Влада і особистість

Взаємозв’язок і взаємовплив людини і влади, особистості і політики є очевидним, він визначається самою природою влади, яка є втіленням сутнісних рис людини, її соціальної і біологічної природи, що виявляється в складній системі потреб, включаючи потреби в спілкуванні, самореалізації і самозбереженні.

Людина є основним суб’єктом політики, який може активно брати участь у боротьбі за владу, за її реалізацію, впливати на політичні процеси. Ставлення людини до влади може мати найширший діапазон: від повного захоплення до категоричного неприйняття і спротиву. Характер влади справляє суттєвий вплив на людину, її спосіб життя. Але і від самої людини, її здібностей, характеру, дій залежить влада.

Англійський соціолог Герберт Спенсер зауважував, що суспільство утворюється з одиниць. Природа цих одиниць і визначає природу суспільства. Якими є люди, їх загальний рівень розвитку, такою буде і породжувана ними політика і створена ними влада. Загальний інтелектуальний і психологічний потенціал «множини особистостей» визначає взаємовпливи і взаємовідносини не лише окремих індивідів чи групи людей, але й суспільства, держави в цілому.

Коефіцієнт корисної дії влади багато в чому визначається її соціальним змістом – здатністю діяти в інтересах чи проти інтересів керованих. Звідси дві полярні форми відносин лінії «особистість – влада»: протистояння чи співробітництво. Особистість може бути не стільки «пасивом» влади, підлеглим чи навіть супротивником, але й «активом», інструментом розвитку, каталізатором, навіть умовою існування.

Особистість стає суб’єктом політичної влади лише тоді, коли вона здобуває при вирішенні державних справ можливість дії, причому самодетерміновану здатність, яка ґрунтується на власному світогляді, сприйнятті світу. Відповідно до цього позбавлення такої здатності автоматично призводить до того, що людина фактично виключається з політичного процесу. У такому випадку влада стає для неї недемократичною, деспотичною. Якщо влада враховує світоглядні орієнтири підпорядкованих їй людей, дає особистості змогу внутрішнього самовизначення, – то ця влада є дійсно гуманістичною, державно виваженою, адекватною фундаментальним правам особистості.

19 Вопрос: