Палеолітичне мистецтво

Однією з найважливіших проблем розуміння розвитку первісної культури є питання походження образотворчого мистецтва, виникнення його основних течій, жанрів, видів, а також місця і ролі в процесі пізнання людини природи і самої себе. Загального єдиного визначення немає і, мабуть, не може бути на сьогоднішньому рівні розвитку науки.

Безсумнівно, що творцем мистецтва у точному розумінні цього терміну був Homo sapiens. Існує кілька теорій походження мистецтва. Найпоширенішою є думка про тісний зв’язок перших мистецьких творів з релігійними обрядами. Мистецтво виводиться в такому трактуванні практично з релігії. Спочатку як необхідність наносити знаки-обереги, а потім і зображувальні образи в релігійній практиці.

Існує теорія “натурального макету” А.Д. Столяра, в основі якої стоїть положення про еволюційний розвиток мистецтва від натурального макету з глини, на який надягали шкуру тварини і прикладати натуральну голову, щоб проводити релігійні обрядові дійства, пов’язані з полюванням чи ініціаціями.

Є гіпотеза художнього інстинкту, гіпотеза “простого етапу” чи “макарон”, навіть прикрашальна та розважальна гіпотези.

Існує твердження, що мистецтво є наслідком трудової діяльності людини, що воно відображало колективний досвід общин, сприяло розвитку емоцій та навиків, вдосконаленню та передачі наступним поколінням.

Відкриття наскального палеолітичного мистецтва в кінці ХІХ ст. в Європі стало справжньою сенсацією, хоч не обійшлося і без трагічних аспектів цієї теми. В той час найстаршим мистецтвом було кельтське, тому і мови не могло бути про палеоліт, який уявлявся повним дикунством.

Першими знахідками палеолітичної творчості були зразки т. зв. мобільного мистецтва – малих форм, виготовлених переважно на бивнях мамонта чи інших кістках/рогах викопних тварин. Їх датування полегшувалося датуванням усього палеолітичного шару, в якому траплялися такі знахідки. Крім того, самі кістки мамонта, на яких були вигравірувані різні орнаменти та зображення, свідчили про пізньопалеолітичний час виробів, оскільки мамонти останній раз проживали у Європі лише в палеоліті, більше 10 тис. р. тому (у мезоліті та неоліті їх уже практично не існувало взагалі). Але все-таки перша знахідка кістки з вигравіруваними постатями двох ланей з печери Шаффо у Франції в 1843 р. була датована кельтською добою. І тільки пізніше знахідки подібних гравюр на кістках, зібрані дослідником Едуардом Ларте в печері Ля Мадлен в долині р. Везери були переконливо датовані верхнім палеолітом.

Інша доля спіткала наскальне мистецтво. Відкриття його назавжди буде пов’язане з іменем дона Марселіно Саутуоли і печери Альтаміра в Іспанії, яку інколи ще називають “Сікстинською капелою первісного мистецтва”. В 1979 р. його дев’ятирічна донька Марія звернула увагу на малюнки в боковому гроті і з тих пір вона також увійшла в історію відкриття палеолітичного мистецтва. У 1980 р. Саутуола виступив з публічною заявою про те, що ці зображення належать до доби палеоліту. Цю точку зору він підтримував до кінця своїх днів, хоч і не дожив до офіційного визнання Альтаміри як печери з палеолітичними розписами. У цій нелегкій боротьбі за істину його підтримував професор геології Мадридського університету Хуан Віланова.

Справа в тому, що заяву Саутуоли провідні вчені того часу сприйняли в штики: вони не могли повірити, що людина палеоліту могла створити такі шедеври. Було висловлено припущення, що Саутуола зробив фальшивку-підробку і рисунки намальовані сучасним художником кілька років тому, У 1881 р. до Альтаміри послано французького палеонтолога Арлє, який мав провести експертизу. Він провів і його висновок був безпощадним – малюнки сучасні! Зрозуміло, що це посилило негативний аспект Альтаміри. Тоді провідними французькими доісториками-археологгами були Еміль Картальяк і Габріель де Мортільє, які рішуче виступили таких малюнків.

