адвоката;

8) Генерального прокурора України, його заступника.

1. Згідно зі ст. 21 Конституції України усі люди є рівними у своїх правах. Однак у главі 37 КПК встановлені суттєві винятки із загальних правил кримінального провадження щодо певних категорій осіб. У коментованій статті зазначені категорії за особливостями діяльності, виконуваної ними поза межами кримінального провадження, класифікуються на чотири групи: 1) посадові особи виборних державних органів і органів місцевого самоуправління (народні депутати; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Голова Рахункової палати, його перший заступник, заступник, головний контролер та секретар Рахункової палати; депутати місцевих рад); 2) посадові та інші особи судової влади (судді Конституційного Суду України, професійні судді, а також присяжні і народні засідателі на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидати у Президенти України; 4) посадові особи правоохоронних органів (Генеральний прокурор та його заступник); 5) адвокати.

2. Під час застосування статей глави 37 слід зважати на те, що особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб встановлені не лише цією главою, а й відповідними статтями інших глав цього Кодексу, а також інших Законів України («Про прокуратуру», «Про адвокатуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про вибори Президента України», «Про статус народного депутата України» тощо).

3. Кандидати у народні депутати і кандидати у депутати місцевих рад, представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини під категорію осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, не підпадають.

4. Для вирішення питання про застосування норм коментованої глави щодо суб`єктів, зазначених у цій статті, необхідно чітко встановити чи перебуває особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження на певний час у зазначеному правовому статусі.Так, повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присяги особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата (ч. 1 ст. 2 Закону України від 17 листопада 1992 року «Про статус народного депутата України»).Однак, Конституційний Суд України визначив, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень частини третьої статті 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень. Якщо громадянина обрано народним депутатом України після пред’явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину чи після арешту, подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на притягнення його до кримінальної відповідальності або арешт. Такий підхід забезпечує реалізацію принципу рівності всіх народних депутатів України щодо гарантій депутатської недоторканності (абз. 5 п. 4 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність); п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року № 12-рп/2003 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності). Народному депутату гарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень (ч. 1 ст. 27 Закону України від 17 листопада 1992 року «Про статус народного депутата України»).За загальним правилом повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання (ч. 2 ст. 2 Закону України від 17 листопада 1992 року «Про статус народного депутата України»). Про дострокове припинення повноважень народного депутата України див. статті 4 і 5 цього Закону.5. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч. 2 ст. 80 Конституції України). Це означає, що народний депутат України і після припинення депутатських повноважень не може бути притягнений до юридичної відповідальності за зазначені дії.6. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень (ч. 2 ст. 7, ч. 3 ст. 20 Закону України від 23 грудня 1997 року «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України. Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою Верховної Ради України (ч. 5 ст. 9 цього ж Закону). Він призначається строком на п’ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України (ст. 5 Закону України від 23 грудня 1997 року «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

7. Коментована глава не стосується випадків притягнення до юридичної відповідальності Президента України, бо воно здійснюється згідно з процедурою імпічменту, передбаченою ст. 111 Конституції України.

Конституційний Суд України визначив, що під поняттями «право недоторканності людини» та «право недоторканності Президента України» розуміються різні конституційні інститути. Суттєві властивості цього права Президента України надають йому ознак посадово-функціонального імунітету, що зумовлено публічно-правовим статусом Президента України, встановленим виключно Конституцією України. Право недоторканності Президента України не може бути скасоване, призупинене або обмежене шляхом порушення проти нього кримінальної справи і переслідування у порядку кримінального судочинства. Разом з тим Конституційний Суд України зазначає, що право недоторканності Президента України має обмеження в часі і діє, відповідно до Конституції України, лише на час виконання ним повноважень (п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 року № 19-рп/2003 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України)[1]. Це означає, що Президента України після завершення його повноважень може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, а також вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та здійснено інші заходи, передбачені кримінальним процесуальним законом.

Встановлена Конституцією України процедура імпічменту є єдиним способом притягнення Президента України до конституційної відповідальності і за своєю правовою природою не аналогічна обвинуваченню особи відповідно до норм Кримінального-процесуального кодексу України. Тому немає підстав вважати досудовим слідством проведення розслідування тимчасовою слідчою комісією, яка створюється парламентом. У разі порушення кримінальної справи проти глави держави на нього поширювалася б юрисдикція уповноважених органів протягом усього періоду досудового слідства та розгляду справи в судах, що позбавило б його права недоторканності та можливості належним чином виконувати покладені на нього конституційні повноваження (п. 4 Рішення Конституційного Суду України у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента України).

8. Главою 37 цього Кодексу урегульовані особливості кримінального провадження, що стосуються здійснення повідомлення про підозру, затримання, обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту. Усі інші правила кримінального процесуального закону застосовуються у справах щодо категорії осіб, визначених коментованою статтею, без будь-яких винятків.

Стаття 481. Повідомлення про підозру

1. Письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові – Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам Генерального прокурора України – Генеральним прокурором України;

3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя - Генеральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України – заступником Генерального прокурора України.

1. У цій статті йдеться про початок кримінального переслідування (вручення повідомлення про підозру) конкретної особи, яка входить до кола осіб, визначених у ст. 480 КПК.

2. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові може бути здійснено відповідно Генеральним прокурором України, заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або Севастополя у межах його повноважень (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»).

3. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому з прав людини лише Генеральним прокурором України (ч. 3 ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

4. Повідомлення про підозру повинні вручати лише посадові особи, визначені у коментованій статті. Вручення повідомлення про підозру не тією посадовою особою, яка визначена у коментованій статті, тягне за собою визнання даного акта незаконним. Змінити повідомлення про підозру (ст. 279 КПК) має право винятково та посадова особа, яка про нього повідомила. Зміна підозри має тягнути за собою ту ж саму процедуру, що й вручення підозри, якщо нова підозра містить інформацію про вчинення більш тяжкого злочину або суттєво змінюється за фактичними обставинами.

5. Про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, та суддів див. коментар до ст. 154 КПК.

6. Кримінальне обвинувачення визначено Європейським Судом з прав людини як офіційне повідомлення особи компетентним органом про те, що вона підозрюється у вчиненні кримінального злочину (Рішення ЄСПЛ у справі Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини (1982 рік). Тому повідомити про підозру народного депутата України, професійного суддю, суддю Конституційного Суду України можна лише після надання згоди на це Верховною Радою України.

Стаття 482. Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу

1. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

2. Притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.

3. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

4. Особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідальності визначаються Конституцією України, Законом України «Про статус народного депутата України», Регламентом Верховної Ради України та цим Кодексом.

1. Особливий порядок затримання і обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом стосується лише двох категорій осіб: народних депутатів і суддів. Для затримання і обрання щодо них зазначених запобіжних заходів обов`язково має бути отримана згода Верховної Ради України.

2. Попереднє отримання згоди на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності не надає органам досудового розслідування і прокуророві права затримувати депутата (Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року № 12-рп/2003 у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України «Про статус народного депутата України» та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності). Для вжиття заходів, передбачених цією статтею, має бути отримана окрема (додаткова) згода Верховної Ради України.

3. Під заходами, про які йдеться у ч. 3 коментованої статті, слід розуміти слідчі та інші процесуальні дії слідчого, прокурора, що обмежують права і свободи народного депутата, передбачені законодавством. Надання Верховною Радою України згоди на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності є правовою умовою провадження процесуальних дій, обумовлених ситуацією провадження і необхідних для встановлення обставин, передбачених ст. 91 КПК. Однак слідчий, прокурор під час провадження щодо народного депутата навіть у випадку надання згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності повинні відшукувати інші способи отримати інформацію. І лише у разі відсутності таких способів, застосовувати ті, якими обмежуються його права і свободи.

4. Після ухвалення обвинувального вироку суд вправі самостійно обрати запобіжний захід щодо засудженого судді або народного депутата, наприклад, з метою забезпечення виконання вироку.

Стаття 483. Інформування державних та інших органів чи службових осіб

1. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомляються:

1) щодо адвокатів – відповідні органи адвокатського самоврядування;

2) щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 цього Кодексу, – органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.

1. Коментована стаття визначає суб’єктів, яких необхідно поінформувати про застосування запобіжного заходу та/або ухвалення вироку щодо окремої категорії осіб.

2. Відповідних суб’єктів слід повідомляти про обрання будь-якого із запобіжних заходів, передбачених главою 18 КПК.

3. У разі, коли обрано запобіжний захід або ухвалено вирок щодо:

- народного депутата України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати повідомляють Верховну Раду України (інформація направляється на ім’я Голови Верховної Ради України);

- суддів загальних судів – Президента України, якщо суддя перебуває на посаді до 5 років, Верховну Раду України, якщо суддя обраний безстроково;

- суддів Конституційного Суду України – залежно від того, хто призначив конкретного суддю на цю посаду, – Президента України, Верховну Раду України, з`їзд суддів України (про порядок скликання з’їзду суддів України див. ст. 124 Закону України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів»);

- кандидата у Президенти України – Центральну виборчу комісію;

- депутата місцевої ради, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільського, селищного, міського голови – відповідну місцеву раду (інформація направляється на ім’я Голови місцевої ради);

- адвоката – відповідну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури;

- Генерального прокурора України – Президента України;

- Заступника Генерального прокурора України – Генерального прокурора України.

[1] Рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2003 року № 19-рп/2003 у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України // Офіційний вісник України. – 2004. - № 51. – Ст. 2704.