За охороною праці (Держнаглядохоронпраці) Міністерства праці

та соціальної політики України:*

— комплексне управління охороною праці;

— державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших

нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної

сировини;

— координація робіт з профілактики травматизму невиробничого

характеру;

— проведення експертизи проектної документації та видача дозволів

на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств,

об'єктів і засобів виробництва;

— координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці

та підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці,

контроль за їх виконанням, державне замовлення наукових досліджень

з цих питань;

— встановлення та розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду

за охороною праці.

Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його повноважень,

є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами

виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,

установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

9. "Державний нагляд і громадський контроль за охо­роною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціаль­но уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагля­ду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці: спеціально упов­новажений державний орган із питань радіаційної безпеки - Дер­жавний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеці­ально уповноважений державний орган з питань пожежної безпе­ки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Сані-тарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40 ви­значаються права і відповідальність, а також соціальний захист по­садових осіб спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охо­рону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює уповноважена най­маними працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діс відповідно до типового положення.

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і полі­тичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Державні інспектори або контролери органів державного нагля­ду мають право:

• 
  відвідувати в будь-який час підприємства, що контролюють­ся, перевіряти стан охорони праці, знайомитися з документацією та отримувати інформацію і пояснення роботодавця з питань, що перевіряються тощо;
• 
  видавати керівникам підприємств, керівним посадовим осо­бам міністерств, комітетів, об'єднань підприємств та ін., відповідаїь-ним за охорону праці працівникам держадміністрацій приписи (розпорядження), обов'язкові для виконання про виявлені пору­шення і недоліки в галузі охорони праці і про строки їх усунення;
• 
  призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені не­безпечні для життя та здоров'я працюючих порушення норм І пра­вил охорони праці;
• 
  притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
• 
  подавати позов до прокуратури для притягнення до криміналь­ної відповідальності винних у порушенні вимог охорони праці, що призвело до матеріальних збитків або завдало шкоди працюючим;
• 
  надсилати роботодавцям або відповідальним посадовим осо­бам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на них стягнення за порушення вимог охорони праці.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників (контро­лерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право без­перешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати ро­ботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усунен­ню виявлених порушень. Уповноважені (контролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодав­ства. Вони звільняються на час навчання і здійснення контролю від своїх безпосередніх трудових обов'язків зі збереженням серед­ньої заробітної плати, що зазначається в колективному договорі. Уповноважені трудових колективів (контролери) діють відповід­но до Типового положення, затвердженого Держнаглядохорон-праці і погодженого з профспілками.

Представники профспілок, вибрані па загальних зборах проф­спілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику звіт про виявлені порушен­ня і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від роботодавця ви­конання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони праці й пояснення по цим питанням.

Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охо­роною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1. 
   ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролю­ється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майс­тер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в жур­нал 1 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву.
2. 
   ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником і іього структурного під­розділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.

Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 ступені контролю та 2 ступені контролю, лі квІдуються, а за немож­ливості записуються в журнал 2 ступеня контролю і доповідають­ся вищому керівництву підприємства.

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін,визначений колективним договором) в обсязі кожного робочого місцявсього підприємства керівництвом підприємства (роботодавцем, го­ловним інженером,заступником головного інженера з охорони праці)і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаютьсягромадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства
або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманихпрацівників підприємства або профспілкою). Контролюючі знайом­ляться з записами журналів 1 і 2 ступенів контролю по стану охоро­ни праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, авипадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути,заносять до журналу 3 ступеня контролю. Виявлені порушення об­говорюються на технічних радах підприємства, де розробляютьсязаходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносять­ся до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору. Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного за­безпечення, шо містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, при­значені для визначення безпеки промислового обладнання та техно­логічних процесів.

10.

11. Праця жінок та молоді

Кодексом законів про працю України забороняється застосуван­ня праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім нефізичнихробіт-по санітарному та побутовому обслуговуванню). Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг -при періодичному). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності (як тимчасовий захід). Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років, не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до над­урочних робіт, а також не направляються у відрядження.

Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не за­лучаються до надурочних робіт і не направляються у відрядження без їх згоди. Жінок із дітьми віком до 3-х років можуть, за їх ба­жанням, переводити на легшу або зручнішу для них роботу із збе­реженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.

Пільги вагітним жінкам і при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по до­гляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуван­ню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним ви­сновком (догляд дитини) відпустка може досягати 6 років.

Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальний стаж роботи і професійний стаж.

Вагітність жінки та її діти {незалежно від віку) не можуть бути при-чиноюзвільненняабовідмовиу прийнятті на роботу. Передбачено поза­чергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок з дітьми віком до 14 років і надання їм матеріальної допомоги.

Працівники віком до 18 років користуються такими ж правами, що і повнолітні, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що навчається, допускається приймати з 14 років учнів за­гальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для ви­конання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одно­го з батьків або особи, яка їх замінює.

Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Усі працівники до 18 років не можуть бути залучені до вико­нання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умо­вами праці, а також до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, шо працюють під час канікул, - 24 години.

Навчання (професійну підготовку) і підвищення кваліфікації молоді роботодавець проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Законодавство вимагає створення належ­них умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Вироб­ниче навчання та підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися в робочий час. Після закінчення виробничого на­вчання присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфіка­ційним довідником, і надається робота відповідно до набутої квалі­фікації, За час навчання виплачується заробітна плата.

