Хар.мат.культури

Глиняний посуд – ліпний. Побутували також банко подібні посудини, миски, кухлі, сковорідки. Зброя представлена уламками меча, шаблею, наконечниками стріл. Деталями одягу є бронзові ґудзики і бубонці.

5. Хронологічні рамки

Від другої половини 8 по 10 століття.

46. Старожитності гуннів.

Гуни — східноєвропейський народ ІІ-VI ст. невизначеного етнічного походження.

Археологія не підтверджує переселення великих мас азійських хунну до Поволжжя. На так званому шляху гунів із-під до Волги гуни мертвих не ховали, оскільки «залишків палеосибірського типу майже ніде не було знайдено, за виключенням Алтаю»

Прихильники слов'янського походження гунів, пов'язують їх Черняхівською археологічною культурою. «Черняхівська культура — одне з найбільш яскравих історико- культурних явищ у археології України і всієї Південно-Східної Європи. Розповсюдження на величезному просторі лісостепової і причорноморської зон однорідної культури, близької до культури римських провінцій, піднесення в усіх сферах виробництва, розповсюдження передових методів ведення сільського господарства, нова ідеологія і вірування — все це виділяє її з ряду традиційних східноєвропейських культур і привертає особливу увагу дослідників».

Про потужність державного утворення «черняхівців» свідчить і відсутність оборонних споруд на поселеннях. Відомо всього кілька укріплень, які контролювали на річках важливі переправи. Зокрема, така споруда знаходиться в селі Башмачка Дніпропетровської області, яка повністю досліджена археологами. На сьогодні відомо близько 5000 пам'яток цієї культури в Україні, розкопано і досліджено близько двохсот поселень і могильників.

47. Половецькі старожитності.

Археологічні пам'ятники уточнюють межі розповсюдження кипчаків на Північному Кавказі. Найбільш яскраві з них - кам'яні статуї. На півдні межа поширення половецьких статуй проходить по лінії: верхів'я Кубані - П'ятигорськ і Єсентуки - лівобережжі річки Куми. Безліч «кам'яних баб» виявлено на території Ставропілля. Більшість половецьких статуй в Передкавказзі датується XII-XIII століттями, що свідчить про панування кипчаків в даному регіоні в домонгольську епоху. Північнокавказькі володіння половців були однією з найважливіших складових частин «Дешт-і-Кипчак».

Похоронний обряд: Він характеризується похованням небіжчика з тушею бойового коня або з його опудалом: головою, ногами, хвостом і шкурою, набитою соломою. Кінь зазвичай загнуздав і осідланий, померлий - озброєний і був похований з необхідними знаками відмінності (прикрасами, казанком, запас харчів та ін.) Після виконання всіх ритуалів, пов'язаних зі спорудженням могили, її засипали і над нею споруджували земляний або кам'яний курган.

48. Найвидатніші пам’ятки скіфів, їх характеристика.

«Куль-оба»

Перші згадки про скіфський кам’яний склеп Куль-оба були ще у1820 р. і були випадковими. Згадується, що 12 січня 1821 р. капітан флотилії Патинногті зі своїми матросами фактично відкрив пам’ятник. Відкриття пам’ятника вразило своїм багатством и блиском, великою кількістю дорогоцінних речей (Куль-обчская електровая ваза, золота бляха – олень). У склепі було поховано 3-и людини знатного походження. Розкопками та їх дослідженнями займались: І.О. Стемпковський, П.Д. Брюкса, доктор Мартинович, підполковник Язиков, Є. Шевелєв та ін.

«Чортомлик»

Курган, розташований у 20 км. від м. Нікополя на річці Чортомлик, вперше помітив російський мандрівник 18 ст. В.Зуєв. В

1853 р. археологічна комісія почала розкопки Чортомлицького кургану. Проте розкопки почалися лише 26 травня 1862 р. і проводилися під керівництвом І.Є.Забєліна. Потім у книзі дається коротка інформаційна біографія археолога. Спочатку була відкрита глибино у 12 м. могильна яма, проте могила була пуста. Найбільш значимою знахідкою була золота оббивка футляра для луку та стріл – горита. Були виявлені три ніши з похованнями та багатим інвентарем. Знайдена також відома Чортомлинська амфора. Було виявлено, що в головній могилі був похований цар, а в бокових – його наложниця та слуги. Знахідки Чертомлицького кургану являють собою велику цінність як єдиний археологічний комплекс.

«Солоха»

Курган Солоха, вистою у 18 м., розташований на лівому березі Дніпра, поблизу с. Велика Знам’янка. Дослідження Солохи, за книгою, почалися у 1912 р. і пов’язані з ім’ям І.М. Веселовського. Потім приводиться короткий опис життя відомого археолога. Розкопки велися спочатку два зміни – в 1912 та 1913 рр. Площа могильної ями була приблизно 27 кв. м. Був зроблений висновок, що першочергово курган був багатий. Були припущення, по знахідці золотої голки що тут була похована знатного роду жінка, можливо, скіфська цариця.

В 1913р. були зроблені ще додаткові дослідження, і здійснено відкриття ще однієї могили, у якій був похований скіфський цар. Знайдено було також тайник з особливо цінними речами: срібна обкладинка гориту, 180 бронзових наконечників стріл, позолочена зброя, золоті браслети, золоті бляшки з рельєфними прикрасами, парадний посуд, срібні сосуди, масивна плоска чаша – фіала, грецький бронзовий шолом, поруч з головою царя знайшли золотий гребінь – шедевр давньогрецького мистецтва. Скарби Солохи викликали великий та живий інтерес у всьому світі.

49.Малі Кримська та Нижньодунайська Скіфії.

50. Пізньоскіфські городища Нижнього Дніпра.

51. Археологічні дослідження Ольвії.

Ольвия была основана греческими переселенцами из г. Милета (Малая Азия) во второй четверти VI в. до н.э. на правом берегу Бугского лимана и просуществовала около тысячи лет - до 70-х годов IV в.н.э. Она являлась одним из четырех наиболее крупных античных государств Северного Причерноморья и сыграла огромную роль в истории региона. На протяжении всей своей истории Ольвия была тесно связана с античным миром. В V в. до н.э. ее, вероятно, посетил Геродот, а в конце I в.н.э. - Дион Хрисостом.

В 1794 г. академик П. С. Паллас установил точное местонахождение Ольвии. Однако, систематические археологические исследования здесь начались гораздо позднее, они проводились, в основном тремя поколениями ученых: вначале под

руководством Б. В. Фармаковского (1902 - 1926) и затем Ученого совета, потом учеников Б. В. Фармаковского - Л. М.

Славина (Киев), А. Н. Карасева и Е. И. Леви (Ленинград) - (1936 - 1971 гг., экcпедиция ЛОИА АН СССР- до 1974 г.), сейчас здесь работает современная генерация исследователей под руководством С. Д. Крыжицкого (1972 - настоящее время). Результаты работ под руководством Б. В. Фармаковского регулярно публиковались в "Отчетах Императорской археологической комиссии", "Известиях Императорской археологической комиссии", позднее -"Сообщениях ГАИМК". Основные объекты, которые были раскопаны в то время: оборонительные сооружения города: северные городские ворота IV- III вв. до н.э., фрагменты северной, северо-восточной и западной стен цитадели римского времени, а также богатые жилые кварталы в южной части Нижнего города (участок НГФ), в центральной части Верхнего города (участок АГД); сооружения I- III вв.н.э. на территории цитадели. Были исследованы монументальных сооружения - каменные склепы Зевсова кургана и кургана Еврисивия и Ареты второй половины II в. н.э. Все это позволило установить северную и западную границы

городища и его цитадели, проследить конструкции оборонительных стен эллинистического и римского времени, получить представление о богатых жилых домах эллинистической Ольвии, выяснить общий характер погребальных памятников.

