Змодельованих судових процесів

І. Глибокі знання кримінального права неможливі без обо­в’язкового поєднання пасивного, як правило, набуття студента­ми певних знань на лекціях з активною і наполегливою підго­товкою до практичних та семінарських занять і викладанням свого бачення (на основі вивчення відповідних законів, прак­тики їх застосування та літературних джерел) щодо вирішення того чи іншого питання, уміння вести аргументовану полеміку, обстоювати свою точку зору на групових заняттях.

Практичні заняття — це набуття студентами навичок зас­тосування кримінального законодавства при вирішенні тієї чи іншої кримінальної справи (задачі).

Семінарські заняття — це виявлення студентами знань з теорії кримінального права, кримінального законодавства та судової практики. Це вид навчального заняття, коли викладач організує дискусію (обговорення) з попередньо визначених пи­тань, до яких студенти готують тези виступів.

Кожна з цих форм занять може бути застосована окремо. Доцільніше поєднувати під час проведення заняття обидві на­звані форми. При цьому на опитування студентів з питань теорії кримінального права, змісту певної норми кримінального зако­ну чи постанови Пленуму Верховного Суду України з конкрет­ної категорії кримінальних справ слід витрачати не більше 15— 20 хвилин; а на розв’язання двох-трьох задач під час проведен­ня такого заняття — 60—70 хвилин.

Готуючи заняття, викладач заздалегідь формує домашнє зав­дання до кожного заняття. Таке завдання доводиться до навчаль­ної групи не пізніше як за два дні до проведення заняття. Треба назвати тему заняття; поставити два-три теоретичні питання (або такі, що пов’язані з правовим аналізом закону чи його час­тин, або ті, що випливають з постанов Пленуму Верховного Суду

України з окремих категорій кримінальних справ); поставити для розв’язання три-чотири задачі; назвати літературні джере­ла, закони та інші нормативні матеріали, на підставі яких має бути виконане домашнє завдання.

Завдання до одного заняття треба складати так, щоб студент міг виконати його протягом не більше чотирьох-п’яти годин. Починати виконувати домашнє завдання рекомендується з відповіді на поставлені теоретичні запитання. Для цього слід звернутися до джерел, в яких міститься відповідь на такі запи­тання. Якщо внаслідок цього у студента виникло певне уявлен­ня про зміст та практичну значимість поставленого запитання, стисла відповідь на нього має бути викладена в письмовій (те­зисній) формі. У письмовій формі слід давати і відповідь щодо розв’язання відповідних юридичних задач.

Перш ніж приступити до розв’язання задачі, необхідно уваж­но її прочитати, звернувши особливу увагу на юридичну термі­нологію, усвідомивши всі обставини, викладені в умові. Розв’я­зувати задачу потрібно відповідно до точно зазначених обста­вин. Довільна зміна умов або припущення того, що не зазначено в тексті, не дозволяється. Під час проведення занять можна об­говорити також інші варіанти задачі. Якщо в процесі з’ясуван­ня її змісту виникають сумніви щодо певної обставини справи, то слід виходити із загального правила: «будь-які сумніви тлу­мачаться на користь обвинуваченого або підсудного».

Для правильного розв’язання задачі щодо Загальної части­ни кримінального права необхідно зробити юридичний аналіз обставин, викладених у задачі, тобто визначити важливі ознаки (критерії), що становлять зміст юридичної справи (фабули спра­ви), та зіставити їх зі змістом закону, в якому виписані такі оз­наки (критерії) або які випливають зі змісту законодавчого при­пису. Якщо, скажімо, задача потребує вирішення питання про форму вини особи у вчиненому нею злочині, студент має назва­ти форми вини (умисну чи необережну) та її види, порівняти певні форми та види вини з об’єктивними ознаками, викладе­ними у задачі, які є свідченням (доказом) певного волевиявлен­ня особи. Якщо у задачі, скажімо, йдеться про форму співучасті у злочині, то відповідь має бути в плані визначення простої та складної форм співучасті, розкриття змісту таких понять, як співвиконавство, злочинне угруповання (організована група, банда, незаконне воєнізоване формування, злочинна організа-113

ція) та зіставлення їх з тими формами співучасті, що зазначені у фабулі навчальної кримінальної справи.

