Військова старшина

Кошови́й отама́н (кошовий) — виборна службова особа в Запорозькій Січі (16-18 ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі.Кошових отаманів до середини 17 століття часто називався гетьманом. Під час воєнних походів влада отамана була фактично необмеженою, але в мирний час найважливіші питання військового і політичного характеру виносив на розгляд ради старшин і військової ради. Кошовий отаман мав чітко визначені обов'язки: відкривати військові ради (коло), головувати на старшинських радах, вступати в дипломатичні стосунки з іноземними державами, розподіляти військову здобич, прибутки від мит, узаконювати поділ пасовищ, земель і угідь для полювання і рибальства. Кошовий отаман затверджував обрану січовою радою кошову старшину — військового писаря, військового суддю, військового осавула, які були його найближчими радниками і помічниками. Призначав паланкову і наказну старшину, інколи й військових службовців — військового довбиша, військового товмача, військового кантаржія, військового гармаша (пушкаря) та інших. Кошовий отаман, виконуючи функції верховного судді, затверджував вироки, винесені кошовим суддею, в тому числі і смертні, приймав духовних осіб з Києва і призначав священиків у січову і паланкові церкви. На час своєї відсутності призначав свого заступника — наказного отамана. Зовнішньою ознакою влади кошового отамана була залізна булава (іноді тростяна). В церкві ставав в окремому місці — бокуні (стасидії), різьбленій з дерева і пофарбованій у зелений колір.У Козацькій Республіці владу кошового отамана («батька», «вельможного добродія») обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед побратимами на раді. Якщо козаки висловлювали невдоволення його діями, отаман негайно кидав на землю шапку, клав палицю, вклонявся товариству, дякуючи за виявлену протягом року честь, і йшов у свій курінь. Після цього починалися вибори нового кошового отамана. Кожен курінь пропонував свого кандидата, тому вибори часто тривали дуже довго, а іноді закінчувалися сварками. Коли ж нарешті зупинялися на найдостойнішому січовику, його запрошували на площу. Обраний, за давнім звичаєм, повинен був двічі відмовлятися від такої честі, а втретє — дати згоду. На раді кошовий отаман мав кланятися на 4 боки, дякувати під вигуки запорожців: «Будь, пане, здоровий та гладкий. Дай тобі, Боже, лебединий вік і журавлиний крик». Кожного кошового обирали лише на рік. Найславетніших, найшанованіших — переобирали протягом 5 і більше років. Наприклад, Іван Сірко, отаманував протягом 15, а Петро Калнишевський — протягом 10 років. Декілька раз ставали кошовими отаманами такі визначні українські військові діячі, як Кость Гордієнко, І.Малашевич. Проте будь-яке важливе рішення приймалося колективно на козацькій раді. У розмовах із січовиками кошовий отаман називав козаків по-батьківськи, по-товариськи: «дітки, братчики».Життя кошових отаманів. мало чим відрізнялося від життя решти козаків. Він жив і харчувався разом із побратимами. Кошовий мав ділянку землі, виділене йому жалування, слуг (джур, своєрідних ад'ютантів). Окрім кошових отаманів, були на Січі 38 курінних отаманів, які виконували роль інтендантів, турбувалися про харчування, скарб козаків. Останнім кошовим Запорізької Січі був Петро Калнишевський.

Військовий суддя (кошовий суддя) – службова особа, яка відала судовими справами у Запорізькій Січі в 16-18 ст. Розглядав кримінальні і цивільні справи, проводив разом з військовим осавулом слідство і виносив вироки.У своїх рішеннях керувався нормами українського звичаєвого права і традиціями судової практики Козацької держави.Вироки судді затверджувались кошовим отаманом, а смертні – радою.Обирався на військовій раді терміном на один рік.Зовнішнім знаком влади військового судді була велика срібна печатка, яку він мусив мати при собі під час військових зібрань і скріплювати нею підпис кошового отамана на документах, ухвалених військовою радою.Будучи найближчим помічником кошового отамана, часто призначався наказним отаманом.Останнім суддею Запорізької Січі був П.Головатий.

