Конспект лекції. Питання 1. Поняття доказів та їх процесуальних джерел

Питання 1. Поняття доказів та їх процесуальних джерел

Згідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Поняття доказів структуровано і як елементи включає в себе будь-які фактичні дані, що мають значення у кримінальному провадженні (зміст); процесуальну форму їх закріплення (спосіб існування у матеріалах кримінального провадження) та носій відомостей (зовнішній вираз). Усі зазначені елементи перебувають у взаємозв'язку та у своїй єдності утворюють поняття доказів.

Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомості (інформацію) про них. Факти — це події, явища дійсності, які не можна приєднати до кримінального провадження. Через те при доказуванні по кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом обставин події кримінального правопорушення у ході провадження слідчих (розшукових) дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих (розшукових) дій.

Використана законодавцем юридична конструкція на визначення доказу «фактичні дані» має тлумачитися обмежено і означати, що лише інформація, що перевіряється (тобто потенційно спростовна), може утворювати його зміст. Знання про це слідчому або суду може бути отримано в основному завдяки інформації, яку несуть в собі докази. Скажемо, про нанесення удару ножем як самої дії ми можемо взнати тільки від інших осіб, сама ця подія перестала існувати.

Безпосереднім джерелом утворення слідів кримінального правопорушення, в загальному розумінні, є суспільно небезпечний вплив правопорушника, поведінка якого проявляється у формі дії або бездіяльності.

Відомості про факти самі по собі не матеріальні. Вони не існують без матеріального носія інформації і притаманного йому способу її передачі або добування у передбаченій законом формі. Так, від особи інформація передається у формі показань свідка, потерпіло­го, підозрюваного, обвинуваченого. Від предметів (речовин) — у формі опису ознак у протоколах слідчих і судових дій. Якщо ж для одержання відомостей потрібні спеціальні знання — призначається судова експертиза і одержана після її проведення інформація залучається до кримінального провадження у формі висновку експерта.

Таким чином, якщо фактичні дані (або інформація) складають зміст доказу, то названі джерела являють собою форму цього доказу. Фактичні дані і джерела доказів, з допомогою яких ці дані вста­новлюються, перебувають у тісному зв`язку, обумовлюють одне одного в реальній дійсності окремо не існують, як справедливо заз­начається в літературі, «фактичні дані і їх джерела самі по собі, у відриві одне від одного, не складають доказів».

Необхідно зауважити, що питання про поняття доказів не знайшло одностайного вирішення в юридичній літературі. До цього часу продовжується дискусія про те, що ж все таки є доказами - самі факти, відомості про факти, чи в сукупності - і перше і друге.

Необхідно зауважити, що при характеристиці цієї теми ми з вами будемо зустрічатися з різними термінами, нібито і близькими між собою, але такими, що суттєво відрізняються між собою.

Це стосується таких понять як «джерело доказів» та «носій доказів»

Джерелом таких доказів, що вміщуються в показаннях свідка, потерпілого, висновку експерта будуть особи, які дають показання або висновки. До цього часу вони будуть просто носіями доказів. Тільки після закріплення у встановленому законом порядку інформації від ним вони із носіїв доказової інформації стають джерелом доказів.

Домбровський Р.Г. і Тертишник В.М. однаково розуміють поняття доказів. Показання свідків, потерпілого, підоз­рюваного, обвинуваченого, висновок експерта, вони називають джерелами фактичних даних. Щодо речових доказів, то такими, на думку Домбровский Р.Г., є протокол огляду предмета і сам предмет. Джерелами доказів він вважає осіб, які дають показання та висновки. Тертишник В.М. також зазначає: «джерелами доказів є об'єкти матеріально­го світу, які зберігають інформацію про факти. Ними мо­жуть бути люди (сторони, треті особи, свідки, експерти) або речі».

Ф.Н. Фаткуллін дійшов висновку, що під джерелом судових доказів розуміють процесуальну форму, за допо­могою якої фактичні дані вводяться в сферу процесуаль­ного доказування. Безпречно, носій можливих доказів відіграє важливу роль у їх формуванні і в процесі слідчих, негласних слідчих та судових дій, але все ж не є безпосереднім процесуаль­ним джерелом доказів.

Тому, підсумовуючи, можна зробити висновок, що поняття доказів та їх джерел у працях вчених і прак­тичних працівників розглядається по-різному.

Питання 2. Класифікація доказів

Процесуальна форма існування фактичних даних у кримінальному провадженні за класифікаційними видами доказів закріплена у ч. 2 ст. 84 КПК України. Це є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Під носієм (джерелом) відомостей слід вважати те, що може бути засобом відображення, фіксації, виразником чого-небудь. У кримінальному процесі носієм слідів події кримінального правопорушення виступають предмети, що можуть бути засобом сприйняття, фіксації та збереження доказової інформації. Стосовно показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого носіями фактичних даних є слова, речення, складні мовні конструкції. Носіями речових доказів є матеріальні об'єкти, що перебувають у твердому, сипкому або газоподібному стані. Поява нових видів інформації зумовлює специфіку їх збереження та передачі через носії, вироблені з урахуванням останніх досягнень теорії інформатики та документалістики. Від надійності носіїв фактичних даних залежить якість сприйняття, збереження та відтворення інформації про кримінальне правопорушення у знаковій формі, що зумовило необхідність визначення науково-технічних вимог, які забезпечать бездоганне існування конкретного виду інформації на певному носії. Ці вимоги повинні враховувати слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд при отриманні й оцінці нових видів інформації, тобто якісний їх зміст з точки зору повноти сприйняття безпосередньо пов'язаний з науково-технічними можливостями носія. Такими вимогами є: 1) можливість тотожного сприйняття інформації про кримінальне правопорушення носієм; 2) збереження цієї інформації без пошкоджень і перекручень; 3) можливість адекватного відтворення інформації про кримінальне правопорушення із носія.

Вказаний перелік видів доказів у ч. 2 ст. 84 КПК України є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Класифікація доказів – це розподіл їх на окремі групи і визначення особливостей кожної з таких груп. Вивчення їх особливостей допомагає правильно використовувати докази в процесі розслідування і розгляду кримінальних проваджень у суді.

Загальновизнаним є поділ доказів: стосовно предмета обвинувачення на обвинувальні та виправдувальні; за джерелом формування — на первинні та похідні; залежно від відношення до предмета доказування — на прямі та непрямі; за механізмом їх формування — на особисті та речові.