Піднесення Галицько–Волинської держави. Князь Данило Галицький

Данило зумів організувати добре військо за європейськими взірцями. Важку кінноту складали волинські бояри, а піхоту він набрав із селян. Данило зумів також заручитись підтримкою селян і городян у Галичині, які терпіли від боярського свавілля і безперервних воєн. Врешті боярська опозиція зазнала поразки. У 1237–1238 роках Данило зміг остаточно укріпитися в Галичі. Василько отримав Волинь.

На галицько–волинські землі почали зазіхати німецькі хрестоносці. Вони захопили місто Дорогичин. Дорогичин стояв над Бугом і був на Підляшші великим торговим центром. Тому визволення цього міста мало велике значення для галицько–волинських земель. Після перемоги під Дорогичином Данило пішов на Київ і укріпився там. Таким чином, Данило Романович повністю відновив територію Галицько–Волинської держави, якою володів його батько.

Об'єднання батьківських земель сталося незадовго до нападу Батия на Київ. Данило залишив управління Києвом своєму тис.яцькому Дмитрові. Той був досвідченим і хоробрим воєводою, який і керував обороною міста в листопаді–грудні 1240 р. Але місто втримати не вдалось.

Здобувши Київ, Батий у 1241 році рушив на Волинь. На Волині і в Галичині було багато укріплених міст, яких монголо–татари не змогли взяти. Літопис згадує, що за вказівкою братів Данила і Василька були збудовані міста–замки: Данилів, Кременець, Угровеськ та інші. Завдяки ним галицько–волинська земля зазнала менше спустошень, ніж східні князівства. Тому після відходу орди з українських земель Данило розпочинає не тільки відбудовувати зруйновані міста, але й будувати нові. Так було закладено нове місто Львів (вперше згадується в 1256 р,), яке названо за ім'ям старшого сина Данила — Лева.

Столицю князівства Данило переніс з неспокійного Галича на Волинь, у м. Холм. Сама назва свідчить про його вигідне оборонне розташування. Навколо міста князь додатково звів могутні укріплення. У місті побудували церкви, заклали чудовий палац.

У внутрішній політиці Данило прагнув заручитися підтримкою селян та міщан. Він дбав про розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі. З цією метою князь запрошував ремісників та купців із Німеччини, Польщі, зруйнованої монголо–татарами Русі, Вірменії. Данило не дав повністю знищити своєї держави татарам: об'єднав її землі, підготував країну до відсічі орди.

Завдяки крокам Данила у міжнародній політиці Галицько–Волинська держава не була зруйнована татарами у такій мірі, як східні руські землі. Тогочасний авторитет країни затверджувався силою зброї. У 1245 році відбулася битва між військом Данила Галицького і об'єднаним польсько–угорським військом біля міста Ярослава на річці Сян. У цій битві Данило отримав блискучу перемогу. Галицько–Волинський князь підтвердив свою славу хороброго воїна і мудрого полководця. Ця перемога мала велике історичне значення. Вона надовго зупинила агресію Угорського королівства на північ від Карпат. Після цього угорський король змушений був налагодити дружні стосунки з Данилом: син Данила Лев одружився з дочкою короля.

Данило розумів монголо–татарську загрозу. Він прагнув створити антимонгольську коаліцію європейських держав. Однак створити сильний союз проти ординців йому не вдалося. Тому, щоб уберегти свої землі від спустошення монголо–татар, він змушений був піти на переговори з ханом Батиєм. Батий прийняв князя Данила в своїй столиці м. Сарай, що стояло поблизу гирла Волги, з почестями. Та за це князь повинен був заплатити визнанням залежності від орди.

Політика Данила була спрямована на те, щоб дістати перепочинок і зібрати сили для вирішальної боротьби. Данило звернувся до папи римського Інокентія IV з проханням допомогти зібрати рицарів Європи на хрестовий похід проти монголо–татар. За це він погоджувався на перехід своїх земель під церковну юрисдикцію Риму. Встановив князь дружні відносини з Польщею, Угорщиною і Литвою. У 1253 році він отримав від папи Інокентія IV королівську корону. Коронували його в Дорогичині на Підляшші. З того часу всі західні хроністи почали титулувати Данила королем, а Галицько–Волинську державу — Руським королівством. Але допомога папи лишилася лише на рівні обіцянок. Взаємини між Данилом Галицьким і Римом не переросли у стійкий союз.

Король Данило проявив себе як здібний державний діяч. Він здійснив військову реформу. Не покладаючись тільки на феодальну дружину (галицьке боярство часто зраджувало його), почав широко використовувати ополчення — селян і міщан. Також реформував державний апарат Галицько–Волинської держави. На зміну великого боярства, яке було в князівському оточенні, він почав висувати своїх прибічників з нижчих верств. Так формувалося дворянство–шляхта. У 1252–1253 рр. Данило шукав спільників і у Австрії. Він одружив свого молодшого сина Романа з наступницею австрійського престолу герцогинею Гертрудою і хотів утвердити за сином австрійський престол. Однак монгольська загроза не дала йому змоги послати для цього значні військові сили.

Наприкінці 50–х років XIII ст. монголо–татари направили проти Данила величезне військо і змусили його остаточно визнати себе васалом Орди. Однак вбити чи усунути Данила з престолу, як це вони робили в інших руських князівствах, монголо–татари не посміли. За вимогою переможця монгольського воєводи Бурундая були зриті всі укріплення навколо міст. З тих пір галицько–волинські війська стали складовою частиною татарського війська і змушені були брати участь у військових походах монголо–татар на сусідні держави. Помер Данило Галицький у 1264 році.