Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Навігаційне меню

123Следующая ⇒


Зміст

[сховати]

Виникнення[ред.]

Докладніше: Шрамана та Сіддгартха Ґаутама

Буддизм виник на північному сході Індії, на території держав Маґадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама[3]. Час появи цієї релігії пов'язується із датою смерті Ґаутами, яких в буддійській традиції існує дві — 544 до Р.Х. і 486 до Р.Х.[4]. Перша дата була прийнята ЮНЕСКО як дата заснування буддизму. Проте вона заперечується буддологами[4], які вважають, що будда помер близько 400 до Р.Х., до походів Александра Македонського в Індію. Відповідно, появу буддизму слід датувати початком 4 століття до Р.Х., серединою «осьового часу»[4].

Причиною виникнення буддизму називають кризу традиційного ведичного брахманізму в середині 1 тисячоліття до Р.Х.[4]. Місце зародження буддизму — північно-східна Індія — була форпостом альтернативних релігійно-філософських рухів, які підтримувалися станом воїнів-кшатріїв для боротьби за владу із жрецями-брахманами[5]. Відповідно, соціальною опорою буддизму в Індії стали воїни, а точніше їхні лідери — правителі раджі[3]. Сам будда Ґаутама також походив зі стану воїнів[5].

Основи вчення[ред.]

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох шляхетних істинах [6]:

  1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями - дукха або дуккха (санскр. दुःख, палі dukkhaṃ — «страждання», «фрустрація», «дискомфорт»);
  2. причиною страждання є жага буття і чуттєвих насолод - дуккха самудая (санскр. समुदाय, палі dukkhasamudayo (samudayo — «виникнення», «походження», «поява»);
  3. щоб уникнути страждань, слід звільнитися від цієї жаги буття - дуккха ніродга (санскр. निरोध, nirodha?, палі dukkhanirodho (nirodho — «припинення», «згасання», «притамування»);
  4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани) - дуккха ніродга гаміні патіпада марга (санскр. मार्ग, mārga?, дослівно «шлях»); палі dukkhanirodhagāminī paṭipadā (gāminī — «той, що веде до», paṭipadā — «шлях», «практика»).

Поруч із великою кількістю шкіл буддизму, існують фундаментальні елементи вчення, які поділяють всі буддисти. Зокрема йдеться про Трілакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

  1. Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.
  2. Анатман, відсутність віри в індивідуальну «душу».
  3. Дуккха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти згасання (Ніббана) жадоби, злостивості та хибних поглядів, досягаючи при цьому Пробудження (Бодгі).

Буддизм заперечує існування абсолютного трансцендентного Бога-творця, який вшановується в аврамічних релігіях, зокрема в християнстві. Натомість буддисти допускають існування багатьох божеств або богів, які є частиною світу і залежні від його законів. Ці божества так само як люди, прагнуть стати буддами — істотами, що вийшли з кола перероджень і смертей, досягнувши пробудження, але завдяки довготривалості свого життя не задумуються над мінливістю та хиткою природою власного існування.

Спільним для всіх буддійських шкіл є заперечення існування індивідуальної душі людини. Віра в її існування вважається основною перепоною на шляху до досягнення стану пробудження.

Пізніше в межах буддизму Індії виникли два напрями: Хінаяна і Магаяна, кожен з яких пропонує способи пробудження людської свідомості.

Політико-правові ідеї буддизму[ред.]

Зародження класового розшарування в Індії, його вплив на політично-релігійні вчення[ред.]

Великий Індійський півострів у доісторичні часи мав населення темної барви. Його останками є дравіди, що дотепер живуть у південному Декані. Але в різні часи напливали сюди різні племена із Середньої Азії, так що расовий характер Індії є доволі мішаним. У ІІ тис. до н.е. на індійські низини вдерлися з півночі народи індоєвропейського походження. Називалися вони “арія”, що означає “шляхетно уроджені”. Це були скотарі, що жили зі своїх стад худоби, але також охоче займалися хліборобством. Ділилися на роди й племена та підкорялися королям, що мали спадкову владу.[1,с.25]

Дуже скоро утворилися суспільні класи: жерців – “брагманів”, войовників – “кшатрія” та хліборобів – “вайшія”. Місцевих жителів вони частково винищили, та завоювали і зробили невільниками – “шудра”. Пізніше цей класовий поділ став ще різкішим, так що перехід від одної касти до іншої був заборонений, а темношкіре населення вважали нечистим – [[Парія|“парія”]. Утворилися й різні другорядні класи, кожен з яких мав свої окремі права, вірування і звичаї. Вони створили стародавню культуру, стародавню цивілізацію.

Період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е. дістає назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює – “раджа”, який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада стає спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово трансформуються у збори знаті. Органи племенної організації перетворюються в державні органи. Помічником раджи стає жрець. Тимчасова дружина переростає у постійне військо. Вирішується проблема з податкообкладанням. [2,с.28]

Таким чином на базі родоплемінних колективів виникають державні утворення, не великі за територіальною ознакою, форма правління монархія, абсолютна республіка. Суспільний устрій характеризується нерівністю.

