Внутрішня і зовнішня політика Української держави

Внутрішня і зовнішня політика Української держави

Велика увага була приділена упорядкуванню місцевого управління. Були призначені губернські і повітові старости, переважно з місцевих поміщиків, земських діячів. У Києві, Одесі, Миколаєві були призначені отамани. Міська, повітова міліція була перетворена на державну варту.

У сфері аграрної політики відновлювалася приватна власність на землю, яку тепер можна було продавати і купу­вати.

У сфері робітничої політики захищалися права роботодавців.

У сфері робітничої політики захищалися права роботодавців. Відновлювалися в правах власники націоналізованих заво­дів, фабрик, копалень, шахт. Власники підприємств діста­ли право збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати і нерегулярно видавати зарплату, не виконувати умови трудових договорів, проводити локаути (звільнення пра­цівників без попередження і новий набір працівників за меншу платню). Функції профспілок обмежувалися, страй­ки заборонялися.

Фінансова реформа була спрямована на запровадження гривні і розміщення українських капіталів у німецьких банках.

Метою військової реформи було створення національної армії. Було оголошено про поновлення організації козацтва як окремого стану населення і частини війська.

Національна політика гетьмана почалася з прийняття законів про поширення громадянських прав на усіх, хто в даний момент проживав в Україні, за умови принесення клятви вірності Українській Державі.

Був прийнятий закон про обов'язкове вивчення україн­ської мови, історії і географії України. Видавалися підруч­ники. 6 жовтня 1918 р. у Києві був відкритий державний університет, а 22 жовтня - університет у Кам'янці-По-дільському. Були засновані Державний український архів. Українська національна бібліотека, 24 листопада відкрита Українська академія наук.

Головним завданням зовнішньої політики було здобуття міжнародного визнання Української Держави і зміцнення відносин із Німеччиною.

16. Юридичне оформлення кріпосництва на українських землях у складі Литви та Польщі (16 ст.)

Основні етапи закріпаченя селян на території Польщі:

1. «Устави на волоки» 1557р.

Волока – це земельна ділянка, яку отримував один «дим» 16-20 га.

- створювались фільварки (хуторські господарства);

- встановлювалися два дні панщини на тиждень і додаткові дні толоки (суботник);

- збільшувались грошові і натуральні податки;

- селянин не мав право піти від пана без дозволу старости.

2. «Артикул польського короля Генріха Валуа» 1573р.

- покарання селян;

- селяни не мали право свідчити проти пана;

- біглі селяни розшукувались 20 років.

Етапи закріпачення селян на території Литви(Литовські статути):

- Перший статут - 1529р.

- Другий статут - 1566р.

- Третій статут - 1588р.

Вони складалися майже з тих же пунктів, що і в Польщі.

51. Внутрішня і зовнішня політика Директорії.