Характеристика додаткового обладнання холодильних машин

Холодильна машина характеризується оберненою теплосиловою установкою. Коли в тепловій установці робоче тіло здійснює роботу, то в холодильній машині для вироблення холоду робота витрачається на відбирання тепла від холодного тіла і передавання гарячому.

Холодильна є оберненою тепловою машиною, тобто оберненим двигуном, і працює за зворотнім циклом.

До основного устаткування холодильних машин відносять компресори, конденсатори, випарювачі і регулюємі вентилі (дроселі). Ці елементи холодильних машин доповнюються додатковим устаткування: пере охолоджувачами, теплообмінниками, ресиверами, відокремлювачами масла, уловлювачами бруду, осушувачами, фільтрами та ін.

Найбільше застосування одержало охолодження за допомогою холодильних машин (машинне обладнання), при якому використовується принцип киплячих рідких газів.

Холодильна машина – це «кільцева» герметично замкнута система, по якій циркулює один і той же кількість робочої речовини, званого холодильним агентом.

25. Особливості механізму масо передачі в системі газ – рідина. Масообмінні процеси поширені в харчовій промисловості - вони створюють основу багатьох технологічних процесів. Розрізняють масообмінні процеси:

a) у системі газ (пара) — рідина: абсорбція, ректифікація;

б) у системі газ (пара) — тверде тіло: сушіння, адсорбція газів;

в)у системі рідина — тверде тіло:екстрагування з твердих тіл,кристалізація, розчинення;

г)у системі рідина — рідина: рідинна екстракція.

Абсорбція — поглинання компонентів газової суміші рідким поглиначем (абсорбентом), де вони розчиняються певною мірою. Використовують для очищення харчових розчинів. Ректифікація - розділення рідкої суміші на компоненти різної леткості способом багаторазового контактування рідкої і парової фаз. Використовують у спиртовій промисловості для виділення, концентрування та очищення етилового спирту.

Сушіння — процес видалення вологи із вогких матеріалів випаровуванням. Застосовують практично в усіх галузях харч. технології для поліпшення транспортабельності та збереженості харчових продуктів.

Адсорбція — поглинання компонентів газової або рідкої суміші поверхнею твердого тіла (адсорбенту). Застосовують для очищення спиртових сумішей і цукрових сиропів. Процеси абсорбції і адсорбції назив. сорбційними процесами. Зворотний процес — видалення поглинутих речовин — називають десорбцією.

26. Схема ректифікаційної колони.

Ректифікаці́йна коло́на — технологічний апарат, призначений для розділення рідких сумішей, складові яких мають різну температуру кипіння.

У ректифікаційні колони подаються пари рідин, що переганяються. Вони піднімаються знизу, а в режимі протитечії назустріч парам йде рідина, яка конденсується нагорі в холодильнику. Речовина розгонки ректифікаційної колони складається з двох компонентів:

- кінцевими продуктами є дистилятор, що виходить з верхньої частини колони і кубовий залишок.

- менш летючий компонент у рідкому вигляді, що виходить з нижньої частини колони.

27. Поняття процесу перегонка та основні закономірності процесу.

Перегонкою (дистиляцією) - розділення киплячих рідких сумішей різних за леткістю компонентів внаслідок їх часткового випаровування з подальшою конденсацією утвореної пари.

Суміш може складатися з двох або багатьох компонентів. процес часткового одноразового випарювання суміші з подальшою конденсацією пари називають простою перегонкою, конденсат, що утворюється під час простої перегонки, — дистилятом, а залишок вихідної суміші — залишком або кубовим залишком.

Просту перегонку використовують для розділення сумішей, в яких показники леткості компонентів значно різняться, або для попереднього грубого розділення сумішей. Повнішого розділення сумішей на відносно чисті компоненти або на групи компонентів (фракції) досягають багаторазовим повторенням випарювання та конденсації. Такий процес називають ректифікацією.