Політико-правова думка Стародавньої Індії сформувалась під впливом міфологічних і релігійних уявлень про владу. Саме цим можна пояснити те, що на протязі багатьох віків жриці (брахмани) займали домінуючу роль в духовному і соціально-політичному житті країни. Ідеї ідеології брахманізму зустрічаються у пам’ятниках ІІ тисячоліття до н.е. і називаються Ведами. Саме в них говориться про поділ суспільства на чотири касти. Така будова суспільства передбачає місце і роль певної касти, а також права і обов’язки їх до інших членів суспільства. Слід відмітити, що всі члени каст були вільними. Існування рабів передбачалось, але вони були поза кастами. Щодо прав членів різних каст, то тут було певне розмежування. Перших дві (брагмани – жриці і кшатрії – воїни) були домінуючими, дві інші (вайші, включаючи селян, ремісників, торговців; шудри, вільні низи) – підлеглими. [1,с.35]

Індійські жерці уявляли собі божество як духовну силу, що проникає у весь світ, творить його й усе наново відроджує. Такий світогляд названо пантеїзмом (або теопанізмом, як це означують деякі дослідники). З ним в’язалися вірування в мандрівку душ. По смерті людини душа переходить у якесь друге єство – другу людину, звіра, рослину. Ступінь підвищення чи пониження залежить від суми добрих чи лихих справ померлого, що зветься “карма”. Тільки по довгому часі людина закінчує своє коло життя – “самсару” – доходить до визволення – “нірвани”. Віра в мандрівку душ поглибила різницю між суспільними класами Індії: брахмани вважали себе за священний стан, що найскоріше осягає спасіння, інші верстви мусили проходити довгу мандрівку, - чим хто нижчий тим довшу. Життя й релігію Індії в найдавніші часи пізнаємо із старовинних пісень, званих веда (“знання”). Найстаріша їх частина зветься “Рігведа” – (“знання пісень”).

Згідно з релігійним віруванням бог-творець – брахма створив брахманів із своїх уст, шатріїв з рук, вайшів з стегон і шудри із ступнів. Для кожної варни були своя драхма (закон життя). [3,с.54]

Вплив буддизму на політичні вчення стародавньої Індії[ред.]

Офіційна наука брахманів – брахманізм – зустріла реакцію в новій релігії буддизмі. Засновником нової релігії був Сідхартха (560-480 рр. до н.е.) – син князя країни Сакія. Він зростав у багатствах і розкоші, рано одружився і мав уже сина. Але розкішне життя не давало йому задоволення. За прикладом аскетів – йогів, яких в Індії було багато, він подався на мандрівку, осів у віддаленій місцевості й віддався постам і духовним вправам. По кількох роках він виступив як Будда (“освідчений”) із новою наукою. [1,с.64]

Будда не цікавився метафізичними питаннями та визнавав повний атеїзм і акосмізм – це значить заперечував існування божества, душі й навіть світу. Бог, світ і людина – це тільки сума фізичних і психічних явищ у постійному, нескінченному перепливі (“самсара”). Цей рух без відпочинку є найбільшим стражданням світу. Кінець його знаходиться у відпочинку нірвани, до якого людина повинна семіти. Будда проголосив “чотири благородні правди”:

Для звичайних людей Будда давав прості моральні накази: не вбивати ніякої живої істоти, не красти, не говорити неправди, не вживати п’янких напоїв, не провадити розгнузданого життя, бути прихильним до всіх. Але за найвищий ідеал він уважав мудреця, що уникає любові й радості та перебуває в повній душевній бездіяльності. Через те в будистів поширилося незвичайне чернече життя, постала велика сила монастирів і пустинь, в яких прихильники нової релігії наслідували свого вчителя. [6,с.52-54]

У цей же час постала друга релігійна секта – дженістів. Її творцем був Вардгамана (540 – 468 рр. до н.е.), званий Магавіра, тобто “великий герой”. Він походив із лицарського стану, дванадцять років віддавався аксетичним вправам і врешті почув себе вільним від страждань, став “переможцем” “джина” (демон – персонаж східної міфології, звідси і назва його приклонників). Він наказував суворі покути й навіть поручав добровільну голодову смерть.

Нові релігії поширилися серед нижчих класів бо не визнавали суспільної нерівності й навіть паріїв приймали за своїх визнавців. Але вищі верстви залишилися при вигідному положенні.

Основною виробничою одиницею була сільська община в яку об’єднувалася значна частина вільного населення. Процес майнової диференціації проходить і в общині. Поряд з тими хто сам обробляє землю формується панівна верхівка, що експлуатує найманих робітників. Стародавня Індійська держава виникає як рабовласницька. Проте в праві відсутнє чітке розмежування положення людей і рабів. Це мало свій прояв у тому, що закони говорили більш чітко положення каст ніж відмінність у положенні вільних і рабів. Праця рабів не набула вирішального значення в економіці стародавньої Індії. Суттєвою особливістю рабства у стародавній Індії було законодавство, що обмежувало свавілля власників по відношенню до рабів. [8,с.79]

Приблизно в ІІ ст. до н.е. появляється відомий політико-правовий пам‘ятник – „Закони Ману”. В цьому документі поділ населення держави на касти знайшло дальше закріплення. Але визначна роль надається брахманам, їх прав в питаннях встановлення, тлумачення і захисту законів. Навіть цар за своїм статусом повинен перш за все поважати брахманів, слухатися їх порад і повчань, вчитись у них знанню Вед, я потім уже стояти на стражі встановленої системи.

Нерівність прав і обов’язків членів різних каст включає і їх нерівність перед законом в питаннях проступків і покарання. В цьому питанні брахмани користувались певними привілеями.

Основна посадова особа - цар. Посада ця спадкова. Ще за свого життя цар призначає одного з своїх синів (не обов’язково старшого). Цар має законодавчу владу, виконує управління, є верховним суддею, главою фіскальної адміністрації. Оскільки при царському дворі частими випадками були заколоти то особливу уваги приділяють охороні царя.

