 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Мистецтво перемовин
|
|
Мистецтво перемовин
Використання прийомів новизни, персоніфікації, проблемної ситуації у публічному виступі
При підготовці до публічного виступу бажано використовувати основні прийоми, що забезпечують його ефективність і допомагають досягти мети – вплинути на інтелектуальну та емоційну сферу слухачів.
Прийом новизни. Тема, обрана для виступу, повинна привернути увагу слухачів своєю новизною, актуальністю, тобто повинна піднімати й розглядати злободенні питання або такі, що викликають інтерес, зацікавлення, навіть подив. Тема може стосуватися маловідомих, малодосліджених явищ, процесів, подій, фактів, пропонувати висвітлення нетрадиційних поглядів на них тощо. Увагу слухачів можна привернути, розповідаючи про те, що пов’язане з їх особистими інтересами, запитами. При цьому обов’язково треба враховувати особливості аудиторії (вікові, соціальні, фахові, інтелектуальні тощо). Для виступу необхідно відбирати найновіші дані, насичувати текст новою, цікавою інформацією, поглиблювати зміст, підбирати вдалі приклади, що ілюструють те чи інше твердження, висловлення мовцем.
Не тільки привернути, а й утримати увагу слухачів під час виступу допомагає прийом проблемної ситуації. Він може використовуватися уже при виборі теми виступу, надаючи їй проблемного характеру. Така тема розглядає питання, на які існують часто протилежні погляди. Часом за допомогою створення проблемної ситуації мовець свідомо «провокує» аудиторію на подальше обговорення теми свого виступу, стимулює зворотню мовленнєву реакцію слухачів на власне висловлення.
Прийом персоніфікації. Для того, щоб привернути увагу слухачів до повідомлюваного, викликати емоційну реакцію, урізноманітнити стиль викладу основної інформації, краще донести думку до аудиторії, мовці іноді вдаються до використання у своєму виступі слів та виразів у переносному значенні (метафора (8.4), порівняння (8.5), персоніфікація (8.6)).
| 8.4 Метафора – перенесення ознак з одного предмета, явища на інший на підставі подібності, напр.: годинник відстає. |
| 8.5 Порівняння – троп, що є вираження подібності одного предмета до іншого на основі спільної для них ознаки, напр.: поле пшениці, наче море. |
| 8.6 Персоніфікація – перенесення ознак і властивостей людини, істоти на неживі предмети, явища, абстрактні поняття, напр.: ліс живий. |
| 8.7 Фразеологізм – стійке сполучення слів, граматично організоване за моделлю словосполучення або речення, характеризується цілісністю значення й автоматичним відтворенням у тексті, напр.: дивитися крізь пальці. |
| 8.8 Афоризм – короткий влучний оригінальний вислів, узагальнена глибока думка, виражена в лаконічній формі, напр.: в здоровому тілі здоровий дух. |
| 8.9 Цитата – дослідно наведений уривок якогось тексту чи точно відтворений вислів якоїсь особи, напр.: Вкладайте душу у свій виступ. Справжня емоційна щирість допоможе більше, ніж усілякі правила (Д. Карнегі). |
| 8.10 Парафраза – описова назва осіб, предметів, топонімів за їх характерними ознаками, діями тощо, напр.: сталевий кінь (трактор), Великий Кобзар (Тарас Шевченко). |
Збори, нарада – це форми міжперсонального професійного спілкування, а дискусія – полілогічного.
Вимоги до зборів
1. Збори проводяться при визнанні необхідності їх більшістю колективу.
2. Збори повинні допомагати досягненню конкретно поставленої мети.
3. Збори повинні бути плановими (що не включає можливості проведення оперативних засідань, коли в цьому є необхідність).
4. Збори повинні слугувати глибокому обговоренню актуальних питань, які хвилюють кожного члена колективу.
5. Збори повинні допомагати сприйняттю продуманих, значимих для колективу рішень.
6. Збори повинні забезпечити заслуховування звіту кожного і колективного прийняття оцінки його діяльності.
7. На кожних чергових зборах необхідно заслуховувати інформацію про виконання раніше прийнятих рішень.
8. Періодично повинен проводитися глибокий аналіз діяльності всього колективу з метою подолання недоліків в роботі і пошуків резервів її подальшого удосконалення.
9. Збори повинні допомогти удосконаленню організації роботи.
Нарада
| Організація наради на підприємстві |
В організації ділової наради на підприємстві можна виділити три етапи (рис. 1): 1) підготовка наради; 2) проведення наради; 3) підведення підсумків наради.
1 етап: Підготовка наради 1.1. Планування наради Заплановані наради проводять згідно із графіком, який складають на місяць (квартал).
 Рис. 1. Зміст організації наради на підприємстві
Графік складається з таких пунктів: • порядок денний; • хто проводить нараду (директор, заступник директора, головний бухгалтер та ін.); • дата і час проведення; • місце проведення; • склад присутніх; • тривалість наради. Проте регулярні наради типу щоденних, а також оперативок, як правило, наперед обумовленого порядку денного не мають. На них вирішують поточні, оперативні питання діяльності підприємства, підрозділу. Рішення про проведення наради приймає керівник.
Мету наради необхідно формулювати чітко й однозначно. Мета проведення наради може бути різною: одержання і роз'яснення інформації (заслуховують і обговорюють звіти підлеглих і керівників, з'ясовують подробиці та ін.); обмін інформацією, інструктування підлеглих, консультації, обговорення, необхідні при підготовці важливих рішень, визначення завдань і шляхів їх виконання; стимулювання нових ідей і пропозицій; розробка і прийняття колективного рішення, аналіз конфліктних ситуацій; погоджування спільних дій, координація строків, розподіл ресурсів, визначення методів роботи різних структур управління; обговорення запланованих заходів, програм і проектів рішень та ін. Визначаючи мету наради, слід чітко уявляти очікуваний результат (розробка рекомендацій, переконання опонентів, повідомлення нової інформації, погодження дій у певній ситуації тощо). Вимоги до порядку денного наради:
- має містити оптимальну кількість питань (один-два пункти); - формулювання питань має бути чітким і зрозумілим для усіх учасників наради; - послідовність питань повинна бути логічно і психологічно виправданою.
Першими у порядок денний включають питання, з яких не передбачається гостра полеміка. Потім обговорюють найбільш спірні проблеми, дискусія з яких може бути гострою і тривалою. Зазначений порядок дає змогу розпочати обговорення дискусійних проблем у спокійній обстановці, уникнути упередженості, послабити увагу емоційних факторів. Якщо у порядку денному кілька питань, першими доцільно обговорювати ті, які стосуються усіх присутніх, а потім у більш вузькому колі ті, що залишилися. Нерідко порядок денний включає «Різне». Оскільки термін не несе конкретної інформації, рекомендується доповнювати цей пункт коротким переліком питань, що підлягають обговоренню, наприклад: «Про відрядження Василенка В. С.».
Тривалість наради не повинна перевищувати 1,5 год., а оперативної — 30-35 хв. Нараду доцільно проводити у другій половині дня, під час другого піку добової працездатності, оскільки перша більш продуктивна для самостійної роботи. Не рекомендується проводити більше однієї наради на день, тим більш з постійним складом учасників. Склад учасників наради встановлюють згідно з її метою і порядком денним. Він визначається ступенем ділової зацікавленості потенційних учасників, їхньою компетентністю, бажанням і здатністю брати активну участь в обговоренні, вносити свої пропозиції, передбачуваною участю в реалізації рішень наради та іншими факторами. Способами оповіщення учасників наради (вони залежать від умов роботи і розташування підприємства, кола учасників, технічних засобів) можуть бути: - доведення до відома працівників графіку нарад; - оголошення; - запрошення; - повідомлення телефоном або по радіомережі та ін. При цьому не рекомендується використовувати фразу «Присутність обов'язкова». Запрошення слід розсилати якомога раніше. Його текст має бути чітким і не викликати запитань у адресата.
|
Обговорення багатьох суспільно-політичних, морально-етичних, екологічних, культурно-освітніх, професійних проблем сучасного суспільства досягається шляхом відкритого обміну думками, широкого суспільного (або колективного) діалогу, у процесі якого виникає можливість компетентно і всебічно проаналізувати життєво важливі проблеми, висунути й аргументовано відстояти власний погляд на обговорювану проблему, яка має спірний характер, знайти шляхи і способи її вирішення або сформувати громадську думку щодо неї. Загальноприйнятим жанром проведення таких форм ділової комунікації є дискусія (9.1). Найчастіше вона функціонує як складова таких форм спілкування, як нарада, збори, конференції, але може мати і самостійне значення.
