооперативу.
Законом встановлено вимоги, яким повинні відповідати особи, що бажають організувати або стати членами вже діючого кооперативу, їх можна поділити на об’єктивні (досягнення встановленого законом віку (для фізичних осіб), необхідного для вступу у члени кооперативу; здатність брати участь у здійсненні цілей і завдань кооперативу) і суб’єктивні (бажання брати особисту участь у діяльності кооперативу, користування його послугами, формування його фондів).
Обов’язковою умовою членства у виробничому сільськогосподарському кооперативі є участь у його діяльності особистою працею, оскільки кооператив є насамперед об’єднанням осіб, а не капіталів.
Права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативів поділяються на: 1) конституційні й інші загальні права та обов’язки, які поширюються на всіх громадян України; 2) ті, що зумовлені специфікою кооперативної організації праці; 3) ті, що зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва.
У Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” права та обов’язки членів кооперативу поділяються на основні та додаткові. Основними є ті з них, які встановлені Законом. До них належать: право на участь в управлінні справами кооперативу; право голосу на загальних зборах кооперативу; право обирати та бути обраним до органів управління кооперативом; право користування послугами кооперативу; право на одержання кооперативних виплат; на одержання частки доходу на пай (додатковий пай); на одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені його статутом. Основними обов’язками членів кооперативу є дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління об’єднання.
Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду. Членство в сільськогосподарському кооперативі припиняється також у разі припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу, реорганізації та ліквідації кооперативу, втрати членом кооперативу — юридичною особою — свого статусу.

66. Система органів управління та контролю у сільськогосподарському кооперативі.

Колективне самоврядування характеризується відповідною системою, основні засади якої визначено в Законі "Про колективне сільськогосподарське підприємство".
Право колективного самоврядування здійснюється через систему органів управління. Утворення цих органів визначається особливостями застосування демократичних основ управління через скликання загальних зборів членів КСГП як найвищого органу управління, змістом функцій цих органів, а також залежно від потреб здійснювати управління галузями і виробництвом. Потреби здійснення самоврядування, яке відповідало б вимогам сучасної аграрної політики, зумовлюють систему (структури) органів управління за вертикальною і горизонтальною ознаками.
Класифікація органів управління проводиться залежно від їх правового становища та юридичної сили рішень, які вони можуть приймати. За цією ознакою органи управління розмежовуються на основні, рішення яких відповідно до Статуту колективного сільськогосподарського підприємства та інших колективно-правових актів є обов'язковими в межах підприємства, і допоміжні, рішення яких є дорадчими, тобто останні набувають юридичної сили лише після їх підтвердження або прийняття рішення основними органами.
До останніх належать: загальні збори членів колективного сільськогосподарського підприємства, збори уповноважених, правління, голова правління (підприємства), головні (старші) спеціалісти, збори виробничого підрозділу, начальники цехів, бригадир, завідувач ферми та керівники інших виробничих підрозділів. Дорадчими є такі, зокрема, органи: економічна рада КСГП, рада найстаріших членів підприємства, рада соціального захисту підприємства, громадський інспектор із техніки безпеки праці та інші.
По вертикалі:
загальні збори членів КСГП — правління — голова правління — його заступники і головні (старші) спеціалісти, вони ж є керівниками галузей виробництва (цехів) — збори працівників цеху, бригади, ферми та інших підрозділів — бригадир, завідувач ферми та інших виробничих підрозділів — рада виробничого підрозділу;
збори уповноважених як найвищий орган управління, а далі за такою ж схемою, як наведено вище;
загальні збори — збори уповноважених — правління — голова правління — його заступники і головні (старші) спеціалісти — збори працівників цеху, бригади, ферми та інших виробничих підрозділів — бригадир, завідувач ферми та інших виробничих підрозділів — рада виробничого підрозділу.
По горизонталі:
загальні збори — збори уповноважених, правління — ревізійна комісія; бригади — ферми — інші виробничі підрозділи (збори трудового колективу підрозділів, завідувачі ферм, керівники виробничих підрозділів, і відповідно ради цих виробничих підрозділів).

67. Правовий режим майна, землі та фінансів сільськогосподарського кооперативу. Право власності на пай.

Стаття 20. Право власності кооперативу 1. Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. 2. Право власності на землю може набуватися кооперативом шляхом внесення до пайового фонду земельних ділянок його засновниками та членами, а також придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами відповідно до Земельного кодексу. Стаття 21. Майно та джерела його формування
1. Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди. 2. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. 3. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. 4. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності. 5. Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством. 6. Правління або виконавчий директор кооперативу використовує фінансові ресурси відповідно до кошторисів або інших документів, затверджених органами управління кооперативу згідно з їх компетенцією. Стаття 22. Земля кооперативу Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих кооперативу в користування або придбаних ним у власність. Право кооперативу на землю зберігається і в разі входження його до складу кооперативного об'єднання.
За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельні ділянки, надані кооперативу в користування, не допускається.
Стаття 24. Кооперативні виплати та виплата часток доходу на паї 1. Кооперативні виплати - це частина доходу кооперативу, яка розподіляється між членами кооперативу (об'єднання) відповідно до обсягів робіт, послуг, коштів, одержаних кооперативом у вигляді надбавок до цін під час реалізації продукції та внаслідок зниження цін у разі придбання товарів у постачальницьких кооперативах та з урахуванням трудової та іншої участі членів кооперативу в його діяльності. 2. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. Статутом кооперативу може бути передбачено різний відсоток часток доходу на паї для членів і асоційованих членів кооперативу.

68. Правові підстави реорганізації та ліквідації сільськогосподарського кооперативу.

Стаття 37. Реорганізація кооперативу (об'єднання) Кооператив (об'єднання) може реорганізовуватися в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників) у порядку, визначеному статутом. З моменту реорганізації кооператив (об'єднання) припиняє свою діяльність. У разі реорганізації кооперативу (об'єднання) всі його права та обов'язки переходять до правонаступників. Стаття 38. Ліквідація кооперативу (об'єднання) 1. Кооператив (об'єднання) ліквідується:
кооператив - за рішенням загальних зборів членів кооперативу; об'єднання - зборів уповноважених представників кооперативів; за рішенням суду.
2. Ліквідація кооперативу здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів кооперативу, а об'єднання - зборами уповноважених представників кооперативів, а у разі їх ліквідації за рішенням суду ліквідаційною комісією, призначеною судом.
З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління кооперативом (об'єднанням). Ліквідаційна комісія у триденний термін з часу її призначення публікує інформацію про ліквідацію кооперативу (об'єднання) в одному з офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масової інформації із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій. Ліквідаційна комісія проводить належну підготовчу та організаційну роботу, складає ліквідаційний баланс та подає його органу, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу (об'єднання). Повнота і достовірність ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудиторами. 3. Розпорядження землею кооперативу, що ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством. 4. Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю. 5. У разі ліквідації об'єднання його майно, що залишається після виплати заробітної плати працівникам, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами об'єднання в розмірах і в порядку, передбачених статутом об'єднання. 6. Ліквідація вважається завершеною, а кооператив (об'єднання) таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення органом державної реєстрації запису про його ліквідацію до державного реєстру.