Основний сановник царський жрець представник знатного роду. Цар очолює військо. Одним з органів управління була рада царських сановників яка називається паричад. Крім управлінських функцій паричад можна розглядати як орган який має певне політичне забарвлення. Таємна рада – малочисельний орган, особам яких цар довіряв найбільш. В разі крайньої необхідності ради могли збиратися разом. Сабна – збори знаті має найбільш церимоніальне значення.

Територія у стародавній Індії поділяється на провінції з яких 4 основні мали надзвичайний статус їх очолювали сини царя – царевичі. Поряд з поділом на провінції існує поділ на області і округи. Найнижчою територіальною одиницею було село. Високе положення займали чиновники по охороні границь (прикордонники). В деяких зберігалися автономні поліси, що зберігали стару політичну організацію (самоуправлінські). [7,с.92]

Закони Ману – закони були складені в І ст. до н.е. авторами законів були брахмани. Норми викладалися у поетичній формі, формі 260 строф. вони нараховували 2685 статей, мова санскрипт зміст виходить за рамки права це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 глав.

З критикою ряду основних положень Вед і ідеології брахманізму в цілому в VI ст. до н.е. виступив Сіддхартха, якого прозвали Буддою. Він відкидає думку про бога як верховної особи яка править світом і є першоджерелом Закону. Діла людські, згідно з ученням Будди, залежать від власних зусиль людей.

Традиційно-теологічному брахманістичному тлумаченню дхарми буддизм противопоставив свій, в багатьох випадках раціоналістичний підхід до розуміння тодішньої політико-правової думки і ідеології в цілому. Трактування дхарми, як і все світосприйняття раннього буддизму, пронизане проповіддю гуманізму, добрих відносин між людьми, любові до ближнього, ненасильства. Для буддизму притаманна тенденція до зменшення ролі і масштабів покарань. Саме вчення вихваляє законність і законний шлях в житті. Для того, щоб виконувати ці закони, людина повинна знаходитись на певному рівні розвитку.

Вже на початку свого зародження ідеї буддизму мали досить актуальне соціально-політичне значення. З ростом числа її поборників зміцнювались їх позиції в суспільно-політичному житті. Згодом ідеї буддизму почали більш сильніше впливати на державну політику і законодавство. Під час правління Ашоки (268-232 рр. До н.е.) який об‘єднав Індію, буддизм був признаний державною релігією. Пізніше вплив вищезгаданої релігії розповсюдився на інші країни південно-східної Азії. [5,с.36]

Артхашастра, як визначна памятка політичного вчення в стародавній Індії[ред.]

З чого починається політика? Це одне з перших і головних питань Артхашастри (Артхашастра перекладається і як наука про господарювання, і як правда про владу). Артхашастра дуже просто і точно відповідає – політика починається з перемоги над почуттями. Отже, якщо ти не переміг своїх почуттів, то робити тобі в політиці, власне, нема чого. А почуттів цих, що унеможливлюють, кажучи сучасною мовою, ефективний політичний менеджмент, всього шість. Це пристрасті, гнів, користолюбство, гординя, божевілля і зарозумілість.

Артхашастра не була б великою працею, якби вона не називала не лише перешкоди на шляху до влади, а й способи їх подолання. Тому, називаючи перемогу над почуттями найважливішою умовою справжнього лідера, вона відразу ж говорить, що перемогти шкідливі гени можна або самостійно, через наполегливе вивчення політичної науки (принагідно зазначу, що Артхашастра політичну науку вважає найвищою з усіх, які тоді існували, тобто вищою за право, економіку і навіть філософію) і самовихованням. Якщо ж навіть це не допомагає, тоді особлива роль у приборканні почуттів відводиться міністрам лідера, у яких є два основні способи примусити свого лідера жити не почуттями, а справою. Це або переведення уваги лідера з власних почуттів на державні справи.

Тобто тут виникає вже ключова роль міністра. І тому найважливіший розділ Артхашастри називається "Призначення міністрів". Призначення міністрів Чи можна призначати міністрами людей, з якими ти разом учився? Відповідь негативна. Рано чи пізно, говорить Артхашастра, колишні товариші по навчанню замучать і лідера, і один одного тією фамільярністю.

Чи можна призначати міністрами тих, з ким разом, кажучи сучасною мовою, вдавався до якихось надмірностей або мав якісь спільні таємні справи? Відповідь негативна. Той, хто знає слабкі чи таємні сторони лідера, рано чи пізно, швидше за все, ними скористається. Чи можна, питає Артхашастра, призначати міністрами людей відданих? Відповідь, як не дивно, знову-таки негативна. А все тому, що, на її думку, відданість, як сказали б сучасні соціологи, має негативну кореляцію з розумом. А простіше кажучи, чим відданіша людина, тим вона, як правило, дурніша. Вади ж дурості, як правило, переважають всі переваги відданості. [9,с.71]

Чи можна призначати людей абсолютно прагматичних і таких, що реально довели (мабуть, перш за все, фінансово) свою користь лідерові? Знову ні. Причому цього разу - без пояснень.

Артхашастра сформулювала великий принцип ставлення влади до опозиції, який чомусь потім, через півтори тисячі років, приписали Нікколо Макіавеллі, хоча той лише майже повністю його повторив. А саме - влада ніколи не повинна лякати своїх опонентів, а має або підкуповувати їх і схилити до співпраці, або відразу без погроз і моралей одномоментно знищити їх чи фінансово, чи юридично, чи фізично. [4,с.96] Давши таку пораду, Артхашастра з чистою совістю переходить безпосередньо до обов’язків лідера, присвячуючи їм, знову-таки, цілий розділ. Обов’язки лідера:

Потім перерва на молитву, і після цього до половини ночі прийом працівників своєї адміністрації. Потім ще консультації з духовним вчителем, короткий сон і, власне, можна вже приступати знову до денних обов’язків. А із загальних порад Артхашастра чомусь виділяє тільки одну: ніколи не змушуйте чекати в приймальні тих, хто має до вас реальну справу. Справи ж треба розглядати «у порядку їх важливості й терміновості». А «будь-яку термінову справу треба вислухати негайно і не відкладаючи». І лише такою «напруженістю в роботі досягаються її плоди і повнота матеріальних благ для моєї країни».

Відмінності від інших вчень та вірувань[ред.]

На відміну від монотеїстичних релігій (іудаїзм, християнство, іслам), в буддизмі немає ні всемогутнього Бога-творця чи Бога-особи, ні вічної душі. В буддизмі немає також поняття про «багатьох богів». Ці ж положення та заперечення кастової системи відрізняє буддизм від індуїзму та брахманізму, хоча він і визнає вчення про карму.

Практика Буддизму[ред.]

Відданість[ред.]

Відданість є важливою частиною практики багатьох буддистів.[7] Практикування відданості включає поклони, приношення, паломництво та чанти - монотонні буддистські співи. У буддизмі Чистої землі відданість Будді Амітабга є основною практикою. У буддизмі Нічірен основною практикою є відданість Лотосу Сутра.

Йога[ред.]

Будда в Хо Пхра Кео, В'єнтьян, Лаос

Буддизм традиційно включає стани медитативного зосередження. (Палі: jhāna; Санскрит: dhyāna).[8] Найстаровинніші неперервні виразі йогічних ідей знаходимо у ранніх проповідях Будди.[9] Одним з ключових новаційних вчень Будди полягало в тому, що медитативне зосередження повинно поєднуватися з вільним пізнаннням.[10] Вражаючою є різниця між вченням Будди та Йоги, які відображені у ранніх Брахманічних текстах. Медитативні стани самі по собі не є кінцем, як каже Будда, навіть найвищі медитативні стани не звільняють. Замість досягнення повної зупинки думок повинна бути деяка ментальна активність: звільняюче пізнання, яке основане на практиці уважної усвідомленості.[11]

Медитація була аспектом практики йогів протягом століть ще до Будди. Будда побудував на йогівському зацікавленому ставленні та інтроспекції та розвинув їхні медитативні техніки, але відкинув їхні теорії про звільнення.[12] У Буддизмі уважність, усвідомленість та ясне бачення необхідно розвивати завжди, проте у до-Буддистських йогічних практиках немає такої інструкції. Йог Брахманічної традиції не зобов'язаний практикувати під час дефекації, наприклад, в той час як буддистський монах зобов'язаний.[13]

Релігійне знання або "бачення" зазначалося як результат практики як в межах так і поза межами Буддистського середовища. Згідно з Саманнафала Сутта такий вид бачення виникає у адепта Буддизму як результат відмінних успіхів у "медитації" поєднаний з відмінними успіхами у "дисципліні" (Pali сіла; Skt. сіла). Деякі з з Буддистських медитативних практик вживаються й іншими традиціями сучасності, але первинною була ідея, що етика має причинно-наслідковий зв'язок з досягненням "надлюдської мудрості" (праджна).[14]

Буддистські тексти напевно найраніше почали описувати практики медитації.[15] Вони описували медитативні практики, що існували до Будди, так само як і ті, які вперше виникли у Буддизмі.[16] Дві Упанішади написані після зародження Буддизму дійсно містять повністю зрілі описи йоги як засобу звільнення.[17]

Хоча немає переконливих доказів медитації в добуддистських ранніх Брахманічних текстах, Він не переконує, що безформна медитація походить з Брахманічної та Шраманічної традиції, які базуються на міцних паралелях між космологічними твердженнями Упанішад та медитативними досягненнями обох вчителів Будди як це вказано у ранніх буддистських текстах.[18] Він згадує і менш ймовірні можливості,[19] переконуючи, що космологічні твердження Упанішад також відображають традицію контемпляції, він намагається довести, що Насадія Сукта містить докази контемпляційної традиції не пізніше пізнього Ріґдо-Ведичного періоду.[18]

Спасіння у Трьох дорогоцінностях[ред.]

Відбиток ноги Будди з Дгармачакрою та Триратна, 1-е століття до н.е., Гандхара.

Традиційно першим кроком у більшості Буддистських шкіл є вимога взяти захисток у Трьох дорогоцінностей (триратна)[20] як початок релігійної практики особи. Практика отримання захистку від імені маленької чи навіть ненародженої дитини згадується [21] в Майгіма Нікая, що визнається більшістю шкіл як ранній текст. Тібетський буддизм деколи додає четвертий захисток - лама. В Махаяні особа, яка вибирає шлях бодхісатви, дає обітницю або дає заставу, що вважається крайнім виразом співчуття. Також у Махаяні Три дорогоцінності сприймаються як наділені вічною та незмінною суттю та як такі, що мають незворотній ефект: "Три дорогоцінності мають якість неперевершеності. Як і справжні коштовності ніколи не змінюють своєї здатності та добротності, чи хвалені чи критиковані, так само і Три дорогоцінності оскільки вони мають вічну і незмінну природу. Ці Три дорогоцінності приносять плоди, які незмінні, якщо людина вже досягнула стану просвітлення Будди, то немає можливості впасти назад у страждання."[22]

Трьома дорогоцінностями є:

Згідно з писаннями Ґаутама Будда пропонував себе як модель. Дгарма пропонує захисток шляхом надання керівних настанов щодо усунення страждань та досягнення Нірвани. Вважається, що Санґга забезпечує захисток надаючи автентичні вчення Будди та подаючи подальші приклади, що правда вчень Будди є досяжною.