У харчовій промисловості дистиляцію використовують при виробництві етанолу, коньяку, олії, ароматичних сполук. Застосовують її також у нафтопереробній, хімічній, фармацевтичній промисловості.

28. Класифікація методів перегонки.

Перегонка — це процес розділення багатокомпонентних рідких сумішей на окремі, що відрізняються за складом, фракції. У результаті випаровування над рідиною встановлюється певний тиск пари і рівновага між парою і рідиною. Процес здійснюється частковим випаровуванням рідини і конденсацією пари. В залежності від умов проведення розрізняють:

1) просту перегонку -проводиться при тискові, коли довжина вільного пробігу молекул у багато разів менша, ніж відстань між поверхнями випаровування рідини і конденсації пари;

2) молекулярну перегонку

- виконується при температурах значно менших порівняно з температурою кипіння рідини і при низьких тисках. У цих умовах швидкості випаровування речовин залежать від їх молекулярної маси, довжина вільного пробігу молекул стає сумірною з відстанню між поверхнями випаровування рідини і конденсації пари.

За способами проведення розрізняють:

1) прямоточну (проста) перегонка передбачає розділення речовин при одноразовому випаровуванні і конденсації (при атмосферному тискові використовують: а) для розділення сумішей рідин; б) при відокремленні рідини від розчинених у ній речовин; в) у ході концентрування розчинів; г) для перевірки інтервалу температур кипіння при певному атмосферному тискові з метою ідентифікації і визначення чистоти);

2) протитечійну перегонку.

29. Властивості вологості повітря.Головною складовою повітря є кисень. Постійний його вміст в атмосферному повітрі підтримується завдяки процесам фотосинтезу, коли зелені насадження поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. Важливу роль для життєдіяльності людини відіграє наявність у повітрі вуглекислого газу, який бере участь у регулюванні дихання, кровообігу, газообміну тощо

Для характеристики ступеня зволоженості повітря використовуються поняття абсолютної (D) і відносної (j) вологості повітря. Абсолютна вологість повітря - кількість водяної пари, яка міститься в одиниці об’єму повітря, вона чисельно дорівнює густині водяної пари. Відносна вологість повітря дорівнює відношенню парціального тиску pп водяної пари у ненасиченому вологому повітрі до парціального тиску водяної пари pн.п у насиченому вологому повітрі при одній і тій самій температурі, тобто:

φ = P_п/Р_н.п. * 100.

30. Поняття процесу сушіння та його характеристика.

Сушіння – це процес вилучення вологи з твердих, вологих, пастоподібних та рідких матеріалів шляхом її випаровування та відводу пари, що утворюється. При цьому волога з матеріалу віддаляється шляхом дифузії з внутрішних шарів до поверхні і випаровування її в навколишнє середовище. Сушіння характеризується енергоційним процесом вилучення вологи з матеріалів. Наприклад, на вилучення й кг вологи випаровуванням у багатокорпусній випарній установці питома витрата теплоти становить 0,7-0,8 мДж, для вилучення 1 кг вологи сушінням ці витрати теплоти становить 3-6 мДж.

Сушіння широко застосовується в багатьох харчових та переробних виробництвах і ресторанному господарстві. Процес сушіння все ширше застосовують у харчуванні фруктових порошків, сухарів, консервації залишків харчів тощо. Процес сушіння розрізняє два види: природне та штучне. Природне сушіння проводять на відкритому повітрі без додаткового нагрівання. Штучне сушіння здійснюється в спеціальних сушильних установках з підведенням теплової енергії.

Крім того до сушіння відноситься – контактне сушіння. Контактне сушіння протікає під час безпосереднього стихання нагрітого сушильного агента з вологим матеріалом.

31. Схема барабанної сушарки.

Часто на збагачувальних фабриках використовують барабанні сушарки. Матеріал по завантажувальному лотку 2 подається у обертальний барабан 3, що спирається на котки 4. Всередині барабана установлюють різної форми насадки для кращого контакту матеріалу з гарячими газами, які надходять до барабана з топки 1 і рухаються в тому ж напрямку, що й матеріал. Переміщення матеріалу забезпечується обертанням барабана і його нахилом під кутом 3 - 5º до горизонту. Вологий матеріал при русі розпушується, перемішується насадками і висушується від зіткнення з гарячими газами і нагрітою внутрішньою поверхнею барабана. Сухий матеріал видається з барабана через розвантажувальну камеру 5. Відпрацьовані димові гази надходять у систему пиловловлення і після очищення викидаються в атмосферу.

Переваги барабанних сушарок - велика продуктивність, висока економічність у відношенні витрат тепла і електроенергії, надійність у роботі, простота конструкції і зручність в експлуатації.

Недоліки сушарок - громіздкість конструкції, високі капітальні витрати, кришення (подрібнення) матеріалу при сушінні, тривалий контакт матеріалу з тепловим аґентом (до 40 хв.), забруднення продуктів золою з топки (0,2 – 0,7 %), налипання вологого матеріалу на внутрішню поверхню і насадки барабана.

Барабанні сушарки використовуються на збагачувальних фабриках великої продуктивності.

32. Класифікація собційних процесів. Сорбція - поглинання (вбирання) газів, парів та розчинених речовин твердими тілами або рідинами (сорбентами); це сукупність процесів адсорбції, абсорбції, хемосорбції і капілярної конденсації.

Розрізняють:

адсорбцію – поглинання поверхнею твердого тіла або поглинання на межі розділу рідина – рідина та рідина – газ (пара);

абсорбцію – поглинання всією масою рідини або твердого тіла;

хемосорбцію – поглинання з утворенням хімічної сполуки;

капілярну конденсацію, що виявляється в утворенні рідкої фази в порах та капілярах поглинача.

Поглинаюче тіло - сорбент, поглинуте – сорбат (сорбтив). Виділення з поверхні адсорбента раніше адсорбованих речовин внаслідок зміни стану навколишнього середовища називається десорбцією. Сорбційно-десорбційні процеси рівноважні; рівновага системи адсорбент – розчин визначається коефіцієнтом поділу, який є при даній температурі величиною сталою.

Сорбційні процеси застосовуються в промисловості для очищення хім. продуктів, газів, при збагаченні корисних клпалин тощо. У водних розчинах роль сорбенту часто виконують колоїди. Сорбційні процеси широко використовують у промисловості для очищення хімічних продуктів, вловлювання пари та газів тощо.

33. Поняття процесу абсорбція. Класифікація абсорберів.

Абсорбція – це масообмінний процес поглинання газу (пари) або вибіркового поглинання окремих компонентів з газової (парової) суміші рідкими поглиначами. Компоненти газової (парової) суміші, що абсорбуються, називаються абсортивом, рідкий поглинач – абсорбентом, частина газової (парової) суміші що не абсорбуються – інертом.

Для проведення процесів абсорбції застосовують абсорбент, що володіють вибірковою, селективною спроможністю.

Абсорбцію широко застосовують у харчовій промисловості для таких процесів:

- для насичення води, безалкогольних напоїв пива і деяких пильних вин вуглекислого газу;

- для уловлювання пари етилового спирту з газів, що виділяються під час бродіння в спиртовому і виноробному виробництвах;

- для одержання розчину сірчистої кислоти з сірчаного газу;

- для зменшення вологості повітря в сховищах, складських приміщеннях, лабораторному обладнанні з використанням абсорберів – концентрованих кислот.

- для охорони навколишнього середовища на їх шкідливих викидів промислових підприємств.

Класифікація процесу абсорбції (поглинання) газоподібного аміаку з водою і десорбції водо аміачного розчину лежать в основі роботи абсорбційної холодильної машини.

