Рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я та їх право

Колонізація Північного Причорноморя була частиною так званої Великої грецької колонізації УІІІ-УІ ст. до н. е. Вона зумовлювалася низкою причин, головною з яких вважають відносне перенаселення в материковій Греції. Греки-засновники північнопричорноморських посе­лень були в основній своїй масі малозаможними та без-

17земельними землеробами. Інші їх тогочасні заняття (ремісництво, торгівля) були другорядними. Отже, гре­цька колонізація Північного Причорномор'я мала, пере­важно, аграрний характер, як господарське освоєння греками вільних на той час земель. Колонії засновувалися, переважно, упорядковано, ще в метрополії обиралися або призначалися керівники груп колоністів-ойкісти. _;

Найдавніше поселення на Бережанському півострові (тепер острів) Борисфеніда могло виникнути у середині VII ст. до н. е. Інші міста-колонії з'явилися здебільшого у VI ст. до н. е. (Ольвія на Бузькому лимані, Феодосія, Пантикапей у Східному Криму, Керкінтіда на місці сучас­ної Євпаторії, Тіра, біля сучасного Белгород-Дністров-ського та багато інших), а також у V ст. до н. е. (Херсо­нес поблизу Севастополя). Окрім Херсонеса, який засну­вали вихідці з Гераклеї І Іонійської, більшість згаданих міст заснована вихідцями з району малоазійського міста Мілет. Чисельність населення міст була різною і залежа­ла від рівня розвитку міста (Ольвія близько 20 тис., Хер­сонес близько 15 тис.).

Новозасновані колонії, як і метрополії, були рабовлас­ницькими полісами, але політичне від них не залежали, Вони підтримували з метрополіями соціально-економіч­ні стосунки, укладаючи угоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання громадянам рівних прав, мали з ними єдині культи й літосчислення тощо.

Майже тисячолітня історія цих держав поділяється на два великих етапи. На першому (VII-! ст. до н. е.) міста-держави, виконуючи функцію грецької колонізації Пів­нічного Причорномор'я, формально були незалежними утвореннями. В матеріальному, духовному та державно-правовому житті колоністів абсолютно домінували ел­лінські традиції. Тому цей період називають еллінським або грецьким. В останній третині V ст. до н. е. частина причорноморських міст входить до складу Афінського Морського союзу. На другому етапі (І ст. до н. е.- 70-тІ роки IV ст. н. е.) - підкорилися Риму. Міста — держави Північного Причорномор'я стали для Римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочовиків на їх східні кордони. На північному узбережжі Понту (Чорного моря) спочатку спорадично з'являються римські війська, а від середини II до середини III ст. н. е. в Тірі, Ольвії, Херсонесі

розміщуються постійні загони римлян. Відповідно відбу­вається переорієнтація культурно-економічних зв'язків. Занепад міст-держав відбувся на зламі Ш-ГУ ст. н. с. внаслідок кризи рабовласницької формації, загострення внутрішніх класових суперечностей і наступу кочових племен.

Грецькі міста мали розвинену економіку, ремісниче ви­робництво, землеробство, рибальство. Так, значних успі­хів досягли ольвійські майстри у виготовленні виробів із бронзи, міді; славилося їхнє керамічне, ювелірне, дере­вообробне, ткацьке виробництво. Освоюючи порівняно нешироку (5-Ю км) смугу морського або лиманного узбережжя, переселенці мали ефективне сільськогоспо­дарське виробництво. Найбільшу роль в економіці північ-нопричорноморських держав відігравало садівництво й виноградарство (особливо Херсонес, Пантикапей), вироб­ництво зерна (особливо Ольвія), тваринництво, городни­цтво. Кожний із полісів карбував власну монету.

Торговельні стосунки з кочівниками та місцевими пле­менами відбувалися на обмінній основі. Розрахунки із заморськими купцями здійснювалися головним чином мо­нетами різних місць карбування. На середземноморські ринки експортувалися зерно, риба, шкіра, худоба, сіль. Торгували й рабами. Предметом імпорту з Греції були тканини, металеві, мармурові вироби, вино й оливкова олія. Античні міста мали високу культуру. Споруджува­лися кам'яні будинки, оздоблені скульптурою, розписом і мозаїкою. Вступаючи у взаємовідносини як з грізними степовиками, так із землеробами українського Полісся та Лісостепу, міста-дсржави встановлювали з ними тісні економічні зв'язки. Хоча метрополії і вбачали в них, пе­редовсім, джерело надходження прибутків і рабів з «вар­варського світу», існування таких міст на Північному березі Чорного моря було могутнім стимулом для при­скорення процесу соціально-економічного розвитку пле­мен, що їх оточували.

Суспільний устрій характеризується виразним соці­ально-класовим розшаруванням. Панівним класом були судновласники, купці, землевласники, господарі вироб­ництв і майстерень. Основна маса населення - вільні землероби, ремісники, торговці. Але вільними повно­правними громадянами були тільки чоловіки - грома-

19дяни міста. Жінки вважалися вільними, але не мали політичних прав. Соціальні відносини між громадянами будувалися на принципі рівноправності.

