Представництво без повноважень або з перевищенням повноважень 3 страница

44. Поняття та загальна характеристика договору (Д.) купівлі-продажу (к-п). Разновиди Д.к-п

(гл.54 ст.655-716) Д.к-п належить до найважливіших традиційних Д. у цив. праві, безпосереднім змістом якого є переміщення матеріальних благ у товарній формі. Він є найбільш універсальною формою товарно-грошового обігу. За Д.к-п одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655). Правове регулювання Д.к-п здійснюється гл.54 ЦК, ГК, ЗУ "Про захист прав споживачів" та ін. актами цив. законодавства. Мета Д.: перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві. Юридичні ознаки Д.: взаємний, консенсуальний або реальний, відплатний. Сторонами Д. є продавець і покупець. Предметом Д. може бути: товар, який є у продавця на момент укладення Д. або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому; майнові права (напр.

зафіксовані у цінних паперах); право вимоги, яке не має особистого характеру (застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено Д. або законом). До істотних умов цього Д. традиційно відносять умову про ціну. Однак ціна не є істотною умовою, оскільки, якщо її не встановлено в Д., то визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення Д. Форма Д.: усна або письмова. ЦК передбачає такі види Д.к-п: роздрібна купівля-продаж; поставка; контрактація сільськогосподарської продукції; постачання енергетичними та ін. ресурсами через приєднану мережу; міна (бартер). До різновидів Д.к-п застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено Д., законом або не випливає з характеру відносин сторін. Зміст Д. становлять права та обов'язки сторін. см. 19. При цьому відповідному обов'язку продавця кореспондує відповідне право покупця і навпаки.

Основним обов'язком продавця є обов'язок передати товар (з його приналежностями та документами) покупцеві: у встановленій Д. кількості; у погодженому асортименті; у відповідній комплектності та в комплекті товару, якщо це передбачено Д.; вільним від прав третіх; в тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено Д. або не випливає із суті. Обов'язок продавця щодо передачі товару покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо Д. встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути передано покупцеві за місцезнаходженням товару. Обов'язки покупця: прийняти товар; сплатити за нього певну грошову суму. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено Д. або законом (ст.668).

45. Поняття та загальна характеристика договіру (Д.) дарування.

(гл.55 ст.717-730) За Д. дарування одна сторона (дарувальник) передає (зобов'язується передати в майбутньому) другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Юридичні ознаки Д.: односторонній, реальний або консенсуальний, безоплатний. Сторонами Д. є дарувальник та обдаровуваний. Підприєм. товариства можуть укладати Д. дарування, якщо це прямо передбачено засновницьким документом. Форма Д. - усна або письмова. Д. дарування укладають: предметів особистого користування та побутового призначення - усно; нерухомої речі та валютних цінностей на суму, яка перевищує 50 н.м.д.г. - у письмовій формі, підлягає нотар. посвідченню; майнового права та Д. з обов'язком передати дарунок у майбутньому - в письмовій формі; рухомих речей, які мають особливу цінність, - усна або письмова форма. Як правило, реальний Д. не породжує ніяких зобов'язальних відносин. Зобов'язання виникає лише із консенсуального Д. Обов'язком дарувальника є передання дарунка обдарованому, яке може бути здійснено шляхом: безпосереднього вручення; символічної передачі (вручення ключів); передачі документів, які посвідчують право власності.

