Роль української діаспори у збереженні та розвитку української культури

Переселившись на нові землі, емігранти з України свято шанували традиції духовної культури свого народу. Велика роль у цій справі належала церковним громадам, сім'ї, громадським організаціям, колективам художньої самодіяльності. Особливо вагомий внесок у збереження національної свідомості, рідної мови, традицій та звичаїв у середовищі українських емігрантів зробила Українська Католицька церква. Священики УКЦ майже одночасно із переселенням українців направлялися у місця їх компактного проживання. Так, перша парафія УКЦ заснована у Бачці (Сербія) 1751 р. У 1884 р. до США прибув перший український священик Іван Волянський. Вже через рік у поселенні Шепандоа (Пенсільванія) спорудили першу Греко-католицьку церкву. У США 1894 p. уже діяла 31 парафія УКЦ. Аналогічна картина спостерігалася майже у кожній країні, куди емігрували українці.

На нових землях священики УКЦ проводили значну місіонерську діяльність, організовували будівництво храмів, здійснювали культурно-просвітницьку роботу. Часто для парафіян вони були не лише служителями культу, а й вчителями, адвокатами, перекладачами, громадськими діячами.

Винятково велике значення для подальшого розгортання й активізації діяльності УКЦ мали поїздки митрополита А. Шептицького до місць, де проживали українські емігранти. Так, він відвідував українців у Боснії в 1900, 1909, 1913 і 1928 pp., США і Канаді — у 1910 р. Лише у Канаді митрополит А. Шептицький зустрічався з українськими громадами, віруючими, священиками Монреаля, Торонто, Вінніпега, Едмонтона, Ванкувера, інших міст та поселень. Невдовзі під враженням подорожі А. Шептицький написав книжку "Пам'ятка канадійським русинам", де обґрунтував можливість і необхідність збереження національного і духовного обличчя в чужім краю. Поїздки митрополита сприяли активізації політичного та духовного життя українських переселенців, надавали їм упевненості у майбутньому, подоланні труднощів.