Поняття предмету сімейного права, методи правового регулювання сімейних відносин

Питання щодо місця сімейного права в системі права вирішується не одним поколінням цивілістів. І до сього часу ще не вирішено остаточно. Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою частиною цивільного права, як, наприклад, спадкове право, інші (їх більшість) вважають, що сімейне право – самостійна галузь, що принципово відрізняється від інших галузей права і має ряд особливостей:

1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, шлюбно-сімейні – з родства, шлюбу, усиновлення і всі майнові відносини випливають із особистих. Ці правовідносини пов’язують не сторонніх, а близьких осіб – родичів, подружжя.

2. Сімейні правовідносини – це особисті немайнові відносини в першу чергу і лише в другу вони є майновими.

3. Сімейні права та сімейні обов’язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати, причому не тільки особисті, але й майнові (не можна передавати право на одержання аліментів, виховання дітей).

4. Сімейні правовідносини регулюються окремим сімейним кодексом.

5. Розгляд сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних справ.

6. Сімейно-шлюбні відносини регулюються ще і нормами моралі.

Протиставлення предмета цивільного та сімейного права приводило до висновку до самостійності і незалежності сімейного права. З вказаного вище можна зробити висновок, що предметом сімейного права є сукупність норм, які регулюють особисті немайнові та випливаючи з них майнові відносини людей, що виникають на ґрунті шлюбу та сім’ї.

Метод регулювання сімейних відносин –це сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольову поведінку учасників сімейних правовідносин.

Виділяють два загальних метода правового регулювання: диспозитивний і імперативний.

Диспозитивний метод базується на координації цілей та інтересів учасників суспільних відносин, коли вони самі вільні приймати рішення щодо участі в цих відносинах. Суб’єкти мають право відступати від описаних у правових нормах стосунків, встановлювати для себе основні та додаткові права та обов’язки. Наприклад, при укладенні шлюбного договору учасники самостійно встановлюють для себе права та обов’язки.

Імперативний метод базується на відносинах субординації. Для нього характерно обмеження ініціативи суб’єктів правовідносин щодо зміни положень юридичних приписів. Наприклад, законодавством встановлений шлюбний вік і учасники сімейних відносин повинні дотримуватися вимог закону щодо укладення шлюбу з певного віку.

Сімейне право має зв’язок з іншими інститутами права: житловим, цивільним (особливо спадковим).

2. Принципи сімейного права, система сімейного права.

Принципи сімейного права – це основні засади, керівні ідеї, відповідно з якими здійснюється сімейно-правове регулювання суспільних відносин. Провідні засади, як правило, знаходять своє безпосередньо закріплення у відповідних сімейно-правових нормах. З урахуванням цього основними засадами (принципами) сімейного права є:

1. Державна охорона сім’ї материнства, батьківства. Держава здійснює стосовно сім’ї державну політику, яка є складовою соціальної політики. Мета –забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім’ї та її членів, реалізація сім’єю своїх функцій і поліпшення її життєвого рівня, підвищення ролі сім’ї в суспільстві.

2. Принцип рівності учасників сімейних відносин. Вказаний принцип базується на положеннях ст.21 Конституції України та частин 5,6 ст.7 СК України. Учасники сімейних відносин не можуть мати обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, стати, політичних, релігійних та інших переконань. Жінка та чолові мають рівні права й обов’язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї.

3. Принцип недопустимості державного або будь-якого іншого втручання в сімейне життя. Вказаний принцип закріплений в ст. 32 Конституції України, ст.301 ЦК України, ч.5 ст.5, ч.4 ст.7 СК України. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх часників, права на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя.

4. Пріоритет сімейного виховання дитини. Саме у сім’ї дитина починає формуватися як особистість, набуває навичок соціального спілкування, визначається як особа, яка має певні культурні, мовні, релігійні переконання, які виділять її серед інших людей і перетворюють на особистість.

5. Регулювання сімейних відносин за домовленістю між їх учасниками. Подружжя можуть укладати шлюбний договір, договори щодо умов та порядку надання утримання, визначення місця проживання дитини та інші.

6. Пріоритет захисту прав та інтересі дітей та непрацездатних членів сім’ї. Захист інтересі дітей здійснюється батьками, іншими родичами – бабою, дідом, сестрою, братом, вітчимом, мачухою, іншими особами – опікунами, піклувальниками. Сімейний кодекс передбачає приоритетний захист непрацездатних членів сім’ї і містить спеціальні юридичні механізми, які дозволяють це зробити певним чином (ч.1 ст.202 СК, ст.172 СК та інші).

Сімейне право містить в собі ряд інститутів, які органічно пов’язані між собою загальними принципами.

Система сімейного права складається з 2 частин:

- загальної; - особливої.

Загальна частина містить норми, які розповсюджуються на всі сімейно-правові відносини. До них відносяться: - норми про регулювання сімейних відносин, законодавство, мету і завдання, принципи, суб’єкти сімейних правовідносин та інше.

Особлива частина являє собою сукупність інститутів, кожен з яких регулює визначений різновид сімейних відносин: порядок укладення та розірвання шлюбу, майнові та особисті немайнові відносини подружжя, визначення походження дітей, усиновлення, опіка та піклування, патронат та інші. Система сімейного права є специфічною, тому що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права.

3. Сімейні правові відносини: поняття і види.Суб’єкти і об’єкти сімейних правовідносин.Способи захисту сімейних прав та інтересів.

Сімейні правовідносини – це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім’ї норм шлюбно-сімейного законодавства. Особливості сімейних правовідносин:

1) їх основу складають немайнові особисті відносини;

2) сімейні відносини носять тривалий характер;

3) на вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюються строки позовної давності за виключенням випадків, указаних в законі.

4) суб’єктами цих правовідносин можуть бути тільки громадяни.

За характером захисту правовідносини можна поділити на 3 групи:

1. Першу групу складають відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягання всіх інших осіб. (Це, наприклад, право на виховання дітей).

2. В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. (Це право подружжя на їх спільне майно).

3. В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. (Наприклад, аліментні зобов’язання).

Суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки громадяни. Суб’єкти сімейних правовідносин наділені правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність виникає з моменту народження, а дієздатність – з досягненням певного віку (на одруження – з віку повноліття, а при досягненні дитиною 10-річного віку – права давати згоду на усиновлення).

Об’єктами в сімейних правовідносинах можуть бути особисті майнові блага, дії і речі, особисті немайнові блага.

Особисті немайнові блага: це прізвище, ім’я, професія, рід занять та інше.

До дій відноситься виховання, діяльність по управлінню спільним майном подружжя тощо.

Речі, як об’єкт правовідносин, виступають у вигляді предметів майна (наприклад, речі, що входять в склад спільного майна, або у вигляді грошових сум (сплата аліментів).

Підставами виникнення сімейних правовідносин є юридичні факти.

За вольовою ознакою юридичні факти поділяються на дії( основані на волевиявленні учасників сімейних правовідносин) та події (не залежать від волі часників сімейних правовідносин).

За юридичними наслідками юридичні факти поділяються на правоутворюючі (народження дитини) та правоприпиняючі (відмова від шлюбного договору).

За тривалістю юридичні факти поділяються на одноразові (реєстрація шлюбу) та тривалі (свояцтво).

За складом юридичні факти поділяються на складні (передбачає наявність двох або декілька дій, наприклад, рішення про відібрання дитини) та прості (складається з однієї життєвої обставини, наприклад, укладення шлюбного договору).

Існують дві основні форми захисту сімейних прав: юрисдикційна та неюрисдикційна.

Юрисдикційні способи захисту:

- у судовому порядку (про розірвання шлюбу, про аліментні зобов’язання тощо);

- органами опіки та піклування (наприклад, вирішення питання щодо участі одного з батьків у вихованні дитини);

- нотаріусом (шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі)ю

Неюрисдікційні способи захисту – самозахист (наприклад, батьки мають право на самозахист своєї дитини).