Однак проти істини не поборешся. Після відкриття в Альтамірі почали множитися подібні відкриття в інших місцях Франко-Кантабрійської області. Ще в 1878 р. Широн повідомив про знахідки гравюр в печері Шабо, але його повідомлення залишилося непоміченим. У 1895 р. Еміль Рів’єр відкрив зображення на стінах печери Ля Мут у Франції, що викликало нову порцію насмішок. В цей же рік він відкрив малюнки в печері Пер-нон-Пер в Жиронді. Цікаво, що в цей час обидві печери відвідав сам Картальяк і випадково сам відкрив нові малюнки під палеолітичним шаром брекчії. І не дивлячись на це, малюнки не визналися. У 1897 р. відкрита печера Марсула. У 1901 р. вчені Капітан і Брейль були розкритиковані за те, що опублікували рисунок з печери Фон де Гом і гравюри з печери Комбарель.

Цього ж 1901 року Картальяк опублікував статтю “Моя вина”, у якій визнав свої помилки щодо палеолітичного наскального мистецтва, в тому числі і Альта міри, але на цей час Саутуола уже три роки покоївся у могилі. Палеонтолог експерт Арлє знову подався до Альтаміри і на цей час повністю визнав автентичність фресок. Після цих заяв знахідки печер з проявами мистецтва посипалися з рогу достатку – в Іспанії: Кастільо, Пасьєга, Коваланас, Хорнос де ла Пенья; у Франції: Тейжа, Берніфаль, Ля Грез, Ніо, Гаргас, Тюк д”Одубер, Труа Фрер, Портель.

За останні кілька десятиліть одними з найбільших відкриттів стали розписи в печерах Ляско (1940), Руффіньяк (1956), Дель Ромі то (1961), а також Капова печера на Південному Уралі (1959) і Хоит-Ценкер Агуй у Західній Монголії 91972). Особливо великого значення мають печери Кеске і Шове (1994) у Франції, що містять сотні дуже добре збережених палеолітичних розписних шедеврів.

В малюнках, графічних та живописних творах наскальних галерей всередині печер проходить весь світ тварини палеолітичної доби – велетенські олені з гіллястими рогами, табуни диких коней і окремі зображення цих тварин, тендітних ланей, кошлатих мамонтів, зубрів, важких бізонів та носорогів, ведмедів. Монументальні зображення здійснювалися крем’яним знаряддям, наводячи контур фігури, після чого наносилися шари фарби, інколи глини. Використовувалися переважно природні фарби, як от вохра різних відтінків – від ясно-жовтого до вишнево-бурого, червоно-жовтий залізняк, чорний марганець і вугілля, біле вапно. Трапляються також рельєфні та барельєфні твори.

Наведемо коротку характеристику найважливіших пам’яток палеоліту з рештками мистецьких творів

Альтаміра. Північна Іспанія, Кантабрія. Окраїна містечка Сантільяна дель Мар. Печера відкрита ще у 1868 р. місцевим мисливцем Модесто Пересом. Живописні твори відкриті Марією (віком 9 років) дель Саутуола (дочка Марселіно – місцевого крупного землевласника) у 1879 р. Печеру досліджували М.Саутуола, А.Брейль, Г.Обермайєр, П. Тейяр де Шарден, А.Леруа-Гуран. Довжина – 500 м. В заповненні печери простежено культурні шари мустьє, солютре, мадлен. Найзнаменитіші фігури бізонів, антропологічні зображення, силуети рук. Датування – 15 – 13 тис. тому назад [Internet, Virtualn. muzej]. Галерея тягнеться на 250 м, багато просторих залів. Окремі місця склепіння печери обвалилися на період раннього залізного віку. Вважається, що найкраще спостерігати за малюнками, лежачи на спині на підлозі печери!