Для здачі вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних за­кладів працюючій молоді надається відпустка:

• 
  для вступу до вищих навчальних закладів -15 календарних днів;
• 
  для вступу до середніх навчальних закладів - 10 календарних днів.
• 
  Молодь, що навчається, може отримати 1 вільний день на тиж­день без збереження зарплати. Пільги мають студенти заочних і вечірніх відділень ВЗО і технікумів. Студентам-заочникам один раз на рік оплачується проїзд до місця навчання і назад.

12, 13. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття загальнообов'язкового державного
соціального страхування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це
система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання
соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян
у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від
них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених
законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати
страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі -
роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел,
передбачених законом.

Стаття 2. Законодавство України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування та його завдання

Законодавство України про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих
відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що
регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного
соціального страхування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж
ті, що передбачені законодавством України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування, то застосовуються норми
міжнародного договору.

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та
інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші
види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у
разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності,
безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за
дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та
членів його сім'ї тощо. { Частина третя статті 2 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 107-VI (107-17) від 28.12.2007 -
зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного
Суду N 10-рп/2008 (v010p710-08) від 22.05.2008 }

Стаття 3. Право громадян на забезпечення за
загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням

Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані
громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та
члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено
законодавством України, а також міжнародним договором України,
згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Стаття 4. Види загальнообов'язкового державного соціального
страхування

Залежно від страхового випадку є такі види
загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими похованням; { Абзац третій частини першої
статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI
(107-17) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно
з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 (v010p710-08) від
22.05.2008 } медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї
статті видами загальнообов'язкового державного соціального
страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно
до цих Основ.

Стаття 5. Принципи загальнообов'язкового державного
соціального страхування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян
України здійснюється за принципами:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення
загальнообов'язкового державного соціального страхування;

обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах
трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених
законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою
самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є
членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької
діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов'язковим
державним соціальним страхуванням особам, зайнятим
підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов'язковості фінансування страховими фондами (установами)
витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та
соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих
видів загальнообов'язкового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами
своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум,
встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів
соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов'язкового
державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб'єктів
загальнообов'язкового державного соціального страхування в
управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Стаття 6. Суб'єкти та об'єкти загальнообов'язкового
державного соціального страхування

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального
страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени
їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється
загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Коло осіб, які можуть бути застрахованими за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням,
визначається цими Основами та іншими законами, прийнятими
відповідно до них.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не
передбачено законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди з: пенсійного страхування; медичного страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та
витратами, зумовленими похованням; { Абзац четвертий частини
п'ятої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 107-VI
(107-17) від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно
з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 (v010p710-08) від
22.05.2008 } страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань; страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо надання
застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних
послуг при настанні страхових випадків. { Частина шоста статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2464-VI (2464-17) від 08.07.2010 }

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального
страхування є страховий випадок, із настанням якого у
застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на
отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг,
передбачених статтею 25 цих Основ.

Стаття 7. Особи, які підлягають загальнообов'язковому
державному соціальному страхуванню

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню
підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору
(контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від
їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени
творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих
спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають
загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також
конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального
страхування, до яких належать особи, визначаються законами України
з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального
страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України
та не застраховані в системі соціального страхування країни, в
якій вони перебувають, мають право на забезпечення за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні
за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.

Стаття 8. Свідоцтво про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування

Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному
соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним
для всіх видів страхування та документом суворої звітності.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів
України.

Стаття 9. Страховий стаж

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа
підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню
та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо
інше не передбачено законодавством. Особливості обчислення
страхового стажу з окремих видів загальнообов'язкового державного
соціального страхування визначаються відповідними законами
України.

Період, протягом якого особа є застрахованою за окремими
видами загальнообов'язкового державного соціального страхування,
визначається відповідними законами України.

Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в
системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб
Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального
страхування, а за періоди до запровадження системи
персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб - у
порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло
раніше. { Статтю 9 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 2464-VI
(2464-17) від 08.07.2010 }

Стаття 10. Роботодавець

Роботодавцем відповідно до цих Основ вважається:

власник підприємства, установи, організації або уповноважений
ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та
господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю;

власники розташованих в Україні іноземних підприємств,
установ та організацій (у тому числі міжнародних), філій та
представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо
інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 11. Страховий ризик і страховий випадок

Страховий ризик - обставини, внаслідок яких громадяни та/або
члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до
існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних
послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право
застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або
соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів
загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Стаття 12. Вирішення спорів

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим
державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку,
якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.

Стаття 13. Інформація про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування

Інформація у сфері загальнообов'язкового державного
соціального страхування використовується з дотриманням вимог,
передбачених законодавством про інформацію.

Забороняється розголошувати без згоди застрахованої особи
відомості про страховий стаж, страхові випадки, результати
медичних обстежень, суми одержуваних виплат тощо.

Страховики через засоби масової інформації зобов'язані
роз'яснювати населенню права та обов'язки, передбачені
законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування.

Страховики надають страхувальникам та застрахованим особам
консультації з питань загальнообов'язкового державного соціального
страхування на безоплатній основі.