Поняття та відмінні риси проектного фінансування

Одній з найважливіших проблем в процесі реалізації інвестиційного проекту є пошук та використання різних джерел його фінансування. Оскільки інвестиційна діяльність - це достатньо капіталомісткий процес, підприємства неминуче стикаються з необхідністю пошуку оптимальної структури джерел фінансування. На цій базі визначається потреба в капіталі, прив'язана до графіка реалізації інвестиційного проекту і здійснюється пошук оптимального інструментарію фінансування.

Обраний механізм фінансування проекту повинен забезпечити потрібну динаміку інвестицій, яка дозволила б виконувати проект відповідно до часових та фінансових обмежень (останні закладено у графіку та бюджеті проекту відповідно), зменшити витрати фінансових коштів за рахунок вибору оптимальної структури інвестицій і максимальних податкових пільг, і, нарешті зменшення проектних ризиків.

При виборі джерел фінансування проекту необхідно вирішити п'ять основних завдань: визначити потребу в коротко - і довгостроковому капіталі, виявити можливі зміни у складі активів і капіталу в цілях визначення їх оптимального складу і структури, забезпечити постійну платоспроможність і, отже, фінансову стійкість, з максимальним прибутком використовувати власні і позикові кошти, зменшити витрати на фінансування господарської діяльності.

При фінансуванні проектів може використовуватись весь спектр джерел: власні кошти ініціаторів, банківські кредити, емісія акцій, пайові внески в акціонерний капітал, облігаційні позики, фінансовий лізинг тощо. На Заході з'явився навіть термін «фінансове конструювання», що означає діяльність з побудови оптимальних (за показниками прибутковості і надійності) схем фінансування проектів.

Питання фінансування проектів не відносяться до тих, які вирішуються на проектній стадії реалізації ділової ідеї. Із самої сутності проекту зрозуміло, що він є останнім етапом на шляху до фактичного впровадження нововведення. Тому питання фінансування вирішуються раніше, а саме під час упорядкування ділового плану та проведення проектного аналізу.

Проте під час реалізації проекту КМП доводиться постійно корегувати свої дії у відповідності з прийнятою схемою фінансування та вимогами інвесторів щодо параметрів, які підлягають керуванню, складу проектних команд тощо. Тому вибір семи роботи з інвестором має досить значний вплив на хід та результати впровадження бізнес-ідеї.

В загальному вигляді, процес фінансування інвестиційного проекту включає наступні етапи:

1. Попереднє вивчення життєздатності проекту.

2. Розробка плану реалізації проекту.

3. Організація фінансування.

4. Контроль за виконанням плану і умов фінансування.

На першому етапі, ще до презентації проекту інвесторам, здійснюється попередній аналіз життєздатності проекту. Робиться це для того, щоб визначити чи вартий проект подальших витрат часу і коштів і чи буде достатньо грошового потоку для покриття всіх витрат і отримання середнього прибутку.

Етап планування реалізації проекту охоплює процес від моменту попереднього вивчення його життєздатності до організації фінансування. На цьому етапі проводиться оцінка всіх показників і ризиків проекту з аналізом можливих шляхів розвитку. При цьому також оцінюються економічна та політична ситуації, прогнозується вплив на життєздатність проекту змін облікової ставки, темпів зростання інфляції, валютних ризиків тощо.

По завершенню перших двох етапів командою проекту розробляються пропозиції по організації схеми його фінансування.

Після організації фінансування на фазі реалізації проекту здійснюється контроль за виконанням плану і умов фінансування.

В практиці фінансування проектів можна виділити три базові схеми, які мають велику кількість підвидів та інтерпретацій. Це:

· Традиційна схема фінансування.

· Венчурне фінансування.

· Проектне фінансування.

Традиційна схема фінансування проектів припускає, що позичальником найчастіше є замовник проекту. При цьому в якості забезпечення виступають його активи. Таким чином, замовник чи споживач результату проекту несе максимальний проектний ризик. Інвестор безпосередньо не зацікавлений в успішному завершенні проекту тому, що навіть у випадку невдачі, він усе одно поверне свої вкладення через реалізацію переданих у заставу активів позичальника (рис. 5.1).

Як можна побачити з даної схеми, за великим рахунком, інвестору байдуже, що конкретно стане джерелом повернення запозичених коштів. Добре, якщо проект завершиться вдало і частина його прибутків буде повернена Замовником в якості погашення позики та процентів. Але, якщо такого не станеться, то буде використане забезпечення позики. Частіше за все в якості забезпечення використовуються:

· застава;

· заклад;

· страхування ризику неповернення позики;

· регрес до третьої сторони.

Звісно, що перший варіант розрахунків позичальника за своїми зобов'язаннями є для інвестора більш прийнятним тому, що робота з реалізацією активів у вигляді забезпечення додає зайвого клопоту. Але це не є принциповим моментом, тим паче, що сума забезпечень звичайно значно перевищує суму позики із врахуванням відсотків.

	Замовник		Інвестор

Надання позики

Погашення позики за

рахунок доходів проекту

Проект

Надходження від реалізації проекту

Рис. 5.1 Варіанти погашення позики при традиційній схеми фінансування проектів

Інвестору за великим рахунком байдуже чи будуть отримані в результаті реалізації продукту проекту прибутки на рівні 10% рентабельності інвестицій чи 100%. Головне - повернути вкладені кошти із певним доходом.

При такій схемі багато проектів просто не можуть здійснюватися через наступні чинники:

· Замовник не завжди може надати ліквідне забезпечення в обсязі, необхідному для задоволення вимог Інвестора. Враховуючи те, що сучасною практикою кредитування в Україні вимагається від Замовника надання забезпечення приблизно в 2,5 рази більше ніж сума позики, притягнення значних інвестицій багатьом підприємницьким структурам не під силу. Особливо якщо мова їде про невеликі та середні підприємства, навіть якщо проект є дуже ефективним.

· Дана схема покладає практично 100% проектного ризику на Замовника проекту. Така ситуація ніяким чином не сприяє ухвалення проекту керівництвом материнської компанії. Дуже часто справедливі побоювання великого ризику стають перешкодою на шляху реалізації цілком перспективних проектів.

· В більшості випадків, в наслідок невизначеності, проекти виконуються з певною затримкою у часі. Але ця об'єктивна обставина суперечить жорстким вимогам щодо терміну повернення коштів. В результаті проекти, від яких очікують великі прибутки, не завершуються в наслідок припинення їх фінансування на останніх стадіях робіт.

Тобто головними недоліками традиційної схеми фінансування проектів є покладення 100% проектного ризику на Замовника та відсутність залежності терміну повернення коштів до терміну фактичного отримання прибутків від експлуатації створеного нововведення.

В той же час, з огляду на фактичну високу прибутковість від реалізації достатньо значної частки проектів, інвестори і самі хотіли би отримати частку в цих прибутках навіть за наявність проектного ризику. Їм добре відомо, що успішна реалізація ділового проекту приносить не 15 - 20% відсотків доходів на вкладений капітал, що відповідає сучасним умовам кредитування в Україні, а набагато більше. Аналізуючи подані на розгляд ділові плани, інвестори не можуть не побачити 300 - 350%-ої прибутковості інвестицій проекту за 3 - 4 роки експлуатації його продукту. А це велика спокуса того, щоб прийняти більш активну участь у проекті.

Щоправда так ситуація дійсна за умов певного рівня конкуренції в фінансовому секторі, яка характерна для країн із розвинутою ринковою економікою. В цьому випадку участь в проектах стає важливим фактором підвищення власної конкурентоспроможності. Але в разі можливості отримувати досить високі прибутки на кредитуванні процесів обігу, навіть височезні показники прибутковості інвестування нововведень не можуть стати вагомим аргументом на користь ризикового фінансування.

Запам'ятайте: Кожна новизна, яка передбачає маркетингову спрямованість, водночас характеризується як можливою прибутковістю, так і певним підприємницьким (проектним) ризиком. Дана ситуація не може задовольняти замовника проекту, але і для інвестора вона не може вважатися ідеальною. Хоча він і, в умовах традиційної схеми інвестування, забезпечує для себе відносне надійне страхування від проектних ризиків, але значно зменшує можливості одержання прибутку від інвестицій. В умовах посилення конкуренції у фінансовому секторі економіки – узяття на себе частини проектних ризиків при одночасному підвищенні очікуваних доходів стало для інвесторів об'єктивно необхідним.

Вирішенням протиріччя між бажанням отримувати якомога більші прибутки та застереженням проти підвищення рівня ризику стала система проектного фінансування.

Проектне фінансування представляє форму здійснення інвестицій, при якій сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань. Головна відмінна риса проектного фінансування від традиційної полягає в тому, що джерелом погашення кредиту є винятково доходи, які генеруються самим проектом, у той час як при комерційних і інвестиційних кредитах джерелом погашення кредиту, як правило, є поточна діяльність позичальника.