9.1 Дискусія (лат. – дослідження, розгляд, розбір) – це:
1) спір, суперечка окремих осіб, співрозмовників;
2) широке публічне обговорення якогось суперечливого питання на зборах, у пресі тощо.
Метою дискусії є з’ясування і зіставлення різних поглядів на ту чи іншу проблему, пошук, виявлення істинної думки, знаходження правильного рішення спірного питання. В такому спорі ретельно відбирають і аналізують докази, зважено оцінюють позиції і погляди протилежної сторони, тобто, по суті, ведеться спільний пошук істини. Звичайно, така дискусія можлива тільки між компетентними людьми, які знають певну проблему, зацікавлені в її вирішенні.
Характер дискусії визначається і соціальною значущістю проблеми, що обговорюється. Предметом спору можуть бути питання, що відбивають загальнолюдські інтереси (проблеми екології, виживання людства, збереження миру), порушуватися можуть і національні інтереси, інтереси певних соціальних прошарків суспільства, групові інтереси (людей певної професії, колективів, відомств, неформальних об’єднань) тощо.
Окрім дискусії, найпоширенішого жанрового різновиду спору, дослідники виділяють ще й інші види: диспут (9.2), полеміку (9.3), дебати (9.4), евристику (9.5).
| 9.2 Диспут – публічний спір на наукову чи публіцистичну, суспільно важливу тему. |
| 9.3 Полеміка – спір з метою захистити, обстояти свою думку, спростувати думку опонента. Служить вихованню активної громадянської позиції, часто супроводжується конфронтацією, протиборством сторін, ідей. |
| 9.4 Дебати – обмін думками на сцені з якого-небудь питання, суперечка. |
| 9.5 Евристика – спір, розрахований на перемогу будь-якою ціною. |
– спір-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір);
– спір-діалог (полемізують дві особи);
– спір-полілог (ведеться декількома або багатьма особами).
У свою чергу спір-полілог може бути масовим (всі присутні беруть участь у спорі) і груповим (спірні питання вирішує певна група осіб у присутності всіх учасників).
Чимало ділових зборів, нарад або вирішення окремих питань на них проводиться у формі ділової масової дискусії.
Виступ у процесі дискусії, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання або дати конкретну відповідь на поставлені йому запитання, не відходячи при цьому від теми дискусії.
| Змістовний виступ передбачає: - виклад суті обговорюваного питання; - акцентування на основному; - висловлення свого ставлення й оцінки; - підкріплення своїх доказів чи думок прикладами (посиланнями на джерела). |
Таблиця 9.1
Основні методи викладення матеріалу
| Метод | Визначення |
| Індуктивний | викладення матеріалу від конкретного до загального |
| Дедуктивний | викладення матеріалу від загального до конкретного |
| Метод аналогії | зіставлення різних явищ, подій, фактів |
| Концентричний | розташування матеріалу навколо основної проблеми |
| Ступінчастий | послідовне викладення одного питання за іншим |
| Історичний | викладення матеріалу в хронологічній послідовності |
Голова дискусії регулює її хід, усі процедури, оголошує тему, питання для обговорення, представляє виступаючих, стежить за регламентом, керує обміном думок, підсумовує результати дискусії, виголошує заключне слово.
У процесі дискусії і слухачі, і учасники оцінюють ту чи іншу пропозицію, думку, зауваження. Важливо, щоб ця оцінка була об'єктивною, тобто заснованою на реальних фактах, доведених положеннях, переконливих аргументах і не містила емоційного забарвлення.
3. «Мозковий штурм»
Найбільш поширеним та типовим є метод "мозкового штурму", який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок творчої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається "штурмом" подолати труднощі, які заважають розв'язати проблему, що досліджується. "Мозковий штурм" як метод активізації творчого мислення потребує передовсім створення належної творчої атмосфери, коли навіть "найбезглуздіші", на перший погляд, ідеї розглядаються уважно і серйозно. Доцільно, щоб в обговоренні брали участь різні фахівці (бухгалтери, фінансисти, менеджери, конструктори, технологи, працівники служб збуту), причому з різним рівнем досвіду. Зрозуміло, що вони мають бути обізнані з проблемою, але детальне її знання є необов'язковим. Небажано, щоб до групи потрапляли начальники та їхні підлеглі.
У процесі мозкового штурму учасники висувають власні ідеї, розвивають ідеї своїх колег, використовують певні ідеї для розвитку інших, комбінують їх. Щоб забезпечити максимальний ефект, "мозковий штурм" треба проводити за певними правилами. Інакше він перетворюється на звичайну нараду.
Дійовий "мозковий штурм" має ґрунтуватися на суворому дотриманні розподілу в часі процесу висування ідей та процесу їх обговорення й оцінки. На першій стадії штурму забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції (критичні зауваження порушують творчий процес). Завдання керівника групи полягає в активізації творчого мислення учасників засідання з тим, щоб вони висунули якнайбільшу кількість варіантів розв'язання певного завдання. На цій стадії перевага віддається кількості, а не якості висунутих ідей. На другій стадії ідеї ретельно обговорюються, економічно оцінюються та в кінцевому підсумку відбирається найліпша з них.
На стадії обговорення учасники повинні розвивати висунуті ідеї: у будь-якій з них можна знайти раціональне зерно. Значний ефект дає комбінування ідей за допомогою складання переліку всіх запропонованих варіантів виконання аналізованої функції із зазначенням переваг та недоліків кожного з варіантів. Максимальна тривалість засідання - 1,5 год. (може бути кілька засідань з одного питання).
Основний ефект "мозкового штурму" досягається внаслідок розмежування в часі висунення ідей та їх обговорення: кількість висунутих у такий спосіб ідей в одиницю часу є вдвічі більшою, ніж традиційними способами.
Однак не будь-яке завдання можна розв'язати цим методом. Він ефективний здебільшого для розв'язування не дуже складних проблем загального (особливо організаційного) характеру, коли учасники засідання мають достатню інформацію про них.
4. Вставні конструкції у монологічному та діалогічному мовленні
У процесі діалогічного і монологічного мовлення оратори активно вводять у змістове тло свого повідомлення вставні конструкції (8.11), які виконують у тексті суб’єктивно-оцінну функцію.
| 8.11 Вставні конструкції – це вставні слова, словосполучення і речення, які виражають ставлення мовця до свого висловлення, напр.: На жаль…; Безперечно, …. |
- вони не є членами речення;
- за змістом пов’язані з реченням: можуть відноситися до цілого речення або окремого його члена;
- можуть стояти на початку, всередині і в кінці речення;
- на письмі найчастіше виділяються комами, зрідка – тире, у вимові паузами та інтонацією.
За своїм значенням вставні конструкції поділяються на кілька груп (див. табл. 8.4).
Таблиця 8.4
Значення вставних конструкцій
| Групи вставних конструкцій за значенням | Вставні слова і словосполучення |
| Слова, що виражають впевненість або невпевненість у вірогідності повідомлюваного | Може, мабуть, можливо, певно, либонь, очевидно, точно, безсумнівно, безперечно, звичайно. |
| Слова, що вказують на джерело повідомлення | Чую, бачу, думаю, кажуть, на думку, по-моєму, мовляв тощо. |
| Слова, що виражають емоційне ставлення мовця до повідомлюваного | На жаль, на горе, на радість, на біду, шкода. |
| Слова, що виражають бажання мовця привернути до себе увагу співрозмовника | Бачите, зверніть увагу, повірте, до речі, знаєте тощо. |
| Слова, що виражають послідовність викладу думок | По-перше, нарешті, по-друге. |
| Слова, що виражають зв'язоквисловлюваного з попереднім висловленням | Взагалі, навпаки, виходить, значить, отже. |
| 4.2 Дієприкметник – це особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією або станом і має граматичні особливості дієслова і прикметника, наприклад: Воду, введену в цемент, враховують при дозуванні води для бетонної суміші. |
Дієприкметники, які виражають ознаку предмета, що зазнає на собі дії іншого предмета, називаються пасивними: стиснена пружина, зведена будівля.
