Тенденції смертності і тривалості життя населення України: всеукраїнський та регіональний виміри

Найсерйознішою проблемою в Україні, як і раніше, залишається високий рівень смертності населення.

Незважаючи на позитивну динаміку загального коефіцієнта смертності за останні п’ять років, він у 2012 р.

був одним із найвищих у Європі. У 2012 р. кількість

померлих в Україні становила 663,1 тис. осіб, що було

тільки на 1,5 тис. осіб менше, ніж у 2011 р. У міських

поселеннях абсолютне число померлих у 2012 р. порівняно з попереднім роком навіть дещо підвищилось. Загалом за п’ятирічний період (2008–2012 рр.) кількість померлих в Україні зменшилася на 91,3 тис.

осіб (у містах – на 51,1, у селах – на 40,2 тис. осіб).

Абсолютне число померлих є похідним від чисельності населення тих чи інших вікових груп. Динаміка кількості померлих значною мірою визначається в Україні коливаннями вікової інтенсивності смертності та змінами вікової структури. Розрахунки показують, що у 2008–2012 рр. кількість померлих в Україні від структурних факторів залежала на 55%, а решта (45%) – від зниження інтенсивності смертності внаслідок дії інших чинників, насамперед соціально-економічних. Таким чином, кількість померлих в Україні за останні п’ять років зменшилася здебільшого внаслідок структурних чинників, а найменше – від соціально-економічних.

Рівень смертності в нашій країні має суттєву регіональну диференціацію. Так, у 2012 р. величина загального коефіцієнта смертності коливалася в межах від 9,8‰ у м. Києві до 18,6‰ в Чернігівській області.

Регіони України за відмінностями в рівнях смертності можна об’єднати в три групи. Відносно краща ситуація щодо смертності спостерігається у західних областях. Гірша ситуація – у східних та південних ре гіонах, а центральні області України за показниками

смертності посідають проміжне місце між вищезгаданими групами областей.

Незважаючи на позитивні зрушення у 2008–2012 рр., загальні коефіцієнти смертності по Україні в цілому і по регіонах зокрема утримуються на надто високому рівні і є одними з найвищих в Європі.

Визначальне значення у зменшенні числа смертей за останні роки має скорочення вікових інтенсивностей смертності у більшості вікових груп. Найбільше смертність знизилася серед населення працездатного

віку, як у жінок, так і в чоловіків, особливо в осіб, стар-ших 40 років.

Загалом форма вікової кривої смертності схожа на ту, яка існувала наприкінці 1980-х років, – стрімке під-вищення смертності.

Імовірність померти в чоловіків усіх вікових груп вища, ніж у жінок, особливо – серед населення працездатного віку. Нині четверта частина всіх смертних випадків припадає на населення працездатного віку, серед чоловічого населення на працездатний вік припадає третина смертей. Так, імовірність померти в чоловіків у 3–4 рази вища, ніж у жінок, у всіх вікових групах 16–60 років.

Як вже зазначалося, у формуванні рівня смертності беруть участь усі вікові групи, у тому числі дитячі вікові контингенти.

Смертність дітей віком до одного року є однією з важливих характеристик не лише роботи системи охо -рони здоров’я, але й розвитку країни в цілому, а також одним з основних індикаторів досягнення цілей розви -тку тисячоліття. В Україні (і за окремими регіонами)

рівень смертності немовлят, на відміну від очікуваної тривалості життя, неухильно знижується, починаючи з 2000 р. Але ці досягнення не настільки відчутні, як може видатися на перший погляд. Зафіксований в Україні у 2012 р. рівень смертності дітей віком до одного року

(8,5‰) досі залишається приблизно в 2–3 рази вищим, ніж у багатьох розвинутих країнах. При цьому в Україні частина немовлят, які за критерієм Всесвітньої організації охорони здоров’я вважаються померлими на першому тижні життя, при розрахунку коефіцієнтів

смертності немовлят не враховуються. Тому реальний розрив України та інших розвинутих країн за рівнем смертності немовлят іще більший.

Як і всі інші показники, коефіцієнт смертності дітей віком до одного року включає і нівелює зміни у всіх регіонах і, відповідно, для досягнення більш низьких рівнів смертності немовлят в Україні необхідно досягти зни -ження його рівня у всіх регіонах країни. Смертність немовлят в Україні має позитивну динаміку: у 2012 р. порівняно з 2008 р. коефіцієнт зни зився на 15%, у містах – на 15,6%, у сільській місцевості – на 14,7%.Водночас, зберігається значна регіональна диференціація по цьому показнику. У минулому році розрив між максимальним (Донецька область – 12,7‰) і міні -мальним (Київська область – 5,7‰) коефіцієнтами смертності немовлят становив 7,0‰. Найнижчі показники смертності немовлят зафіксовано в Київській, Полтавській, Івано-Франківській областях, а високі – у Донецькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Черкаській областях.Зниження смертності немовлят в Україні супроводжується зміною співвідношень її неонатальної та постнеонатальної складових. Так, частка дітей, що померли на першому місяці життя, зросла з 55%у 2001 р. до 65,0% у 2012 р., а на першому тижні – з 38,0% до 48,0% відповідно.Загальне зниження смертності немовлят в Україні віддзеркалює її зменшення практично від усіх основних причин. Виняток становлять нещасні випадки, травми