Брасемпуї. Печера в Франції, відкрита в 1881 р. Е.П’єтом. Розкопки проведені в 1894 р. Пізніше пам’ятку досліджували Е.П’єт, А.Дельпорт, А.Брейль, А.Лямінь-Амперер, А.Леруа-Гуран. Виявлені культурні горизонти мустьєрської, солютрейської, мадленської та азильської культур. Найважливішими були 10 жіночих і невизначених фігурок, а також заготовок з бивня мамонта. Знаменита “Дама в капюшоні” – статуетка голівки молодої жінки/дівчини, виготовленої з бивня мамонта, 3,7 см висотою [Internet].

Лоссель. Печера в Дордоні, Франція. Відкрита у 1908 р. Г.Лалан. Пам’ятку досліджували А.Брейль, А.Лямінь-Амперер, А.Леруа-Гуран. У культурному шарі зафіксовані рештки життя первісної людини від ашеля до мадлену. Трапились статуетки жінок, тварин. Знаменита кам’яна плита з барельєфом “Венери з рогом достатку”, 43 см висотою.

Леспюг. Печера у Верхній Гароні, Франція. Досліджували А.Брейль, А.Лямінь-Амперер, А.Леруа-Гуран. Культурний шар насичений матеріалами від ашеля до верхнього палеоліту. Звідси походить знаменита “Венера” з бивня мамонта, що має дуже підкреслені жіночі ознаки і стилізовані обриси фігури. Знайдені також інші предмети дрібної пластики.

Дольні Вестоніце. Чехія, Моравія, біля Мікулова, 40 км на південь від Брна. Стоянка від відкритим небом, відкрита у 1920 р. Головні польові дослідження проводили К.Абсолон (1924 р., проф.. з музею у Брно), А.Бомерс, Б.Кліма. Знайдено багато предметів дрібної пластики. Най відомішою є “Венера Вестоніцка”, що виготовлена зі спеціальної маси – розтертих у порошок кісток тварин. Фігурка зображує оголену жіночу постать з підкресленими жіночими ознаками статі (грудьми, стегнами) і зовсім не прокресленими рисами обличчя (лише виділене волосся). Приблизно подібне оформлення мають більшість жіночих фігурок від Костьонок на Дону в Росії до печери Леспюг у Франції та Віллендорф в Австрії, що також належить до класичних “Венер” верхньопалеолітичної доби.

Пам’ятка датована в межах 29 – 26 тис. р. тому. На особливу увагу заслуговує скульптура звіра з бивня мамонта, а також дуже схематично-абстрактна постать жінки, що вигравірувана на бивні за допомогою геометричних фігур – трикутників, овалу, кіл.

До надзвичайно рідкісних знахідок слід віднести фігурки з випаленої глини – фактично першої кераміки у Європі. Серед фігурок найцікавішими є: оригінальне контурне відтворення мамонта, скульптурних голівок ведмедів, рисі, сови.

Крім того, в Дольніх Вестоніцах у 1949 р. виявлено захоронення жінки, досить високої на зріст як на той час – 159 см, що лежала на боку в скорченій позиції (згідно з тогочасними ритуалами). На лівій долоні знаходилось 20 зубів лисиці, що залишились від браслета, а під нижньою щелепою – крем’яний наконечник до стріли. Гріб був прикритий двома великими лопатками мамонта, одна з яких була легко орнаментована вохрою.

Коске. Ардеш. Французький середземноморський берег поблизу устя р. Рони. Печера відкрита у 1991 р. Цікаво, що без акваланга і доброго вміння плавати у цю підземну галерею не добратися – вона фактично відрізана від зовнішнього світу рівнем води у морі. Проте, власне це спонукало добре збереження фресок. Датується часом 27-26 тис. р. тому. Живописні зображення коней, бізонів, хижаків. Чорні відбитки рук. Ці твори заповнюють хронологічну паузу між ранніми творами Шове (32-30 тис. р.) і наступним малярським періодом, що датується часом 25 тис. р.