Второй этап. (1936-1971-73 гг.) работы в Ольвии проводились в основном учеными из Киева и Ленинграда. Вначале

археологические исследования возглавлял Л. М. Славин (Киев), затем экспедиция разделилась на киевскую - во главе с Л. М. Славиным, и ленинградскую - во главе с А. Н. Карасевым и Е. И. Леви. Результатами стали открытие теменоса Аполлона Дельфиния и агоры с окружавшими ее зданиями, здания суда, жилых домов V-II вв. до н.э. в. На некрополе Ольвии открывали в основном погребения классического и эллинистического времени.

Третий етап. начался для Ольвийской экспедиции Института археологии НАН Украины с 1972г. и продолжается по настоящее время. Работы экспедиции ЛОИА АН СССР проводились с конца 70-х до начала 90-х годов в незначительных масштабах под руководством В. И. Денисовой. Этот этап характеризует наибольший за все время изучения Ольвии объем публикаций: порядка 30 монографий и сборников статей, а также огромное количество отдельных статей и публикаций в различных изданиях.

С 1926 г. Работы были продолжены к западу и югу от открытых Б. В. Фармаковским и Ф. М. Штительман строительных остатков. Открытито: нескольких десятков землянок и полуземлянок, в основном середины - второй половины VI в. до н.э.

Одной из уникальных для Северного Причерноморья находок, сделанных при проведении этих работ, явился мраморный

фуст колонны ионического ордера. Здесь же открыты остатки водостока V в. до н.э. треугольного сечения из тщательно обработанных известняковых плит.

Участок "Центральный квартал" (руководители работ - вначале Л. М. Славин, затем - Н. А. Лейпунская). Раскопки здесь были начаты еще в 1956 году Л. М. Славиным. С 1972 г. Н. А. Лейпунской здесь были проведены доследования. Квартал раскрыт полностью, имеет пятиугольную конфигурацию, площадь около 3000 кв. м.

52. Археологічні дослідження Херсонесу.

1827 г. Г. Крузе произвел первые раскопки «русской Трои». Регулярные исследования начались в 60-х годах XIX в. С 1888 г. первый К. К. Косцюшко-Валюжинич придал археологическим раскопкам систематический характер. В 1892 г. был открыт музей, носивший название «Склад местных древностей». Собранная им за двадцать лет раскопок уникальная коллекция послужила основой собрания. В 1925 г. в помещениях упраздненного монастыря св. Владимира, находящегося на территории Херсонеса, была развернута экспозиция. В 1978 г. решением Совета министров Украинской ССР Херсонесский музей преобразован в Государственный историко-археологический заповедник. Фонды заповедника насчитывают около 200 тыс. предметов. Здесь собраны коллекции античной и средневековой нумизматики, керамики, лапидарных памятников, стекла, украшений и др. Херсонес Таврический был основан во второй половине V в. до н. э. (422-421 гг.) переселенцами- колонистами, выходцами из древнегреческого города Гераклеи Понтийской, располагавшейся на южном побережье Черного моря. Развалины его - остатки оборонительных стен, жилых построек, общественных зданий, подвалы, колодцы, цистерны, примыкающее к нему кладбище и многочисленные сельские усадьбы за пределами города - лежат на территории современного Севастополя.

53. Стародавній Пантикапей.

Руїни античного міста Пантікапея знаходяться на вершині та схилах гори Мітрідат в центрі сучасної Керчі. Місто згадується в багатьох стародавніх джерелах.

Керч - місто в східній частині Криму на березі Керченської протоки (151300 жителів), місто-герой. Керч є одним з найдавніших міст світу, і в даний час на території знаходиться безліч пам'ятників історії та архітектури, що відносяться до різних епох та культур.

Пантікапей - це столиця Боспорської держави, що існувала в античну епоху на берегах нинішнього Керченського і Таманського півостровів. Назва Пантікапей, можливо, має іранське або фракійське коріння і означає в перекладі рибний шлях. Існує ще інша версія щодо назви. Вважають, що місто назвали на ім'я річки Пантікапей.

Невелика колонія Пантікапей в епоху розквіту Афін набула світового значення. Добробут Афін був тісно пов'язаний з пантікапейськими грецькими колоніями. Афіни пов'язані з Боспором і підтримували стосунки з ним. Ці стосунки позначаються не лише на культурному впливі, але і на внутрішньому устрої міста-держави.

Сліди процвітаючого міста знаходяться в центральній частині сучасної Керчі на горі Мітрідат. Таємничі руїни, старовинні речі, які можна було зустріти буквально на кожному кроці, здавна приваблювали погляди до цих місць освічених людей.

За античними масштабами Пантікапей був великим містом і займав в період розквіту до ста гектарів. Різні люди прибували морем і милувалися пагорбом акрополя з білокам'яними храмами на вершині. На схилах гори на широких терасах красувалися багаті палаци.

За роки розкопок, була зібрана різноманітна колекція амфорного матеріалу, клейм, розписної кераміки всіх типів, монет, знайдено низку безцінних епіграфічних документів, релігію, культуру Боспору. Зараз це самий гарний музей міста - Історико-археологічний. Це один із найстаріших музеїв країни. Він створений в 1826 р. як старовинний музей. Його експонатами стали археологічні знахідки, отримані при перших же археологічних розкопках. На горі Мітрідат для музею було побудовано спеціальне приміщення, що відтворює афінський храм Тезея і зруйноване в Кримську війну при бомбардуванні міста англійськими кораблями. При розкопці тут також знайдено багато прекрасних художніх виробів з дорогоцінних металів, особливо із золота.

54. Стародавній Київ, його дослідження.

Дослідження пам’яток давньоруської та середньовічної археології України. Здійснюється колективом, який впродовж останніх двох десятиліть очолює П.П.Толочко.

Важливим напрямом давньоруської та середньовічної археології, який включае розробку багатьох проблем історіко-культурного, суспільно-політичного, та соціально-економічного змісту, тісно пов’язаних з розвитком Київської Русі та середньовічної України є вивчення стародавнього Києва. Для систематичних та масштабних його досліджень 1970 р. було створено Київську постійно дйючу експедицію, яка згодом набула статусу структурного відділу. Вагомий внесок у вивчення стародавнього Києва зроблено П.П.Толочком, Я.Є.Боровським, М.Ю.Брайчевським, С.О.Висоцьким, В.К.Гончаровим, В.М.Зоценком, Г.Ю.Івакіним, С.Р.Кілієвич, І.І.Мовчаном, М.А.Сагайдаком та ін. Значним досягненням київських археологів було з’ясування характеру масової забудови Києва. Етапними у цьому плані були розкопки 1972—1976 рр. на Подолі, які виявили зрубні будівлі IX—XII ст. (П.П.Толочко, К.М.Гупало, М.А.Сагайдак, В.О.Харламов). Відкриття дерев’яної забудови зробило можливим впровадити метод дендрохронологічного датування (М.А.Сагайдак). Результативні дослідження проведені на пам’ятках монументальної архітектури. Це Успенський собор Київо-Печерського монастиря, його трапезна; церква Спас на Берестові, палаци на Старокиївській горі (В.О.Харламов), Михайлівський Золотоверхий собор, надбрамна церква XII ст. на Видубичах, Кловський храм (І.І.Мовчан, В.О.Харламов), Георгіхвський храм XI ст.(Я.Є.Боровський, М.А.Сагайдак), Золоті ворота (С.О.Висоцький), ротонда XII—XIII ст. (Я.Є.Боровський, П.П.Толочко), Федорівський храм XII ст. (С.Р.Кілієвич, В.О.Харламов). Результати цих досліджень стали основою для відновлення таких визначних пам’яток давньоруського зодчества як Золоті ворота, церква Пирогоща, Махайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор. У комплексному вивченні Києва вагомє місце займало вивчення графіті на стінах архітектурних пам’яток та різних речах. С.О.Висоцьким створено новий епіграфічний корпус — важливе джерело з питань писемності, палеографії, архітектури та хронології комплексів.

Велика увага приділялася і відтворенню світогляду давніх киян й слов’ян загалом — періоду язичництва та проникнення й впроведження християнства (Я.Є.Боровський, М.Ю.Брайчевський, Ю.Г.Писаренко). Ще однією важливою темою в роботі відділу є висвітлення історіко-культурних зв’язків Києва з іншими центрами тогочасного світу, перш за все регіонами Балтики та Візантією (В.М.Зоценко). Чільне місце в дослідженні цих проблем останнім часом посідає нумізматика, особливо середньовічна (.М.Зоценко, Г.А.Козубовський). Відділом давньоруської та середньовічної археології значна увага приділяється дослідженню так званих «малих міст» Київської Русі, котрі входили до Дніпровської, Пороської і Посульської оборонних ліній X—XIII ст. Проведені розкопки на багаьох пам’ятках (Воїнь, Іван-гора, Щучинка, Ходорів, Григоровка, Княжа гора, Сахнівка, Половецький, Жовнино та ін.) дозволили реконструювати систему оборони південноруських земель від кочівницького степу (В.Й.Довженок, В.К.Гончаров, Р.О.Юра, П.П.Толочко, М.П.Кучера) Успішно вивчаються поховальні пам’ятки епохи Київської Русі — курганні та грунтові некрополі, що дало можливість глибше осягнути процеси етнічного розвитку, соціальної диференціації суспільства, поширення християнства у східнослов’янському середовищі (О.П.Моця). В полі зору науковців відділу постійно перебувають питання етно-історичного розвитку Русі (П.П.Толочко, О.П.Моця, О.В.Сухобоков), а також її міжнародні зв’язки (Б.А.Звіздецький, О.П.Моця). Впродовж останнього десятиліття помітне місце посіла тема давньоруського села, де мешкала основна частина середньовічного населення. Розкопки біля сучасних сіл Григорівка та Автуничі дозволили з’ясувати характер і структуру їх взаємодії з містом (О.П.Моця, В.О.Петрашенко). До кола археологічних інтересів все більше входять пам’ятки козацької доби. Роботи на Хортиці, в Чигирині, Суботові, Батурині, Очакові суттєво розшрили наші знання матеріальної культури України XV—XVIII ст., а також значно поповнили експозиції багатьох музеїв України (П.А.Горішній, О.П.Моця, А.О.Козловський, С.О.Біляєва, Л.І.Виногродська).

55. Археологічні дослідження Новгороду.

Широкое археологическое исследование велось Арцеховским и Яниным. В Новгороде хорошо прослеживаются культурные слои, которые в большинстве своём надёжно датируются археологическим материалом. В результате раскопок была открыта Каменная стена, толщиной в 3 метра. На протяжении многих столетий, город вёл оживлённую внешнюю торговлю.

Городское поселение состояло из ремесленников и торговцев, основными постройками в Новгороде были деревянные дома, особенность отстутствия землянок. Раскопками установлено, что жилым было только верхнее помещение, а нижний этаж служил для различных хозяйственных нужд, там хранили инвентарь, запасы продуктов. Дома украшали резьбой по дереву.

В городе применялась дренажная система осушения. К 11 в. относится ранние каменные постройки Новгорода, среди них памятник русского зотчества Софиевский собор. Следы ремесленного производства были открыты во всех концах города, от предметов литейного, кузнецного производства до детских игрушек, много было кузниц.

Мировозрение людей феодальной эпохи было в основе своей религиозным. Однако, в народе прочно жили старые языческие культы. Новгородское монументальое строительство в 14-15 в. развивалось на достижениях прошлого. На слоях 14-15 вв. открыты мастерские сапожников, ювелиров (САША ТЫ ЮВЕЛИР), на воротах Софиевского собора сохранился автопортрет одного из Новгородских ремесленников, чинившего в 14 в. эти ворота.