Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії

Історико-географічні регіони
Правобережжя	Лівобережжя і Слобожанщина	Південь
Губернії
Київська Волинська Подільська	Чернігівська Полтавська Слобідсько-Українська (з 1835 р. – Харківська)	Катеринославська Таврійська Миколаївська (з 1803 р. – Херсонська)
Генерал-губернаторства
Київське	Малоросійське	Новоросійсько-Бессарабське (разом з Бессарабською областю)

Найчисельнішою національною меншиною на українських землях були євреї. Після першого поділу Польщі російський уряд запровадив у 1791 р. для євреїв „смугу осілості”, за межами якої представникам цієї меншини селитися заборонялося. Заборона проіснувала до 1917 р. Уся Наддніпрянщина, крім Слобожанщини, входила у „смугу осілості”. Цей захід засвідчував, що російський уряд здійснював політику дискримінації людей за національною ознакою. Крім цього євреям було заборонено селитися у Києві, Миколаєві, Севастополі, державних та козацьких селах Полтавщини. У багатьох містах були створені спеціальні єврейські квартали.

У складі Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних адміністративних одиниць імперії. Власті Австрії так само не звертали уваги на етнічний склад населення, коли проводили адміністративно-територіальне розмежування. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі землі (де більшість становили поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю, названу “Королівством Галичини і Ладомерії” зі столицею у місті Львові. У представницькому органі краю надійно заправляла польська шляхта, хоча й вона не була вирішальною силою місцевого самоврядування. Повнота всієї адміністративної влади зосереджувалася в руках губернатора, згодом намісника, якого призначав сам імператор. “Королівство” поділялося на 18 округів (дистриктів), з яких 12 складали українську частину краю. Окремим округом до 1861 р. входила Буковина (також без етнічного поділу, хоча у Північній Буковині переважало українське населення, а Південній – румунське).Закарпатська Україна підпорядковувалася Пожонському намісницькому управлінню Угорського королівства і поділялося на чотири комітати. Вся влада у комітатах належала адміністраторам, які призначалися з числа великих землевласників. Переважна частина населення краю складали селяни-русини, закріпачені угорськими землевласниками.

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської імперії

Історико-географічні регіони
Східна Галичина	Північна Буковина	Закарпаття

„Королівство Галичини і Лодомерії”

Угорське королівство

У складі населення українці складали: у Східній Галичині – 71%, на Буковині – 69%, на Закарпатті – 40%.Все населення Наддніпрянської України поділялось за становою ознакою на дворянство, духовенство, міщан і селян. Переважну частину населення становили селяни. Становище селян було різним. 40-45% селян складали кріпаки. Існували також державні селяни, які не були особисто залежними, мали можливість вести власне господарство, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі.На західноукраїнських землях селяни також складали переважну більшість населення. Власної національної еліти українці краю фактично не мали, вона була полонізована, або румунізована. Єдиним представником освічених верств у Східній Галичині та на Закарпатті було греко-католицьке духовенство, яке і започаткувало на цих землях національне відродження. На Буковині опір румунізації чинила лише нечисельна верства православних священників.Отже, на зламі ХVІІІ-ХІХ ст. українські землі у складі Російської та Австрійської імперій опинилися в різних умовах, що зумовлювало і відмінності в їх розвитку. Провідною ідеєю, яка в ХІХ ст. надихала українських патріотів, стало усвідомлення належності до єдиного народу, хоч і розірваного навпіл і поневоленого двома імперіями.

4. "Україна в геополітичних планах країн Антанти та Троїстого союзу"
Основні дати і події:

1882 рік – формування Троїстого союзу; 1904 – 1907 р.р. – оформлення союзу Антанта;

28 червня 1914 року – вбивство в Сараєво ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австрійського престолу;

10 серпня 1914 року – початок першої світової війни (оголошення Німеччиною війни Росії).

Україна в геополітичних планах Антанти і Троїстого союзу
Суть «українського питання», яке постало в тогочасній Міжнародній політиці:

1. Відсутність на населених українцями територіях Європи незалежної української держави.
2. Територіальна розчленованість України між двома імперіями — Російською і Австро-Угорською.
3. Незадовільне матеріальне і національно-культурне становище українців.
Українська землі посідали важливе місце в планах воюючих країн через своє особливе геополітичне становище, величезні матеріальні та людські ресурси.
Плани Німеччини
- Розгромити Російську імперію та відокремити від неї Україну
• Приєднати Україну разом із Прибалтикою, Польщею і Кавказом до складу майбутньої Великонімецької світової імперії, закріпивши у них «німецький дух та німецький порядок».
- Створити під своєю зверхністю Пангерманський союз, у якому Україна мала стати частиною німецького протекторату, як плацдарм для подальшого просування на Схід.
• Перетворити Україну на сировинну базу Великонімецької імперії.
Плани Австро-Угорщини
• Навічно зберегти своє панування у Східній Галичині, Північній Буковині, Закарпатті.
• Розширити свої володіння на Західній Україні, захопивши Волинь і Поділля;
• Придушити національно-визвольний рух українців.
Плани Росії
• Російський царизм мав намір за допомогою воєнної сили розширити територію Російської імперії до Карпатських гір, захопити під прикриттям ідеї «об’єднання всіх руських земель» Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття.
• Використати воєнний стан, щоб назавжди покінчити з національно-визвольним рухом українців.
Висновок Усі воюючі сторони обстоювали виключно власні інтереси й були байдужими до національних прагнень українського н

Початок війни. Плани воюючих сторін щодо українських територій

Перша світова війна розпочалася як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Росія, Франція) і Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Італія, Німеччина). 1 серпня 1914 р. вважається днем початку війни. Напередодні війни окреслилися основні цілі ворогуючих сторін щодо завоювання українських земель.
Уряд кайзерівської Німеччини прагнув розгромити Pocію, загарбати всі українські землі та включити їx до складу майбутньої Великонімецької iмпepiї. Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування в Галичині, на Північній Буковині й Закарпатті, а також захопити територію Волині й Поділля. Після вступу у війну Туреччини розроблявся план захоплення нею Північного Причорномор’я і контролю турків над акваторією всього Чорного моря.
Царська Росія прагнула розширити територію держави до Карпатських гіp. Було висунуто тезу про «возз’єднання братів-pyсинів» (українців Східної Галичини й Північної Буковини) з великоросами. Згідно з «планом А», розробленим російським Генеральним штабом, головний удар передбачалося завдати по військових силах Австро-Угорщини, підкоривши Карпатські гори, захопити Закарпаття і згодом оволодіти Будапештом і Віднем.