Шове-понт-д’Арк. (Шове). Ардеш. Франція. Печера відкрита у 1994 р. і відразу ж стала сенсацією в кругу спеціалістів і громадськості Європи., оскільки досконалі живописні твори тут датуються понад 32 тис. р. тому – т.зв. оріньяцький період, у якому, як вважалося, могли бути лише схематично прокреслені контури тварин. Однак, виявилося, що мистецтво з’являється одразу і у всіх своїх жанрах. Природа цього явища не відома.

Найяскравіше у печері нарисовані фігурні композиції бізонів, носорогів, левів. На підлозі знайдені рештки факелу, яким освітлювали галерею під час малювання.

Мізин. Відкрита стоянка на правому березі Десни, біля Новгород-Сіверська Чернігівської області. Відкрита в 1908 р. Розкопки Ф.Вовка, П.Єфименка, Л.Чикаленка, М.Рудинського, І.Шовкопляса. Виявлені оригінальні предмети дрібної пластики з бивня мамонта, вкриті складним геометричним орнаментом, в основі якого фігура меандру. Цим мистецьким творам немає аналогів ніде в світі. Це так звані “пташки” – дуже схематизовані фігурки жінок, браслети, гравіровані меандровим орнаментом, кістяні і рогові вироби. Про матеріали Мізинської стоянки Ф.Вовк доповів на ХІV Міжнародному конгресі в Женеві в 1912 р., після чого про неї заговорили у всьому світі.

Деякі зі знайдених предметів трактуються С.Н.Бібіковим як музичні ударні інструменти типу бубна (розфарбована лопатка мамонта і “молоток” з рогу північного оленя), а житло, обкладене черепами мамонтів, – як “музичний дім” первісного шамана. При підрахунках кісток виявилося, що в конструкцію житла входили 235 кісток що найменше від 30 мамонтів і 30 рогів північного оленя (від 20 особин), кістка шерстистого носорога і один череп вовка.

Пам’ятка датується, за одними авторами, 29-27 тис. р. (Леруа-Гуран), за іншими (І.Шовкопляс), – 15 тис. р. тому назад.

Кирилівська стоянка. Стоянка на правому березі Дніпра в самому Києві. Наприкінці ХІХ ст. В. Хвойкою тут знайдений бивень мамонта із складним символічно-орнаментальним зображенням, у якому різні дослідники вбачають різний зміст.

Молодове V. Багатошарова палеолітична стоянка на правому березі Дністра, у Чернівецькій області, на якій в 1960-х рр. археолог Олександр Черниш у пізньопалеолітичних горизонтах відкрив рештки мистецьких творів і три зразки первісної сопілки (флейти). Вони виготовлені з рогів молодих оленів (сарн).

Серед творів мистецтва вирізняються кілька “жезлів родоначальників” – рогів північного оленя з широким отвором на одному з кінців. На одному розі виявлено різьблену антропоморфну фігуру. Крім того, тут знайдено кістяні підвіски, незавершена статуетка “жінки в зимовому одязі” з мергелю та ін.

Костьонки. Комплекс десятків стоянок пізнього палеоліту, відомих на весь світ, знаходиться на Дону неподалік Воронежа. Відкрито С.Гмеліним ще у 1768-69 рр. Перші дослідження здійснив Поляков у 1879 р., потім П.Єфименко у 1918 р., пізніше С.Руденко, С.Замятнін, О.Рогачов, П.Борисковський, Н.Праслов, М.Анікович та ін. У мистецькому відношенні Костьонки прославлені цілими і фрагментованими статуетками жінок (майже 70 екз.), виготовлених з бивня мамонта. Деякі з них мають велике пізнавальне значення.

У 1952 р. у Костьонках ХV знайдене захоронення 4-5-річної дитини, похованого у спеціальному заглибленні, дно якого було засипане вохрою. Для потойбічного життя дитині поклали кілька кістяних та крем’яних предметів, а також понад 150 просвердлених зубів песця, що оздоблювали голівку (або ж були нашиті на головний убір?).

Через рік у Костьонках ІІ натравлено на захоронення 50-річного чоловіка, в ямі, обкладеній кістками мамонта. Його скорчена поза на боку з підігнутими ногами свідчить про те, що покійника перед покладенням у гріб зв’язали ремнями.