та отруєння, тобто ті причини смерті, яким можна запобігти за умови належного догляду. Однак тільки за період 2008–2012 рр. рівень смертності саме від цих причин зріс майже на 15%. Найбільший внесок у формування цієї вкрай негативної статистики робить зростання смертності від випадкового механічного задушення, яке

обумовлює нині майже 60% всіх смертей від нещасних випадків, травм та отруєнь. Майже 70% усіх смертей немовлят обумовлюють стани, що виникли у перинатальному періоді, та природжені вади розвитку.Незважаючи на певні позитивні зрушення, структура смертності немовлят за причинами смерті істотно відрізняється від такої в західних країнах. Головним чинником розбіжностей є, безумовно, смертність від зовнішніх дій – саме вони в декілька разів частіше

в Україні є причиною смерті немовлят. Значною є також різниця в смертності від інфекційних та паразитарних хвороб. Вигідно вирізняється на фоні змін вікового профілю вимирання населення смертність

дитячого вікового контингенту старше одного року. Смертність дітей

має позитивну динаміку впродовж не одного десятиріччя. Ризик смерті дітей є найменшим, він різко знижується після досягнення дитиною однорічного віку і зменшується аж до 10–11 років. За останні п’ять років смертність серед дітей скоротилася на понад 11%.

У структурі смертності дитячого контингенту провідна роль належить екзогенним причинам (зовнішнім причинам, інфекційним і паразитарним хворобам).

Потрібно зауважити, що рівень смертності в цьому віковому інтервалі має особливості в розрізі статі (показник смертності хлопчиків перевищує аналогічний у дівчаток на третину) та залежно від типу поселення (у сільській місцевості вищий у 1,3 разу).Позитивною динамікою у 2008–2012 рр. відзначалася смертність населення працездатного та після працездатного віку, як у містах, так і в сільській місцевості.

Зниження рівня смертності населення цих вікових контингентів характерне і для чоловіків, і для жінок практично у всіх регіонах країни. Через затяжну кризу смертності населення в Україні спостерігається специфічна «консервативна» структура причин смерті, в якій високий рівень смертності від ендогенних причин (хвороб системи кровообігу та новоутворень) поєднується з не менш

значущим рівнем смертності від екзогенних патологій (хвороб органів дихання, травлення, інфекційних та паразитарних хвороб, зовнішніх причин). На жаль, ця архаїчна структура причин смерті є для України

нормою. Структура смертності за причинами смерті в цілому залишається незмінною протягом останніх років. У 2012 р. перше місце за кількістю смертних випадків посіли серцево-судинні захворювання (65,8%). За ними у відповідній послідовності – новоутворення

(14,0%), зовнішні причини смерті (6,2%), хвороби органів травлення (4,2%), хвороби органів дихання (2,6%), інфекційні та паразитарні хвороби (2,4%).У структурі причин смерті провідне місце посіли хвороби системи кровообігу. Надсмертність від серцево-судинних захворювань стала досить серйозною проблемою. Поряд з одним із найвищих у Європі рівнів і несприятливою динамікою особливе занепокоєння викликає структура цієї причини смерті, а саме надлишкова порівняно з розвинутими країнами частка смертей від ішемічної хвороби серця. Українська особливість полягає в тому, що надто багато людей вмирає від цього класу хвороб у молодому віці, причому це притаманно чоловікам. Наступний за значущістю клас причин смерті – це

новоутворення. Ситуація зі смертністю від онкологіч-них захворювань теж неблагополучна. Просто на дано-му етапі Україна певною мірою «захищена» від цієї

недуги ранньою смертністю від інших причин смерті –

від хвороб системи кровообігу та зовнішніх причин

смерті. В умовах надсмертності від ішемічної хвороби

серця частина потенційних жертв новоутворень поми -рає від серцево-судинної патології, таким чином зни-жуючи онкологічну смертність. Водночас, за наявності

хоча б мінімального контролю над хворобами системи

кровообігу кількість померлих від онкологічних захво-рювань могла б зростати.

Висока смертність від зовнішніх причин смерті –

одна з головних складових кризи смертності в Україні.