Існують як мінімум дві причини для розвитку проектного фінансування в Україні. По-перше, проектне фінансування акумулює і демонструє в якнайповнішому вигляді всі методи, підходи та схеми, що корисні при підготовці будь-якого інвестиційного проекту. По-друге, хоча традиційному розумінню проектного фінансування відповідає не так багато випадків, в Україні цей термін застосовується ширше і охоплює також всі випадки кредитування проектів, масштаб яких достатньо великий в порівнянні з діяльністю позичальника, а сума кредиту не може бути забезпечена заставним майном.

Проектне фінансування зародилося в результаті розвитку й удосконалювання схем венчурного фінансування. Практика його застосування довела можливість збільшення прибутковості від інвестування в створення нововведень, навіть при значному рості їхньої ризикованості.

При венчурному фінансуванні прямі інвестиції одного із засновників використовуються для комерціалізації технологічних досягнень іншого.Основним джерелом отримання прибутків при здійсненні системи венчурного фінансування була компенсація втрат від проектів, які завершилися невдало, надприбутками від прибуткових результатів втілення у життя бізнес-ідей.

Схематично результати венчурного (ризикового) фінансування проілюстровані на рис. 5.2.

Інвестиційні витрати Проекти Доходи інвестора

Рис. 5.2 Схема формування доходу від венчурних інвестицій.

Як можна побачити із поданої схеми, перші два проекти завершилися невдало. Доходи, які отримав інвестор складалися лише за рахунок реалізації створених активів проекту. Третій та четвертий проекти лише ледь покрили витрати інвестора. А ось останній - приніс такі прибутки, які компенсували з великим надлишком всі інші витрати інвестора.

Припустимо, що термін дії даної схеми - один рік, а середній відсоток за позиками - 15% річних. Тобто витративши свій ресурс у звичайні схеми кредитування інвестор міг отримати доход в сумі 75 одиниць. Задіявши його за схемою ризикового фінансування, прибуток інвестора склав 460 одиниць, або 92% річних.

Природа даних надприбутків є в тому, що інвестор діяв не як пасивний кредитор, а як підприємець, який свідомо взяв на себе підвищений ризик в надії на доход і в результаті отримав його.

Очевидно, що переваги даної схеми виявляються тільки тоді, коли кількість проектів, що фінансується досить велика. Уявимо собі, що сума інвестиційних ресурсів складає не 500, а лише 300 одиниць. При такому розкладі є великою ймовірність того, що проект 5, який саме і приніс прибуток не потрапить до інвестиційного портфелю. Таким чином, в разі інвестування в перші три проекти, збитки інвестора складуть 160 одиниць.

Зважаючи на дану обставину практична реалізація схеми венчурного фінансування в період 50-70 років минулого століття постійно удосконалювалася в напрямках:

· більш "справедливого" перерозподілу ризику між інвестором та виконавцям проекту;

· додаткового страхування проектного ризику;

· підвищені якості відбору проектів щодо для фінансування;

· запобігання чинників, які викликають провали при реалізації проектів.

Саме подальший розвиток та удосконалення венчурних схем фінансування призвело до створення її нової форми - проектного фінансування.

Запам'ятайте: Головна ідея проектного фінансування полягає у перерозподілу ризику між суб'єктами інвестиційного процесу. Виходячи з того, що традиційна схема кредитування основний ризик покладає на виконавця проекту, а, що більш важливо, потребує від нього забезпечити надійні гарантії повернення коштів, велика доля потенційно ефективних проектів не можуть бути реалізованими. Далеко не всякий підприємець може задовольнити досить високі вимоги фінансистів щодо надійного страхування їх коштів від проектного ризику. Дана ситуація хибна для всіх: підприємець не в змозі реалізувати свої ідеї, а інвестор втрачає потенційні прибутки. Система проектного фінансування розв'язую цю проблему.

Широке застосування проектного фінансування та його результативність не могла пройти мимо вітчизняної економіки. Нажаль (і це буде розглянуто окремо) в Україні його розвиток гальмується відсутністю або слабким розвитком ряду важливих чинників. Але вже є приклади використання її на практиці. В деяких крупних банках створені відділи (департаменти) проектного фінансування, все більше зростає попит на спеціалістів в галузі проектного менеджменту та фінансування.

Це не може породжувати оптимізм щодо долі даної форми підтримки реалізації проектів, але її недостатній розвиток сьогодні викликає необхідність вивчення механізму реалізації проектного фінансування спираючись перш за все досвід інших розвинутих країн.