Щодо розв’язання задач з Особливої частини кримінально­го права, то студент має назвати всі характерні ознаки кожного елемента складу злочину, які містяться у законі або виплива­ють з його змісту, і порівняти з обставинами, зазначеними в за­дачі. Наприклад, потрібно назвати об’єкт злочину, описаного в законі, та характерні для нього ознаки (наприклад, предмет зло­чину) і тут же назвати об’єкт, предмет посягання, що має місце у задачі. Далі слід назвати характерні ознаки об’єктивної сторо­ни складу злочину, описаного в законі (дія, бездіяльність, на­слідки, причиновий зв’язок, а в деяких випадках ще й час, місце, спосіб і обстановка вчинення злочину), і порівняти їх з відпові­дними обставинами у задачі. Так само (порівняльним шляхом) встановлюються суб’єктивна сторона складу злочину і суб’єкт злочину.

Іноді зміст задачі вимагає розв’язання ширшого кола питань: встановлення ознак, за якими слід розмежовувати суміжні зло­чини, обґрунтування кваліфікації злочинів за їх сукупністю, виз­начення ролі кожного співучасника при спільному вчиненні злочину або обставин, які мають вирішальне значення при ква­ліфікації злочину (обтяжуючі обставини, спосіб вчинення зло­чину, розмір заподіяної шкоди тощо). За відсутності в кінці за­дачі конкретних запитань слід мати на увазі, що йдеться про кримінально-правову оцінку вчиненого, кваліфікацію дій вин­них осіб.

Остаточне розв’язання задачі — це логічно пов’язана низка аргументованих суджень, доказів і висновків, що ґрунтуються на законі, а іноді й на іншому нормативному акті чи постанові вищого судового органу та на теоретичних положеннях, які є в літературі. В останньому випадку необхідно вказати автора, на­звати працю, рік її видання, сторінку, на яку робиться посилан­ня. (Докладно методичні рекомендації щодо розв’язання задач викладено у главі 4 цього посібника.)

Безпосередньо на семінарському занятті студенти можуть доповнювати відповіді один одного, доводити своє розв’язання задачі тощо.

Для більш образного й оригінального висловлювання своєї думки, підвищення правової культури студента дуже важливим є використання під час виступу окремих афоризмів, фразео-114

логізмів, порівнянь, оригінальних думок видатних учених, літе­раторів, поетів, ораторів тощо.

Коли запитання вичерпані, завдання розв’язане, викладач підводить підсумки диспуту, аналізує його хід, називає сту­дентів, які показали хороші знання, а також вирішує питання, з яких не досягнуто єдності думки. Він також оцінює відповіді кожного студента, відзначає найбільш аргументовані та юридич­но грамотні, звертає увагу на мовні огріхи, неправильне вжи­вання юридичних термінів і понять, неточні юридичні форму­лювання.

Одержані студентом на окремих практичних та семінарсь­ких заняттях оцінки враховуються при виставленні підсумко­вої оцінки з навчальної дисципліни «Кримінальне право».

ІІ. З окремих теоретичних питань з використанням матері­алів судової практики рекомендується написання студентами рефератів, які слід заслуховувати на семінарських заняттях, на­укових гуртках та конференціях. У рефератах викладається зміст та основні положення того чи іншого закону, аналізують­ся окремі положення теорії кримінального права або судова практика з окремих категорій кримінальних справ. При цьому в рефератах слід виділяти спірні в теорії й судовій практиці пи­тання, визначати своє ставлення до них, вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Викладач може також при­значити одного чи двох опонентів, які виступатимуть по заслу­ханому на занятті реферату. Реферати студентів можуть бути присвячені аналізу наукових статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в юридичних ча­сописах та наукових збірниках.

Доцільно давати студентам завдання написати анотацію на монографічну роботу з кримінального права або скласти огляд змісту статей з кримінального права, які були надруковані (за певний проміжок часу) в правових часописах, тижневиках та наукових збірниках. Складені студентами анотації на монографії та аналізи статей перевіряє керівник семінару. Найбільш змістовні з них зачитуються на заняттях та обговорюються. За­уваження та висновки щодо всіх інших написаних студентами анотацій та тезисного огляду статей доводяться до відома кож­ного студента під час планових консультацій.

ІІІ. Дуже корисним є проведення змодельованих судових процесів (ігрових занять), які було започатковано в 70-х роках минулого століття на юридичному факультеті Київського дер­жавного університету імені Тараса Шевченка і які згодом було запроваджено на юридичному факультеті Московського універ­ситету імені Михайла Ломоносова з відповідною екранізацією.

Навчально-ігрове заняття — це змодельована імітація судо­вого процесу, пов’язаного з вирішенням окремої кримінальної справи на підставі кримінального та кримінально-процесуаль­ного законів з використанням студентами–учасниками такого процесу знань з цих галузей права при суворому додержанні визначеного в законі регламенту (процедури) ведення судового процесу за законами логіки, культури і людяності, віддаючи належне внутрішньому переконанню і справедливості (правді).

Проведення змодельованих судових процесів — це невичер­пне джерело не лише набуття студентами навичок практичного застосування кримінального та кримінально-процесуального законів; воно сприяє розвиткові творчого мислення, змагаль­ності, професійної майстерності, красномовності та ораторської майстерності. У кінцевому підсумку змодельовані судові про­цеси дають можливість студентам-правникам випробовувати себе в професійній галузі під час проведення зазначених про­цесів.

Безпосередніми учасниками імітованого судового процесу є студенти ІІІ, ІV і V курсів юридичного вузу (факультету), які опанували такі галузі правової науки, як кримінальне та кримі­нально-процесуальне право і засвоїли відповідні положення спеціальних курсів. Такий судовий процес готується дуже ре­тельно протягом одного-двох місяців, проводиться один раз у навчальний семестр у присутності студентів певного курсу (курсів) і має бути підготовлений так, щоб його можна було про­вести протягом не більше 3 годин.

Змодельований судовий процес (ігрове заняття) має п’ять стадій¹.

1. Складання сценарію (програми) проведення навчального судового процесу (ігрового заняття).

¹ Див.: Молдован В. В. Комплекс методов активного обучения. — К., 1988. — 120 с.; Молдован В. В., Михеєнко М. М. Юридичний практикум: навчальні ігри. — К., 1994. — 340 с.

2. Підготовка до проведення самого заняття.

3. Проведення змодельованого судового процесу.

4. Обговорення проведеного імітованого судового процесу.

5. Кінцевий підсумок.

1. Для складання сценарію (моделі) заняття потрібна кримі­нальна справа, краще така, яку розглянув і вирішив суд. Її можна одержати з архіву суду. Для такого заняття (судового процесу) можна використати і фабулу кримінальної справи, яку викладе­но в працях видатних юристів минулого або сьогодення, у худож­ньому творі, театралізованій виставі (сценарії). Взята криміналь­на справа або фабула кримінальної справи має бути ретельно оп­рацьована з тим, щоб її можна було покласти в основу навчального імітованого судового процесу. З числа студентів мають бути відібрані «судді», «підсудний (підсудні)», «свідки», «обвинувач», «захисник», «секретар судового засідання» тощо. Після цього має бути складено сценарій (модель) ігрового заняття, а саме: визна­чено роль (права та обов’язки) кожного учасника судового про­цесу; обсяг того, що має кожний з них говорити (стверджувати); на чому має наполягати; які аргументи він має використовувати зі своєї ролі у «кримінальній справі»; послідовність викладу або аналізу обставин справи щодо доказів про вчинення злочину «підсудним» та його «вини» в цьому злочині. Мають бути випи­сані характерні особливості «підсудного», поведінка його на ро­боті (навчанні), в побуті, сімейний стан, звички, риси характеру тощо. Слід викласти аналіз обставин справи, виписати положен­ня щодо виду та розміру «покарання», яке має призначити суд за вчинений «злочин», а також погоджені питання щодо полеміки (змагальності) сторін під час процесу. Іншими словами, змоде-льований судовий процес має містити приписи щодо ролі кож­ного учасника процесу та способи і прийоми виконання такої ролі відповідно до норм кримінально-процесуального закону, в тому числі й те, хто і що має говорити, стверджувати або спростовува­ти, одним словом — переконувати. Про те, як кожний учасник навчального процесу говоритиме, які докази використає «за», а які «проти», як застосовуватиме закони логіки і людської муд­рості, які афоризми і порівняння наведе в своєму виступі та чим ще прикрасить свій виступ, щоб переконати суд у наявності тієї істини (правди), яку суд шукає, — це особиста справа (мож­ливість) кожного учасника даного процесу.