Етика у буддизмі[ред.]

Буддійська етика побудована на засадах незавдання шкоди та помірності. Виховання при цьому спрямоване на розвиток моральності (сіла), зосередженості (самадхі) та мудрості (пання). За допомогою медитації буддисти пізнають механізми роботи розуму та причинно-наслідкові зв'язки між тілесними та психічними процесами.

Благородний шлях до спасіння включає 8 елементів (граней):

  1. Правильне бачення - бачення реальності як вона є, а не як виглядає, що є.
  2. Правильний намір - намір самозречення, звільнення і нешкідливості.
  3. Правильна мова - правдива і необразлива мова.
  4. Правильна дія - дія, яка не завдає шкоди.
  5. Правильний спосіб життя - спосіб життя, який не завдає шкоди.
  6. Правильне зусилля - прикладати зусилля для покращення.
  7. Правильна усвідомленість - обізнаність бачити те, для чого речі є, з ясною свідомістю; усвідомлення теперішньої реальності будучи у своєму тілі, без пристрасної симпатії до неї чи відрази.
  8. Правильна концентрація - правильна медитація чи концентрація.

В буддистській етиці існує 10 невмілих вчинків, які приводять до страждань, як самого буддиста так і оточуючих його осіб. Їх розділено на три категорії: тілесні, словесні та духовні невмілі вчинки. До тілесних відносяться: вбивство, крадіжка та помилкові сексуальні відносини (подружня зрада, педофілія та інше). Словесні невмілі дії: брехня, сіяння розбрату (розмови, які ведуть до сварок), образливі слова та безглузда розмова. Духовними невмілими діями є: користолюбство, недоброзичливе ставлення до інших та невірні погляди.

Монаше життя[ред.]

Віная це специфічний моральний кодекс для монахів і монахинь. Він включає в себе Патімокга, 227 правил для монахів за Теравадійською редакцією. Точний зміст вінаяпітака (писання Віная) трошки відрізняється відповідно до різних шкіл, та різні школи і їх підшколи встановлюють різні стандарти щодо строгості дотримання Віная. Маленькі монахи-новіціати використовують Десять заповідей буддизму, які є базовими заповідями для монахів.

Відповідно до монаших правил Будда постійно нагадує своїм слухачам, що є моральна сторона, яка є важливою. З другого боку правила самі по собі створені щоб забезпечити прийнятне життя, та прекрасний трамплін для вищих досягнень. Монахам даються настанови Буддою жити як "острови в собі". У цьому сенсі жити життя як приписує Віная - це як один послідовник ставить це: "більш ніж просто засіб для досягнення цілі: це вже майже сама ціль як така."[25]

У Східному Буддизмі також існує відмінна Віная та етика, що включається до Махаянської Брахмаяла Сутри (не плутати з палійським текстом за таким же ж іменем) для бодхісатв, у якій, наприклад, вживання м'яса не одобрюється а вегетаріанство активно заохочується. У Японії вона майже повністю замінила монастирську Вінаю, та дозволяє клиру одружуватись.

Медитація[ред.]

Будистська медитація фундаментально є пов'язана з двома темами: трансформування розуму та використання його для дослідження себе та інших явищ.[26] Згідно з Буддизмом Теравади Будда навчав двох видів медитації - Шамата медитація (Sanskrit: śamatha) та віпаш'яна мадитації (Sanskrit: vipaśyanā). В китайському буддизмі вони існують (транслітерується чі куан), але найпопулярнішою є Чань (Дзен) медитація.[27] Згідно з Пітером Гарві весь час коли буддизм був здоровий не тільки монахи, монахині та одружені лами, але і вірні мирські люди практикували медитацію.[28] Згідно з Енциклопедією Буддизму Рутледжа навпаки, протягом майже всієї Буддистської історії до сучасності, серйозна медитація для мирських людей була нетиповою.[29] Свідчення ранніх текстів повідомляють, що в часи Будди багато мирських чоловік і жінок практикували медитацію, деякі навіть на рівні вміння всіх восьми Дх'яна.[30]

Саматхі (медитативний розвиток): медитація шамата[ред.]

На мові Благородного восьмикратного шляху сам'яксамадхі це "правильна концентрація". Первинним значенням культивування самадхі є медитація. Після напрацювання самадхі розум стає очищеним від скверни, спокійним, врівноваженим та ясним.

Коли медитатор досягає стійкої та сильної концентрації (Дх'яна Sanskrit ध्यान дх'яна), його розум готовий проникнути у повну природу реальності та отримати інсайт (віпаш'яна), в кінці кінців досягаючи звільнення від усіх страждань. Культивування усвідомленості є основоположним для ментальної концентрації, яка необхідна для досягнення інсайту.

Медитація Шамата починається з уважності до об'єкта чи ідеї, поширюється на тіло, розум та все оточення, що веде до стану повної концентрації та врівноваженості (дх'яна). Існує багато варіацій стилів медитації починаючи з сидіння з перехрещеними ногами або на вклякання для молитви або ходьба. Найбільш вживаним способом медитації є спостерігання за диханням тому що ця практика може вести як до шамати так і до віпаш'яни.

В буддистській практиці говориться, що під час медитації шаматхи можна заспокоїти розум, але тільки медитація віпаш'яна може відкрити яким розум був збаламученим, починаючи яку ідемо до знань (Г'яна) та розуміння (праджна) ітаким чином може вести до нірвани. Коли перебуваєш у дх'яні, вся скверна тимчасово придушується. Тільки розуміння (праджна або віпаш'яна) повністю знищує скверну. Дх'яни це також такі стани, які Аргати переживають щоб відпочити.

В Тераваді[ред.]

У Буддизмі Теравади причина людського існування та страждання полягає у пристрасному бажанні, яке тягне за собою різноманітні осквернення. Ці різноманітні осквернення традиційно підсумовуються як жадоба, ненависть та ілюзії. Вони вважаються глибоко закоріненими хворобами розуму, які створюють страждання та стрес. Для того, щоб звільнитися від страждання та стресу ці джерела осквернення необхідно постійно викорінювати шляхом внутрішнього дослідження, аналізу, переживання досвіду та розуміння правдивої природи цих джерел осквернення використовуючи Дж'яна, техніку, яка є частиною Благородного восьмикратного шляху. І це приведе медитуючого до усвідомлення Чотирьох Благородних істин, Просвітлення та Нірвани. Нірвана - це кінцева мета Теравадійців.

Праджна (Мудрість): медитація віпасана[ред.]

Праджна означає мудрість, що базується на усвідомленні причинно-наслідкового ланцюга, Чотирьох благородних істин та Три ознаки існування. Праджна є мудрістю, яка спроможна усунути причини страждання та привести до Бодхі. Кажуть, що це основний спосіб досягнути нірвани через осягання правдивої природи всіх речей як от дукха (незадоволеність), Аніт'я (непостійність) та Анатман (не-Я). Праджна є також шостою з шести параміт Махаяни.

Спочатку Праджна осягається на концептуальному рівні через слухання проповідей (розмов про дгарму), читання, вивчання та деколи через повторення вголос буддійських текстів та участь у бесідах. Коли досягнуто концептуальне розуміння його застосовують до щоденного життя щоб кожен буддист міг перевірити правдивість вчень Будди на практиці. Між іншим теоретично можна досягнути нірвани на будь-якому рівні практики, чи то глибоко медитуючи, слухаючи проповідь, здійснюючи щоденні справи чи будь-яку іншу діяльність.

Дзен[ред.]

Дзен Буддизм (禅), вимовляється Чань по-китайськи, сеон по-корейськи або дзен по-японськи (походить від санскритського терміну дх'яна, який означає "медитацію") є формою Буддизму, який став популярним у Китаї, Кореї та Японії та який особливий наголос робить на медитації.[31] Дзен менший наголос робить на писанні ніж деякі інші форми Буддизму та надає перевагу фокусуванню на прямому духовному прориву до правди-істини.

Дзен Буддизм поділяється на дві основні школи: Ріндзай (臨済宗) та Сото (曹洞宗), колись надавали перевагу медитації на Коан (公案, медитативна загадка чи головоломка) як засобу для духовного прориву та пізніше (після певного практикування коанів) фокусування більше на шікантадза чи "просто сидження".[32]

Вчення Дзен Буддизму є часто повне парадоксів для того, щоб послабити хватку его та для полегшення проникнення в сферу Правдивого Я або Безформне Я, яке дорівнює самому Будді.[33] Згідно зі словами майстра Дзен Кошо Учіяма, коли думки та фіксація на маленькому "Я" виходять за межі "Я", тоді стається Пробудження до всесвітнього, недуалістичного Я: 'Коли ми відпускаємо наші думки та пробуджуємося до реальності життя, яке працює поза ними (думками), ми відкриваємо Я, яке живе всеохоплююче недуалістичне життя (перед поділом надвоє), що пронизує всі живі істоти та все існування.'[34] Thinking and thought must therefore not be allowed to confine and bind one.[35]

Ваджраяна і Тантра[ред.]

Хоча і базується на Махаяні, Тібето-Монгольський Буддизм є однією з шкіл, що практикують Ваджраяну або "Діамантову колісницю" (також відома як Мантраяна, Тантраяна, Тантричний Буддизм або езотеричний Буддизм). Вона приймає всі основні концепції Махаяни, але також включає величезну масу духовних та фізичних технік призначених для покращення Буддистських практик. Тантричний Буддизм є сильно пов'язаний з ритуальними та медитативними практиками.[36] Одним компонентом Ваджраяни є об'єднання (збирання) психо-фізичної енергії через ритуали, візуалізації, психічні вправи та медитацію як засоби розвитку розуму. Використовуючи ці техніки, стверджується, що практик може досягнути стану Будди протягом свого життя, або навіть за три роки. У Тибетській традиції ці практики можуть включати сексуальну йогу, хоча тільки для дуже просунутих практиків.[37]

Тексти[ред.]

Докладніше: Сутра

Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму — Трипітаки[38]; це слово означає мовою палі «три кошики». Трипітаку було кодифіковано в 1 ст. до н. е. Тексти Трипітаки розділено на три частини — пітаки: Віная-пітака, Сутта-пітака й Абхідхамма-пітака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Трипітаки складає Сутта-пітака. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому «кошику» — Абхідхамма-пітака — містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми.

Течії та школи[ред.]

Буддистські монахи моляться. Таїланд.

Існує кілька десятків течій буддизму, які можна загалом згрупувати у три типи: Нікая, Махаяна та Ваджраяна. З шкіл Нікая до наших часів збереглася лише школа Тхеравада. Кожна з гілок буддизму вважає, що вона представляє справжнє вчення Будди; разом з тим в деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами.

Школа Тхеравада, що означає «Вчення старійшин», будує вчення та практику винятково на Палійському каноні. Він вважається найстарішим з існуючих буддійських канонів, його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток «ґрунтовної уваги», що призводить до розвитку вмілих якостей. Буддизм Нікая, і в тому числі Тхераваду, іноді називають Хінаяною («Ницою колісницею»), хоча це взагалі вважається неввічливим. Тхераваду сьогодні сповідують в Шрі Ланці, М'янмі, Лаосі, Тайланді, частково у В'єтнамі та Малайзії; загалом у світі близько 124[39] мільйонів людей. В Україні є окремі послідовники Тхеравади[40], проводяться семінари з Віпассани [41].

В Махаяні («Великій колісниці») підкреслюється співчуття до всіх та самовідданий ідеал Бодхісаттви. В доповнення до текстів шкіл Нікая, школи Махаяни визнають загалом або частково ряд текстів, записанних біля першого сторіччя нашої ери. Ці пізніші тексти написані на санскриті, та присвячені досягненню стану Будди через слідування шляхом Бодхісаттви протягом незліченних віків. У зв'язку з такими величезними відрізками часу, в деяких школах Махаяни приймається ідея досягнення переродження в «Чистій землі», що не є саме по собі Пробудженням, але як середовище максимально сприяє досягненню Пробудження. Буддизм Махаяни сповідують сьогодні у Китаї, Японії, Кореї та більшій частині В'єтнаму; загалом у світі близько 185[1] мільйонів людей. В Україні Махаяна представлена послідовниками японської школи Нітірен-Сю (Ніппондзан Мьоходзі) Дзен[2].

Ваджраяна («Діамантова колісниця») поділяє багато з основних концепцій Махаяни, але разом з тим використовує велику кількість технік, призначених для вдосконалення буддійської практики. Одна з складових Ваджраяни — використання психофізичної енергії як засобу досягнення глибоких станів зосередження та усвідомлення. Ці глибокі стани в свою чергу використовуються як шлях до стану Будди. Стверджується, що за допомогою цих технік можна досягти стану Будди всього за одне життя. В доповнення до текстів Тхеравади та Махаяни, буддисти Ваджраяни визнають велику кількість текстів, в тому числі буддійські Тантри. Ваджраяну сьогодні сповідують в основному в Тібеті, Непалі, Бутані, Монголії, Калмикії, північній Індії, частково в Китаї та Японії; загалом у світі близько 20[3] мільйонів людей. Найвідомішим духовним лідером Ваджраяни є Далай-лама. В Україні Ваджраяна представлена громадами Карма Каґ'ю (Й. С. Г'ялва Кармапи Тхає Дордже, Шамара Рінпоче та Оле Нідала [4], Лами Пунцога, а також Й. С. 17 Кармапи Ург'єна Тринле Дордже та Чог'яма Трунгпи), громадами Нінгма та Дзогчен.

Освіта[ред.]

Поширення[ред.]

Відсоток буддистів за країнами світу

Нині у світі є близько 360 млн мирян, які сповідують буддизм[42], і близько 1 млн ченців та черниць. Буддисти світу об'єднані в дві міжнародні організації — Всесвітнє Братерство буддистів[43] (штаб-квартира в Бангкоці, Таїланд) та Азіатську буддійську конференцію за мир (штаб-квартира в Улан-Баторі, Монголія). В Україні за державною статистикою[44] налічується 42 буддійські громади та 2 центри, є 35 служителів цієї релігії. Працює інтернет-форум «Буддизм в Україні»[45] та сайт «Буддизм в Україні»[46].

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

↓ Показувати повністю

1. Вгору ↑ Online Sanskrit Dictionary (англ.) Buddha — Просвітлений (The Enlightened One). Dharma — Закон, Істина, Вчення (Law, Truth, Doctrine).

2. ↑ Перейти до: абвг Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.5.

3. ↑ Перейти до: аб Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.7.

4. ↑ Перейти до: абвг Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.6.

5. ↑ Перейти до: аб Торчинов E.A. Введение в буддологию. Курс лекций. — Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. — С.8—9.

6. Вгору ↑ Дхамма-чакка-паваттана сутта

7. Вгору ↑ Harvey, p. 170

8. Вгору ↑ Zen Buddhism: A History (India and China) by Heinrich Dumoulin, James W. Heisig, Paul F. Knitter (page 22)

9. Вгору ↑ Barbara Stoler Miller, Yoga: Discipline of Freedom: the Yoga Sutra Attributed to Patanjali; a Translation of the Text, with Commentary, Introduction, and Glossary of Keywords. University of California Press, 1996, page 8.

10. Вгору ↑ Alexander Wynne, The Origin of Buddhist Meditation. Routledge, 2007, page 73.

11. Вгору ↑ Alexander Wynne, The Origin of Buddhist Meditation. Routledge, 2007, page 105.

12. Вгору ↑ Michael Carrithers, The Buddha. Taken from Founders of Faith, published by Oxford University Press, 1986, page 30.

13. Вгору ↑ Alexander Wynne, The origin of Buddhist meditation. Routledge, 2007, p. 72.

14. Вгору ↑ Dharmacarini Manishini, Western Buddhist Review. Accessed at http://www.westernbuddhistreview.com/vol4/kamma_in_context.html

15. Вгору ↑ Richard Gombrich, Theravada Buddhism: A Social History from Ancient Benares to Modern Colombo. Routledge and Kegan Paul, 1988, page 44.

16. Вгору ↑ Johannes Bronkhorst, The Two Traditions of Mediation in Ancient India. Franz Steiner Verlag Weisbaden GmbH, pages 1-17.

17. Вгору ↑ Randall Collins, The Sociology of Philosophies: A Global Theory of Intellectual Change. Harvard University Press, 2000, page 199.

18. ↑ Перейти до: аб Alexander Wynne, The Origin of Buddhist Meditation. Routledge 2007, page 51.