Капова печера. (Шульган-Таш). Росія, Урал, Башкортостан, правий берег р.Білої. Відкрита А.В.Рюміним в 1959 р. В 1960 – 1964 рр. вивчалася О.М.Бадером. З 1980-х років дослідження ведуться В.Е.Зелінським. Загальна довжина усіх ходів печери складає понад 2 км. На стінах окремих залів віднайдено понад 40 зображень переважно мамонтів, носорогів, коней і різних незрозумілих знаків. Малюнки виконані червоно-бурою вохрою. В наш час в печері ведуться розкопки. Культурний шар датовано на 14.5 тис. р. тому. Це єдина, добре представлена галерея пізньопалеолітичних образів на території Євразії (на схід від Франції).

Ігнатівська печера. Південний Урал. Правий берег р. Сим. 8 км нижче с. Сергіївна. Печеру досліджували методом шурфування С.І.Руденко (1913), О.М.Бадер (1951, 1960-61 рр.). Невиразні малюнки вохрою тут відкрив В.Т.Петрін в 1980 році.

Мальта. Сибір. Долина р. Ангари, 80 км від Іркутська (20 км від пос. Буреть). Пам’ятка відкрита в 1928 р. М. М. Герасимовим, який провів тут широкі дослідження. Відкрито кілька чумоподібних округлих в плані жител, в яких натравлено на вироби мистецтва. Це 30 статуеток (і їх фрагментів) жінок і неясних фігур, птах, що летить, гравюра на кістці мамонта, пластина з спіралеподібним узором – “місячний календар?” та хвилеподібним узором з протилежної сторони (“вужі”?).

Буреть. Сибір. Долина Ангари. Стоянка відкрита О.П.Окладниковим у 1936 р. Зафіксовано 4 культурних горизонти, в яких натравлено на рештки жител. Знайдено також 5 жіночих статуеток з бивня мамонта. Цікавою деталлю цих скульптурок є їх загальна стрункість, відсутність виражених жіночих ознак (як у європейських “венер”), зображення жінок у хутряному одязі типу комбінезонів

Сунгір. Однією з найцінніших пам’яток верхнього палеоліту Європи є пам’ятка над річкою Сунгір (ліва притока Клязьми), що знаходиться 100 км на північ від Москви, недалеко від Владімира. У 1960-х роках тут працювала експедиція під керівництвом відомого російського археолога О.М.Бадера. Найцікавішим відкриттям 1964 р. стало захоронення чоловіка віком під 60 років. Г. Дебец визначив його як представника кроманьйонської раси. Мав зріст 175 см. з довгими ногами і масивною будовою тулуба. Ці люди заселили північ Європи у період тимчасового потепління Вюрм І-ІІ, що датований 23 тис. р. до н. е.

Обряд захоронення свідчить про уже досить розвинений культ померлих, основою якого є віра у воскресіння людини “на тому світі”. Дно гробу було посипане спочатку дрібними деревними вугликами, а потім розмеленою у порошок червоною вохрою, що символізувала вогонь, кров і життя. Покійника покладено у випростаному стані на спині, в багато оздобленому одязі. Зверху на гріб, після засипання його землею, покладено череп жінки, який довший час знаходився на відкритому просторі, про що свідчить стан його збереження без нижньої щелепи і без зубів, поряд – великий камінь.