Втрати, яких зазнає Україна від причин смерті цього

класу, не менші, а у віці до 70 років – набагато вагоміші,

ніж втрати від онкологічних захворювань (а у чоловіків

у віці до 45 років вони навіть більші, ніж від серцево-судинних захворювань). Однак загроза здоров’ю та

життєздатності населення країни з боку зовнішніх при-чин смерті за останні п’ять років істотно знизилась.

Так, рівень смертності від зовнішніх причин у 2012 р.

порівняно з 2008 р. скоротився на 32,2%. Подальші

позитивні зміни в динаміці зовнішніх причин смерті

залежать від поліпшення соціально-економічної ситуа -ції в державі.

11111…. Висновки

1. За п’ятирічний період – 2008–2012 рр. кількість

померлих в Україні зменшилась на 91,3 тис. осіб

(у містах – на 51,1, у селах – на 40,2 тис. осіб).

Загальний коефіцієнт смертності знизився на

11,0% – з 16,3‰ до 14,5‰.

2. Найбільше смертність знизилась серед населення

працездатного віку, як у жінок, так і в чоловіків,

особливо серед осіб, старших 40 років. Імовірність

померти у чоловіків усіх вікових груп вища, ніж

у жінок, у 3–4 рази.

3. Незважаючи на зниження смертності немовлят на

15,0%, вона залишилася (8,5‰) приблизно

в 2–3 рази вищою, ніж у багатьох країнах. Водночас,

виявлено значну регіональну диференціацію по

цьому показнику. У 2012 р. розрив між максималь-ним (Донецька область – 12,7‰) і мінімальним

(Київська область – 5,7‰) коефіцієнтами смерт -ності немовлят становив 7,0‰. Найнижчі показ-ники смертності немовлят зафіксовано в Київській,

Полтавській, Івано-Франківській областях, а

висо кі – у Донецькій, Дніпропетровській,

Кіровоградській та Черкаській областях.

4. Структура смертності за причинами смерті остан-німи роками в цілому не змінилася. У 2012 р. на

першому місці за кількістю смертних випадків

були серцево-судинні захворювання (65,8%). За

ними у відповідній послідовності – новоутворення

(14,0%), зовнішні причини смерті (6,2%), хвороби

органів травлення (4,2%), хвороби органів дихання

(2,6%), інфекційні та паразитарні хвороби (2,4%).

За роки незалежності України середня очікувана тривалість життя при народженні зросла з 69,3 років у 1991 році до 71,15 років у 2012 році відповідно до даних Державної служби статистики.

Проте прогрес було досягнуто лише протягом останніх років, оскільки у 1997-2008 рр. тривалість життя залишалася у межах 67,91 - 68,33 роки[1]. Найбільш швидко тривалість життя збільшувалася у 2009-2011 р.р.: з 68,27 до 71,02 років. Причому, тривалість життя чоловіків зросла на 3,4 роки, а жінок – на 1,6 роки. Аналіз показав, що зростання тривалості життя відбулося переважно за рахунок зменшення смертності серед людей працездатного віку та від тих причин смерті, які пов’язані з вживанням алкоголю та тютюну[2].

«Суттєве зменшення смертності в Україні у 2008-2011 роках було зумовлено позитивними змінами способу життя (скороченням споживання алкоголю і тютюну, змінами структури харчування населення на більш здорову) серед людей працездатного віку, – повідомляє відомий нейрохірург, голова Асоціації боротьби з інсультами та очільник Коаліції «За вільну від тютюнового диму Україну», екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук. - Ці зміни були викликані як економічними факторами (кризою), так і зростанням акцизів і цін на алкоголь та тютюн».

Проте, згідно повідомлення Держстату, в січні-червні 2013 року загальний коефіцієнт природного скорочення населення в Україні зріс до 4,5 на 1000 осіб, тоді як у попередні роки цей показник зменшувався з 7,0 в 2007 році до 4,1 у 2012 році. «У 2012 році тривалість життя в Україні знов зросла, але лише на 0,13 років. Заходи контролю над тютюном, запроваджені наприкінці 2012 року, такі як звільнення громадських місць від тютюнового диму, заборона тютюнової реклами, інформування курців через великі попередження на пачках, поступово змінюють спосіб життя українців на більш здоровий, але для посилення їх дієвості слід суттєво збільшити тютюнові акцизи, ефективність чого вже довела практика України у 2008-2010 роках, бо високі акцизи одночасно збільшують доходи бюджету та скорочують споживання сигарет», - зазначає Костянтин Красовський, завідувач відділу контролю над тютюном Українського інституту стратегічних досліджень МОЗ України. В Україні за останні п’ять років

