Теоретичні основи процесу горіння

Теорію процесів окислення в кінці ХІХ ст. розробив академік А.М. Бах, довівши, що окислення самочинно відбувається у природних умовах.

Під час окислення завжди виділяється теплота, але не кожне окислення закінчується процесом горіння.

Подальшу розробку теорії процесів горіння вивчав академік М.М. Семенов, за що йому у 1956 р. було присвоєно Нобелівську премію.

Згідно з теорією М.М. Семенова горіння – це ланцюгова реакція, тривалість якої залежить від фізико-хімічних властивостей горючої речовини, кількості кисню та інших чинників, що обумовлюють швидкість протікання даного процесу.

Горіння – це фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини з киснем повітря, внаслідок чого виділяється тепло і випромінюється світло.

Основою процесу горіння є комплекс екзотермічних окислювально-відновлювальних реакцій горючої речовини з окислювачем.

За звичайних умов горіння – це процес окислення або з’єднання горючої речовини з киснем повітря.

Процес горіння потребує поєднання трьох компонентів:

• речовини, що здатна горіти;
• джерела запалювання, з відповідним запасом енергії;
• окислювача – найбільш бурхливе горіння відбувається у чистому кисні.

Горючі речовини можуть перебувати у трьох агрегатних станах:

• рідкому;
• твердому;
• газоподібному.

Якщо речовина утворила з повітрям горючу суміш, вона стає готовою до горіння і становить велику небезпеку, бо не потребує потужного й тривалого джерела вогню, а запалюється від малопотужної іскри.

Важливою характеристикою горючої суміші є процентне співвідношення горючої речовини й кисню у повітрі.

Горючі суміші залежно від співвідношення пального та окислювача поділяються на такі види:

• бідні – мають надлишок окислювача і недостатню кількість горючої речовини;
• багаті – мають надлишок горючої речовини.

Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння має декілька видів.