Цікаво, що захоронення здійснене на місці поселення, поряд з житлами людей, що дозволялося, очевидно, лише для дуже заслужених людей племені, як от вождів, шаманів. Про винятково високе положення померлого вказує також покладений до гробу інвентар. Тіло зверху було також густо посипане вохрою. Біля тазу знаходилася крем’яна скребачка для обробки шкур; між ногами лежав крем’яний ніж, біля нього – фрагмент оздобленої рукояті від ножа; на грудях лежала підвіска з плаского каменя з просвердленим отвором. На обох руках знаходилися браслети з бивня мамонта. Загалом у похованні виявлено 20 таких браслетів і понад 3500 намистин, також виготовлених з бивня. Намистини вкривали чи не весь скелет небіжчика і були безсумнівно нашиті на шкіряний одяг в якомусь орнаментальному порядку, якого відтворити уже не можливо. Однак одяг реконструйовано – чоловік був одягнутий в щось подібне до “рубашки”, що надягалася через голову, в штани х хутра і пришитими до них чоботами, а також - на голові знаходилася хутряна шапка. Подібне вбрання ще донедавна носили арктичні мисливці на північного оленя з північних регіонів Азії та Африки. Дослідження під час розчистки кістяка засвідчили наявність ще якоїсь одежі, яка вкривала тіло покійного. Про це вказувала тонкий прошарок ґрунту поміж шаром вохри, якою було тіло засипане, і шаром намистин, нашитих на “рубашку”.

Ще одне цікаве спостереження стосується виготовлення самих дрібних намистин з бивня мамонта. За висновками відомого техніки обробки кістки та каменю С.А.Семенова, на виготовлення однієї намистини за допомогою простого крем’яного свердла (не механічного) людина мусила затратити не менше 45 хв. Помноживши цю цифру на 3500 штук намистин, отримуємо 2500 годин робочого часу, що в добу палеоліту становило цілий рік роботи. Так багато оздоблена одіж була безперечно обрядовою і належала шаману чи вождю або ж одночасно одного і другого. Утертість деяких намистин говорить про довший час носіння такої одежі і перешиття деякої частини намистин із старого костюму на новий.

О.М.Бадерові належить ще одне видатне відкриття в Сунгірі. Восени 1969 р. на відстані 3 м від попередньо описаного поховання дослідники натрапили на нові гроби трьох покійників, поміж якими знайдено ще фрагмент стегнової кістки від четвертого покійника, інші кістки якого не збереглися, зате на місці поховання виявлено знову ж таки десятки зубів песця з просвердленими отворами, виточені з бивня мамонта намистини, дві кам’яні підвіски і крем’яний наконечник до стріли у вигляді видовженого мигдалю.

Отже, вчені не сумнівалися, що в цьому місці знаходилися захоронення якоїсь групи людей, що загинули раптово в один час. Але найголовніше їх чекало попереду. 65 см нижче рівня описаних поховань появилися контури вузької довгої могили, у якій похоронені тіла двох хлопців, що лежали у формі “валета” – головами один до другого у випростаному стані. Один з них мав приблизно 7-9 років, другий –12-13. Речі, що знаходилися біля цих поховань, стали чи не найбільшою сенсацією в палеоліті того часу. По-перше, знахідки мали значні розміри, винятково добрий стан збереження і форму, практично невідому в палеоліті до тієї пори. На особливу увагу заслуговують два довгих списа, виготовлених з одного шматка бивня мамонта, що лежали на боку в кожного з померлих. Виявилося, що у так далекий від нас час палеолітичні мисливці уже уміли розщепити бивень мамонта на поздовжні тонкі планки, потім способом гарячої парової обробки випрямити їх в одну пряму лінію, обстругати і надати вигляд поважної зброї. Перший спис мав розміри 1,66 м, другий – 2,42 м. Крім того, поряд з тілами знаходилися три кістяні стилети і 11 наконечників до стріл. Уся ця зброя виглядала досить урочисто і багато. Як і в попередньому гробі, вдалося реконструювати одяг хлопців, які також були одягнуті в щось, подібне до комбінезонів, уся поверхня яких вкрита дрібними намистинами з бивня мамонта. Особливо багато були оздоблені шапки і взуття. На руках знаходилися кістяні браслети і персні, а також на грудях одного з покійників лежали різні дрібні предмети з кістки, в тому числі і фігурка коня, якого також вкривала вохра.