найнижчі показники середньої тривалості життя спостерігаються у Донецькій (67,9) та Дніпропетровській (68,01) областях. Саме в цих двох областях рівні поширеності куріння, за даними опитувань домогосподарств, які щорічно проводить Держстат, були в найвищими. Зокрема, за останні п’ять років поширеність куріння в цих двох областях була більше 27% при середньому показнику по Україні становить 23%. Хоча слід відзначити, що за останні два роки поширеність куріння в Донецькій області почала скорочуватися. Як раніше повідомила прес-служба МОЗ, вперше за кілька десятиліть в Україні стабілізувалися і почали зменшуватися показники захворюваності та смертності від серцево-судинної патології. За переконанням Міністра охорони здоров’я Р.Богатирьової, це, окрім іншого, є результатом послідовного та повного виконання Україною зобов'язань, взятих нашою країною при підписанні Рамкової конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну.

42.Показники репродуктивної поведінки населення України (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р.)

Репродуктивна поведінка — система дій і стосунків, які опосередковують народження чи відмову від наро­дження дитини в шлюбі чи поза ним. Синонімами репро­дуктивної поведінки є терміни «генеративна» і «прокреативна поведінка».

Репродуктивний період життя жінки – 25 років, від 18 до 43 років.

Репродуктивна установка складається з пізнавального (орієнтована кількість; планована), спонукального комплексів.

До репродуктивних мотивів можна віднести економічні: пільги, добробут; соціальні: збереження суспільного авторитету або спадковості роду; психологічні: наповнення життя сенсом, бажання уникнути від самітності.

Розрізняють 3 головні тип репродуктивної поведінки:

багатодітну (потреба 5 і більше дітей); (економічні мотивації)

середньодітну (3-4 дитини); (соціальні потреби) малодітну (1-2 дитини). (психологічні потреби)

Просте відтворення – 2,1 народжень на одну жінку, або 2,6 народжень на шлюбну пару. В Україні 2,5 – на одну жінку і 3,0 – на шлюбну пару.

У стабільному населенні оптимальний розподіл: 4% - бездітні; 10 % - з одною дитиною; 35 % - з 2-3 дітьми; 5 % - 5 і більше; 14 % - з 4.

Для України для покращення демографічного стану 30 % - 3 дитини; 31 % - 4 і більше..

Коефіцієнт сумарної плідності дуже виразно ілюструє рівень плідності:

Надзвичайно низький – менший 1,5

Дуже низький 1,5 – 1,8

Низький 1,8 - 2,2

Середній 2,2 – 2,8

Високий 2,8 – 4,0

Дуже високий 4,0 – 6,0

Надзвичайно високий - більше 6, 0

У 2001 р. рівень народжуваності на планеті оцінювався як 22 на 1
тис. населення, а загальний коефіцієнт смертно­сті — 9 на 1 тис. населення, а природний приріст, відповід­но, становив 13 на 1 тис. населення. Народжуваність у кра­їнах Європи наприкінці 90-х років XX ст. була така (%о): Австрія — 10,4, Франція — 12,6, Німеччина — 9,9, Угор­щина — 9,9, Ізраїль — 21,5, Італія — 9,4, Норвегія — 13,6, Португалія — 11,4, Румунія — 10,5, Словаччина — 11,0, Англія — 12,3.

В Україні за останні 12 років народжуваність зменши­лася з 12,7%о (1990) до 8,1%о (2002), тобто на 36,2%. Не­зважаючи на те що народжуваність в Україні поступово почала підвищуватись, а в 2006 р. народилось 460,4 тис. дітей або 9,8 народжених на 1000 жителів, цей показник у нашій державі — один із найнижчих в Європі (рис. 5.1). Найвищі показники рівня народжуваності спостерігають­ся в Західному регіоні (Рівненська, Волинська, Закарпат­ська), найнижчі — в промислових областях (Луганська, Донецька, Харківська).

Спеціальний коефіцієнт народжуваності (плідність) — кількість народжених дітей за рік на 1000 жінок фертиль­ного віку (15—49 років) — визначає потенційну можли­вість дітонародження, що реалізується у репродуктивній поведінці. Його динаміка в Україні також погіршується. Якщо в 1990 р. цей показник становив 53,2 на 1000 жінок, то в 2001 р. — всього 29,6%о. Зниження плідності відбуло­ся за рахунок міського населення, серед якого вона стано­вить 25,7%о, а серед сільського — 39,9%<>. Найвищі спе­ціальні показники народжуваності властиві сільському населенню областей Західного регіону, а саме: Рівненській — 59,7%о, Волинській — 58,8%о, Чернівецькій — 46,9%о. Аналіз цих даних у регіонах України свідчить, що зниження народжуваності не пов'язане зі старінням насе­лення, а зумовлене регулюванням жінками народження дітей,
тобто пов'язане з соціальними умовами.