Правова держава і громадянське суспільство

Характеризуючи громадянське суспільство і правову держа­ву, ми зупинимось на їх співвідношенні, окреслимо і розкриємо їх принципи і ознаки, сформулюємо їх визначення. Обидва ці фе­номени існують відносно незалежно. Держава не може ототож­нюватися з суспільством. В іншому випадку і суспільство, і дер­жаву необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму, що означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспіль­ством, поглинання першою другого. Проте між ними має бути пев­на дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень сво­боди суб'єктів громадянського суспільства. Водночас ця межа відносна, а не абсолютна, бо держава за своєю сутністю є необхід­ною для існування і розвитку громадянського суспільства.

Концепція правової держави має довгу і повчальну історію. Ще в давні часи почався пошук справедливості, принципів, форм і конструкцій взаємозв'язку, взаємодії та взаємодоповнення вла­ди і права. Погляди на державу і право, на їх місце і роль у суспільстві поступово викристалізували ідею розумності й справедливості такої форми політичної влади, за якої життя людей регулюється правом, яке за підтримки державної влади стає самостійною владною силою. Держава, її державні струк­тури та посадові особи з допомогою права упорядковуються процедурно. Діяльність державного апарату чітко регламен­тується правом; навіть структури, від яких залежить прийняття тих чи тих законів, не мають права самочинно, без певних про­цедур змінювати закони.

Розуміння держави як організації на основі права публічної влади є основною ідеєю правової держави. Такі ідеї вже в ан тичний період розвитку державності висловлювалися філосо­фами та юристами. Теоретично в концепцію правової держави ці ідеї було оформлено значно пізніше, під час боротьби проти феодального свавілля, а також початку і розвитку буржуазних революцій та утвердження нового ладу

Отже, ідеї панування права в суспільстві, пов'язаності дер­жави, її органів і посадових осіб правом, виникли за античних часів, розвивались і доповнювались вченнями про демократію, республіканську форму правління, конституціоналізм, права і свободи людини, народний суверенітет, панування права і за­кону та рівноправність усіх перед ними, поділ влади і незалеж­ність суду.

Як результат об'єднання цих ідей у певну конструкцію було сформульовано теорію правової держави.

Правова держава – це така демократична держава, в якій забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед незалежним судом, де забезпечуються і гарантуються права і свободи людини, а підґрунтя організації влади становить принцип поділу її між гілками.

Правова держава – це ідеал, якого ще не досягнуто навіть у найрозвинених державах. Проте конституційне закріплення цього ідеалу забезпечує державну владу до законних, справедливих дій заради загального добробуту.

Правова держава розуміється як офіційний владний аналог громадянського суспільства. Це ідеал держави, яка створює необхідні умови для панування права в суспільстві, повновладдя народу, рівності особи та держави та створює всебічні матеріальні, правові й духовні засади і функції.

Правовій державі притаманні риси, властиві будь–якій державі. Однак вони мають доповнюватися такими суттєвими ознаками:

- Принцип верховенства права, який означає, що право визнається вищою владою в державі; неухильне виконання правових норм усіма посадовими особами, усіма громадянами, установами, організаціями; забезпечення взаємної відповідальності держави і громадянина.

- Визнання непорушності й невід’ємності прав і свобод людини. Кожна людина має права і свободи від народження. Вони не надаються державою або законом. Права і свободи людини - пріоритетні порівняно з державними інтересами.

- Державна влада функціонально поділена між трьома гілками влади (законодавчою, виконавчою, судовою), кожна з яких має певне коло своїх повноважень, може контролюватися іншими гілками влади і, в свою чергу, має право контролювати їхню діяльність. Це правовий принцип, сутність якого полягає у неприпустимості зосередження всієї повноти державної влади в одній із її гілок. створенні механізму „стримувань і противаг”. Для забезпечення такого поділу в конституціях сучасних держав передбачено: відмінний порядок формування гілок влади, різне коло і терміни повноважень, надання різних форм імунітету (недоторканності) посадовцям на час виконання ними службових обов’язків.

- Визнання за громадянами права робити все, що не заборонено законом. Правова держава створює умови для реалізації людиною власних здібностей, інтересів та прагнень, тому якщо дії людини не обмежують прав інших людей, не суперечать інтересам суспільства та держави, вони не підлягають контролю з боку останньої.

- Принцип верховенства Конституції стосовно інших законів. В Основному Законі визначено головні принципи правової держави, тому інші закони мають конкретизувати основні положення Конституції й відповідати її засадовим принципам.

- Незалежність засобів масової інформації – телебачення, радіо тощо. Якщо ЗМІ будуть підпорядковані винятково державі, людина виявиться обмеженою в праві мати власну думку й одержувати правдиву інформацію про події у суспільстві. За умов демократії ЗМІ виконують функцію „четвертої гілки влади”, якщо вони незалежні. В такому разі завдяки різним джерелам інформації, що висвітлюють різні позиції, людина має змогу сформувати власне ставлення і власну позицію.

Громадянське суспільство бере початок з античних часів, коли з’явились республіки та інститут громадянства.

Громадянське суспільство – це соціально неоднорідне суспільство, яке досягло певного рівня соціального розвитку й у своїй життєдіяльності є відносно незалежним від держави. Це спільнота вільних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, брати активну участь в політичному житті.

Ознаки громадянського суспільства:

1. Головна цінність суспільства – людина, її інтереси, права і свободи.

2. Рівноправність і захищеність усіх форм власності, пріоритет приватної власності.

3. Економічна свобода громадян та їх об’єднань, інших суб’єктів виробничих відносин у виборі форм і здійснення трудової діяльності, вільна праця, підприємництво,

4. існування вільних політичних партій, громадських орга­нізацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі;

5. Надійна та ефективна система соціального захисту.

6. Гарантії реалізації політичних свобод – наявність інститутів і розвиненість механізмів впливу громадян на державну політику.

7. Наявність незалежної системи засобів масової інформації;

8. Вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

9. Переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свобо­ди, незалежності й недоторканності.

Умови створення громадянського суспільства:

1. Невідчужуваність від людини наслідків її праці.

2. Забезпечення виборчою системою вільного й адекватного волевиявлення.

3. Об’єктивне представництво суспільства у законодавчому органі.

4. Переважна більшість дорослого населення – трудящі-власники; недопустимість перевантаження платників податків посередницькими, наглядовими та управлінськими установами.

Громадянське суспільство – суспільство з розвиненими економічними, політичними та іншими відносинами, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права. Його побудова є метою суспільного розвитку, воно є засобом всебічного забезпечення прав і свобод, інтересів людини і громадянина.

Отже, громадянське суспільство — це спільність вільних, неза­лежних, рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економіч­ною свободою та надійним соціальним захистом, іншими правами та свободами, брати активну участь у політичному житті та в інших сферах життєдіяльності людини і громадянина.

Громадянське суспільство виконує низку функцій:

— механізму самоорганізації громадян для вирішення громадських проблем;

— противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпацію влади;

— засобу соціалізації індивідів, орієнтація їх на суспільно-корисні справи;

— сприятливого суспільного середовища для формування демократичного типу політичної культури, демократизації політичного процесу.

Висновок: Демократичний розвиток суспільства нині йде шляхом формування правової держави і громадянського суспільства. Найбільша цінність правової держави полягає у визнанні суверенітету народу, який є джерелом влади. Правова держава базується на принципі гарантування прав і свобод особи, підпорядкування владних структур нормам права. Розвинене громадянське суспільство можливе лише у правовій державі, яка має реагувати на запити й потреби асоційованого громадянства, сприяти його розвитку, запобігати виникненню конфліктів.

План семінарського заняття

1. Розуміння держави в історії державно-правової думки.

2. Поняття держави, її соціальна цінність.

3. Ознаки держави, її відмінність від первіснообщинного ладу.

4. Теорії походження держави.

5. Історичні типи держави.

6. Правова держава та громадянське суспільство.

Теми рефератів:

1. Функції держави (внутрішні та зовнішні).

2. Класифікація держав за формою правління.

3. Основні напрями формування громадянського суспільства і правової держави в Україні.