Клюнійська реформа. Понтифікат Григорія 7

католицька церква в сер. 11 ст. знаходилась в досить суперечливому становищі. З однієї сторони, церква до того часу вже розповсюдила свій вплив на всю Зх. Європу. В 11 ст. остаточно прийняли християнство скандинавські народи, Угорщина, Польща, звільнилась від арабського панування значна частина Піренейського п-ова. Церква володіла в різних країнах Європи значними земельними володіннями. Вона управлялась безпосередньо з Риму. Проте інститут папства ще не був стійким, а влада папи сильною. Папи зазвичай обирались римським духовенством та рим світською знаттю, іноді прямо назначались імператорами. Відсутність чіткого порядку обрання пап перетворювало ці вибори в постійні усобиці і тим самим давало можливість імператорам втручатися у справи римської курії. Крім того імператори роз поряджались церковними землями як суто державними. За таких обставин в церковних колах виник рух, ціллю якого стало вирішення цих протиріч і посилення влади пап як над церквою, так і незалежність церкви від світської влади. Виразили ці настрої монахи Клюнійського монастиря, найбільшого монастиря в Бургундії, який був досить багатим. В 11-12 ст. клюнійські монахи заснували десятки нових монастирів у Франції, Німеччині, Італії, створивши таким чином своєрідну федерацію монастирів, що знаходилась безпосередню під покровительством папи. У 1073 році папою був обраний Григорій 7 (до 1085)(Гільдебранд). Він вважав, що папа своєю владою може зміщувати королів та імператорів, в той час, коли він, папа, не підлягає ніякому земному суду. Імператори і королі – васали папи, який по відношенню до них являвся сеньйором. Григорій 7 провів низку важливих реформ, що сприяли централізації та укріпленні католицизму. У 1059 р. був встановлений новий порядок папських виборів. Папи повинні були обиратися виключно кардиналами, які складали так званий верховну раду папи. Виборчі збори кардиналів називались конклавом. Новий порядок виборів виключав будь-яку участь у них знаті чи імператора. Слідуюча реформа, 1060 року мала за ціль дисциплінувати духовенство. Вона встановлювала целібат для всього духовенства, що забезпечувало недоторканість церковного землеволодіння. У 1075 р. Григорій 7 видав декрет про відміну світської інвеститури. Тепер інвеститура – утвердження на посади духовних осіб - надавалась виключно папою.