Дарунок вважається прийнятим, якщо його направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, і він негайно не заявить про відмову від його прийняття. Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення Д. його майновий стан істотно погіршився. Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання обов'язку на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (виплачувати ренту, надати право довічного користування дарунком), якщо це передбачено Д.. В разі порушення покладеного обов'язку дарувальник має право вимагати розірвання Д. і повернення дарунка або відшкодування вартості. Обдаровуваний має право відмовитися від прийняття дарунка до передачі дарунка без обґрунтування причин. За невиконання (неналежне виконання) умов Д. настає відповідальність на загальних засадах. Однак, ЦК передбачив винятки, які обмежують відповідальність. Якщо дарувальник, якому було відомо про недоліки (особливості) подарованої речі, не повідомив про них обдаровуваного, то він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, шкоду, завдану каліцтвом, (ушкодженням здоров'я) або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Дарувальник має право вимагати розірвання Д. протягом 1 року (якщо на цей момент дарунок збережен) у таких випадках: предметом дарування були нерухомі речі чи особливо цінне майно і обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, членів його сем’ї; обдаровуваний створює загрозу втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; наслідок недбалого ставлення до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, цю річ може бути знищено (пошкоджено). Різновиди Д. дарування: Д. з обов'язком передати дарунок у майбутньому (консенсуальний; письмовий; містить умову про конкретну особу (обдаровуваного), і про конкретний предмет дарування); Д. пожертви (здійснюється для досягнення певної, обумовленої мети; є укладеним із моменту прийняття пожертви (реальний); використання пожертви відповідно до мети, встановленої Д.; використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, в разі смерті (ліквідації) - за рішенням суду).

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та(або) доглядом довічно (ст.744 ЦК). Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та відплатний. Сторони договору:відчужувач (фіз. особа, незалежно від віку та стану здоров'я) та набувач (повнолітня дієздатна фіз. особа або юр. особа). Договір може бути укладено відчужувачем на користь третьої особи. Він належить до договорівдовірчого характеру, оскільки за неможливості подальшого виконання фіз. особою обов'язків набувача задоговором з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача може бути передано за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Для забезпечення утриманням та(або)доглядом може бути відчужено лише житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність. Утримання може здійснюватися в усіх видах матеріального забезпечення, як ідогляд, за домовленістю між сторонами.

Договором має бути здійснено грошову оцінку матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу. Відповідно до ст.602, вимоги щодо довічного утримання (догляду) не підлягають зарахуванню. Строк дії договору дорівнює періоду життя утриманця. Форма договору - письмова, підлягає нотар. посвідченню. Забезпечення захисту інтересів відчужувача: позбавлення набувача права розпорядження майном, переданим йому за договором на праві власності; заборона звернення стягнення на майно набувача протягом життя відчужувача; покладання ризику випадкового знищення (пошкодження) майна на набувача. Відчужувач має право вимагати від набувача: надання йому належного утримання у вигляді матеріального забезпечення та(або) догляду; забезпечення його житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором, якщо це передбачено договором. Обов'язки набувача: надавати належне утриманнята(або) догляд відчужувачеві відповідно до змісту договору; поховати відчужувача в разі його смерті. Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яку було передано за договором.

У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінено. Зобов'язання за договором припиняються у разі: смерті відчужувача (ч.2 ст.755); смерті набувача, якщо він немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем (ст.757); ліквідації юр. особи-набувача. Однак якщо в результаті ліквідації юр. особи-набувача майно, що було передано за договором, перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду); розірвання договору на вимогу відчужувача або третьої особи, якщо набувач не виконує або неналежно виконує свої обов'язки, незалежно від його вини. Причому, відчужувач набуває право власності на майно, яке він передав, а витрати, зроблені набувачем на утримання та(або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню; розірвання договору на вимогу набувача у зв'язку з неможливістю подальшого виконання договору з підстав, що мають істотне значення.

За цим договором одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст.731). Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. Специфічні ознаки: зміст ренти полягає в обов'язку однієї особи надати утримання іншій; відносини ренти мають стабільний характер; характерна ознака ренти - алеаторність (лат. аlеа - випадок), тобто існує ризик, що розмір рентних платежів буде більшим або меншим за вартість відчуженого під виплату ренти майна. Сторонами договору: одержувач ренти та платник ренти. Предметом договору є майно (речі та їх сукупність, майнові права та обов'язки, результати інтелектуальної діяльності та виключні права на них), яке передається під виплату ренти, а також сама рента (у грошовій формі; шляхом надання речей, виконання робіт або надання послуг). До договору ренти, згідно зі ст.734, можуть застосовуватися в субсидіарному порядку загальні положення про купівлю-продаж та про договір дарування. Форма договору - письмова, підлягає нотар.

посвідченню, при передачі нерухомого майна – держ. реєстрації. Способи забезпечення виконання зобов'язань щодо виплати ренти: страхування (обов'язок платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти (ч.3 ст.735)) та застава. У разі передання нерухомого майна одержувачренти набуває право застави на це майно (ч.1 ст.735). Платник ренти має право відчужувати майно (при цьому до набувача переходять обов'язки платника), передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. Різновиди договору ренти - безстрокова рента (постійна) та строкова. Особливості договору постійної ренти: обов'язок виплачувати ренту не обмежується будь-яким строком, зокрема й строком життя або існування її одержувача (право на одержання ренти може переходити у спадщину); ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно, несе платникренти, а у разі передання його за плату - платник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати. Договір постійної ренти припиняється, крім загальних підстав, у разі (ст.740): відмови платника від договору ренти; розірвання договору на вимогу одержувача, якщо: платник прострочив виплату ренти більше ніж на 1 рік; платник порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; платника ренти визнано неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі та в строки, що встановлено договором; в інших випадках, встановлених договором.

Правові наслідки розірвання договору: якщо майно передано безоплатно, то одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати суми ренти; якщо майно передано за плату, то одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна (ст.741). Особливості договору строкової ренти: є підставою виникнення строкових зобов'язань протягом певного строку; зобов'язання можуть припинятися лише платником ренти на загальних підставах; випадкове знищення (пошкодження) майна, переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника рентивід обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати.

46. Поняття права інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гаран­тується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв´язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Окремий розділ Закону України «Про власність» закріплює вихідні положення щодо суб´єктів, об´єктів та встановлює законо­давство, яке врегульовує відносини щодо створення і використан­ня об´єктів права інтелектуальної власності (ст.ст. 40-42).

Разом з тим право інтелектуальної власності складає окре­мий інститут цивільного права. Його норми закріплені у книзі четвертій ЦК України - «Право інтелектуальної власності» (12 глав, які об´єднують 90 статей). Відповідно до статті 418 ЦК Ук­раїни, право інтелектуальної власності - це право особи на ре­зультат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об´єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодек­сом та іншим законом. Навіть розміщення цього інституту в ЦК України одразу за книгою «Право власності та інші речові пра­ва» ще раз засвідчує вагомість суспільної цінності інтелектуаль­ної власності.

Давно відомо, що творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Рівень творчої діяльності у різних країнах неоднаковий. Рівень виробництва, економіки в цілому і, врешті-решт, добробуту людей визначається рівнем розвитку освіти, науки, техніки і культури. Не випадково захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов´язком на­шої держави.

В об´єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які врегульовують відносини щодо створення, використання та захисту об´єктів інтелек­туальної власності.

У суб´єктивному розумінні - це сукупність прав, які на­лежать суб´єкту у зв´язку зі створенням і використанням об´єкту інтелектуальної власності.

Суб´єктами права інтелектуальної власності є особи (твор­ці), чиєю працею створено об´єкт. Це може бути автор твору, винахідник, виконавець та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності, пе­редбачені законом.

До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать: право на визнання людини творцем (автором, ви­конавцем, винахідником тощо) об´єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на пра­во інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об´єкта права інтелектуальної власності. Інші особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть бути передбачені окремим законом. Вони належать творцеві об´єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених за­коном, особисті немайнові права інтелектуальної власності мо­жуть належати іншим особам. Такі права не можуть відчужува­тися, за винятком випадків, передбачених законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об´єкта права інтелектуальної власності; виключ­не право дозволяти використання об´єкта права інтелектуаль­ної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об´єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання та ін.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чин­ними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених законом чи договором. Останні можуть бути при­пинені у випадках, передбачених законом чи договором.