Чисельною соціальною групою були також осіоні чужо­земці, вихідці з «варварського світу», які проживали у містах. Вони не мали громадянських прав, не брали участі в політичному житті міст, а набути громадянство могли лише за великі заслуги перед полісом.

На найнижчих щаблях соціальної ієрархії перебували безправні раби, яких було віднесено до об'єктів права. Джерелами рабства були купівля на невільничих ринках, захоплення або купівля у племенах «варварського світу», військовий полон, народження від рабині. Праця приват­них рабів широко використовувалась у домашньому та сільському господарстві, у ремісничому виробництві, Соледобуванні та Ін. Рабів інколи відпускали на волю, здійснивши обряд посвяти божеству. Релігійна громада в такому випадку ставала покровителькою цих рабін. За мужні дії під час війни міська влада також давала рабам волю. Прикладом тому е рішення міської влади Ольвії в 331 році до н. е., в період облоги міста військами Олек­сандра Македонського під керівництвом полководця Зопі-ріона, про надання рабам громадянства. Проте, на відміну від Аттіки, в Північному Причорномор'ї були відсутні численні групи державних рабів.

Крім громадян І рабів, існували й інші категорії лю­дей - залежних або напівзалежних, котрі могли працю­вати практично в усіх сферах життя полісів. Так, у сіль­ському господарстві, де землею володіла або держава, або громадяни, особисто вільні були економічно залеж­ними.

Соціальний статус не завжди відповідав матеріально­му становищу: могли бути й багаті вільновідпущеники, й бідні громадяни.

Державний лад міст будувався на тих же засадах рабо­власницької формації, що й устрій античних полісів Греції. За формою правління це були демократичні (У-ІІ ст. до н. е.) або аристократичні (починаючи з 1ст. до н. є.) рес­публіки. Вищий законодавчий орган державної влади - народні збори, які, наприклад, в Ольвії, скорочено нази­валися «Народ». Практично це були збори міської общини, за участю лише повноправних громадян міста, до яких

належали греки у віці 25 і більше років. Решта населення міста (раби, чужоземці, жінки) не мала права брати участь у владних органах. Хоча за великі заслуги перед полісом іноземцям могли надаватись такі права. Збори вирішували найважливіші питання внутрішньої й зовнішньої політи­ки, обирали посадових осіб і контролювали їх діяльність. Збори також надавали громадянство, торгові привілеї іноземцям, вшановували громадян, які мали заслуги перед містом. В Ольвії, наприклад, за розбудову міста й значні пожертви до міської скарбниці громадян нагород­жували золотим вінком або встановлювали їхні статуї.

Народними зборами щорічно обирався постійно дію­чий виконавчий орган - Рада міста, яку очолював голова; обирався секретар. До складу Ради міста входив також головний жрець міста, який відав релігійними культами. Рада організовувала підготовку та попередній розгляд рішень, декретів та постанов народних зборів. Тому за­конодавчі акти міст видавалися від імені «Ради і народу».

Окремою ланкою міського управління були виборні колегії — магістратури або окремі посадові особи -магі­страти, які обиралися з числа повноправних громадян міста. Вони управляли фінансами, судовими установами, військовими справами та іншими галузями життєдіяль­ності міста. Найбільшими правами користувалась коле­гія архонтів. Вона керувала іншими колегіями, стежила за станом фінансів і в разі необхідності скликала народні збори, її очолював перший архонт; йому належало право командування військом міста, хоча військовими справами займалася окрема колегія стратегів. Колегія номофілаків (стражів закону) наглядала за поведінкою мешканців, вимагала від них дотримання законів; колегія агораномів відала питаннями торгівлі. Колегія продиків (юристів) виконувала прокурорські або адвокатські функції.

У містах-державах Північного Причорномор'я функціо­нували суди, у тому числі й суд присяжних. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки. Судовий процес мав змагальний характер, вирок суду був остаточним.

Підґрунтям права міст-держав Північного Причорно­мор'я була правова система Афінської полісної демокра­тії, а його особливістю - вплив звичаю місцевого або сусіднього з ним населення. Основними джерелами вважалися закони народних зборів, декрети ради міста,

21 постанови колегій посадових осіб, які приймалися з урахуванням звичаїв і традицій, а також місцеві звичаї.

Розвинутій правовій регламентації підлягали відно­сини власності. Право регулювало майнові відносини, захищало приватну власність на житло, рухоме майно, худобу, особисті речі. Земля і раби могли бути як у приватній, так і в державній власності.

Жвава зовнішня і внутрішня торгівля зумовили ро^ви-ток зобов'язального права. Укладалися договори купівлі-продажу, позики, дарування, поклажі та ін. Важливі уго­ди здійснювалися у державних установах при свідках, у присутності чиновників. Регламентувалося право оренди землі, найманої праці. Для регуляції особистих стосунків між громадянами і в родинах широко застосовувалось звичаєве право.

У кримінальному праві найтяжчими вважалися зло­чини проти держави (змова, спроби повалення демокра­тичного ладу, державна зрада, розголошення державної таємниці). Серед видів покарань застосовувались смерт­на кара, штрафи, конфіскація майна.