Соціально-економічний розвиток Галицько-Волинського князівства

Економіка Галицько-Волинського князівства була переважно натуральною. В її основі лежало сільське господарство. С\г культурами були переважно овес і жито, менше пшениця і ячмінь. Було розвинуте тваринництво, бортництво, мисливство і рибалка. Серед ремесел ковальство, гончарство, обробка шкіри, зброярництво, ювелірна справа і ливарництво. Галицько-Волинське князівство, поряд з Кримом, було єдиним регіоном, який постачав сіль. Торгівля у Галицько-Волинських землях не була розвинута належним чином. Більшість виготовленої продукції йшла на внутрішнє споживання. Відсутність виходу до моря і великих річок, заважали веденню широкої міжнародної торгівлі. Галицько-Волинське князівство експортувало переважно сіль, хутро, віск, зброю, а інколи збіжжя. Товарами імпорту були київські художньо-ювелірні вироби, литовські хутра, західноєвропейська вовна, сукно, зброя, скло, мармур, золото та срібло, а також візантійські і східні вина, шовк та спеції. Державна скарбниця поповнювалася за рахунок збору данини, податків, мит з населення, війни.

Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося з станів, приналежність до яких визначалась як родоводом так і родом занять. Соціальну верхівку утворювали князі, бояри, духовенство. Князь вважався сакральною особою, «володарем, Богом даним» та головою війська. Мав право надавати підлеглим угіддя за службу, а також позбавляти їх земель та привілеїв за непослух. У державних справах князь покладався на бояр, місцеву аристократію. Великі старші бояри складали управлінську верхівку і «старшу дружину» князя. Вони володіли «батьківщинами». Їхні сини «отроки», або молодші бояри, складали «молодшу дружину» князя і служили при його дворі. Керівництво духовенства було представлено шістьма єпископіями. Ці єпископії володіли великими угіддями поблизу цих міст. Окремо від князів і бояр існувала група міських адміністраторів, які контролювали життя міста. Поряд з ними у місті жили «прості люди», так звані «горожани» або «містичи». Вони були зобов'язані сплачувати податки на користь князів і бояр. Найчисельнішою групою населення у Галицько-Волинському князівстві були «прості» селяни — «смерди».