Згідно з ст.11 КК України злочином визнається передбачене Кримінальним кодексом суспільна небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Злочин характеризується такими ознаками, як:

- суспільна небезпечність;

- протиправність;

- винність;

- караність.

Суспільна небезпечність — це об'єктивна властивість злочину створювати загрозу, спричинення шкоди об'єктам кримінально-правової охорони; це така ознака злочину, яка вказує на його суттєву шкоду для суспільства.

В залежності від характеру та ступеня суспільної небезпечності всі передбачені кримінальним законодавством злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (наприклад, розголошення комерційної таємниці, невиплата заробітної плати).

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строк не більше п'яти років (наприклад, вбивство через необережність, підміна дитини, вимагання).

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років (наприклад, захоплення заручників, терористичний акт).

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строк понад десять років або довічного позбавлення волі (наприклад, державна зрада, умисне вбивство двох або більше осіб).

Наступною обов'язковою ознакою злочину є його кримінальна протиправність (протизаконність).

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ст. 36 КК України).

Уявною обороною визнаються дії, пов'язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення (ст. З ~ КК України).

Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, доставления її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (ст. 38 КК України).

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності.

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена п ід безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Не є злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільне корисної мети (ст. 42 КК України).

Винність як ознака злочину полягає у наявності в особи відповідного психічного ставлення (свідомості і волі) до вчиненої дії або бездіяльності. Це ставлення може виявлятися у формі умислу (прямого і непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості та злочинної недбалості). Отже, вина є єдиною підставою кримінальної відповідальності за конкретно вчинений злочин. Так, ст. 2 КК України наголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність та її види Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Караність означає, що особа за скоєний злочин повинна понести кару у відповідності до закону (позбавлення волі, виправні роботи, штраф тощо).

Для того, щоб діяння було визнане злочином, потрібна наявність усіх перерахованих ознак у сукупності. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає можливість вважати скоєне діяння злочином.

2. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова.