Монадологія Лейбніца

На противагу теорії Декарта і Спінози Лейбніц висунув теорію про монади або множинність субстанцій. Таке вчення, яке грунтується на множинності називається плюралізмом. Весь світ побудований з великої кількості субстанцій. Дані субстанції називаються монадами. Монада (з гр. – єдине, одиниця) - проста, неподільна духовна субстанція, «атом природи», «елемент предметів», яким притаманна активність. Монади неподільні, незнищувані, нематеріальні, неповторні (немає двох однакових монад), здатні до саморозвитку, сприйняття і прагнення. Вонаи мають такі якості: прагнення, сприйняття, уява. Згідно з Ляйбніцем, монади не мають фізичних характеристик. Вони не сприймаються за допомогою органів чуття. Осягнути їх можна тільки розумом. Усі тіла, речі являють собою поєднання монад. Розрізняються речі тим, що вони складаються з різних монад: фізичні тіла (предмети неживої природи) - з нижчих монад – «перцепцій»; біологічні об'єкти – із вищих монад (монади-душі); людина – із такої сукупності монад, у якій організаційними є монади-духи. Утворення сукупностей монад не випадкове. Воно визначене «установленою гармонією» (тобто встановленою Богом відповідністю споконвічного розвитку кожної монади розвиткові усіх інших монад і світу в цілому). Монади вічні і незнищувані, вони не можуть виникнути або загинути природним шляхом. Вони утворюються з безперервних «випромінювань божества» і можуть бути знищені тільки надприродною силою.

Складовою монадології в Ляйбніца є його теорія пізнання, у якій він продовжив лінію Декарта. У його розумінні, емпіричний матеріал, чуттєвість може стати лише поштовхом до діяльності вроджених ідей. Сенсуалістичному образу «чистої дошки» філософ протиставив образ брили мрамору, прожилки якої розміщені так, що окреслюють фігуру майбутньої статуї. У формулу сенсуалізму: «в інтелекті немає нічого, чого не було б у відчутті», Ляйбніц вніс раціоналістичне доповнення: «крім самого інтелекту».

Ляйбніц розробив теорію двох типів істин: істин факту і метафізичних істин. Останні відкриваються за допомогою розуму і не потребують досвіду для свого підтвердження. Істини факту, навпаки, виявляються тільки в експерименті. У цілому філософія Ляйбніца є об’єктивним раціоналістичним ідеалізмом.