При всьому цьому для безпосередніх учасників судового про­цесу існує непорушна й обов’язкова вимога — все має відбува­тися лише в межах кримінального та кримінально-процесуаль­ного законів.

2. Опрацювання сценарію (моделі) ігрового заняття щодо судового процесу є і початком підготовки до проведення самого судового процесу. На цій стадії ігрового заняття дійство, визна­чене приписами сценарію, має пройти випробування репетиці­ями. Всі учасники ігрового «судового процесу» повинні добре знати й розуміти свою роль і виконати її якнайкраще. Зокрема, студент, призначений суддею, має очолювати ведення судового процесу. Для цього він має виписати до найменшої подробиці процедуру такого дійства, а також скласти проект вироку суду щодо справи, яка розглядатиметься. Студент, призначений бути обвинувачем або захисником у «кримінальній» справі, вивчив­ши всі обставини справи, має написати проект своєї промови в суді і запам’ятати (вивчити) її з тим, щоб виголосити промову у суді, не заглядаючи в написаний текст. Промова має відповіда­ти вимогам кримінально-процесуального закону, ораторській майстерності (стислість і точність кожного речення; аналізую­чи докази у справі — певною мірою підвищувати або знижувати звучність голосу, використовувати паузи, поодинокі жести (же­стикулювання), афоризми, порівняння, висловлювання муд­реців тощо).

3. Змодельовані (імітовані) судові процеси мають відбува­тися в спеціальному навчальному приміщенні (аудиторії) з необ­хідними для цього атрибутами, символікою та обладнанням.

За тиждень до заняття слід оголосити про день, час і місце проведення імітованого судового процесу. Перед його відкрит­тям керівник заняття має пояснити присутнім на «процесі» сту­дентам, що вони мусять уважно слухати учасників «судового процесу», нотувати позитив і негатив їхньої поведінки та взяти участь в обговоренні проведеного заняття.

Відкриває і веде імітований судовий процес суддя відповідно до заздалегідь виписаного ним регламенту судового засідання.

За ходом ігрового заняття стежить керівник (керівники) — вчений у галузі кримінального процесу, а також у галузі кримі­нального права. Керівник (керівники) заняття, про яке йдеться, не повинен втручатися у ведення «судового процесу». Якщо під час його проведення у головуючого виникне складна ситуація,

щось несподіване або труднощі у вирішенні певного питання, він має оголосити перерву і отримати пораду керівника занят­тя, після чого продовжити «судове» засідання.

4. Після оголошення «вироку» у справі й закриття «судово­го» засідання має відбутися обговорення проведеного заняття, в якому беруть участь як слухачі «процесу», так і безпосередні його учасники.

5. Керівник (керівники) заняття підсумовує результати об­говорення і дає свою оцінку діям кожного учасника навчально­го судового процесу.

Монографічні праці та наукові статті до певного розділу за­няття має назвати керівник, який проводить практичні та семі­нарські заняття з кримінального права.

Нормативні акти, постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни щодо судової практики з окремої категорії справ, а також літературні джерела до кожного розділу кримінального права як навчальної дисципліни дано у відповідних програмах, які містяться на початку цього навчального посібника.