Зона можливого ураження

Зона можливого ураження це: - окрема тер-ія, на якій внаслідок виник-я НС техног. та прир. хар-ру виникає загроза життю або здоров’ю людей та заподіяння матер. втрат; - окрема тер-ія або об’єкт, на яких внаслідок НС техног., природ. чи військ. хар-ру виникає загроза життю або здоров’ю людей чи заподіяння матеріальних втрат;

16. Основні принципи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Захист населення і територій від НС техног. і прир. хар-ру здійснюється за принципами: 1) пріоритетності завдань, спрямованих на порятунок життя і збереження здоров’я людей та навколишнього середовища; 2) безперечної переваги раціональної і превентивної безпеки, вільного доступу населення до інформацій про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру; 3) особистої відповідальності і турботи громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки і дій у НС техногенного і природного характеру; 4) відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог ЗУ „Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру”; 5) обов’язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на попередження виникнення НС техногенного і прир одного характеру і мінімізацію їх негативних психосоціальних наслідків; 6) врахування економічних, природних та ін особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення НС техногенного і природного характеру; 7) максим. можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, призначених для запобігання НС т і природного характеру та реагування на них.

17. Права громадянина України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Згідно з ЗУ „Про захист населення і територій від НС техног. та природ. характеру” ст. 5.: Громадяни Укр.. у сфері захисту насел. і терит. від НС техног. та прир. хар-ру мають право на:

- отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

- забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у разі їх виникнення;

- звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- компенсацію за роботу у зонах надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- соціально-психологічну підтримку та медичну допомогу, в тому числі за висновками Державної служби медицини катастроф та/або лікарсько-трудової комісії, на медико-реабілітаційне відновлення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм;

- інші права у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

18. Інформування населення про небезпеку. Оповіщення населення про небезпеку. Сигнали оповіщення.

Інформування й оповіщенняу сфері захисту насел. і терит. від НС техног. і прир. хар-ру є основним і головним невід’ємним елементом усієї системи заходів такого захисту. Інформацію становлять відомості про прогнозовані або виниклі НС з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.

Оповіщення про загрозу виникнення НС техног. і прир. хар-ру та постійне ін форм-ня насел. про нихзабезп-ться шляхом:

Система оповіщення орган-ться з урахуванням структури держ. упр-ня, хар-ру і рівня НС, наявності і місця розташування сил, які можуть залучатися до ліквідації наслідків НС.

Система оповіщення ЦО складається із загальнодержавної, регіональних і спеціальних систем централізованого оповіщення, локальних та об’єктових систем оповіщення, систем’ циркулярного виклику.

У цих системах можуть використовуватися апаратура і технічні засоби оповіщення ІДО, канали та засоби зв’язку мережі радіомовлення і телебачення центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, мережі зв’язку які входять до Єдиної національної системи зв’язку. Оповіщення населення здійснюється за допомогою електросирен, мережі радіомовлення та телебачення. За цим сигналом населення повинно вмикати засоби теле- та радіомовлення для прийому мовного повідомлення. Тексти звернень до населення повинні передаватися державною мовою, якою користується більшість населення в регіоні.

19. Спостереження і контроль за обстановкою і територією. Мета, порядок, організація та здійснення.

З метою своєчасного захисту населення і території від НС техног. і прир. хар-ру, запобігання і реагування на них відповідними центр. і місц.. органами викон. влади здійснюються:

- створення і підтримка в постійній готовності загальнодержавної і терит. систем спостереження і контролю з включенням у них існуючих сил і засобів контролю;

- орг-ія збору, обробки і передачі інф-ції про стан навкол. серед-ща, забруднення харч. продуктів, продов. сировини, фуражу, води радіо акт., хім. речовинами, мікроорганізмами й іншими біол. агентами.

Контроль можуть здійснювати: Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) є постійно діючим органом, який координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації техногенного і природного походження. Комісії з ТЕБ та НС створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об’єктовому рівнях. Комісія в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими актами законодавства. Основними завданнями комісії є:

- координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних із створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;

- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

- організація та керівництво проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

20. Укриття людей в захисних спорудах. Санітарні норми розміщення людей у сховищах. Фільтровентиляція сховищ.

Укриття нас. в захисних спорудах – це комплекс заходів із завчасним буд-вом захисн. споруд, а також пристосування наявних приміщень для захисту насел. та підтримання їх у готовності до викор-ня. Укриттю в захисних спорудах у НС підлягає все насел. Укр.. Укриття нас. в захисних спорудах є надійним способом захисту від уражаючих факторів ядерної, хім., бактер.ї, звич. зброї, у разі аварій і деяких стихійних лих(ураганів, снігових заносів).

Захисні споруди за своїм призначенням і захисними властивостями поділяються: сховища, протирадіаційні укриття(ПРУ), і найпростіші укриття – щілини. Сховища – це інженерні споруди, які забезпечують надійний захист людей від усіх уражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і СДЯР, бактер. засобів і уражаючих факторів звич.ї зброї, обвалів і уламків зруйнованих будівель і споруд. Сховища будують з урахуванням таких вимог:забезпечувати захист людей від усіх уражаючих факторів, безперервне перебування в них людей не менше двох діб, розташування на місцевості, що не затоплюється на відстані від ліній водостоку і каналізацій, мати входи і виходи з тим ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок їх завалу – аварійні виходи, мати вільні виходи, де не повинно бути горючих або дуже димлячи матеріалів, висота основних приміщень не менше 2,2 м і рівень полу, вище ґрунтових води не менш як на 20 см. У фільтровентиляційному приміщенні розміщується фільтровентиляційний агрегат, який вентилює приміщення й очищає зовнішнє повітря від РР., хімічних речовин і бактеріальних засобів. Фільтровентиляційна система може працювати у 2 режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищається від грубодисперсного радіоактивного пилу, а в другому – від решти радіоактивних речовин, а також отруйних, сильнодіючих ядучих речовин і бактеріальних засобів. Крім цього, може бути режим повної ізоляції сховища з регенерацією повітря в ньому.

21. Порядок входу і виходу у сховищі «із сховища» в умовах радіоактивного заряження місцевості.

Насел. укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. Швидк. руху людей без стримуючих умов 80-135м/хв. З метою швидкого заповнення сховища, маршрути руху до нього позначаються покажчиками, на яких вказується: сховище № 2, відстань до нього –150 м і стрілка, яка вказує напрям руху. Підходи до сховища повинні постійно бути розчищені. Порядок заповнення сховища (укриття) укриваємими і їх розміщення визначаються завчасно. У сховищі зручніше розміщуватися групами — з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб. У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами інд. захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов’язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим, інвалідам. Евакуація укриваємих із сховища виконується у такій послідовності: спочатку на поверхню виходить декілька чоловік, для того щоб надати допомогу тим, які не можуть вийти самостійно, потім евакуються потерпілі, похилі та діти, а після них – всі інші.

В усіх випадках перед виходом із сховища на заражену територію необхідно надягти засоби індив.захисту і уточнити у коменданта (старшого) захисної споруди напрям найбільш безпечнного пересуваання, а також про місцезнаходження медичних формувань і пунктів обмивки поблизу шляху пересування.

22. Порядок входу і виходу у сховищі «із сховища» в умовах хімічного зараження місцевості.

Насел. укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. Швидк. руху людей без стримуючих умов 80-135м/хв. З метою швидкого заповнення сховища, маршрути руху до нього позначаються покажчиками, на яких вказується: сховище № 2, відстань до нього –150 м і стрілка, яка вказує напрям руху. Підходи до сховища повинні постійно бути розчищені. Порядок заповнення сховища (укриття) укриваємими і їх розміщення визначаються завчасно. У сховищі зручніше розміщуватися групами — з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб. У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами інд. захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов’язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим, інвалідам. Евакуація укриваємих із сховища виконується у такій послідовності: спочатку на поверхню виходить декілька чоловік, для того щоб надати допомогу тим, які не можуть вийти самостійно, потім евакуються потерпілі, похилі та діти, а після них – всі інші.

В усіх випадках перед виходом із сховища на заражену територію необхідно надягти засоби індив.захисту і уточнити у коменданта (старшого) захисної споруди напрям найбільш безпечнного пересуваання, а також про місцезнаходження медичних формувань і пунктів обмивки поблизу шляху пересування.

23. Евакуаційні заходи. Способи евакуації населення у заміську зону.

Евакуація – цеорганізоване вивезення (виведення) службовців підпр-тв, орг-й і установ, які припиняють чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у вироб-ві насел. із зон можливих руйнувань категорійованих міст і об’єктів, розташова­них поза цими містами. Евакуації підлягає насел., що проживає в насел. пунк­тах, розташованих у зонах можливого катастроф. затоплен­ня, можливого небезпек. радіоак-го забруднення, хім. ураження, у районах вин-ня стихійних лих, аварій і катаст­роф (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людей). У залежності від обстановки, що склалася під час НС техног. і прир. хар-ру, може бути про­ведена загальна чи часткова евакуація насел. тимчасового чи безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться за рішенням КМУ для всіх категорій населення і планується на ви­падок: – можливого небезп. радіоакт. забруднення те­риторій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосе­редня загроза життю і здоров’ю людей, які проживають у зоні ура­ження); – виникнення загрози катастроф. затоплення місце­вості з 4год доходженням проривної хвилі. Часткова евакуація проводиться за рішенням КМУ на випадок: -аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території; – усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин; – загрози катастрофічного затоплення місцевості; – лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших ге­офізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, які загрожують населеним пунктам. Проведення організованої евакуації, запобігання проявів паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом: планування евакуації населення; визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон; організації оповіщення керівником підприємств і населен­ня про початок евакуації; організації управління евакуацією; усебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населенняє. Заміською зоною називається територія за межами зон можливих руйнувань, встановлених для категорійованих міст і категорійованих об’єктів, розташованих поза цими містами. Межі зон можливих руйнувань встановлюються в залежності від значення міг і а і чисельності його населення. Райони розселення евакуйованих у заміській зоні і порядок їх виведення і вивезення визначаються адміністрацією міста з ураху­ванням створення умов для продовження виробничої діяльності підприємств, транспортних можливостей, наявності жилого фонду і забезпечення всім необхідним угруповання сил ЦО, призначеного для ведення РІНР в осередках ураження.

24. Послідовність загальної евакуації персоналу об’єкта та їх сімей у заміську зону.

Евакуація – цеорганізоване вивезення (виведення) службовців підпр-тв, орг-й і установ, які припиняють чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у вироб-ві насел. із зон можливих руйнувань категорійованих міст і об’єктів, розташова­них поза цими містами. У залежності від обстановки, що склалася під час НС техног. і прир. хар-ру, може бути про­ведена загальна чи часткова евакуаціянасел. тимчасового чи безповоротного характеру. Заміською зоною називається територія за межами зон можливих руйнувань, встановлених для категорійованих міст і категорійованих об’єктів, розташованих поза цими містами. Загальна евакуація проводиться за рішенням КМУ для всіх категорій населення і планується на ви­падок: – можливого небезп. радіоакт. забруднення те­риторій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосе­редня загроза життю і здоров’ю людей, які проживають у зоні ура­ження); – виникнення загрози катастроф. затоплення місце­вості з 4год доходженням проривної хвилі. Райони розселення робітників і службовців в заміській зоні повинні знаходитись на такій відстані від міста, яка гарантувала б їх безпеку, а на переїзд людей для роботи в міста і їх повернення в заміську зону для відпочинку витрачалась би мінімальна кількість часу.Проведення організованої евакуації, запобігання проявів паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом: планування евакуації населення; визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон; організації оповіщення керівником підприємств і населен­ня про початок евакуації; організації управління евакуацією; усебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населенняє.

25. Послідовність часткової евакуації персоналу об’єкта та їх сімей у заміську зону.

Евакуація – цеорганізоване в=везення (виведення) службовців підпр-тв, орг-й і установ, які припиняють чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у вироб-ві насел. із зон можливих руйнувань категорійованих міст і об’єктів, розташова­них поза цими містами. У залежності від обстановки, що склалася під час НС техног. і прир. хар-ру, може бути про­ведена загальна чи часткова евакуаціянасел. тимчасового чи безповоротного характеру. Заміською зоною називається територія за межами зон можливих руйнувань, встановлених для категорійованих міст і категорійованих об’єктів, розташованих поза цими містами. Часткова евакуація проводиться за рішенням КМУ на випадок: -аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території; – усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин; – загрози катастрофічного затоплення місцевості; – лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших ге­офізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, які загрожують населеним пунктам. Проведення організованої евакуації, запобігання проявів паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом: планування евакуації населення; визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон; організації оповіщення керівником підприємств і населен­ня про початок евакуації; організації управління евакуацією; усебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населенняє.

26. Заходи інженерного захисту населення і територій.

Припроектуванні й експлуатації споруд та інших об’єктів гос­п-ня, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення і навкол. середовища, обов’язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникнення надзвичайної ситуації техногенного і при­родного характеру.Заходи інженерного захисту населення і території повинні пе­редбачати:

Заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим і їх лікуван­ня, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру повинні передбачати:

Для надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від НС техног. і прир. характеру громадянам, рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації НС, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид держав­них аварійно-рятувальних служб. Постраждалому населенню, особливо дітям, а також залуче­ним до виконання аварійно-рятувальних робіт у випадку виник­нення НС, рятувальникам аварійно-рятувальних служб лікарями підрозділів аварійно-рятувальних служб надається гаран­товане забезпечення відповідним лікуванням і психологічним відновленням у санітарно-курортних установах, при яких створені центри медико-психологічної реабілітації.

28. Біологічний захист населення і територій. Режим карантину та режим обсервацій.

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення факторів біолог. ураження в залежності від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу амін.-госп. режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних і медичних заходів.

Біологічний захист передбачає:

Для запобігання поширення інфекційних захворювань в осередках біол.ураження розпорядженням вводяться карантин або обсервація. Карантин - це система протиепідемічних заходів для ізоляції осередки, ураження та ліквідації інфекційних захворювань. Найважливіша задача карантину - недопущення поширення інфекцій як в осередку ураження так і за межами. Карантин вводиться в випадках, коли вид збудника не встановлено, або він відноситься до групи осіб небезпечних мікроорганізмів, що викликають такі небезпечні захворювання, як чума, холера, натуральна віспа. Обсервація встановлюється при виявленні збудників захворювань, що не передаються під хворої людини до здорової. Вона являє собою систему заходів, що передбачають здійснення ряду ізоляційно-обмежувальних та лікувально-профілактнчннх заходів з метою запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб. Заходи обсервації: 1) Обмеження в’їзду і виїзду людей із зони обсервації; 2) Заборона вивозу майна; 3) Термінова профілактика вражень; 4) Своєчасне виявлення хворих; 5) Вакцинаційну і санітарну обробку. Термін обсервації та карантину визначаються тривалістю максимального інкубаційного періоду інфекційного захворювання, виявленого в осередку ураження.

29. Радіаційний захист населення і територій.

Радіаційний захист включає заходи для виявлення й оцінки радіан., хім. обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хім. контролю, розробку типових режимів радіан. захисту, забез-ня засобами інд. і ко­лек. захисту, орг-ю і проведення спец. обробки.

Виконання вимог радіаційного захисту забезпе­чується шляхом:

Дозиметричний і хімічний контроль – це система заходів, то проводяться для контролю радіо акт. опромінення особового складу формувань та насел. і визн-ня ступеню радіоакт. і хім. зараження вир-го устат-ня, техніки, продовольства, води і т. п. Він організовується управлінням (відділом) з НС і проводиться командирами формувань безперервно:

- надання населенню можливостей купувати в установлено­му порядку в особисте користування засобів індивідуального захи­сту і дозиметрів

- завчасного пристосування об’єктів побутового обслугову­вання і транспортних підприємств для проведення санітарної об­робки людей і спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

- розробки загальних критеріїв, методів і методик спостере­жень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

- завчасного створення і використання засобів колективного захисту населення від радіаційної і хімічної небезпеки;

- пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної і хімічної небезпеки.

30. Хімічний захист населення і територій.

Хімічний захист включає заходи для виявлення й оцінки радіаційної, хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розробку типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального і ко­лективного захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог хімічного захисту забезпе­чується шляхом:

- створення уніфікованих засобів захисту приладів і ком­плектів дозиметричного й хімічного контролю;

Дозиметричний і хімічний контроль – це система заходів, то проводяться для контролю радіо акт. опромінення особового складу формувань та насел. і визн-ня ступеню радіоакт. і хім. зараження вир-го устат-ня, техніки, продовольства, води і т. п. Він організовується управлінням (відділом) з НС і проводиться командирами формувань безперервно:

- надання населенню можливостей купувати в установлено­му порядку в особисте користування засобів індивідуального захи­сту і дозиметрів

- завчасного пристосування об’єктів побутового обслугову­вання і транспортних підприємств для проведення санітарної об­робки людей і спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

- розробки загальних критеріїв, методів і методик спостере­жень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

- завчасного створення і використання засобів колективного захисту населення від радіаційної і хімічної небезпеки;

- пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної і хімічної небезпеки.

31. Організація хімічного контролю на об’єкті господарської діяльності.

Об’єкт госп. діял-ті — це підпр-ва (державні і приватні), установи і орг-ії, навчальні заклади та інші. Хімічний контроль здійснюється з метою визначення наявності та ступеня зараження ОР, СДОР людей, тварин, техніки, одягу, засобів інд. захисту, продуктів, води, фуражу та інше. Контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ППХР, ПХР-МВ), а також користуються хімічними лабораторіями (ПХЛ-54, ПХЛ-ЛБ). Якщо немає можливості визначити ОР, СДОР — береться проба і скеровується на аналіз в СЕС. Відповідальність за проведення контролю на ОГД покладається на начальників штабів та служб ЦО і командирів об’єктових формувань. На об’єктах розробляється наказ з організації дозиметричного та хімічного контролю, в якому визначається:

Порядок забезпечення технічними засобами контролю.

Організація видачі засобів контролю.

Облік доз опромінення та ступеню забруднення РР, ОР, СДОР.

Подання донесень про поглинені дози, ступені зараження.

Обов’язки посадових осіб з ведення контролю.

Режими радіаційного захисту та порядок впровадження їх в дію.

Під режимом радіаційного захисту розуміємо порядок дії людей, використання способів та засобів захисту в зонах радіаційного зараження, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.Він передбачає послідовність та тривалість використання захисних споруд, захисних властивостей промислових та житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

32. Єдина державної система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

У ЗУ «Про захист населення і територій від надзви­чайних ситуацій техногенного і природного характеру» (2000 р.) визна­чені цілі і завдання Єдиної системи: «З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзви­чайних ситуацій створюється Єдина державна система органів вико­навчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (далі — Єдина державна систе­ма), що складається з територіальних і функціональних підсистем».

З метою своєчасного проведення роботи, пов’язаної із запобіганням і редагуванням на надзвичайні ситуації створив єдину державну систему запобігання і реагування на Надзвичайні ситуації (ЄДСНС) техноген. та прир. хар-ру. ЄДСНС — це центр. та місц. органи виконав. влади, викон. органи рад, держ. підпр-ва, установи та органі-ії з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за за без-ням техног. та прир. безпеки, орг-ють проведення роботи із запобігання НС техноген. та прир. походження і реагування у разі їх вин-ня з метою захисту нас. і довкілля, зменшення матер. втрат. Завданням ЄДС НС є:

- за без-ня реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;

- навчання населення щодо поведінки та дій в разі виникнення НС;

- вик-ня цільових і наук.-техніч.програм, спрямованих на запобігання НС, заб-ня сталого функт-ня підп-тв, зменшення можливих матер. втрат;

- збирання і аналітичне опрацювання інф-ії про НС видання ін форм. матеріалів з питань захисту насел. і терит. від наслідків НС;

- прогнозування і оцінка соц.-економ. наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матер. та фін. ресурсах;

- створення, раціональне збереження і вик-ня резерву матер. та фін. ресурсів, необхідних для запоб-ня і реаг-я на НС тощо.

33. Режими функціонування Єдиної державної системи органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла, за рішеннями Ради міністрів АРК, обласної, Київської та Севастопольської міських, районних держ. адміністрацій, викон. органу місц. рад у межах конкретної території може існувати один з таких режимів функціонування:

режим повсякденної діяльності - при нормальній

виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній),сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії,епізоотії та епіфітотії);

режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

режим діяльності за надзвичайних ситуацій – при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

режим діяльності за надзвичайного стану запроваджується на окремих територіях у порядку, визначеному Конституцією України та ЗУ “Про надзвичайний стан”

34. Режими функціонування об’єкту господарської діяльності.

Об’єкт госп. діял-ті — це підпр-ва (державні і приватні), установи і орг-ії, навчальні заклади та інші.

режимів функціонування:

режим повсякденної діяльності - при нормальній

виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній),сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії,епізоотії та епіфітотії);

режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

режим діяльності за надзвичайних ситуацій – при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

режим діяльності за надзвичайного стану запроваджується на окремих територіях у порядку, визначеному Конституцією України та ЗУ “Про надзвичайний стан”

35. Режими підвищеної готовності об’єкту господарської діяльності.

Режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні вир.-пром., радіа., хімі., біолог.(бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

Основні заходи, що реалізуються функціональною підсистемою:

Режим діяльності за надзвичайної ситуації – при реальній загрозі вин-ня НС і реагуванні на них.

Основні заходи, що реалізуються функціональною підсистемою:

(здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи):

37. Прогнозування масштабів і наслідків аварій на атомних електростанціях з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище. Вихідні дані при прогнозуванні радіаційної обстановки: – час ядерного вибуху (час аварії на радіаційно-небезпечномуоб’єкті); – координати центру ядерного вибуху (аварії); – потужність і вид ядерного вибуху; – швидкість і напрямок середнього вітру. Для оцінки радіаційної обстановки необхідно знати: – значення коефіцієнтів послаблення радіації захисними спорудами де будуть перебувати люди; – допустимі дози опромінення населення і формувань ЦО на період перебування на місцевості, яка заражена радіоактивними речовинами Суть методики прогнозування зводиться до того, що визначається напрямок розповсюдження хмари радіоактивних речовин і наносяться на карту (схему) можливі зони радіоактивного зараження. Проводиться це в такій послідовності: По координатах наносять на карту центр ядерного вибуху. В масштабі карти (плану) наноситься коло (зона можливого зараження в районі ядерного вибуху). Згідно з довідником для потужності вибуху від 100 до 1000 кт (кілотонн) при наземних вибухах радіус зони зараження в районі вибуху дорівнює 3 км. Біля кола надписують характеристику ядерного вибуху. Наприклад 100-Н 8.10 25.01 що означає: Вибух наземний, потужністю 100 кт, час вибуху 8 год. 10 хв., число і місяць (25.01).По азимуту середнього вітру проводиться лінія напрямку середнього вітру. Вісь зоні можливого радіоактивного зараження місцевості буде співпадати з проведеним напрямком середнього вітру. До кола зони можливого радіоактивного зараження в районі вибуху проводять дотичні паралельні осі радіоактивного сліду. Під кутом 200 до дотичних проводять прямі, які є боковими межами зони можливого радіоактивного зараження місцевості. Зовнішні межі зон можливого радіоактивного зараження місцевості визначають за довідковими таблицями ЦО в залежності від виду і потужності ядерного вибуху, а також швидкості вітру. Зовнішні межі зон наносять з врахуванням масштабу карти (плану). Наслідки аварій на АЕС. Наслідки радіаційних аварій обумовлені їх вражаючими факторами. Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіац. вплив і радіоакт. забруднення. Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабом і ступенем радіацій. впливу і радіоакт. зараження, а також складом радіонуклідів і кількістью радіоакт. речовин у викиді. У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а також радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природ. розпад радіоакт. речовин, міграція цих речовин у навкол. середовищі.

38. Прогнозування масштабів і наслідків аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин. Сильно діючі отруйні речовини — це такі речовини, або сполуки, які при певній кіл-ті, що перебільшує гранично допустимі величини концентрації (щільності зараження), проявляють шкідливу дію на людей, тварин і рослин і викликають у них ураження різного ступеня важкості. Об’єкти, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки — це хімічно небезпечні об’єкти (ХНО). ХНО — об’єкти госп-ня, при аваріях або зруйнуванні яких можуть статися техногенні небезпеки з масовим ураженням людей і навкол. середовища СДОР. Аварія на ХНО створює значну небезпеку як для виробн. персоналу, так і для насел. Величина цієї небезпеки тим більша, чим вище ступінь токсичної СДОР. Для кіл-ної харак-ки токсичних властивостей СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовується таке поняття, як токсична доза. Визначаються чотири токсодози (гранично допустима, середня порогова, середня вивідна і смертельна). Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішення таких завдань: Прогнозування розподіляється на довгострокове і оперативне. Довгострокове прогнозування здійснюється заздалегідь для визн-ня можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів запобігання аваріям. Вихідні дані: вид СДОР і його загальна кіл-ть; кіл-ть СДОР у кожній міскості; середня щільність насел. для даної місцевості; метереологічні дані; ступінь заповнення ємностей. Оперативне прогнозування здійснюється під час вин-ня аварії для визн-ня можливих наслідків аварії і порядку дій. Для цього використовуються дані: загал. кіл-ть СДОР на момент аварії; характер розливу (“вільно” або “в піддон”); висота обвалування ємностей; реальні метеоумови.

39. Оцінка радіаційної обстановки на об’єкті. Радіаційна обстановка – це обстановка, яка склалася на території підпр-ва, насел.пункту або територ. адміністр. району внаслідок застосування противником ядерн.зброї або аварії на атомній електростанції з викидом радіоакт.речовин. Оцінка радіаційної обстановки є (обов’язковим елементом роботи начальників і штабів ЦО) – це визн-ня масштабів і хар-ру радіоакт. зараження (нанесення на карту зони, або рівнів радіації в окремих точках); – аналіз його впливу на діял-ть об’єктів, сил ЦО, насел.; – вибір найбільш оптимальних варіантів дій, при яких викл-ься радіоакт. зараження. Мета проведення оцінки радіаційної обстановки – для прийняття заходів по захисту насел., які забезпечують виключення або зменшення радіоактивного опромінення, а також для визначення найбільш доцільних дій населення і формувань ЦО на зараженій місцевості. Радіаційна обстановка може бути визначена 2 методами:методом прогнозування і за даними радіаційної розвідки. Метод прогнозування: Вихідні дані: – час ядерного вибуху (час аварії на радіаційно-небезпечному об’єкті); – координати центру ядерного вибуху (аварії); – потужність і вид ядерного вибуху; – швидкість і напрямок середнього вітру. Для оцінки радіаційної обстановки необхідно знати:- значення коефіцієнтів послаблення радіації захисними спорудами де будуть перебувати люди – допустимі дози опромінення населення і формувань ЦО на період перебування на місцевості,яка заражена радіоактивними речовинами. Метод радіаційної розвідки застосовується в штабах ЦО пром. підпр-тв (об’єктів) міст, районів, областей, а також у військових частинах. Вихідними даними є: рівні радіації і час їх виміру в окремих точках місцевості приладами радіаційної розвідки. Ці дані – основа для нанесення меж факт. зон радіацій. зараження. Для цього на карті (схемі) відмічаються точки виміру рівнів радіації і біля кожної з них вказується величина рівня, приведена до 1год. після ядерного вибуху. Точки на карті з рівнями радіації, рівними або близькими до рівнів радіації на зовнішніх межах зо А, Б, В, Г через 1 годину після вибуху: 8, 80, 240, 800 р/г з’єднуються між собою плавними лініями такого кольору: зона А – синього, зона Б – зеленого, зона В – коричневого, зона Г – чорного. Відомо, що протягом часу, який минув після ядерного вибуху, рівні радіації на зараженій місцевості зменшуються за законом спаду радіації, а це значить, що оцінити ступінь зараженості різних ділянок і визначити межі зон радіоактивного зараження можна тільки шляхом порівняння рівнів радіації, проведених до одного часу. Завдання, які вирішуються при оцінці радіаційної обстановки 1. Визначення можливих доз опромінення при діях на місцевості, яка заражена РР. 2. Визначення допустимого часу перебування людей на зараженій місцевості. 3. Визначення часу вводу формувань ЦО і тривалість роботи змін в осередку ядерного ураження. 4. Визначення можливих радіаційних втрат.

40. Оцінка хімічної обстановки на об’єкті. Під оцінкою хімічної обстановки розуміють: визн-ня масштабів і хар-ру хім.. зараження приземних шарів атмосфери і місцевості, аналіз їх впливу на персонал та насел., яке проживає поблизу об’єкта. Первинна хмара – хмара СДОР, яка утвор-ся в результаті миттєвого(1-3 хв.) переходу в атмосферу частини вмісту ємності зі СДОР при її руйнуванні. Вторинна хмара – хмара СДОР, яка утв-ься в результаті випар-ня розлитої речовини з поверхні. Оцінка обстановки це: 1. визн-ня меж осередків хімічного ураження, площі зон зараження і типу СДОР; 2. визн-ня глибини поширення зараженого повітря; · визначення стійкості СДОР на місцевості і техніці; 3. визн-ня часу перебування людей в засобах захисту; 4. визн-ня ймовірних втрат робітників, службовців, насел. і о/с невоєнізованих формувань у осередках хім. ураження. Вихідними даними є: Місце аварії, вид СДОР, кількість СДОР, метеоумови – напрямок, швидкість вітру, температура повітря, ступень вертикальної стійкості повітря. Їх 3 ступені: Інверсія – приземний шар повітря холодніший верхнього, що не дозволяє переміщенню повітря по висоті, посилює вражаючу дію СДОР. Переважно виникає у вечірній час за 1 час до заходу сонця. Ізотермія – характеризується стабільною температурою повітря. Виникає в похмуру погоду, а також ранком і вечером як перехід від конверсії і навпаки. Конверсія – приземний шар повітря нагрітий сильніше ніж верхній, що призводить до перемішування шарів повітря. Виникає через 2 години після сходу сонця і руйнується за 2-2,5 години до його заходу. Зменшує вражаючу дію СДОР.

41. Оцінка пожежної вибухонебезпечної обстановки на об’єкті. Оцінка пожежної вибухонебезпечної обстановки здійснюється на основі методик, розроблених для міських і лісових пожеж, які дозволяють визн-ти основні кіл-ні харак-ки пожеж. Під пожежною обстановкою розуміють сукупність наслідків впливу вражаючих факторів НС, у результаті яких виникають пожежі, які впливають на життєдіяльність людей. Для оцінки пожежної обстановки необхідно провести такі заходи: 1)визнач. вид, масштаб і хар-р пожежі; 2)провести аналіз впливу пожежі на стійкість окремих елементів і об’єкту в цілому, а також на життєдіяльність насел.; 3)вибрати найбільш доцільні дії пожежних підрозділів та формувань ЦО з локалізації і гасіння пожежі, евакуації при необхідності людей і матер. цінностей із зони пожежі. Основна причина виникнення пожеж – необережне поводження з вогнем, порушення правил пожежної безпеки. Крім того, вони можуть виникнути в наслідок природних явищ (грозові розряди, землетруси, виверження вулканів, самозаймання торфу, підпал, вибух). За категоріями вибухонебезпечності будинки поділяють на 5 категорій: Категорії Аі Б – вибухопожежонебезпечні, В, Г, Д – пожежонебезпечні. Види пожеж: окремі, масові, суцільні, вогневий шторм, лісові, степові, торф’яні, тління, горіння в завалах. Розвиток і швидкість поширення пожеж визначається ступенем вогнестійкості будинку, відстанню між ними, щільністю забудови, метеоумовами і порою року. Розвиток пожеж відбувається за однією загальною закономірністю і поділяється на 3 фази: І фаза – поширення полум’я від початк. горіння до охоплення великої частини горючих матеріалів. Ця фаза характеризується спочатку порівняно невеликою температурою і швидкістю поширення вогню, тому пожежа можу бути ліквідована у перші 15-20 хвилин за короткий час обмеженими засобами. Тривалість фази до 2 годин в залежності від вогнестійкості будинків.; ІІ фаза – стале горіння до моменту обвалення конструкцій,; ІІІ фаза – вигоряння матеріалів завалених конструкцій при невеликих швидкостях горіння і теплової радіації,

42. Засоби індивідуального захисту органів дихання людини: призначення, принципи дії, порядок застосування. Індив. засоби захисту призначені для захисту людей від радіоактивних, отруйних і сильнодіючих ядучих речовин, а також бактеріальних засобів. За призначенням засоби індив. захисті поділяються на: засоби захисту органів дихання і шкіри. Найпростіші засоби захисту органів дихання — протипилова тканинна маска і ватно-марлева пов’язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні. Протипилова тканинна маска (мал.) складається з двох частин — корпусу і кріплення Зовн. шари роблять з тканини без ворсу, а внутр. — для кращої фільтрації — з ворсом. Ватно-марлева пов’язка вигот-ться із шматка марлі. Пов’язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній її край має бути на рівні очей, а нижній — заходити за підборіддя. Для захисту очей необхідно надіти спеціальні окуляри, які щільно прилягають до обличчя. Респіратори застосовують для захисту органів дихання від радіоакт. і ґрунтового пилу. Принцип дії респіратора ґрунтується на тому, що при вдиху повітря послідовно проходить крізь фільтрувальний шар маски, де очищається від грубодис-персного пилу, потім крізь фільтрувальний волокнистий матеріал, де очищається від тонкодисперсного пилу. Для захисту органів дихання людей у системі ЦЗ є протигази. Вони захищають органи дихання, обличчя й очі людини від радіоакт. речовин, небезпечних хім.. сполук і бактер. речовин, що знаходяться у повітрі. За принципом дії протигази поділяються на: фільтруючі та ізолюючі. Фільтруючі протигази є основними і найбільш поширеними для захисту органів дихання. При користуванні фільтруючим протигазом в умовах радіоактивного забруднення радіоактивні речовини затримуються фільтрувальними елементами і після цього стають джерелом опромінення, тому термін користування такою фільтрувально-поглинальною коробкою має бути короткочасним. Ізолюючі протигази є спец. засобами захисту органів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що містяться в повітрі. Застосовують їх, якщо фільтруючі протигази не забезпечують захист, а також коли у повітрі недостатньо кисню.

43. Завдання Цивільного захисту населення в Україні. ЦЗ – це система орган., інжен.-техн., саніт.-гігієн., протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центр. і місц. органами викон. влади, органами місц. самовря-ня, підпорядкованими їм силами і засобами, підпр-ми, установами та орган-ми незалежно від форм власності, добровільними рятувальними форм-нями, що забезпечують вик-ня цих заходів з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період. ЦЗ здійснюється з метою: 1. Реалізації держ. політики, спрямованої на забез-ня безпеки та захисту насел., територій, матер. та культ. цінностей, довкілля від негативних наслідків НС у мирний час та в особливий період. 2. Подолання наслідків НС, у тому числі наслідків НС на територіях іноз. держав відповідно до міжнар. договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Основними завданнями ЦЗ є:

44. Об’єктові формування. Основу сил ЦО на об`єктах складають невоєнізовані формування ЦО. Невоєнізовані формування – це групи людей, які об`єднані в загони, команди, групи, дружини, ланки, забезпечені спеціальною технікою і майном, призначені і підготовлені до виконання покладених на них завдань у надзвичайних ситуаціях. Невоєнізовані формування ЦО створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування. До них зараховуються працездатні громадяни в віці від 16 до 60 років (жінки до 55 років) за винятком жінок, що мають дітей до 8 років (медпрацівників до 3 років) та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження. По підпорядкованості всі невоєнізовані формування поділяються на територіальні і об`єктові, а по призначенню – на формування загального призначення (до них відносяться збірні та рятувальні загони, команди, групи, збірні команди (групи) механізації робіт та формування служб. На об`єктах можуть створюватись територіальні формування, які підпорядковуються відповідному територіальному начальнику ЦО і застосовуються для виконання завдань ЦО на найбільш важливих об`єктах, району, міста. Об`єктові формування утворюються на об`єктах і використовуються для проведення РіНР на своїх об`єктах.

45. Заходи по підвищенню «стійкості» об’єкту у НС. Сутність підвищення стійкості полягає в завчасної розробці і проведенні комплексу орган., інжен.-техн. та технолог. заходів, направлених на максим. зниження можливих втрат, збитків в разі НС. Інжен.-техн. заходи включають комплекс робіт по підвищенню стійкості (міцності) споруд, будівель, уст-ня комун.-енергет. систем, збереження стратегічних запасів. Технолог. заходи сприяють стійкості вироб-ва шляхом зміни технолог. режиму, що включає можливість вин-ня вторинних вражаючих факторів (пожежі, зараження НХР тощо). Організ.заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, ЦО, штабів: служб ЦО по захисту робітн. і службов., проведенню рятув. і невідкл. робіт, відновленню порушеного вир-ва. Ці заходи розр-ься створенними в Міністерствах, галузях нар.госп., об’єктах комісіями по стійкості завчасно з урахуванням природн., еколог. та інших особливостей районів, наявності труд. ресурсів, фін. і матер. можливостей і передб-ться в відповідних планах по підвищенню стійкості. До цих заходів відносяться:

46. Планування захисту персоналу об’єкту у сховищах. Колект. засоби захисту призначені для захисту персоналу підпр-тв і насел.. До них відносять захисні споруди, які поділяються на 2 види: сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Сховище – це інжен. споруда, яка забезпечує комплексний захист людей від всіх вражаючих факторів зброї мас. знищення, іонізуючих випромінювань, радіоакт., боєвих, токсич.-хім.. речовин (БХТР), небезпечних хім.. речовин, бактер. аерозолів, катастрофічних затоплень, небезпечної загазованості повітря при сильних пожежах, а також від впливу особливо небезпечних природних явищ. Приміщення сховищ поділяються на основні та допоміжні. До основних приміщень відносяться: Основні приміщення. Сх.. обл.-ть місцями для сидіння та лежання (пари). При висоті приміщень від 2,15 до 2, 9 м передбачається 2-х ярусне розміщення пар, а при висоті 3м і більше 3-х ярусне. Норма площі підлоги приміщень для укриття людей приймається 0,5 кв.м при 2-х ярусному і 0,4 кв.м при 3-х ярусному розміщенні пар. До допоміжних приміщень відносяться: Фільтровентиляційні камери, санітарні вузли, тамбур-шлюзи, приміщення щеня дизельелектростанцій ДЕС, електрощитові та інші. Приміщення ДЕС повністю ізолюються від основних приміщень і мають автономну вентиляцію. На підприємствах, де найбільша робоча зміна налічує 600 чол. І більше – передбачається приміщення для пункту управління площею 20 м3. При місткості сховища від 900 до 1200 чол. Передбачається приміщення для медичного пункту площею 9 м3, а при більшій місткості на кожні 100 чол. Площа медпункту збільшується на 1 м3.

47. Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи на об’єкті у НС. До рятувальних робіт відносяться: До невідкладних робіт відносяться: Комісія з НС в ході проведення робіт проводить постійне спостереження за обстановкою, уточнює плани і задачі формувань. При неможливості ліквідувати наслідки аварії силами об’єкту Комісія звертається за допомогою в Управління НС району (міста, області) щодо можливості залучення до ліквідації наслідків формувань служб району (міста, області). При проведенні рят. та інших невідкл. робіт на об’єкті організуються наступні види забезпечення: розвідка, інженерне, хімічне, медичне, шляхове, транспортне, технічне, матеріальне, метрологічне, гідрометеорологічне та комендантська служба.

48. Організація радіаційної й хімічної розвідки під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Внаслідок аварії на хімічно-небезпечному підприємстві із виливом СДОР або при застосуванні противником хім. зброї для оцінки ситуації необхідно проводити хімічну розвідку. Визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці та інших об’єктах проводиться приладами хім. розвідки і газосигналізаторами або шляхом проб і наступного їх аналізу в хім.лабораторіях. Принцип визначення отруйних речовин приладами хімічної розвідки заснований на зміні кольору індикаторів при взаємодії з отруйними речовинами. Для визначення отруйних речовин застосовуються такі засоби хімічної розвідки: військовий прилад хімічної розвідки — ВПХР, прилад хімічної розвідки — ПХР, універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки — НПХР та інші.Всі роботи з приладами хімічної розвідки по визначенню отруйних речовин проводяться в засобах інд. захисту органів дихання та шкіри (в протигазах, в табельному захисному одязі, в гумових чоботях і рукавицях). Радіаційна розвідка – застосовується в штабах ЦО пром. підпр-тв (об’єктів) міст, районів, обл., а також у війс. частинах.Вихідними даними є: рівні радіації і час їх виміру в окремих точках місцевості приладами рад. розвідки. Ці дані – основа для нанесення меж фактичних зон радіаційного зараження. Для цього на карті (схемі) відмічаються точки виміру рівнів радіації і біля кожної з них вказується величина рівня, приведена до 1 год. після ядерного вибуху. Штаби ЦО рівні радіації, що виміряні в різних точках і в різний час, розрахунками за допомогою таблиць приводять на 1 годину після вибуху і наносять межі зон радіоактивного зараження на карту Завдання, які вирішуються при оцінці радіаційної обстановки 1.Визн-ня можливих доз опромінення при діях на місцевості, яка зар-на РР. 2.Визн-ня допустимого часу перебування людей на зараженій місцевості. 3.Визн-ня часу вводу формувань ЦО і тривалість роботи змін в осередку ядер.ураження. 4. Визн-ня можливих радіаційних втрат.

49. Організація дозиметричного контролю на об’єкті під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Дозиметричний контроль проводиться під кер-вом начальників усіх ступенів та командирів формувань ІДО. Дозиметричний контроль включає: 1. контроль опромінення; 2. контроль радіоактивного забруднення. Контроль опромінення пров-ся з метою отримання даних при поглинені дози радіації для первинної діагностики. Для вимірювання дози опромінення застосовуються дозиметри. Контроль опромінення людей поділяється на 2 групи — груповий та індивідуальний. При груповому контролі один дозиметр видається на групу людей (бригаду, ланку тощо), або проводиться розрахунковим методом за допомогою формули: Рсе – середній рівень радіації (визначається за допомогою приладу); К ~ коефіцієнт ослаблення захисної споруди. При індивідуальному контролі дозиметр видається кожному працівнику. Для обліку поглинених доз опромінення ведуться наступні док-ти дозиметричного контролю: відомість видачі вимірювачів дози та обліку показників; журнал контролю опромінення; картка обліку доз опромінення; журнал відбору і здачі проб (тільки у службах та штабах ЦО); донесення про працездатність і зараження людей, техніки і інше. Контроль опромінення потрібен для того, щоб поглинені дози радіації не перевищували допустимих норм опромінення. Контроль радіоактивного забрудення проводиться в медичних закладах ДСМК всім постраждалим,членам аварійно-рятувальних загонів та тим, хто приймав участь у ліквідації наслідків радіаційної аварії, а також майна і транспорту.

50. Організація та здійснення часткової санітарної обробки при зараженні об’єкта хімічними речовинами. Часткова санітарна обробка за допомогою вмісту ІПП-8. Вона особливо ефективна при ураженнях СДОР нервово-паралітичної і шкірнонаривної дії. При відсутності стандартного пакета ІПП-8 використовувати підручні засоби. При частковій санобробці обробляти не тільки відкриті ділянки шкіри, але і прилягаючі до них частини одягу — комірець, манжети і т.д.При зараженні краплиннорідкими ОР необхідно, не знімаючи протигаза, негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з використанням індивідуального протихімічного пакету (ІПП-8), причому краплі потрібно зняти протягом 5 хвилин після попадання. При відсутності ІПП-8 для часткової обрбки модна застосовувати воду з фляги та мило. У жодному випадку не можна користуватися для часткової санітарної обробки шкіри розчинниками (діхлоретан, бензин, спирт), оскільки це посилить важкість ураження (ОР розчиняється у розчинниках, розподіляється на більшій площі, значно легше проходять крізь шкіру).

51.Організація та здійснення часткової санітарної обробки при зараженні об’єкта радіоактивними речовинами. При зараженні радіаційними речовинами обробка містить у собі механічне видалення РР з відкритих частин тіла, зі слизистих оболонок очей, носа ротової порожнини, одягу, спорядження і одягнутих засобів індивідуального захисту. Вона проводиться після зараження безпосередньо у зоні радіаційного зараження і повторюється після виходу з зони зараження. При проведенні часткової санітарної обробки у зоні радіоактивного зараження 313 не знімають. Спочатку слід протерти, обмести або обтрусити забруднені засоби захисту, одяг, спорядження і взуття, а потім усунути РР з відкритих частин рук і шиї. Коли особовий склад опинився у зараженій зоні без засобів захисту, то після часткової санітарної обробки слід їх одягнути. При проведенні часткової санітарної обробки на незараженій місцевості дотримуються такої послідовності:

52. Організація часткової санітарної обробки після зараження обєкта біологічними засобами. При зараженні бактеріальними засобами часткову санітарну обробку проводять таким чином: не знімаючи протигаза, обмітанням та обтрушуванням, видаляють БЗ, які осіли на одяг, взуття, спорядження і 313. Коли дозволяють обставини, спорядження та одяг знімають, старанно протирають підручними засобами, а потім витрушують. Знімати та одягати одяг треба так, щоб відкриті частини тіла не торкалися до зовнішньої забрудненої поверхні. Потім рідиною з ІПП-8 обробляють маску протигаза. Замість ІПП можна також користуватися 3% розчином перекису водню, та 3%- їдкого натрію (при відсутності їдкого натрію, його можна замінити силікатним клеєм у тій же кількості).

53. Повна санітарна обробка персоналу об’єкта. При повній санітарній обробці усе тіло обмивають теплою водою з милом і мочалкою, обов’язково міняють бі­лизну і верхній одяг. Проводиться на стаціонарних пунк­тах, у банях і душових павільйонах або на спец. майданчиках для миття і пунктах спец. обробки (ПСО). Влітку повну санітарну обробку можна здійснити біля незаражених проточних водоймищ. Пункти санітарної обробки мають 3відділення: для роздягання, для миття і для одягання. Крім того, може бу­ти відділення для знезараження одягу. Особи, які прибули для саніт. обробки, у роздягальні знімають верхній одяг, засоби захисту (крім протигаза), білизну, проходять мед. огляд, дозиметричний контроль. Одяг, зараже­ний радіоакт. речовинами вище допустимої норми,а також отруйними речовинами і бактеріол. засо­бами, складають у гумові мішки і відправляють на станцію знезараження одягу. Перед входом до відділення миття уражені знімають протигази і обробляють слизисті оболонки 2% розчином питної соди. Якщо відбулося зараження отруй­ними речов. типу зарин, то перш ніж зняти протигаз, проводять контроль приладами хім. розвідки. Одер­жавши мило і мочалку, уражені заходять у відділення миття. Особливо ретельно треба вимити голову, шию, ру­ки. Температура води має бути 38—40° С. При зараженні бактеріол. засобами перед вхо­дом у роздягальню одяг зрошують 0,5% розчи­ном монохлораміну. Біля входу у відділення миття руки і шию обробляють 2% розчином монохлораміну, знімають протигаз, одержують мило та мочалку і перехо­дять у відділення миття. Після виходу з нього проводять повторний мед. огляд і дозиметричний контроль. Як­що радіоакт.зараження вище допустимого, проводять повторну санітарну обробку.У відділенні одягання кожний, хто пройшов обробку, одержує одяг (свій знезаражений або із запасного фонду) й одягається. Якщо упорядкованого пункту саніт. обробки не­має, то її здійснюють у банях, душових, обладнаних таким чином, щоб потік людей рухався лише в одному напрямі. Майданчики саніт. обробки поблизу джерела води ділять на брудну і чисту половини. Між ними розміщують дезінфекційні автомобілі з душем. Для відведення води ко­пають канави і поглинальні колодязі. У теплу пору року санітарну обробку можна проводити на відкритому повітрі. Коли холодно, ставлять намети.

54. Дезактивація майна обєкта. Дезактивація – усунення радіоактивних речовин із поверхней до величин, безпечних для людини. Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, які забруднені радіоакт. речовинами підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки та одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання чи обтирання. Повна дезактивація здійснюється наступними методами: змивання РР дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і приладів; змивання РР струменем води під тиском; знищення РР газокрапельним потоком; знищення РР витиранням забрудненої поверхні тампонами, які змочені у дезактивуючому розчині, водою і розчинниками; змітання радіоактивного пилу віниками, щітками тощо; знищення радіоактивного пилу методом пилевідсмоктування. Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть дезактивації, таким чином, полягає у відриванні радіоакт. частин від поверхні та знищення їх з оброблених об’єктів. Дезактивація споруд проводиться обмиванням водою. Обмивання починається з даху і ведеться зверху вниз. Особливо старанно обмиваються вікна, двері, карнизи і нижні поверхи будинку. Дезактивація внутр. приміщень і робочих місць проводиться за допомогою обмивання дезактивуючим розчином, водою, обмітанням мітлами і щітками, а також протиранням. Починати дезактивацію слід зі стелі. Стеля, стіни, майно протирають вологими ганчірками, підлога миється теплою водою з милом або 2—3% содовим розчином.

55. Дезактивація території об’єкта. Дезактивація – усунення радіоактивних речовин із поверхней до величин, безпечних для людини. Дезактивація ділянок територій, які мають тверде покриття може проводитися змиванням радіоактивного пилу струменем води під великим тиском за допомогою поливальних машин або змітанням радіоактивних речовин підмітально-прибиральними машинами. Ділянки територій, які не мають твердого покриття, дезактивуються шляхом зняття зараженого шару грунту товщиною 5—10 см, дорожними машинами (бульдозерами, грейдерами), засипкою забруднених ділянок шаром чистого грунту товщиною 8—10 см; переорюванням зараженої території плугом на глибину до 20 см, збиранням снігу та льоду. Щоб зменшити перенесення радіаційного пилу з одного місця на інше використовують в’яжучі рецептори, які створюють плівку, перешкоджаючи пилоутворенню.Дезактивація води провадиться кількома способами, зокрема: фільтруванням, перегонкою, за допомогою іонообмінних смол або відстоюванням криниці, шляхом багаторазового відкачування з них води і знищенням грунту з дна, а ділянка місцевості, яка прилягає до криниці у радіусі 15—20 м дезактивується шляхом зняття шару грунту товщиною 5—10 см з наступним засипанням її не заб-1 рудненим піском.Дезактивація продуктів і харчової сировини проводиться шляхом обробкии або заміни тари. Продукти, які не було затарено шляхом зняття забрудненого шару, заражена готова їжа і хліб знищуються. Для поліпшення дезактивації користуються дезактивуючими розчинами, які створюються на базі порошків СФ-2 (СФ-2У) або при їх відсутності пральними засобами, чи промисловими відходами, які необхідні для пом’якшення води, що і дає можливість краще змити з поверхні бруд разом з радіоактивними речовинами. З цією метою розчини можна підігріти.