Про утворення дієприкметників див. табл. 4.2.
Таблиця 4.2
Утворення дієприкметників
| Активні | Пасивні |
| Дієприкметники теперішнього часу творяться від основи 3-ої особи множини теперішнього часу перехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч(ий), -юч(ий) для дієслів І дієвідміни і -ач(ий), -яч(ий) для дієслів ІІ дієвідміни: регулюють – регулюючий, лежать – лежачий. Дієприкметники минулого часу творяться від основи інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): мерзти – мерзлий, засохнути – засохлий. | Дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів –н-, -ен-, -єн-, -т-, -овува-, -ова-: писати – писаний, розпиляти – розпиляний, зігнути – зігнутий, застосовувати – застосовуваний, запрограмувати – запрограмований, реконструювати – реконструйований. Зверніть увагу! Від дієслів з основою на -оро-, -оло-, а також із суфіксом -ну- можуть утворюватися паралельні форми дієприкметників із суфіксами -т-і -ен-, наприклад: колоти – колотий і колений, стиснути – стиснутий і стиснений. |
| 4.3 Дієприкметниковий зворот – це дієприкметник із залежними від нього словами. Наприклад: На рисунку зображено деталь,прикріплену до пружини. |
Дієприкметниковий зворот у науковому стилі має основне значення уточнення характеристики через дію і є синонімічним за змістом цілого підрядному реченню. Однак поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, тісніше, ніж підрядне речення, пов’язується з означуваним словом, а усе висловлення набуває більш чіткого й лаконічного оформлення. Тому конструкції складнопідрядного речення з підрядним означальним можна замінити (трансформувати) простим реченням з дієприкметниковим зворотом.
Наприклад:
Вже зараз площа територій, які забудовані, перевищує 5% площі України.
Вже зараз площа забудованих територій перевищує 5% площі України.
Утворення дієприслівників. Дієприслівниковий зворот
| 4.4 Дієприслівник – це особлива незмінна форма дієслова, що означає додаткову дію або стан і має граматичні ознаки дієслова та прислівника. Наприклад: збільшуючи, збільшивши; виконуючи, виконавши; працюючи, працювавши. |
Таблиця 4.3
Утворення дієприслівників
| Недоконаного виду | Доконаного виду |
| Дієприслівники утворюються від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи / -ючи (для дієслів І дієвідміни) і –ачи / -ячи (для дієслів ІІ дієвідміни); прискорюють – прискорюючи знаходять – знаходячи | Дієприслівники утворюються від основи інфінітива за допомогою суфікса -ши(якщо основа закінчується на приголосний) і -вши (якщо основа закінчується на голосний): прискорити – прискоривши зупинитися – зупинившись |
Передаючи другорядну дію або обставини виконання дії, дієприслівник разом з основним дієсловом-присудком повинен стосуватися в реченні одного діяча. Тому граматично неправомірною є побудова речення типу: Виконуючи проект, у моїй уяві постала майбутня споруда. Правильно це речення буде звучати так: Коли виконував проект, у моїй уяві постала майбутня споруда.
Дієприслівниковий зворот (4.5) відокремлюється комами.
| 4.5 Дієприслівниковий зворот – це дієприслівник із залежними від нього словами. Наприклад: Забудовуючи територію, будівельники використовували новітні технології. |
Діапазон значень дієприслівникових зворотів досить великий: вони можуть означати час, допустовість, супровідну дію, умову, спосіб дії та інше.
Найчастіше дієприслівниковий зворот супроводжує присудок, до складу якого входить інфінітив. Змінюючи норми азотної кислоти, можна регулювати кількість і склад нерозчиненого залишку.
Зазвичай дієприслівникові звороти розташовується у постпозиції; у препозиції дієприслівникові звороти ставляться лише тоді, коли вони означають час або умову. Наприклад: Шари бітумної мастики наносять, переміщуючись по неізольованій поверхні, смугами завширшки до 1,5 м з напуском 15...20 см. Випробовуючи на згин, зразки у вигляді невеличких балочок або плит кладуть на дві опори і навантажують одним або двома зосередженими навантаженнями до руйнування.
Дата публикования: 2014-12-10; Прочитано: 622 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
