Теорія рішень. Роль особи, що приймає рішення, у їх розробці

Практика прийняття різноманітних рішень нараховує тисячоліття, однак до сьогоднішнього дня фундаментальна теорія рішень не сформувалася. Проблема прийняття ефективних рішень цікавила ще античних філософів (давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.) розробив вчення про індукцію). Англійський філософ-матеріаліст Ф. Бекон (1561-1626 рр.) - розробив метод дедукції, французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650 рр.) сформував відомі правила прийняття рішень [12].

Питаннями подальшої розробки та розвитку теорії прийняття рішень займаються економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та ін. Окремі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також й інші трактування теорії прийняття рішень.

У вузькому розумінні – це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого з певної кількості альтернативних рішень в умовах невизначеності та ризику.

Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних прийомів оптимізації рішень.

За більш широким тлумаченням, теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор, системний аналіз, імітаційне моделювання, методи експертних оцінок.

Складові теорії рішень:

− питання технології розробки рішень (організації, послідовності робіт при розробці рішень),

− інформаційне забезпечення процесу підготовки рішень,

− основи логіки мислення та пізнання,

− основи психології (усвідомлення та ідентифікація проблеми, генерування альтернативних рішень),

− якісну оцінку та кількісне обґрунтування рішень,

− раціональне поєднання логічних і математичних методів у процесі розробки рішень,

− питання механізації й автоматизації розрахунків і процесів розробки рішень в цілому[12].

Останнім часом в Україні велика увага приділяється системному аналізу та підходу до розробки рішень, створенню прикладних моделей і методик.

У практиці сучасного управління почали застосовуватися нові прийомі кількісного аналізу («дерево рішень», оцінка можливостей), а також евристичні методи, що ґрунтуються на використанні неповної інформації (знань) і екстраполюванні її на об’єкт, що вивчається.

Новим напрямом в американській теорії управління є «школа прийняття рішень» на стику теорії організації, економіки, соціології та моделювання організаційних систем.

На відміну від досліджень 60-х років, нині в окремих публікаціях американських учених (Р. Акофф, Дж. Форрестер та ін.) йдеться про недоцільність, надмірність математизації управлінських рішень, про відмову від суворого обґрунтування «жорстких» моделей і заміну їх м’якими, про необхідність розробки спеціальних «методів творчості» для пошуку ідей і прийняття кращих рішень[12].

Проте існує ще певний розрив між теоретичними розробками різних аспектів процесу прийняття рішення та методами, що використовуються на практиці. Більшість моделей, запропонованих науковими працівниками, стосується прогнозування та планування перспективних рішень переважно в межах автоматизованих систем управління. Водночас гострою є проблема розробки методології прийняття тактичних і оперативних рішень, на підготовку яких витрачається більша частина робочого часу керівника, а також чіткого формулювання технології управління, включаючи процедури розробки прийняття ефективних рішень та їх виконання.

Основні функції особи, що приймає рішення (керівника):

– керування процесом вироблення рішення;

– постановка завдання для вирішення, участь в його конкретизації та виборі оцінних критеріїв;

– вміння правильно визначити та поставити завдання в складній і суперечливій ситуації (це основна функція керівника);

– відповідальність за вибір та прийняття рішення;

– організація виконання рішення, керівництво роботою в період його реалізації [46].

У процедурі розробки проекту рішення приймають участь два типи працівників:

– аналітики, які повинні кваліфіковано володіти сучасними методами аналізу;

– особа, що приймає рішення (керівник), яка має володіти системним підходом до прийняття рішень та мати загальне уявлення про методи і способи прийняття рішень.

Також можуть за необхідності залучатись експерти та консультанти.