Стаття 120. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов’язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

2. Витрати, пов’язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Допомога захисника, залученого для здійснення захисту за призначенням у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, надається за рахунок коштів Державного бюджету України і є безоплатною для підозрюваного, обвинуваченого. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законодавством.

1. Правова допомога – це надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 червня 2011 року «Про безоплатну правову допомогу»). У сенсі коментованої статті право на правову допомогу мають захисники обвинувачених і представники потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів.

2. Потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі мають право на різновиди безоплатної вторинної правової допомоги, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 2 ст. 13 Закону України від 2 червня 2011 року «Про безоплатну правову допомогу». При цьому слід враховувати, що вони повинні належати до однієї із категорій суб’єктів надання такої правової допомоги, визначених ст. 14 цього Закону.

3. Цим Кодексом регламентоване право підозрюваного, обвинуваченого на надання правової допомоги (ч. 3 ст. 20) і послуг перекладача (пункти 3 і 18 ч. 3 ст. 42) безоплатно за рахунок держави.

Про право адвоката у разі його участі у кримінальному провадженні за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість отримувати оплату праці за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, йдеться у Законі України «Про адвокатуру» (ч. 2 ст. 12).

4. Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави (далі – Порядок) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 539).

Згідно з цим Порядком підставою для оплати праці адвокатів з надання правової допомоги громадянам, звільненим слідчим, прокурором чи судом від оплати правової допомоги у зв’язку з їхньою малозабезпеченістю, а також у разі, коли адвокат за їх призначенням брав участь у досудовому провадженні чи розгляді кримінальної справи судом, є постанова слідчого, прокурора, ухвала суду чи постанова судді та оформлена ними довідка про участь адвоката у справі (п. 1).

Копія постанови, ухвали про звільнення громадянина від оплати правової допомоги або про призначення адвоката та довідка про його участь у провадженні подаються керівнику адвокатського об’єднання (адвокату, якщо він працює індивідуально), який складає довідку-розрахунок у трьох примірниках. Один примірник довідки-розрахунку керівник адвокатського об’єднання (адвокат) надсилає слідчому, прокурору чи суду для приєднання до матеріалів провадження, другий використовується для проведення оплати, третій зберігається у справах адвокатського об’єднання (адвоката) (п. 2 Порядку).

5. Оплата праці адвокатів здійснюється згідно з Порядком за рахунок коштів державного бюджету в розмірі 2,5 відсотка мінімальної заробітної плати за годину роботи адвоката при провадженні дізнання, досудового слідства чи розгляді кримінальної справи судом (п. 3).

6. У разі коли адвокат надавав правову допомогу підозрюваному, обвинуваченому під час досудового провадження чи розгляду кримінальної справи судом за призначенням, то при визнанні громадянина винним у вчиненні злочину і за відсутності підстав для звільнення його від оплати за правову допомогу відшкодування витрат покладається на засудженого (п. 4 Порядку).

Якщо підозрюваний, обвинувачений відмовився від адвоката, а участь останнього як захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою, то кошти для відшкодування витрат на оплату праці такого адвоката з його підзахисного не стягуються.

7. Безоплатна правова допомога – правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 червня 2011 року «Про безоплатну правову допомогу»).

Частина 3 коментованої статті передбачає, що безоплатна допомога надається захисником підозрюваному, обвинуваченому лише за рахунок коштів Державного бюджету України. Дане положення узгоджується і з ч. 2 ст. 29 Закону України від 2 червня 2011 року «Про безоплатну правову допомогу», згідно з якою фінансування безоплатної вторинної правової допомоги здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету України. Підозрюваний, обвинувачений можуть скористатися безоплатною правовою допомогою як напряму через адвоката, так і через центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що функціонують при головних управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Стаття 121. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження

1. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, – це витрати обвинуваченого, підозрюваного, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника, представника потерпілого, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, виплатою добових (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також втрачений заробіток чи витрати у зв’язку із відривом від звичайних занять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять – пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

2. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження підозрюваного, обвинуваченого, він несе самостійно.

3. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження захисника, несе підозрюваний, обвинувачений.

4. Витрати, пов’язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження представника, несе особа, яку він представляє.

5. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Витрати захисника обвинуваченого і представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача на прибуття до місця досудового розслідування або судового провадження обвинувачений та потерпілий покривають самостійно.Верховний Суд України визначив, що до судових витрат не повинен включатися середній заробіток, який зберігається за місцем роботи за свідками, потерпілими, перекладачами, експертами, спеціалістами, понятими за час, витрачений у зв’язку з явкою за викликом (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 року № 12).2. Прибуття захисника обвинуваченого до місця досудового розслідування або судового провадження хоча і не є у прямому сенсі наданням правової допомоги, але витрати, пов’язані із цим, підлягають компенсації за рахунок Державного бюджету України у випадках, передбачених ч. 3 ст. 120 цього Кодексу.3. За судовим рішенням компенсуються витрати захисника обвинуваченого, якому правова допомога надається безоплатно, на прибуття до місця досудового розслідування або судового провадження та витрати обвинуваченого, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, його захисника і представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, що пов’язані із втратою ними заробітку та за відрив їх від звичайних занять.4. Визначення граничного розміру компенсації за судовим рішенням витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження, покладено на Кабінет Міністрів України.

Стаття 122. Витрати, пов’язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів

1. Витрати, пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Витрати, пов’язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

3. Потерпілим, цивільним позивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять – пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

4. Експертам, спеціалістам, перекладачам оплачуються проїзд, а також добові в разі переїзду до іншого населеного пункту. Експертам, спеціалістам і перекладачам повинна бути сплачена винагорода за виконану роботу, якщо це не є їх службовим обов’язком.

5. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Порядок і розміри витрат, про які йдеться у ч. 1 коментованої статті, визначаються Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 (із змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 869 від 26 липня 2001 р., № 590 від 27 квітня 2006 р., № 870 від 26 червня 2007 р., № 115 від 11 лютого 2010 р.).2. Проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України (ч. 2 ст. 15 Закону України від 25 лютого 1994 року «Про судову експертизу»).3. Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень у кримінальному провадженні державними спеціалізованими установами, судово-медичними та судово-психіатричними установами на замовлення підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, їх захисників, законного представника, потерпілого, його представника здійснюється за рахунок замовника (ч. 4 ст. 15 Закону України від 25 лютого 1994 року «Про судову експертизу»).4. Право потерпілого безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження, передбачене п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК.5. Розмір процесуальних витрат, необхідних для екстрадиції, у певних випадках може бути підставою для відмови від екстрадиції. Так, якщо видача особи іншій державі буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції, уповноважений (центральний) орган України має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави (ч. 4 ст. 573 КПК).

Стаття 123. Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів

1. Витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Граничний розмір витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Усі витрати, пов’язані із зберіганням і пересиланням речей і документів слідчими, прокурорами і суддями (судом) покладає на себе держава. Зберігання і пересилання речей і документів іншими учасниками процесу, зокрема стороною захисту, здійснюється за власний рахунок.2. У разі, коли витрати органів досудового розслідування, прокуратури і суду по забезпеченню спеціальних умов зберігання речових доказів є співмірними з їх вартістю, зазначені органи повинні діяти у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 100 КПК.

Стаття 124. Розподіл процесуальних витрат

1. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

2. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

3. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, Верховний Суд України, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат.

1. У ч. 1 коментованої статті мова йде лише про відшкодування за рахунок обвинуваченого процесуальних витрат потерпілого. Про відшкодування (компенсацію) шкоди, спричиненої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, див. коментар до глави 9 цього Кодексу.2. За відсутності у обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбаченому ст. 1177 Цивільного кодексу України.3. У кримінальному провадженні щодо неповнолітнього суд може покласти процесуальні витрати на батьків, опікунів або піклувальників.4. Ухвалення судом обвинувального вироку із звільненням від покарання не є підставою для звільнення засудженого від відшкодування процесуальних витрат на користь держави.5. У разі засудження у одному кримінальному провадженні декількох осіб процесуальні витрати підлягають стягненню у долевому порядку з урахуванням вини, ступеня відповідальності і майнового стану кожного.6. У разі неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття на спеціаліста судом покладаються всі витрати, пов’язані з оголошенням перерви у судовому засіданні (ст. 72 КПК).7. Вищестоящий суд під час перегляду судових рішень в апеляційному і касаційному порядку, за нововиявленими обставинами, або Верховний Суд України вправі змінити рішення чи постановити нове. Якщо новим рішенням вищестоящий суд виключає епізоди обвинувачення або виправдовує окремих осіб, то процесуальні витрати, пов’язані із збиранням і зберіганням предметів і документів, приймаються на рахунок держави.8. Вирішуючи питання про розподіл процесуальних витрат у справах приватного обвинувачення, суд повинен перевірити, чи не об’єднані у одному кримінальному провадженні зустрічні приватні обвинувачення.

Стаття 125. Визначення розміру процесуальних витрат

1. Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

1. Розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК), причому обов’язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат закон покладає на сторону, що їх надає (ч. 2 ст. 92 КПК).

2. Ухвалити остаточне рішення щодо розміру процесуальних витрат має право лише суд.

3. Учасники кримінального провадження мають право звернутися до суду із клопотанням щодо визначення розміру процесуальних витрат. Суд вправі вимагати від цих учасників надання документів на підтвердження розміру таких витрат.

4. Визначенню розміру процесуальних витрат сприяє вимога, адресована слідчому і прокуророві (п. 8 ч. 2 ст. 291 КПК) щодо необхідності зазначити їхній розмір у обвинувальному акті.

Стаття 126. Рішення щодо процесуальних витрат

1. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

2. Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

1. Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у рішенні, що є кінцевим у конкретному кримінальному провадженні. Такими рішеннями є вирок, ухвала (наприклад, ухвала про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні).

2. Ухвалюючи вирок чи ухвалу, суд повинен вирішити, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому обсязі (п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК).

3. Рішення щодо процесуальних витрат викладається у резолютивній частині вироку суду першої інстанції (п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК).

4. Рішення про розподіл процесуальних витрат викладається в ухвалі суду апеляційної інстанції (п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК) і в ухвалі суду касаційної інстанції (п. 3 ч. ’1 ст. 442 КПК).

[1] Практика розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбачено ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення) // Вісник Верховного суду України. – 2010. – № 1.