Карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок виконання цивільно-правових зобов’язань, обов’язковим додатковим — психічна чи тілесна недоторканість, воля, здоров’я людини, право власності (залежно від конкретного змісту погрози, якою супроводжується примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань).

2. З об’єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Зміст такого примушування складають дві взаємопов’язані дії: 1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання; 2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.

Цивільно-правові зобов’язання як елемент цивільних правовідносин передбачають наявність у однієї сторони права на вчинення певних дій, в іншої — обов’язку їх вчинення. В силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Для забезпечення реалізації свого законного права кредитор вправі вимагати від боржника виконання свого обов’язку. Кримінальне караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання робить протиправний спосіб пливу на потерпілого. Маючи право на пред’явлення вимоги про виконання певного зобов’язання, винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, не вправі добиватися задоволення цієї вимоги насильницьким способом.

За ст. 355 відповідальність може Наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов’язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов’язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.

Зобов’язання боржника вчинити на користь кредитора певну дію або утриматись від її вчинення виникають з договору або з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Так, цивільні обов’язки (так само як і цивільні права) виникають: а) з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; б) з адміністративних актів, у т. ч. з актів планування; в) в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; г) внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; д) внаслідок інших дій громадян і організацій; е) внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків.

При вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, особа може примушуватись до виконання цивільно-правових зобов’язань не лише за дійсними, а й за недійсними чи відносно дійсними угодами. До недійсних угод закон відносить, зокрема, уявні, удавані, а також угоди, укладені: з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства; юридичною особою в суперечності зі встановленою метою її діяльності; неповнолітнім, який не досяг п’ятнадцяти років; громадянином, нездатним розуміти значення своїх дій; внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншої стороною або збігу тяжких обставин. Недійсність цивільно-правової угоди не є перешкодою для кваліфікації діяння за ст. 355, оскільки так само, як і дійсна, недійсна угода породжує певні цивільно-правові зобов’язання для однієї із сторін. Наприклад, у разі визнання угоди недійсною з причин укладення її внаслідок обману потерпілому повертається іншою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодовується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються іншою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження майна.

Ст. 355 встановлює відповідальність за примушування до виконання чи невиконання лише цивільно-правових, а не будь-яких зобов’язань, обов’язок виконання яких встановлюється іншими нормами права. Так, примушування повнолітніх дітей, на яких законом покладається обов’язок утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, і піклуватися про них, не утворює складу цього злочину, оскільки за чинним законодавством вказаний обов’язок не є цивільно-правовим зобов’язанням. Примушування до виконання чи невиконання будь-яких інших (крім цивільно-правових) зобов’язань за наявності для того підстав може бути кваліфіковано як самоправство чи інший злочин.

Вимога виконати (не виконати) цивільно-правове зобов’язання означає викладену в рішучій (категоричній) формі пропозицію винного до потерпілого негайно або у визначений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зобов’язання. Така вимога може висловлюватись у будь-якій формі (усно, письмово). Вона має бути конкретною, зрозумілою для потерпілого. У складі цього злочину вимога може бути як правомірною (найчастіше), так і неправомірною. Правомірною вимога може бути, наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумовленої договором роботи, виплати вартості купленої речі тощо. Неправомірною ж є, скажімо, вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов’язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований. При оцінці правомірності вимоги слід мати на увазі, що цивільне законодавство певним чином регулює питання виконання цивільно-правових зобов’язань. Так, відповідно до загальних правил, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а за відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Склад злочину, передбаченого ст. 355, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань утворює лише у разі, коли воно поєднане з погрозою застосування насильства; пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів. Погроза повинна бути дійсною і реальною.

Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань підлягає кваліфікації за ст. 355 за відсутності в діях винної особи ознак вимагання. Відмежовуючи примушування ДО виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань від вимагання, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 355, винний не посягає на чуже майно, право на нього, не вимагає від потерпілого вчинення інших Дій майнового характеру, які останній не зобов’язаний вчиняти. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний обов’язок, який випливає з цивільно-правових зобов’язань, або ж утриматись від його виконання. При вчиненні цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відносини власності. Таким чином, вимога при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, як вже зазначалось, може мати правомірний характер. Вимагач же такого права не має навіть в принципі, його вимога завжди позбавлена будь-яких законних підстав. За таких обставин утворюється ще одна відмінність вимагання від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань: у першому випадку обидві складові злочину (вимога і насильницька дія) мають протиправний характер, у другому — вимога може мати правомірний характер.

Злочин, передбачений ст. 355, є спеціальним складом самоправства, тому його слід відмежовувати від самоправства, відповідальність за яке встановлена ст. 356. Ці злочини відрізняє, насамперед, сфера їх вчинення: перший з них (примушування) може вчинюватися лише у сфері цивільно-правових зобов’язань, тоді як вчинення іншого (самоправства) закон не обМежує якоюсь певною сферою. Відрізняються ці злочини і за способом вчинення — якщо примушуванню (ст. 355) завжди притаманний насильницький спосіб вчинення, то для самоправства (ст. 356) це не є характерним. Самоправні дії, які утворюють склад злочину, передбачений ст. 356, можуть і не заподіювати фізичну чи іншу шкоду конкретній фізичній особі, тоді як для складу примушування наявність конкретного потерпілого є обов’язковою. Обов’язковою ознакою загального складу самоправства є оспорюваність правомірності дій винного, тобто визнання їх такими, що суперечать закону. Відсутність факту такого оспорювання свідчить про відсутність злочину, передбаченого ст. 356. Натомість ст. 355 такої обов’язкової ознаки для примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань не передбачає. Як не визначає вона і заподіяння значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, що відповідно до ст. 356 є необхідною ознакою об’єктивної сторони самоправства. Слід зазначити, що за правилами конкуренції загальної і спеціальної норм вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань повністю охоплюється ст. 355 і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту пред’явлення вимоги виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.