ВІЙСЬКÓВИЙ ОСАВУЛ – виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово-адміністративних посад у Запорозькій Січі 16-18 ст. Обирався на військовій раді терміном на один рік. У мирний час стежив за дотриманням порядку на Січі, у воєнний час – у таборі. Відав заготівлею провіанту на випадок війни; розподілом за наказом кошового отамана грошової і натуральної платні, захистом інтересів запорожців у прикордонній зоні; охороною подорожуючих Очолював козацьку розвідку і стежив за ходом битв, вводячи по мірі потреби у бій резерви. У судових справах виконував роль слідчого – проводив дізнання з приводу суперечок між січовиками, злочинів серед сімейних козаків, розглядав скарги на місці, стежив за виконанням судових вироків, переслідував злочинців збройно. Знаком влади військового осавула була дерев’яна палиця з потовщеннями на кінцях, скріплена срібними кільцями.

Військовий обозний -очолював артилерійську і фортифікаційну справу на Січі. Під час походу він або наказний обозний керували побудовою табору з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська, разом з військовим осавулом підтримував дисципліну та порядок на Січі. Помічником обозного був пушкар

Військо́вий писар (кошовий писар) — виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі у 16-18 століття.Розсилав накази по куренях, вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування.Ведучи всю документацію і кореспонденцію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Війська Запорізького. Особа, яка отримала лист або відписала його замість писаря, страчувалася.У роботі писарю допомагав кошовий підписарій.Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця — каламар («калям» — від схід. тростина), яку він під час військових рад зберігав за поясом, а також гусине перо, застромлене за праве вухо.Обирався козацькою радою терміном на рік, але, як правило, займав цю посаду протягом багатьох років.

Курінни́й отама́н – в Україні виборна особа, що очолювала курінь:

Хору́нжий (від хоругва — стяг, прапор), особа, що зберігала й носила прапор війська запорізького який називався хоругвою.

Генера́льний бунчу́жний: Виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих урядових посад у Гетьманській Україні 17-18 століттях, член Генеральної Старшини. До обов'язків генерального бунчужного належало берегти і захищати у воєнні часи бунчук — символ гетьманської влади. Під час воєнних дій керував відділами козацького війська. Генеральний бунчужний виконував важливі доручення гетьмана, що стосувалися судових справ, дипломатичної служби

ВІЙСЬКÓВИЙ ТОВМÁЧ (кошовий товмач) – у Запорізькій Січі 16-18 ст. службова особа, яка виконувала обов’язки військового перекладача.

Військовий шафар (шафарі, шапар) (від польського szafarz - економ, ключник) - у Запорізькій Січі (16-18 ст.) службова особа, яка збирала податок (перевізне) з купців на користь військової скарбниці на переправах через Дніпро, Південний Буг і Самару.

ВІЙСЬКÓВИЙ КАНТАРЖÍЙ (кошовий кантаржій, від грец.- вага) – у Запорізькій Січі (16-18 ст.) службова особа, яка була охоронцем військових мір і ваг, що служили еталоном для всіх торговельних операцій, здійснюваних на Запоріжжі. Збирав податок на користь кошової скарбниці з усіх привезених на Січ товарів і продуктів.

Клейно́ди (німецькою — дрібний, малий) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у 15—18 століттях.

Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо.

Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині.

Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині.

По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо.

Окремі клейноди:

· булава — відзнака гетьманської влади та кошового отамана на Січі.

· бунчук — відзнака гетьмана і кошового, зберігалася у бунчужного.

· корогва — військова відзнака, зберігалася у хорунжого.

· печатка — військова, січова, полкова або сотенна — зберігалася у генерального чи полкового судді, а сотенна — у сотника.

· литаври — військові клейноди, що знаходилися у довбиша.

· гармати — загальновійськові клейноди, що були у віданні генерального чи полкового обозного, а на Січі — у пушкаря.

· сурми — військовий, полковий та січовий клейноди під віданням сурмача.

· пернач або шестопер — відзнака полковника полку і паланки.

· значок — заступав у будні корогву військову та полкову, відзнака сотні куреня.

· тростина, або комишина, іноді ліска — первісне відзнака козацьких гетьманів, січових отаманів, а пізніше — відзнака генерального чи полкового судді.