Творчий внесок Г. Сковороди в духовну скарбницю українського народу

Сковорода – видатна, знакова постать в українській літературі. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Студіював в Києво-Могилянській академії, і її бібліотека стала для нього джерелом знань. У студіях був перший, і всі найкращі похвали належали йому. Бажання знати і пізнавати нові обрії завело його у далекі краї, а грецька, німецька та головно латинська мови відкривали йому двері до університетських зал, бібліотек, визначних людей. Після трирічної мандрівки вернувся він в Україну, працював професором у Переяславі, в Харкові, приватно перекладав Плутарха, писав свої твори.Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів із властями, Григорій Сковорода вибрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. 1770 р. останні відвідини Києва. Григорій Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до ахтирського Троїцького монастиря. Це було 9-ого листопада 1794 року. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав...».

До харківського періоду життя Г. Сковороди належать його знамениті "Байки харківські", вступні лекції-проповіді до курсу етики — "Прокинувшись, побачили славу його" та "Хай цілує мене поцілунками уст своїх!" (1765 — 1766), трактати і діалоги "Вступні двері до християнської добронравності" (1766), "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе" (до 1767), "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе" (1767). У 1769 — 1774 рр. Г. Сковорода написав ЗО прозових байок, що склали знамениту збірку "Байки харківські".

І в поезії Сковорода залишився філософом — її пронизують роздуми про смисл людського життя, істинне щастя, доброту, чесність, ненависть до тиранії. Вище над усе поет-філософ ставив свободу. Оспівуючи свободу у вірші "Ое ІіЬегїаІе", він прославив "отця вольності" Богдана Хмельницького, керівника визвольної війни українського народу 1648 — 1654 рр.

Мова творів Г. Сковороди в цілому не однорідна. Ближче до народної основи, до живої розмовної народної мови стоїть він у своїй поетичній творчості, у байках, і найменше народна стихія позначилася на його філософських трактатах. Питання мови, таким чином, не є визначальним для розуміння й оцінки творчості Сковороди. Мовна строкатість не применшує його значення як українського письменника.