Усі ці деталі поховального інвентарю свідчать про дуже високий рівень господарства, і обрядових дійств тогочасної людини, а також про віру у по загробне життя. Мабуть і само положення обох хлопців (синів жерця-вождя?) – головою до голови символізує якесь вірування, пов’язане з давньою традицією. Про це вказує знахідка Л.Тарасова в Гагаріно на верхньому Дону, що показує скульптурне зображення двох людей, з’єднаних головами одне з другим. У випадку з Сунгірем, можна говорити про наглу смерть усієї родини вождя-шамана, включаючи і слуг без поховального інвентарю. Важко собі уявити, щоб до звичайних дітей в гріб клали таку дорогу і вишукану зброю як монолітні списи з бивня мамонта.

Франко-кантабрійська область (Кантабрійські гори на півночі Іспанії, Дордонь у Франції). Нагадаємо головні печери з наскальним розписом: Кастільйо, Пасьєга, Піндаль, Коваланас, Хорнос де ла Пенья (Іспанія), Тейжа, Берніфаль, Ніо, Гаргас, Труа Фрер, Ляско, Руфіньяк, Фог де Гом, Пеш-Мерль, Комбарель, Шове, Кеске (Франція), Капова (Росія), Хоіт-Цунгер-Агуй (Монголія).

Мобільне мистецтво. Печера Пекарна, стоянки Дольні Вестоніце, Павлов (Моравія), Верхня Ложері, Лурд, Мас д’Азіль, Ля Мадлен (Франція), Фогельгерд (Німеччина), Мальта, Буреть (Сибір), Мізин, Пушкарі, Молодове 5, Кирилівська стоянка (Україна).

Скульптурки жінок: Вілендорф, Лосель, Лєспюг, Гагаріно, Авдєєво, Костьонки, Мізин, Єлісєєвичі, Мальта, Буреть, Пржедмості, Дольні Вестоніце, Пекарна.

Теми: Виникнення прикладного мистецтва. Основні риси скульптурного мистецтва. “Натуральний макет” і виникнення мистецтва. Малюнки і скульптура. Реалістичний і декоративно-ритмічний напрямки в мистецтві. Свідчення існування музики і танцю. Центральне місце звіра в релігії і мистецтві. Мистецтво і піктографія.

Поява і розвиток позитивних знань.

Зародження і етапи розвитку мислення і мови. Первісне мислення ще не було здатним до широких узагальнень, не було систематичним і не виробило ще понять високого абстрактного рівня. Мова була націлена на конкретні визначення, конкретні предмети і явища. Досить рідко застосовувались класифікаційні процедури, узагальнення.

Досвід та знання: природознавство, токсикологія, анатомія, медицина, школа та виховання. Математика і календарні системи.

В процесі мисливської та домашньої господарської діяльності накопичувалися корисні знання, найперше знання про навколишню природу. В умовах, коли збиральництво відігравало важливу роль у виживанні роду чи сім’ї, людям необхідні були знання про властивості тих чи інших рослин, грибів, плодів кущів та дерев. Спостереження над природними явищами, практичний досвід у полюванні і рибальстві накопичували знання у різних галузях природничих наук – фізичній географії, кліматології, астрономії, зоології, ботаніці, мінералогії тощо. Щоби організувати успішне полювання, людям необхідні були знання топографії промислових угідь, шляхи пересування та повадки тварин, особливості мінералів, властивості різних природних матеріалів, видів деревини, орієнтуватися на місцевості, читати сліди тварин та ін

Отримали розвиток такі напрямки знань як медицина, фармакологія, токсикологія. Людина уже навчилася лікувати багато простудних хвороб, заліковувати рани, переломи, вивихи, виривати хворі зуби, лікувати отруйні укуси змій та ін. З мезоліту уже відомі операції на черепі, ампутації кінцівок тощо. Вміли користуватися шинами при переломі кісток, зупиняти кровотечу, лікувати багато різних хвороб, приймати роди.

Розвивалися математичні знання, вимірювалися відстані і встановлювався час. Великі відстані вимірювалися кількістю переходів, менші – польотом списа чи стріли від лука, ще дрібніші – розміром ліктя, ступні, пальця, нігтя.

Час вимірювався великими відрізками, пов’язаними з положеннями небесних тіл – сонця, місяця (ніч, день, місяць, рік).