19. Вгору ↑ Alexander Wynne, The Origin of Buddhist Meditation. Routledge 2007, page 56.

20. Вгору ↑ Bhikku, Thanissaro (2001). «Refuge». An Introduction to the Buddha, Dhamma, & Sangha. Access to Insight. Архів оригіналу за 2013-06-22.

21. Вгору ↑ Middle-Length Discourses of the Buddha, tr. Nanamoli, rev. Bodhi, Wisdom Publications, 1995, pp. 708f

22. Вгору ↑ Professor C.D. Sebastian, Metaphysics and Mysticism in Mahayana Buddhism, Sri Satguru Publications, Bibliotheca Indo-Buddhica Series No. 238, Delhi, 2005, p. 83

23. Вгору ↑ Professor C.D. Sebastian, Metaphysics and Mysticism in Mahayana Buddhism, Delhi, 2005, p. 82

24. Вгору ↑ Hiroshi Kanno, Huisi's Perspective on the Lotus Sutra as Seen Through the Meaning of the Course of Ease and Bliss in the Lotus Sutra, p. 147, http://www.iop.or.jp/0414/kanno2.pdf, consulted 5 February 2010

25. Вгору ↑ Richard Gombrich, Theravada Buddhism: A Social History from Ancient Benares to Modern Colombo. Routledge and Kegan Paul, 1988, page 89. He is quoting Carrithers.

26. Вгору ↑ B. Alan Wallace, Contemplative Science. Columbia University Press, 2007, p. 81.

27. Вгору ↑ Welch, Practice of Chinese Buddhism, Harvard, 1967, p. 396

28. Вгору ↑ Peter Harvey, An Introduction to Buddhism. Cambridge University Press, 1990, page 144.

29. Вгору ↑ Damien Keown, Charles S Prebish, editors, Encyclopedia of Buddhism. Routledge, 2007. p. 502

30. Вгору ↑ Sarah Shaw, Buddhist Meditation: An Anthology of Texts from the Pāli Canon. Routledge, 2006, page 13. Shaw also notes that discourses on meditation are addressed to "bhikkhave", but that in this context the terms is more generic than simply (male) "monks" and refers to all practitioners, and that this is confirmed by Buddhaghosa.

31. Вгору ↑ According to Charles S. Prebish (in his Historical Dictionary of Buddhism, Sri Satguru Publications, Delhi, 1993, p. 287): "Although a variety of Zen 'schools' developed in Japan, they all emphasize Zen as a teaching that does not depend on sacred texts, that provides the potential for direct realization, that the realization attained is none other than the Buddha nature possessed by each sentient being...".

32. Вгору ↑ Prebish comments (op. cit., p. 244): "It presumes that sitting in meditation itself (i.e. zazen) is an expression of Buddha nature." The method is to detach the mind from conceptual modes of thinking and perceive Reality directly. Speaking of Zen in general, Buddhist scholar Stephen Hodge writes (Zen Masterclass, Godsfield Press, 2002, pp. 12–13): "... practitioners of Zen believe that Enlightenment, the awakening of the Buddha-mind or Buddha-nature, is our natural state, but has been covered over by layers of negative emotions and distorted thoughts. According to this view, Enlightenment is not something that we must acquire a bit at a time, but a state that can occur instantly when we cut through the dense veil of mental and emotional obscurations."

33. Вгору ↑ (Critical Sermons on the Zen Tradition, Hisamatsu Shin'ichi, Palgrave Macmillan, New York, 2002, passim) Commenting on Rinzai Zen and its Chinese founder, Linji, Hisamatsu states: "Linji indicates our true way of being in such direct expressions as 'True Person' and 'True Self'. It is independent of words or letters and transmitted apart from scriptural teaching. Buddhism doesn't really need scriptures. It is just our direct awakening to Self..." (Hisamatsu, op. cit., p. 46).

34. Вгору ↑ Kosho Uchiyama, Opening the Hand of Thought: Approach to Zen, Penguin Books, New York, 1993, p. 98

35. Вгору ↑ Harvey, Introduction, pp. 165f

36. Вгору ↑ Williams, Mahayana Buddhism, Routledge, 1st ed., 1989, p. 185

37. Вгору ↑ Routledge Encyclopedia of Buddhism, p. 781.

38. Вгору ↑ Тіпітака

39. Вгору ↑ Буддизм за кількістю прихильників

40. Вгору ↑ Ніббанка

41. Вгору ↑ Віпассана

42. Вгору ↑ Релігії за кількістю прихильників

43. Вгору ↑ Сайт Всесвітнього братерства

44. Вгору ↑ Статистичний звіт Держкомрелігії

45. Вгору ↑ Інтернет-форум буддистів

46. Вгору ↑ Буддизм в Україні

Джерела та література[ред.]

  1. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
  2. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 1999.
  3. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 1996.
  4. Лазоренко О.В., Лазоренко О. О. Теорія політології: Навч. посібник. - К., 1996.
  5. Макарчик В.С. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:2000, стр. 19-25.
  6. Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн. Ірпінь, 2001. Ч.1. стр. 18-69.
  7. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. - Житомир, 1999.
  8. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс. - К., 2000.
  9. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.: Вен турі, 1995. стр. 92-95

Посилання[ред.]

Огляди[ред.]

Буддійська практика[ред.]

Інші посилання[ред.]

<img src="//uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0:CentralAutoLogin/start&amp;type=1x1" alt="" title="" width="1" height="1" style="border: none; position: absolute;" />

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Буддизм&oldid=13260849

Категорії:

Приховані категорії:

Навігаційне меню

123Следующая ⇒


Дата публикования: 2015-01-15; Прочитано: 484 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!

studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.048 с)...