Перелік об´єктів інтелектуальної власності, яким за законом надано правову охорону, викладено у ст. 420 ЦК України. Вони не є вичерпними і з часом можуть доповнюватись.

До об´єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

- літературні та художні твори;

- комп´ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеозаписи, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонуван­ня (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці.

Всі ці об´єкти є різними за походженням, природою створен­ня, тому їм відповідають різні методи законодавчого забезпе­чення. Так, літературні і художні твори, комп´ютерні програ­ми, виконання, фонограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права. Об´єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі і промислові зразки) захи­щаються патентним правом.

Зважуючи на особливості об´єктів інтелектуальної власності, законодавець закріплює їх правове регулювання у різних гла­вах. Так, право інтелектуальної власності на літературний, ху­дожній та інший твір (авторське право) врегульовано главою 36 ЦК України. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мов­лення (суміжні права) врегульовується главою 37 ЦК України і т. д. Окремі глави чинного законодавства закріплюють право інтелектуальної власності на: наукове відкриття; винахід, ко­рисну модель, промисловий зразок; компонування інтегральної мікросхеми; раціоналізаторську пропозицію; сорт рослин, поро­ду тварин; комерційне найменування; торговельну марку; гео­графічне зазначення; комерційну таємницю.

Важливо, що право інтелектуальної власності та право влас­ності на річ не залежать одне від одного. Це положення закріп­лене ст. 419 ЦК України. Перехід права на об´єкт права інтелек­туальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права власності на річ не означає переходу права на об´єкт права інтелектуальної власності. Приміром, особа, яка придбала у власність книгу, звичайно ж не набула прав автора цього твору. Вона стала власником книги, набула право влас­ності на неї. Автором книги є інша особа.

47. Договір про надання послуг

1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 2. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК). Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно. Сторонами договору є повірений - особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель - особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздатні фіз. особи, так і юр. особи. Предметомдоговору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій), які мають бути правомірними, конкретними та здійсненими. Однак повірена особа виконує і фактичні дії - пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна, які підпорядковані меті виконання юр. дій і тому не мають самостійного значення. У договорі може бути визначено строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У дог. може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя.

Повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами. Повірений діє на підставідоручення. Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину. Права та обов'язки повіреного: зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення; має право відхилитися відзмісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит; повинен виконати дане йому доручення особисто; має право передати виконання доручення іншій особі якщо це передбачено договором або повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя; зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання його доручення; зобов'язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдані документи, якщо цього вимагають умови договору та характер доручення; зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Права та обов'язки довірителя: зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення; зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення; зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить; має право в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення; має право знати про передоручення; має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів. Договір припиняється на загальних підставах, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цив. дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного; ліквідації юр. особи-повіреного.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яку їй передала друга сторона (поклажодавець), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦК). Юридичні ознаки договору:односторонній, реальний та безвідплатний. Однак якщо зберігання здійснюється на засадах підприємницької діяльності (професійним зберігачем), то він перетворюється на взаємний, консенсуальний та відплатний. Сторонами за цим договором є поклажодавець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ назберігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, що уповноважена на передачу речі на зберігання. В окремих випадках до поклажедавця та зберігача за деякими різновидами договору зберігання можуть пред'являтись додаткові вимоги. Істотні умови: предмет і строкдоговору. Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, що спрямовані на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об'єкта. Договір зберігання може бути строковим (тобто таким, що укладено на певний визначений у договорі строк) і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке перебуває на зберіганні).

Якщо договір є відплатним, то істотною умовою також є ціна договору. Форма договору зберігання залежить від виду договору і може бути як усною, так і письмовою, в тому числі шляхом видання певних документів (розписка, квитанція чи інший документ), що підписано зберігачем. Змістом договору зберігання є такі, що кореспондують права та обов'язки сторін. До обов'язків поклажодавця належать: обов'язок попередити про властивості речі, яку передано на зберігання, та особливості її зберігання; обов'язок оплатити витрати, що пов'язані зі зберіганням, якщо це обумовлено договором чи законом; обов'язок сплатити за зберіганнявинагороду, за умови, що її та строки її внесення встановлено договором; обов'язок відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 966 ЦК); обов'язок забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. До обов'язків зберігача належать: обов'язок прийняти річ на зберігання у разі, якщо договір консенсуальний; обов'язок зберігати річ упродовж всього обумовленого договором строку або до моменту витребування речі поклажодавцем; обов'язок забезпечувати схоронність речі; обов'язок піклуватися про річ, як про свою власну, якщо зберігання здійснюється безоплатно; обов'язок надавати послуги зі зберіганняособисто; обов'язок не користуватися річчю, яку передано поклажодавцем, а також не передавати її у користування іншій особі; обов'язок негайно повідомляти поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі та отримати його відповідь; обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яку було передано назберігання або відповідну кількість речей того самого роду та якості у разі зберігання речей, що визначені родовими ознаками (іррегулярне зберігання).

За порушення своїх обов'язків сторони повинні нести цивільно-правову відповідальність. До спеціальних видів зберігання належать: складське зберігання; зберігання речей у ломбарді; зберігання цінностей у банку; зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту; зберігання речей у гардеробі організації; зберігання речей пасажира під час його перевезення; зберігання речей у готелі і др.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК). Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатиий. Сторонами договору є комітент (особа, яка дає комісійне доручення) і комісіонер (особа, яка приймає комісійне доручення). Комітентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні організації в межах своєї спеціальної правоздатності. Комісіонер, виконуючи доручення, укладає правочини з третіми особами. Істотними умовами договору є умови про предмет та ціну.

Предметом договору комісії є правочин, який комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента з приводу продажу чи купівлі майна. Тобто предметом договору є юридичні акти (правочини), а не фактичні дії, як, наприклад, у договорах перевезення, зберігання тощо. Майно, з приводу якого може бути вчинено комісійний договір, частіше конкретно визначено у нормативних актах. Крім того, є перелік речей, які не підлягають прийняттю на комісію (наприклад, зброя, боєприпаси (крім мисливської і спортивної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї), бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини та вибухові засоби, отруйні речовини та інші).

Форма укладення договору - письмова. Залежно від виду договору комісійне доручення може бути оформлено різними документами, зокрема, квитанцією, нарядом тощо. Змістом договору коміссії є права та обов'язки сторін. Договір комісії окрім загальнихпідстав припинення договору припиняється також у разі: відмови комітента від виконання договору (ч.1,2 ст.1025); відмови комісіонера від договору, якщо строк не встановлено договором (ч.1 ст.1026); смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи-комісіонера.

(гл.67 ст.979-999) Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фіз. та юр. осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором (Д.) страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фіз. та юр. особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За Д.страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або ін.й особі, визначеній у Д., грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати ін. умови Д. (ст.979 ЦК). Правове регулювання страхових відносин здійснюється гл.67 ЦК, ЗУ "Про страхування" та правилами окремих видівстрахування. Юридичні ознаки Д.: взаємний, реальний, відплатний. Форма Д.: обов'язкова письмова шляхом складання документа, який підписують сторони, або виданням страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Сторонами Д. є страховик (юр. особа) і страхувальник. Страхувальник має право укласти із страховиком Д. на користь третьої особи (застрахованої особи). Істотними умовами Д. є: предмет; страховий випадок; страхова сума; розмір страхового платежу; строки сплати страхового платежу; строк. Предметом Д. можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майновестрахування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Страховий випадок - передбачена законодавством або Д. подія, з настанням якої виникає обов'язок страхової організації виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або ін.й третій особі. Страхова сума - встановлена законодавством чи Д. майнового страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно до умов страхування зобов'язана виплатити відшкодування при настанні страхового випадку. Страховий платіж (внесок, премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові.