Розкрийте причини, характер і рушійні сили української революції 1917-1920 рр

М.Грушевський сформулював своє бачення передумов Української революції в кількох тезах: 1) період між двома революціями та Перша світова війна знаменувалися не згасанням українського руху, а його піднесенням; 2) посилення антиукраїнських заходів царизму в роки війни спричинило поширення, зокрема на західноукраїнських землях, стійких антиросійських настроїв; 3) занепокоєння української громадськості з приводу підтримки Австро-Угорщиною польських змагань за відновлення власної держави, яка восени 1916 р. стала реальністю, сприяло активізації українських політичних сил у боротьбі за національну незалежність. В.Винниченко першопричину українських визвольних змагань вбачав у цілеспрямовано антиукраїнській політиці самодержавства. У праці "Відродження нації" він писав, що "українство не могло пожалітись на поміркованість політики російського монархічного уряду щодо України. Всі форми утиску, експлуатації й нищення прав політичних, соціальних, національних та взагалі прав людини й громадянина, так притаманні всій системі упорядкування царизму, щодо українства прикладалися в самих щедрих розмірах і без усякого маскування". Своє бачення причин українського руху стисло висловив і П.Христюк: "Безглузді репресії викликали незадоволення проти уряду навіть у напівсвідомих українських масах, не кажучи вже про національно свідоме робітництво та інтелігенцію". Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Отже, 1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини. 2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання і соціального захисту робітництва. 3. Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення. Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка до краю загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу у боротьбі за свою державність.
Селянство виступило головною рушійною силою Української революції 1917–1921 рр., адже в різних регіонах України воно нараховувало від 80–90 % населення, тому від його позиції залежала доля будь-якої влади. Кожна соціальна група дістала можливість заявити про свої вимоги і наміри в перебігу будівництва нової української держави. Лідером українського руху традиційно залишалась інтелігенція. Завдяки її зусиллям на початку століття творилося організаційне та ідейно-теоретичне підґрунтя Української революції. У дореволюційний період домінуючу роль відіграло ліберально-демократичне крило інтелігенції, що домагалося національно-культурної автономії для України. Бурхливий розвиток промисловості на рубежі XIX і XX ст. зумовив кількісне зростання міського пролетаріату, підвищення його ролі в суспільних процесах. Найбільш революціонізованою частиною українського суспільства стало військо. Засоби, якими користувався перший легітимний орган — Українська Центральна Рада, — дозволяє класифікувати революцію як національно-демократичну. Керманичі УЦР наголошували на соціальній спрямованості її діяльності. Так, М.Грушевський у праці "На порозі Нової України" писав: "Нашій народній державі ставимо грандіозні завдання: не тільки зверхню охорону ладу й порядку, яку ставить собі звичайна буржуазна держава, хоч би й буржуазна республіка, а проведення й поглиблення правдивого послідовно розвиненого демократизму і можливе наближення до соціалістичного ладу..."
Її головний історичний зміст — боротьба українського народу за своє національне і соціальне визволення, створення власної соборної демократичної держави зі справедливим суспільним устроєм.