Білет 17

17,1 Українське питання на Паризькій мирній конференції

Паризька мирна конференція - скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—1918 років. Паризька мирна конференція проходила з перервами від 18.1.1919 по 21.1.1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни (фактично допомагали лише економічними засобами) і 3 новостворені держави.

Найголовніші питання для обговорення стосувалися воюючих країн, що мали інтереси загального характеру і беруть участь у всіх засіданнях та в роботах усіх комісій, воюючих країн, що мали часткові інтереси, держав, які знаходились в стані розриву дипломатичних відносин з Німеччиною і її союзниками та Держави, що знаходяться в процесі утворення (Польща, Чехо-Словаччина та ін. запрошувались однією з п’яти великих держав на засідання, що їх стосуються). Доречі, Радянська Росія на конференцію запрошена не була, проте українське питання тут мало своє місце.

Одним із найпікантніших питань конференції було питання визнання держав, що перебували на початку процесу творення. Покладаючи великі надії на справедливе післявоєнне вирішення національного питання на конференцію держав-переможниць, у Париж приїхали делегації з Прибалтики, Закавказзя і України.

Українська делегація на конференції була спільною від Української Народної Республіки і Західної Області УНР.Українська делегація отримала інструкції домагатися: визнання незалежності УНР, виводу з української території іноземних військ (польських, румунських та військ Антанти), надання допомоги Антантою в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої Армії ген. А. Денікіна. Весною 1919 в Париж прибула спеціальна делегація на чолі з Д. Вітовським та М. Лозинським, яка за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗО УНР мала домагатись припинення агресії Польської держави проти Західно-Української Народної Республіки.

17.2

17,3 Успішне завершення Росією Північної війни зі Швецією, що було підсумоване Ніштадським мирним договором 1721 р., дало можливість Петру І здійснити свою давнішню мрію проголосити свою державу імперією.Петро І, розглянувши гетьманську чолобитну, наприкінці квітня 1722 р. повідомив про свій намір не лише не повертатися до того автономного стану, яким користувалася Україна-Гетьманщина напередодні

Північної війни, а й провести кардинальні реформи її політико-адміністративної структури, спрямовані на посилення російського контролю над державним життям в Україні.Реформи Петра І суттєво позначалися на характері фінансових взаємин Гетьманату та царської казни. Колегія не лише перебрала до своїх рук управління фінансовою сферою Гетьманату, а й наполегливо вишукувала способи суттєвого збільшення прибутків через введення нових статей оподаткування, ліквідацію податкових пільг для козацької старшини та, по деяких статтях оподаткування, й рядового козацтва. Податки, які раніше використовувалися на потреби місцевої адміністрації, було спрямовано до загальноукраїнської казни.

Загалом же реформи, започатковані запровадженням Малоросійської колегії, остаточно анулювали договірний характер українсько-російських взаємин, шо мав місце у другій половині XVII ст. та частково на початку XVIII ст.