Реформа політичної системи в Україні

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Конституцію України. За весь період чинності Основного Закону до його тексту не вносили жодних змін, хоча власне ідея конституційної реформи виникла практично відразу ж після прийняття Конституції України, і вже 1997 р. було здійснено перші спроби конституційного реформування.

Потенціал Основного Закону ще далеко не вичерпано. Разом із тим його критика була справедливою і виправданою, адже в ньому фактично було закладено не баланс, а конфлікт виконавчої та законодавчої влади. Уряд практично не контролювався парламентом, а парламент не відчував відповідальності за дії уряду. Тому така модель влади не могла влаштовувати українське суспільство.

Слід зазначити, що ініціативу реформування політико-правового устрою однією з перших виявили також і опозиційні сили, які намагалися перерозподілити владні повноваження на користь парламенту, де мали значне представництво. Зокрема, законопроект про внесення змін до Конституції України було розроблено ще 2001 р.

У 2000 р. за народною ініціативою проведено всеукраїнський референдум, який мав конституційний характер. Суспільство було залучено до дискусій довкола форми і змісту перетворень. Але лише в серпні 2002 р., після публічного виголошення Президентом України ідеї реформування, реформа почала набирати потужніших обертів.

Норми конституційного законопроекту містили змішані пропозиції, деякі з них запропоновано ще на референдумі 2000 р. Ці так звані пропозиції 2000 р. покликані залагодити суперечності, що існували між Президентом, урядом і парламентом України.

У жовтні 2002 р. Президент України створив Комісію з проведення конституційної реформи. Проте її діяльність із різних причин виявилася не досить ефективною. А парламентарії, у свою чергу, поставили питання таким чином, щоб саме Верховна Рада стала ініціатором конституційних перетворень. Наприкінці 2002 р. створена і розпочала діяльність Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проектів законів України про внесення змін до Конституції України.

В основі започаткованої тоді конституційної реформи було щонайменше три основні чинники. По-перше, Конституцію України 1996 р. приймали у державі, в якій ще домінували принципи формування не європейської, а посткомуністичної влади. Президент України, хоч не був главою уряду, фактично уособлював керування ним. Парламент не мав захищеної конституційної функції з реалізації виборчих програм політичних партій, які перемогли на виборах.

По-друге, модель політичної влади, побудована Конституцією України 1996 р., є глибоко конфліктною, не здатною за умов перехідного періоду демократії ініціювати компроміси. Балансу стримувань та противаг не було. Це постійно загрожувало авторитаризмом та перманентними кризами. На сучасному етапі саме система влади гальмувала суспільний розвиток, не забезпечувала ефективного захисту національних інтересів.

І по-третє, після виборів народних депутатів України 2002 р. перехідний період завершився. Наявна модель організації президентсько-парламентської форми влади вичерпала себе, постала потреба у сучасній формі державного устрою. Україна потребувала досконалішого інструмента управління національним розвитком. І українське суспільство намагалося його знайти.

30 Вопрос: