України в 1996 р. та її історичне значення

Конституція (від лат. constitutio — устрій) — Основний закон держави, який регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виконання головних засад організації суспільства і держави.

Україна має певні конституційні традиції. У квітні 1710 р. козаками–емігрантами була прийнята перша в Європі Конституція прав і вольностей Війська Запорозького, розроблена Пилипом Орликом. В період української революції 1917–1920 рр. теж приймалися важливі законодавчі акти, спрямовані на створення незалежної держави, затвердження національного суверенітету. За радянської доби діяла попервах конституція УРСР 1938 р., а потім конституція 1977 р. І з перших років незалежності України виникла потреба в конституції самостійної держави.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. постало питання про конституційні засади нової держави. До старої конституції було внесено сотні доповнень і поправок, дію окремих її розділів було зупинено, з'явилися нові розділи і положення — про Президента, Автономну Республіку Крим, Конституційний Суд тощо. Проте це були тимчасові заходи, що мали значною мірою «косметичний характер». Постало нагальне питання про розроблення і прийняття нової конституції нашої держави.

У 1992 р. було сформовано перший склад Конституційної комісії, яку очолили Голова Верховної Ради України І.Плющ і Президент України Л.Кравчук. У розробленні проекту Конституції активну участь брали учені–правники, практичні працівники правоохоронних органів, суду, народні депутати. У липні 1992 р. проект Конституції було винесено на всенародне обговорення, але подальший процес її прийняття загальмувався внаслідок політичних суперечок і боротьби за владу. Лише після обрання нового складу Верховної Ради і Президента України в 1994 р. конституційний процес поновився. Конституційну комісію було переформовано, її очолили нові керівники держави — О.Мороз і Л.Кучма.

11 березня 1996 р. Конституційна комісія ухвалила проект Конституціїта передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня Верховна Рада прийняла поданий проект за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія закінчила свою вельми складну роботу — адже до проекту було подано 5000 (!) змін і доповнень — і передала для першого читання у Верховну Раду доопрацьований варіант. Розпочалася копітка робота з обговорення найважливішого нормативно–правового акта держави. Але політичні суперечки заважали плідній роботі — до 26 червня Верховна Рада не прийняла жодного розділу Конституції.

27 червня Верховна Рада відновила роботу з розгляду Конституції, змінивши технологію цього процесу. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України.

Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Прийняття Конституції було важливим кроком уперед у забезпеченні прав людини і громадянина в нашій країні, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Конституція України є Основним Законом нашої держави. Вона складається з Преамбули і 15 розділів: Загальні засади; Права, свободи і обов'язки людини і громадянина; Вибори, референдум; Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; Прокуратура; Правосуддя; Територіальний устрій України; Автономна Республіка Крим; Місцеве самоврядування; Конституційний суд України; Внесення змін до Конституції України; Прикінцеві положення; Перехідні положення. У Конституції Україну визначено як незалежну, суверенну, демократичну, соціальну і правову державу.