Становище української культури в умовах польського панування в Україні

На початку XIV ст. Литва була сильною державою. її територія сягала далеко за межі етнічного регіону — басейнів Вісли, Німану й Двіни — за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель.

Процесу швидкої консолідації місцевих литовських племен і їх успішній зовнішній політиці сприяло кілька чинників: потужний зовнішній тиск з боку німецьких рицарів, що потребував об'єднання зусиль литовців; послаблення давньоруських земель та боротьба за владу в Золотій Орді, якій були підпорядковані ці території.

Колишня Київська Русь могла сплачувати щедру данину, мала розгалужені торговельні шляхи, була спроможна надати Литві матеріальні ресурси і поповнення до війська. Не останню роль відігравав і династичний чинник — правляча литовська династія мала численних нащадків, що потребували власних уділів.

З культурної та економічної точки зору статус України також занепадатиме до рівня важливої, та все ж периферійної провінції, а її еліта асимілюватиметься з культурою та політичними системами чужоземних володарів. Населення України, що не тільки перестало бути панівним, а й саме потрапило в неволю, тепер боротиметься й за політичне самовизначення, й за власне існування як окремої етнічної та національної спільності. Ця боротьба стала — й до наших днів лишається — однією з основних тем української історії.