Усі абсорбенти є апаратами безперервної дії.

34. Загальні відомості про процес кристалізації.

Кристалізація – це процес виділення твердої фази у вигляді кристалів з розчинів і розплавів.

Кристали – це однорідні тіла різноманітної геометричної форми, обмежений пласкими гранями. Кристали, що містять молекули води називають кристалогідратами.

Способами кристалізації здійснюється такі процеси харчової технології:

1) виділення твердих розчинених речовин з розчинів;

2) затвердіння розплавів;

3) розподіл сумішей речовин на фракції збагачення яких-небудь компонентом, а інколи на практично чисті компоненти;

4) глибоке очищення речовин від домішок.

Кристалізація застосовується під час: виробництва цукру, кухонної солі, глюкози, згущеного молока, кондитерських виробів тощо. Маргарину та інших продуктів.

35. Загальні відомості про процес екстрагування.

Екстрагування (витягаю, вилучаю) - розділення суміші речовин на складові частини за допомогою розчинника, в якому вони розчиняються неоднаково. Застосовують у хімічній, фармацевтичній, харчовій промисловості. Механізм екстрагування включає проникнення екстрагента в пори твердого матеріалу, розчинення компонента, який є ціллю екстрагування, перенесення речовини, що екстрагується з глибини твердої частини до поверхні розділу фаз (молекулярна дифузія); перенесення речовини від поверхні розділу фаз в об'єм екстрагента (конвективна дифузія). Швидкість екстрагування визначається рушійною силою процесу, сумарним опором на всіх стадіях, співвідношенням маси екстрагента і рідини у твердій фазі, при збільшенні чого зростає рушійна сила, але утруднюється і дорожчає подальше виділення цільового компонента. Екстрагент повинен легко регенеруватися, бути селективним, порівняно дешевим. Таким вимогам відповідають вода, етанол, бензин, бензол, ацетон, розчини кислот, солей і лугів.

Екстрагування здійснюється в спец. апаратах - екстракторах. Екстрагування використовується для вилучення сполук рідкісних металів (урану з руд і інш.).

36. Поняття процесу ферментації. Ферментативні реакції.

Ферменти - клас білків, що прискорюють біохімічні реакції. Ферментаційний процес складається з наступних основних стадій: 1) приготування посівного матеріалу, 2) ферментації. Відомо більше 2тис. ферментів. Вони становлять собою прості (одно-) чи складні (двокомпонентні) білки. Складні білки містять небілкову частину. Іноді відсутність вітамінів у їжі людини та тварин спричинює зниження чи втрату активності тих ферментів, до складу яких вони входять. Ферментації (бродіння) - метаболічний процес, що протікає з виділенням енергії, в результаті якого молекули цукру і крохмалю без надходження повітря розкладаються на вуглекислий газ і етанол (як при анаеробного дихання). Цей процес каталізується за допомогою ензимів. Зазвичай він протікає в мікроорганізмах (у дріжджах). Ферментація застосовується при виготовленні тіста для хліба, у виноробстві і пивоварному справі, для витримки сиру.

37. Історія розвитку науки про гідравліку.

Гідравліка – це наука, яка вивчає закони рівноваги і руху рідин, а також способи застосування цих законів для розв’язання конкретних технічних завдань.

Гідравліка складається з двох основних частин: гідростатики, яка вивчає закон рівноваги рідин, та гідродинаміки, де розглядаються закони руху рідин.

Першим законом гідравліки, який установлює кількісний зв’язок між окремими елементами явищ, вважається загальновідомий закон Архімеда. Цей закон був установлений великим стародавнім математиком і механіком Архімедом за 250 років до н. е.

Великий внесок у розвиток гідравліки зробили вчені XVI та XVII ст. Нідерланський учений Сімон Стевін встановив правила визначення тиску рідини на стінки і дно посудини. Ще засновником гідравліки як науки заслужено вважається Даниїл Бернуллі – великий вчений, дійсний член Петербузької Академії наук.

38. Основні відомості про гідростатичний тиск.

У гідростатичному тиску розглядається рідина, яка перебуває у відносному чи абсолютному спокої.

Під відносним спокоєм окремі частинки рідини, залишаючись у спокої одне відносно одного, переміщуються разом з посудиною, в якій міститься рідина.

Під абсолютним спокоєм, розуміють стан рідини, коли вона рухається відносно Землі і резервуара.

У гідростатичному тиску вивчаються закони рівноваги рідини, яка перебуває під дією внутрішніх і зовнішніх сил, а також рівноваги тіл, занурених у рідину.

У будь-якому розглядовуваному об’ємі сили, що діють на певний елемент рідини, поділяють на масові й поверхневі.

Масові (об’ємні) сили – це прикладені безпосередньо до часточок рідини, яка заповнює певний об’єм (сили тяжіння).

Поверхневі сили – це ті, що діють лише на поверхню виділеного об’єму рідини (тиск твердого тіла на рідину, яка його обтікає; тертя рідини об поверхню тіла та ін.).

Відношенням нормальної сили ∆Р до площини ∆А, на яку вона діє, називають середнім гідростатичним тиском:

P _cp= ∆P/∆A = pgh.

Рівняння гідростатичного тиску описується між рівнодійною зовнішніх масових сил тяжіння pgh і внутрішнім поверхневими силами тиску p, прикладеними в точці на глибині h.

Гідростатичний тиск завжди діє по внутрішній нормалі до площинки.

39. Метод вимірювання тиску.

Метод вимірювання тиску різноманітні, як і конструкції приладів, призначених для цього.

Прилади для вимірювання тиску мають назву манометрів. За призначенням їх поділяють на барометри - для вимірювання атмосферного тиску, вакуумметри, що вимірюють розрідження газів відносно атмосферного тиску, і манометри, які вимірюють тиск, вищий за атмосферний.

За принципом дії манометри поділяють на рідинні і пружні.

Рідинні манометри. Рідинний манометр являє собою U- подібну трубку, частково заповнену водою або ртуттю. У манометрах із запаяним коліном різниця рівнів ртуті в обох колінах безпосередньо дає абсолютний тиск у міліметрах ртутного стовпа.

Найпростішим рідинним приладом є п’єзометр. Він складається з скляної трубки 2 невеликого діаметра. Верхній кінець її відкритий і сполучається з атмосферою, а нижній – з резервуаром 1, в якому міститься рідина під тиском р (вищим за атмосферним). Під дією тиску рідина з резервуара піднімається по п’єзометричній трубці вгору на деяку висоту h, яка називається п’єзометричною висотою. Вона характеризує наднормальний тиск р ц посудині й є мірою для визначення його величини:

p = pgh.

Атмосферний тиск р_о визначається за барометром, а значення h відлічується по шкалі п’єзометра.

П’єзометр – це дуже точний прилад. Для застосування п’єзометра спочатку вимірюється тиск не вище 0,5 ат = 50 кПа = 0,05 МПа.

Пружні манометри. Пружинні манометри є основною частиною манометра порожнистого металевого трубки 1. Один її кінець запаяний і з’єднаний з механізмом 2, на якому укріплена стрілка, що ковзає по круглому циферблату. Другий кінець трубки сполучається з досліджувальним об’ємом через ніпель 3.

Схема пружинного манометра.

40. Рівняння Бернуллі для потоку реальної рідини.

Рух рідини в трубах буває ламінарним, або турбулентними. При ламінарному режимі руху в’язкості рідини в круглій циліндричній трубі до її стінок «прилипає» досить тонкий шар рідини, швидкість руху якого на стінках труби дорівнює нулю.

Рівняння Бернуллі для потоку реальної рідини діляться на такі головні етапи:

1) При виведенні рівняння Бернуллі для струминки ідеальної рідини швидкості v в усіх точках поперечного перерізу ст₁ уминки вважали однаковими. Член рівняння v² / (2g) відбивав дійсну питому енергію струминки.

У потоці реальної рідини швидкості в різних точках поперечного перерізу різні, і для розрахунку беруть середню швидкість. В рівняння Бернуллі для потоку реальної рідини вводять поправочний коефіцієнт ᾳ > 1.

2) Під час руху реальної рідини частина енергії витрачається на подолання різних опорів рухові рідини. Тому в рівняння Бернуллі введемо поправочний член h_пов, що враховує втрати напору на деякій ділянці 1-2.

Де a – поправочний коефіцієнт, який визначають дослідно. Для ламінарного режиму течії рідини в круглій трубі а = 2, а для турбулентного режиму а = 1,04…1,13; h_пов – повна втрата напору. Вона складається з лінійних втрат h_л і втрат на місцеві опори h_м:

h_пов = h_л + h_м.

41. Поняття про гідравлічний удар.

Гідравлічний удар – це комплекс явищ, що відбуваються в рідині під час різкого зменшення швидкості її течії. В рідині утворюється затухаючий коливальний процес чергування різкого підвищення й зниження тиску.

При гідравлічному ударі в рідині відбувається процес почережного різкого підвищення і зниження тиску, який завдяки в’язкості рідини швидко затухає.

Значення стрибка тиску ∆р при повній зупинці рідини в місці виникнення гідравлічного удару визначають за формулою, виведеного російським ученим М. Є. Жуковським:

∆р = pvc,

де р – густина рідини; v – швидкість руху рідини до встановлення засувки; с – швидкість поширення ударної хвилі, яка звичайно близька до швидкості поширення звуку в цій рідині.

Чим вища стисливість рідини, тим нижча швидкість поширення ударної хвилі в ній, а отже, й ∆р в формулі.

Іноді встановлюють перед засувками повітряні ковпаки або пружинні компенсатори, які сприймають підвищений тиск і локалізують поширення гідравлічного тиску.

42. Основні поняття про насоси.

Насос — гідравлічна машина, призначена для створення потоку рідкого середовища, яка перетворює механічну енергію приводу насоса у кінетичну енергію та енергію тиску рідини. Робота насоса характеризується його подачею, напором, потужністю, коефіцієнтом корисної дії та частотою обертання.

Насоси широко використовують в усіх галузях народного господарства: в машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості, гідромеханізації земляних робіт і в багатьох інших галузях техніки.

Робота насоса характеризується його подачею Q, напором H, висотою всмоктування h_вс, потужністю двигуна N і коефіцієнтом корисної дії (к. к. д.) η.

43. Характеристика об’ємних насосів та регулювання їх подачі і напору.

Об'ємні насоси — це насоси, в яких рідина переміщається за рахунок періодичної зміни об'єму робочої камери, що поперемінно сполучається з вхідним і вихідним патрубками насоса. До них відносяться поршневі, пластинчасті, мембранні, гвинтові, шестеренчасті, перистальтичні. Напір насоса – різниця повних питомих енергій середовища, яке перекачують, при виході з насоса та на вході в насос (вимірюють у метрах).

Поршневі насоси широко застосовуються в багатьох галузях народного господарства: для перекачування холодних і гарячих нафтопродуктів, їдких рідин (кислот, глини, грязі тощо).

Крім того, ще застосовується дискові поршні. Їх ще називають поршневими насосами.

Недоліками поршневих насосів є: 1) тихохідність насоса, великі габарити і маса машин; 2) неможливість з’єднання поршневого насоса з швидкохідним двигуном; 3) непристосованість для регулювання подачі при певному числі подвійних ходів.

Подача насоса. Подачу поршневого насоса однобічна дія визначається за формулою:

Q = aA₁nsi,

де а – коефіцієнт подачі; А₁ – площа перерізу поршня, м; s – хід поршня, м; n – частота обертання вала, с^-1; і – число циліндрів.

Напір насоса. Щоб перекачати рідину з нижнього резервуара 4 по всмоктувальній 3 і нагнітальній 2 трубах до напірного бака 1, двигун має передавати рідині потрібну енергію, тобто створити напір насоса.

Напором насоса називають прирощення питомих енергій потоку рідини на вході й виході з насоса, виражене в метрах стовпа перекачувальної рідини.

44. Види і призначення палива.

Па́ливо — це горючі природні або штучні тверді, рідкі або газоподібні речовини, які при спалюванні слугують джерелом теплової енергії. Основною складовою частиною яких є вуглець.

Види палива (за агрегатним станом) діляться на:

- тверде (вугілля, торф, дрова);

- рідке (нафта);

- газоподібне (природний газ);

Види палива (за походженням) діляться на:

- природне – це добуте в такому вигляді, яке воно утворилося в природі;

- штучне – це добуте внаслідок переробки природного палива.

За призначенням паливо діляться на:

- енергетичне (те, яке використовують для виготовлення теплової енергії);

- технологічне – це високо подібне паливо і коксівне вугілля;

- місцеве (за міцним випробуванням);

- привізне.

45. Склад і теплотехнічні властивості палива.

До складу палива входять:

1) пальна маса;

2) волога (баласт);

3) мінеральні домішки.

Робочим складом палива називають склад палива, в якому його подають у топку. Крім того розрізняють сухий, пальний і органічний склад маси палива. Склад кожної маси позначають відповідним надрядковими індексами.

1) Пальна маса. До пальної маси палива входять елементи, що утворюють органічні речовини: вуглець (С), водень (H), сірка (S), кисень (О) і азот (N).

2) Волога (Баласт). До баласту входять вода і мінеральні домішки. Баласт зменшує об’єм корисної частини палива, що спричинюють додаткові витрати на транспортування, розмел, навантажувально-розвантажувальні операції, погіршує займистість і уповільнює процес горіння, збільшує об’єм продуктів згоряння і знижує температуру горіння. Волога в паливі шкідлива не лише тому, що вона зменшує об’єм корисної частини палива, а й тому, що в зоні горіння вона перетворюється на пару.

Теплотехнічні властивості палива. Питомою тепловою згоряння палива називають величину, яка дорівнює відношенню теплоти, що виділялась під час повного згоряння палива, до маси (1 кг або 1 м³) цього палива (q^р кДж/кг або q^р кДж/кг³). Розрізняють найвищу q^p_в і найнижчу q^р_н питому теплоту згоряння палива.

Умовне паливо. Умовним паливом називають паливо, питома теплота згоряння легко дорівнює 2,93 Х 10⁴ кДж/кг, або 3 * 10⁴ кДж/кг.

Коефіцієнт надлишку повітря. Згоряння палива буває повним і неповним.

Повним згорянням називають таке, коли пальні елементи палива згоряють повністю, зреагувавши з киснем за такими реакціями:

С + О₂ = СО₂; 2H₂ + О₂ = 2Н₂О.

В результаті цих реакції виділяється теплота, яку можна добути внаслідок згоряння вуглецю і водню. У продуктах згоряння залишаються лине не здатні горіти речовини: вуглекислота СО₂ та пара води Н₂О.

Неповним називають згоряння, коли в продуктах згоряння залишаються пальні елементи і частинки незгорілого палива.

46. Характеристика рідкого палива.

Як паливо можуть бути використані всі ті речовини, які під час згоряння виділяють велику кількість теплоти, не створюють шкідливих умов для присутніх і застосовування яких для добування теплоти є економічно вигідним.

Рідке паливо ділиться на:

1) природне (нафта);

2) штучне (результат переробки нафти і твердого палива виробничим шляхом).